16 січня 2026 року місто Київ
Справа № 754/11212/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4020/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2025 року (ухвалено у складі судді Панченко О.М., повне рішення складено 01 жовтня 2025 року)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
Короткий зміст позовних вимог
Позивач ТОВ «ФК «Арагон» звернувся до суду з позовом, у якому просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 8877732 від 18.11.2021 у розмірі 58 547,22 грн, з яких:
3 000 грн - розмір заборгованості за тілом кредиту;
48 991,80 грн - сума нарахованих відсотків;
5 454,36 грн - інфляційні збитки за період з 01.03.2022 по 01.04.2025;
1 101,06 грн - 3% річних за період з 24.02.2022 по 01.04.2025.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що між ТОВ «ФК «Арагон» та відповідачем було укладено кредитний договір № 8877732 від 18.11.2021, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у сумі 3 000 грн строком на 29 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені умовами Кредитного договору, зі сплатою платежу кредиту, процентів та комісії.
ТОВ «ФК «Арагон» виконало свої зобов'язання, проте, відповідач порушив умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв'язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість по сплаті кредиту та процентів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Деснянський районний суд м. Києва рішенням від 01 жовтня 2025 року позов задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Арагон» суму заборгованості за Кредитним договором № 8877732 від 18.11.2021 у розмірі 51 991,80 грн, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн та судовий збір - 2 151,16 грн.
В іншій частині позову (стягнення інфляційних збитків та 3 % річних) - відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 31 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
На обґрунтування апеляційного скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що до матеріалів справи не було надано жодних виписок з рахунку відповідача, а розрахунок заборгованості не відображає всіх операцій по рахунку, внесення позичальником коштів в рахунок погашення заборгованості по кредиту, не відображає інформації, стосовно нарахування самої заборгованості, крім цього, вказаний рахунок не містить взагалі будь-яких відомостей про внесення Позичальником коштів.
Вказує, що відповідач не надав суду первинних бухгалтерських документів на підтвердження видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), а тому суд не мав підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці є правильними.
Посилається на те, що позивач продовжував нараховувати відсотки поза межами погодженого строку кредитування (29 днів).
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не подав. Із матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі позивач та його представник із суду першої інстанції - ОСОБА_2 отримали в електронний кабінет у ЄСІТС 06 листопада 2025 року (а. с. 83-84).
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд першої інстанції вважав установленим, що 18.11.2021 між ТОВ «ФК «Арагон» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 8877732, відповідно до умов якого, відповідач отримала грошові кошти в сумі 3 000 грн строком на 29 днів зі сплатою процентів за користування кредитом та комісії.
Відповідно до інформаційної довідки ТОВ «ПрофітГід» ТОВ «ФК «Арагон» здійснило переказ відповідачу кредитних коштів в сумі 3 000 грн.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість станом на 10.07.2025 становить 3 000 грн - розмір заборгованості за тілом кредиту; 48 991,80 грн - прострочена заборгованість за відсотками.
Між Адвокатським бюро «Тараса Онищенка» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Арагон» укладено Договір про надання правничої допомоги № 2025/06/02 від 02.06.2025, відповідно до умов яких виконавець взяв на себе зобов'язання надати замовнику визначену цим Договором правову допомогу щодо представництва та захисту прав, свобод та законних інтересів клієнта.
Згідно Додаткової угоди № 2 від 24.06.2025 до Договору про надання правничої допомоги № 2025/06/02 від 02.06.2025, сторонами визначено вартість правничої допомоги у справі за позовом до ОСОБА_3 в сумі 5 000,00 грн.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О.В., переглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення з урахування доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення зміні.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції частково не відповідає.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України, обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається на осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Рішення суду першої інстанції мотивовано так:
- між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються укладеним Кредитним договором № 8877732 від 18.11.2021, та у зв'язку із неналежним виконанням боржником умов зазначеного Договору, у позивача як кредитора за спірними зобов'язаннями виникло право вимоги стягнути з відповідача заборгованість по кредиту, по відсоткам за користування кредитом, а також по передбаченим Договором санкціям;
- згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, перевіреним судом та не оспореним відповідачем, заборгованість станом на 10.07.2025 становить 3 000,00 грн - розмір заборгованості за тілом кредиту; 48 991,80 грн - прострочена заборгованість за відсотками, - правомірність заявлення яких доведено позивачем належними та допустимими доказами по справі, зокрема, розрахунком заборгованості відповідача та випискою по рахунку;
- позивачем не враховано перехідних положень ЦК України та протиправно здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період лютого 2022 року по квітень 2025 року, оскільки позичальника звільнено від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу;
- позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, підлягає до часткового задоволення.
Таким чином, суд першої інстанції фактично задовольнив позов у повному обсязі за виключенням лише 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України.
Колегія суддів не може повністю погодитися із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Суд першої інстанції правильно установив, що Договір про надання коштів у позику № 8877732 від 18.11.2021, укладений між ТОВ «ФК «Арагон» та відповідачем (далі - Кредитний договір) був укладений сторонами у письмовій (електронній) формі, про що свідчить введення відповідачем одноразового ідентифікатора НОМЕР_1 , який був їй надісланий за номером НОМЕР_2 (а. с. 19, 28).
Також суд правильно встановив, що ТОВ «ФК «Арагон» свої обов'язки за Кредитним договором виконало та надало відповідачу кредит у розмірі 3 000 грн, про що свідчить підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів (а. с. 24).
Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів перерахування коштів позичальнику, зокрема первинних бухгалтерських документів (виписок по рахунку), то слід зазначити, що позивач з урахуванням перерахування усіх коштів на банківську карту позичальника, не володіє та не може володіти первинними бухгалтерськими документами, оскільки він не є банком, а перерахування коштів здійснювалось з використанням оператора послуг платіжної інфраструктури, який і займався перерахуванням коштів.
Разом із цим, заперечуючи факт отримання грошових коштів за вказаним договором відповідач не надала виписки по своєму особовому рахунку, доступ до якої вона має як клієнт, чи довідки про відсутність у неї банківської карти чи інших доказів, які б спростовували позовні вимоги в частині надання кредиту в розмірі 3 000 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню (постанова Верховного Суду від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19).
Позивач надав суду всі наявні в нього докази, які підтверджують наявність кредитних правовідносин між сторонами та їх розмір, а також їх правомірність та відповідно й отримання коштів відповідачем, однак останній не довів суду, що у нього немає обов'язку щодо сплати заборгованості, яка підлягає стягненню.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції відхиляє вказані доводи апеляційної скарги в цій частині.
Водночас доводи апеляційної скарги щодо неправильного стягнення відсотків за користування кредитними коштами колегія суддів визнає обґрунтованими та вказує на таке.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (пункти 53,54), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункти 6.22-6.25), від 19 травня 2020 року у справі №910/23028/17 (пункт 6.28) та постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 361/4563/16-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 176/3645/14-ц та ряді інших.
Кредитний договір укладено 18.11.2021.
Відповідно до п. 3.1. Кредитного договору кредит надається строком на 29 днів до 17 грудня 2021 року (включно) від дати отримання позичальником кредиту, але не більше 30 днів.
Нарахування процентної ставки за користування кредитом залежить від фактичного виконання Позичальником умов цього Договору, а саме: 4.1. Знижена процентна ставка в розмірі 1.43% (один цілий сорок три сотих) процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом (плата за користування кредитом (проценти) є фіксованою і становить 521.95% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом) застосовується на період строку надання кредиту, зазначеного в п. 3.1. даного Договору, якщо Позичальник здійснить повне погашення кредиту в цей строк надання Кредиту або протягом трьох робочих днів, що слідує за датою, визначеною в п. 3.1. даного Договору. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня отримання кредиту та включаючи дату його повернення, крім випадку передбаченого п. 4.6. цього Договору. У випадку дострокового погашення кредиту, нарахування процентів здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом, враховуючи день погашення. Знижена процентна ставка скасовується з дати її застосування, у разі якщо до відносин між сторонами застосовується Стандартна процентна ставка.
Згідно з п. 4.2. Кредитного договору Стандартна процентна ставка в розмірі 2.3% (два цілих тридцять сотих) процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом (плата за користування кредитом (проценти) є фіксованою і становить 839.50% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом) застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 3.1. цього Договору, якщо Позичальник не виконав умови, передбачені в п. 4.1. даного Договору. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня отримання кредиту та включаючи дату його повернення. У випадку застосування стандартної процентної ставки, Кредитодавець надає Позичальнику інформацію щодо визначення сукупної вартості кредиту та графіку погашення заборгованості у вигляді оновленого Графіку платежів
У випадку повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом протягом трьох календарних днів, після закінчення визначеного пунктом 3.1. цього Договору строку, проценти за користування кредитом не нараховуються протягом вказаних трьох календарних днів, в іншому випадку - проценти за користування кредитом нараховуються відповідно до умов п. 4.2. цього Договору з першого дня прострочення. В будь-якому випадку проценти нараховуються до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань по сплаті заборгованості за цим Договором, проте не більше ніж 100 (сто) календарних днів з першого дня прострочення, після чого нарахування процентів може бути припинено Кредитодавцем в односторонньому порядку (п. 4.6. Кредитного договору).
Із розрахунку заборгованості (а. с. 6-18, 29) вбачається, що позивач застосував знижену відсоткову ставку 1,43 %, проте період нарахування: з 15.04.2022 по 31.05.2025, що становить 1142 днів та не відповідає умовам Кредитного договору.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 № 911/19/19, Верховний Суд зазначив, що суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами лише протягом 29 днів, а саме з 19.11.2021 по 17.12.2021 як це передбачено пунктом 4.1. Кредитного договору, тобто такі відсотки становлять 1 244,10 грн (3 000 грн * 1,43 % * 29 днів).
Після закінчення строку повернення кредитних коштів (29 днів), який є фактичним строком правомірного користування, право нарахування процентів за статтею 1048 ЦК України за ставкою 1,43 % припинилося.
Подальше нарахування відсотків (протягом ще 100 днів), хоч і за такою ж ставкою, що починаються застосовуватися саме з першого дня прострочення (неповернення коштів позичальником), за своєю правовою суттю є не платою за правомірне користування, а мірою відповідальності за порушення грошового зобов'язання, оскільки вони застосовуються виключно через факт прострочення.
Інші нарахування починаючи з 130 дня взагалі не ґрунтуються на будь-яких умовах договору, позивач законність таких нарахувань не довів.
Така позиція також підтверджується діями позивача, який з 01 березня 2022 року почав нараховувати відповідачу відповідальність в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Слід зазначити, що районним судом відмовлено в стягненні сум передбачених ст. 625 ЦК України і в цій частині позивач апеляційну скаргу не подавав.
Таким чином, рішення суду в частині стягнення з відповідача відсотків у розмірі 48 991,80 грн є таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду щодо обґрунтованості таких позовних вимог не відповідають обставинам справи і підлягає зміні шляхом зменшення вказаної суми до 1 244,10 грн.
Загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитним договором становить 4 244,10 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно встановив обставини справи щодо обґрунтованості позовних вимог у частині стягнення тіла кредиту, проте неправильно застосував норми матеріального права в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами, унаслідок чого дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи. Указане є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за Кредитним договором із загальної суми 51 991,80 грн до 4 244,10 грн.
Судові витрати
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позов задоволено частково, а саме на 7,25 %, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову (а. с. 21) у розмірі 175,60 грн.
Водночас з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги (а. с. 70) у розмірі 2 695,70 грн.
Позивач також просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 5 000 грн.
Відповідно до пункту першого частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-4 ст.137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Між Адвокатським бюро «Тараса Онищенка» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Арагон» укладено Договір про надання правничої допомоги № 2025/06/02 від 02.06.2025, відповідно до умов яких виконавець взяв на себе зобов'язання надати замовнику визначену цим Договором правову допомогу щодо представництва та захисту прав, свобод та законних інтересів клієнта (а. с. 34-36).
Відповідно до додаткової угоди № 2 від 24.06.2025 до Договору про надання правничої допомоги № 2025/06/02 від 02.06.2025, сторонами визначено вартість правничої допомоги у справі за позовом до ОСОБА_3 в сумі 5 000 грн (а. с. 32).
Указана сума сплачена позивачем на користь АБ «Тараса Онищенка» 26 червня 2025 року (а. с. 20).
Таким чином, позивачем доведено понесення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Частиною 5 та 6 статті 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16.
У справі № 910/906/18 Верховний Суд погодився з наявністю підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, оскільки їх розмір був обґрунтований, а відповідач не подавав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з наданням розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до даної справи.
Доводів щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на правничу допомогу від відповідачем не наведено.
Враховуючи викладене з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 362,50 грн.
З урахуванням приписів ч. 10 ст. 141 ЦПК України суд зобов'язує позивача, на якого покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю в розмірі 2 157,60 грн відповідачу.
Керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 367, 374, 376, 381-383, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2025 року:
- в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» заборгованості за Кредитним договором № 8877732 від 18 листопада 2021 року - змінити, зменшити загальний розмір заборгованості з 51 991,80 грн до 4 244,10 грн;
- в частині розподілу судових витрат (витрат на правничу допомогу та судового збору) - скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 157,60 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова