14 січня 2026 р. Справа № 520/17223/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 04.09.25 по справі № 520/17223/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 28.09.2024 по 28.03.2025;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 28.03.2024 по 28.03.2025;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, виплата якої проведена 27.06.2025;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, виплата якої проведена 27.06.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що внаслідок не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні зі служби у ВЧ НОМЕР_1 (27.09.2024) за рахунок невиплати частини грошового забезпечення, що підтверджується рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 у справі № 520/29356/24, на виконання якого відповідачем лише 27.06.2025 виплачено грошове забезпечення у загальній сумі 452912,28 грн, наявні підстави для зобов'язання відповідача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2024 по 28.03.2025.
Крім того, враховуючи наявний факт невиплати позивачу належних сум грошового забезпечення, стверджує про наявність у нього права на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати у відповідності до приписів Закону України “Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 у справі № 520/17223/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більше шести місяців.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 152699,82 грн (сто п'ятдесят дві тисячі шістсот дев'яносто дев'ять гривень 82 копійки).
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 01.12.2015 по 26.06.2025, у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 01.12.2015 по 26.06.2025, у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/17223/25 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до НОМЕР_4 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції невірно обрахував належну позивачу до виплати суму з урахуванням середньоденного грошового забезпечення у межах шестимісячного періоду, що мало наслідком безпідставне збільшення належної позивачу компенсаційної виплати.
Стверджував, що оскільки позивачу вчасно не виплачена лише частина коштів, на які він мав право при звільненні, стягненню на його користь підлягає пропорційна частина відшкодування, однак, суд першої інстанції не застосував у належний спосіб критерії зменшення відповідно до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Переконував, що усі основні та додаткові види грошового забезпечення нараховувались та виплачувались позивачу своєчасно, а тому вимога позивача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати у відповідності до приписів Закону № 2050-ІІІ є цілком необґрунтованою та безпідставною.
Крім того, зазначив, що стягнення з бюджету військової частини, який і так є обмеженим, різного роду компенсацій, середніх заробітків, тощо призводить до неможливості нараховувати в повному об'ємі інші види соціальних виплат діючим військовослужбовцям.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу у НОМЕР_4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ), що не заперечується сторонами.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.09.2024 № 728-ОС позивач з 27.09.2024 виключений зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.
У зв'язку з проведенням не у повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення під час проходження позивачем служби, позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 у справі №520/29356/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року та провести виплату донарахованих сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 3597,65 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2021 включно у розмірі 165731,74 грн відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та здійснити доплату донарахованих сум індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 29.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (2102 грн), з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року (2270 грн), з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (2481 грн), з 01.01.2023 по 19.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (2684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Рішення набрало законної сили 15.04.2025.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 у справі № 520/29356/24 відповідачем 27.06.2025 виплачено позивачу грошове забезпечення у розмірі 452912,28 грн, що підтверджується випискою по картці позивача.
Позивач через свого представника 26.04.2025 звертався до відповідача з питання виплати йому середнього заробітку за час затримки в розрахунку та компенсації за несвоєчасну виплату сум.
Листом від 01.05.2025 № 09/8090-25-Вих відповідач повідомив представника позивача про відсутність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки в розрахунку та компенсації за несвоєчасну виплату сум, зважаючи на відсутність такого зобов'язання в рішенні суду по справі № 520/29356/24.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більше шести місяців, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки на дату звільнення позивача відповідачем не проведений остаточний розрахунок у повному обсязі (такий розрахунок здійснений на виконання рішення суду), що свідчить про наявність підстав для застосування до відповідача наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України.
При цьому, з огляду на приписи частини 5 статті 242 КАС України, суд першої інстанції, врахувавши правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, дійшов висновку, що при обмеженні виплати середнього заробітку 6 місяцями не підлягає застосуванню принцип співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Таким чином, на переконання суду першої інстанції, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача складає 152699,82 грн (839,01 грн х 182 дні).
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 26.06.2025, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту несвоєчасної виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 та індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2021, а відтак, і наявності у позивача права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до діючого законодавства у зв'язку з порушенням строків його виплати, що зумовило зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за період 01.12.2015 по 26.06.2025, у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.
Суд першої інстанції також звернув увагу, що матеріали справи містять відомості про виключення позивача зі списків військової частини з 27.09.2024, отже, за висновком суду, лише починаючи з 28.09.2024 (з дня наступного після звільнення) позивач має право на розрахунок середнього заробітку в разі нездійснення з ним своєчасного розрахунку при звільненні, а не з 28.03.2024, як зазначив ОСОБА_1 у позовних вимогах, що слугувало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 28.03.2024 по 27.09.2024 включно.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.
Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що з 27.09.2024 позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .
Водночас, остаточний розрахунок із позивачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 у справі № 520/29356/24 проведено лише 27.06.2025, а саме виплачено позивачу недоотриману суму грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення у розмірі 452 912,28 грн, що підтверджується відомостями про зарахування коштів на банківський рахунок ОСОБА_1 за 27.06.2025 (а.с. 14).
Таким чином, у зв'язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов'язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов'язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин).
Враховуючи, що на дату виключення (27.09.2024) ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено лише на виконання рішення суду 27.06.2025, наявні підстави для застосування до ВЧ НОМЕР_1 наслідків статті 117 КЗпП України.
Колегія суддів наголошує, що право на отримання компенсації майнових втрат, яких позивач зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку відповідача, що підтверджено судовим рішенням, у розумінні статті 117 КЗпП України не поставлено законодавцем в залежність від його звернення до ВЧ НОМЕР_1 , як роботодавця, оскільки останній був в силу закону зобов'язаний провести таку виплату одночасно з виплатою недоотриманих позивачем сум за весь період такого невиконання.
Невиконання такого обов'язку є підставою для визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, здійснений відповідачем лише 27.06.2025 на виконання рішення суду у справі № 520/29359/24, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 28.09.2024 (з дня, наступного за датою звільнення) по 26.06.2025 включно.
Колегія суддів вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла після 19.07.2022 при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У вищенаведеній постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.
Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі до періоду з 28.09.2024 по 28.03.2025 (у межах шестимісячного періоду, встановленого нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин
Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 27.09.2024, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є липень 2024 року (31 календарний день) та серпень 2024 року (31 календарний день).
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доходи № 482 від 23.07.2025, складеної уповноваженими особами ВЧ НОМЕР_1 (а.с. 36), середньоденна заробітна плата позивача за липень - серпень 2024 року склала 839,01 грн.
Враховуючи дату звільнення позивача (27.09.2024) та приписи чинної редакції статті 177 КЗпП України, якими після 19.07.2022 обмежено період за який можливо притягнути роботодавця до відповідальності 6 місяцями, період затримки розрахунку при звільненні з 28.09.2024 по 28.03.2025 становить 182 дні.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку у період з 28.09.2024 по 28.03.2025, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
З наявної в матеріалах справи архівної відомості № 1 за період з січня 2024 року по жовтень 2024 року (а.с. 7), колегією суддів встановлено, що при звільненні позивачу було нараховано 565130,59 грн, при цьому, виплачена на виконання судового рішення сума грошового забезпечення складає 452912,28 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 1018042,87 грн (565130,59 грн + 452912,28 грн).
Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 452912,28 грн у процентному виразі дорівнює 44,49 % від 1018042,87 грн.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Беручи до уваги розмір грошового забезпечення належного позивачу при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, колегія суддів вважає правильним застосування принципу співмірності та відповідно зменшення суму відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 182 дні затримки виплати індексації грошового забезпечення (за період з 28.09.2024 по 28.03.2025) склав 152699,82 грн (182 дні х 839,01 грн), враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 28.09.2024 по 28.03.2025 підлягають кошти у сумі 67936,15 грн (44,49% від 152699,82 грн).
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2025 по 26.06.2025 включно за весь час затримки виплати, колегія суддів зазначає наступне.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон № 2011-XIІ.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до положень статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За визначенням частини 1 статті 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок № 159.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати такої складової провадиться її компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.
Необхідно врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону № 2050-ІІІ», зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Колегія суддів при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від викладеної правової позиції та вважає, що указані правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, саме так належить застосовувати.
Враховуючи невиплачені позивачу суми грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 та індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2021 у розмірі 452912,28 грн, які були нараховані на підставі судового рішення 27.06.2025, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням відповідачем строків їх нарахування та виплати за період з 01.12.2015 по 26.06.2025 включно.
Виплата вищевказаних сум 27.06.2025 на виконання судового рішення від 13.03.2025 не спростовує порушення відповідачем строків виплати грошового забезпечення, яке належало позивачу під час проходження служби за період з 01.12.2025 по 19.05.2023, а відтак і не позбавляє позивача права на отримання компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та відповідно не звільняє відповідача від обов'язку здійснити нарахування та виплату таких сум.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17 та від 29.03.2023 у справі № 120/9475/21-а.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2024 по 28.03.2025, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною сплатою грошового забезпечення у належному розмірі за період з 01.12.2015 по 26.06.2025, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2024 по 28.03.2025 у сумі 67936,15 грн та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 01.12.2015 по 26.06.2025, у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
На виконання вимог статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи, що при визначенні суми середнього заробітку, яку слід стягнути на користь позивача, судом не враховано, що сума відшкодування за несвоєчасний розрахунок за період з 28.09.2024 по 28.03.2025 повинна обраховуватись із застосуванням принципу пропорційності, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 по справі № 520/17223/25 підлягає зміні з підстав та мотивів задоволення позову з викладенням абзацу третього резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2024 по 28.03.2025 у сумі 67936,15 грн (шістдесят сім тисяч дев'ятсот тридцять шість гривень п'ятнадцять копійок)».
В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 по справі № 520/17223/25 - залишити без змін.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у цій частині відсутні.
Керуючись ч. 4 ст.229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 по справі № 520/17223/25 в частині задоволення позовних вимог - змінити з підстав та мотивів задоволення позову, з викладенням абзацу третього резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2024 по 28.03.2025 у сумі 67936,15 грн (шістдесят сім тисяч дев'ятсот тридцять шість гривень п'ятнадцять копійок)».
В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.90.2025 по справі № 520/17223/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій