15 січня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 752/25140/24
провадження номер № 22-ц/824/828/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 березня 2025 року у складі судді Ольшевської І.О., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У листопаді 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що з метою отримання кредиту відповідач ОСОБА_1 звернувся до товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі - ТОВ «Лінеура Україна») та між ними був укладений договір №4004994 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24 вересня 2023 року. За цим договором відповідач отримав від ТОВ «Лінеура Україна» грошові кошти у кредит, які зобов'язався повернути у строки, встановлені договором.
Позивач зазначав, що 24 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу №24/05/2024, за яким позивач отримав право вимоги до ОСОБА_1 за договором №4004994 від 24 вересня 2023 року. Оскільки відповідачем не сплачено заборгованість, тому позивачем заявлені вимоги про стягнення з нього боргу в судовому порядку.
З урахуванням наведеного, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості в розмірі 88 010 грн 00 коп., з яких: 12 500 грн 00 коп. - сума основного боргу; 60 510 грн 00 коп. - сума процентів за користування кредитом, нарахованих первісним кредитором; 15 000 грн 00 коп. - нараховані проценти за 60 календарних днів.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 березня 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» 88 010 грн 00 коп., яка складається із: заборгованості за основним боргом у розмірі 12 500 грн 00 коп.; заборгованості за відсотками у розмірі 60 510 грн 00 коп.; нарахованих процентів за 60 календарних днів у розмірі 15 000 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» 2 422 грн 40 коп. судового збору та 5 000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, уклавши договір в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодився з умовами, які вважав зручними для себе та підтвердив умови отримання кредиту, укладення кредитного договору в запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача і цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту ні позивачу, ні первісному кредитору ТОВ «Лінеура Україна». При цьому відповідачем не спростовано належними засобами доказування наявності заборгованості перед позивачем у загальній сумі 88 010 грн 00 коп., з яких: 12 500 грн 00 коп. - основного боргу, 60 510 грн 00 коп. - заборгованості за відсотками, нараховані проценти за 60 календарних днів - 15 000 грн 00 коп., у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав їх стягнення з відповідача.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн 00 коп., враховуючи особливості предмета спору, складність справи, виходячи з критеріїв виправданості витрат, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», а судові витрати покласти на позивача, посилаючись на неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутність доказів на підтвердження надсилання кредитором відповідачу саме вказаних у договорах ідентифікаторів в зазначені дати й час призводить до неможливості встановлення відповідної обставини судом, що тягне за собою недостовірність і неналежність наданих позивачем договорів, що у свою чергу унеможливлює встановлення факту укладення між кредитором і відповідачем наданих позивачем договорів.
Вказує, що обставина перерахування кредитором позивачу коштів встановлена не на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, до складу яких має входити й підтвердження від банку про факт зарахування на неї коштів, а обставина належності/неналежності ОСОБА_1 відповідної платіжної картки взагалі не була з'ясована.
Також зазначає, що наданий позивачем суду договір можливо витлумачити так, що він відповідав вимогам ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування». Так, якщо в договорі вказано, що денна процента ставка становить 2%, договір укладений на строк 360 днів, а імперативною нормою цивільного права встановлено, що денна процента ставка не може перевищувати 1%, то відповідні умови договору необхідно тлумачити так: денна процентна ставка становить 2% за ту частину строку договору, протягом якої будуть відсутні імперативні норми цивільного права, що обмежують її розмір; денна процентна ставка становить 1% за ту частину строку договору, протягом якої ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» буде діяти в чинній редакції; денна процентна ставка становить максимально допустиме імперативними нормами цивільного права значення, але не більше 2%, за ту частину строку договору, протягом якої діятимуть відповідні норми.
Вважає, що умови договору можливо витлумачити таким чином, щоб вони відповідали вимогам імперативних норм цивільного права, а тому підстави та необхідність у заявлені зустрічних позовних вимог про визнання договору недійсним у відповідній частині відсутні. Суд першої інстанції, керуючись положеннями ст.ст.203, 204 ЦК України та ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», установивши факт укладення договору на умовах, зазначених позивачем у позовній заяві, мав витлумачити відповідні умови договору саме в такий спосіб, розрахувавши суму процентів за денною процентною ставкою 1%.
Представник ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - адвокат Крюкова М.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що на підтвердження укладання договору №4004994 про надання споживчого кредиту з ТОВ «Лінеура Україна», позивачем було надано електронний доказ в паперовій формі, який було підписано шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «X310», який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису у відповідності до вимог ч.6 та 8 ст.11 і ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.
Зазначає, що відповідач, оформлюючи кредитний договір, заходить на Вебсайт або мобільний застосунок «Credit7», реєструється та створює електронний кабінет, в якому йому надходить текст кредитного договору та він має змогу ознайомитись з Правилами, Паспортом споживчого кредиту, інформацією передбаченою ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ліцензією, фінансовим звітом. Таким чином, відповідач має примірник оригіналу кредитного договору та паспорту споживчого кредиту. Доступ до особистого кабінету клієнта має тільки відповідач. Тому вважає, що немає жодних сумнівів у тому, що 24 вересня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна» було досягнуто згоди щодо всіх суттєвих вимог та укладено електронний договір про надання споживчого кредиту.
Також вказує, що кредитні кошти відповідачу перераховувалися за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію та у спосіб обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку № НОМЕР_1 , що повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства. Довідка ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» містить інформацію про здійснення платежу в рамках договірних відносин між первісним кредитором і відповідачем, що безпосередньо свідчить про проведення фінансової операції, яка є предметом судового розгляду. Довідка, видана фінансовою компанією, яка є суб'єктом господарської діяльності у сфері надання фінансових послуг, має офіційний характер і відповідає вимогам щодо допустимості доказів. Зміст довідки підтверджує факт проведення платежу, що опосередковано свідчить про існування кредитних зобов'язань між сторонами, оскільки платежі зазвичай здійснюються в межах договірних відносин. Відсутність інших доказів, які б спростовували факт отримання ним кредитних коштів, не є підставою для виключення довідки з доказової бази. Позивач надав належний доказ щодо проведення платежу. Відповідач, у свою чергу, не надав жодних доказів, які б свідчили про відсутність факту отримання ним кредитних коштів.
Зазначає, що підписуючи договір, позичальник погоджується на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів. У даному випадку сторонами правовідносин погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування здійснено відповідно до погодженого строку, нараховані відсотки не носять штрафного характеру, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором. Станом на сьогоднішній день, ані кредитний договір, ані будь-яке його положення чи пункт, включаючи ціну договору, не визнано недійсними відповідно до чинного законодавства, не справедливими чи недобросовісними. Отже у даному випадку проценти нараховано правомірно у межах погодженого строку надання кредиту, та у межах періоду автопролонгації відповідно до поденного розрахунку, що наданий до позовної заяви.
З наведених підстав представник позивача просить апеляційну скаргу представника відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Також представник ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - адвокат Крюкова М.В. у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у апеляційній інстанції у розмірі 8 000 грн 00 коп.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 88 010 грн 00 коп., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 вересня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна», як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено договір №4004994 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у гривнях на умовах, строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Умовами вказаного договору сторони передбачили, зокрема, таке: тип кредиту - кредит, сума кредиту (загальний розмір) складає 8 500 грн 00 коп.; строк кредиту - 360 днів; періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів; детальні терміни повернення (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до цього договору; тип процентної ставки - фіксована; за користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: стандартна процентна ставка становить 2% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього договору.
Згідно з п.2.1. та п.2.2. договору, позикодавець надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 . Суму кредиту (його частину) позикодавець перераховує протягом двох днів з моменту укладення цього договору. Дати надання кредиту: 24 вересня 2023 року або 25 вересня 2023 року.
У п.9.9 договору зазначено, що підписуючи цей договір, позичальник підтверджує, що перед укладенням цього договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація, вказана в ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на Вебсайті; за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст.9 Закону України «Про споживче кредитування»; він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна», актуальна на дату укладання договору редакція яких розміщена на Вебсайті, повністю розуміє, погоджується з ними і зобов'язується неухильно дотримуватися.
27 вересня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений додатковий договір до договору №4004994 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24 вересня 2023 року, за яким було визначено суму кредиту, яка надається згідно з цим додатковим договором - 4 000 грн 00 коп. Сума кредиту на дату укладення цього додаткового договору, з урахуванням платежів, здійснених позичальником за договором, склала 12 500 грн 00 коп.
Судом першої інстанції встановлено, що договір №4004994 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24 вересня 2023 року та додатковий договір від 27 вересня 2023 року до нього, укладений шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Умовами договору №4004994 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24 вересня 2023 року сторони погодили, що стандартна процентна ставка становить 2% в день.
Отже вказану процентну ставку було визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст.627 ЦК України. При цьому судом першої інстанції зазначено, що відповідач не заявляє зустрічних позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами у зв'язку з невідповідністю вимогами Закону України «Про споживче кредитування».
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 24 вересня 2023 року та 27 вересня 2023 року ТОВ «Лінеура Україна» на виконання умов договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту перерахувало відповідачу 8 500 грн 00 коп. та, відповідно, 4 000 грн 00 коп.
Також судом першої інстанції встановлено, що 24 травня 2024 року між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», як фактором, та ТОВ «Лінеура Україна», як клієнтом, був укладений договір факторингу №24/05/2024, за умовами якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Згідно з п.1.2 укладеного договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами акту прийому - передачі реєстру боржників згідно додатку №2 та надходження ціни продажу в повному обсязі відповідно до п.3.3 цього договору на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників та повна сума ціни продажу, що надійшла на рахунок клієнта, підтверджують факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості.
Відповідно до п.3.3 вказаного договору факторингу, ціна продажу за договором становить 1 709 315 грн 92 коп.
24 травня 2024 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» підписали акт прийому-передачі реєстрів боржників до договору факторингу, кількість боржників 5 647.
Також був складений реєстр боржників (додаток №1 до договору факторингу).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору факторингу були перераховані ТОВ «Лінеура Україна» грошові кошти за платіжними інструкціями №412 від 30 травня 2024 року на суму 243 000 грн 00 коп., №417 від 31 травня 2024 року на суму 300 000 грн 00 коп., №418 від 31 травня 2024 року на суму 300 000 грн 00 коп., №419 від 31 травня 2024 року на суму 166 315 грн 92 коп., №410 від 30 травня 2024 року на суму 350 000 грн 00 коп., №411 від 30 травня 2024 року на суму 350 000 грн 00 коп. Всього на загальну суму 1 709 315 грн 92 коп.
Таким чином, виходячи з умов договору факторингу позивач у даній справі став кредитором за кредитними договорами, укладеними ТОВ «Лінеура Україна» та позичальниками, в тому числі і за договором №4004994, боржник ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Нормою ст.639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред'явлення будь-якої вимоги.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено факт укладення 24 вересня 2023 року договору №4004994 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаного електронним підписом позичальника через одноразовий ідентифікатор, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про ненадання позивачем належних доказів укладання електронного договору, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до положень ст.207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину. Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч.1 ст.3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції.
Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет -магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20.
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Згідно зі ст.3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.
У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до ст.81 ЦПК України.
Таким чином, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем. Відповідач не надав жодних доказів несанкціонованого доступу до його особистого кабінету, використання його персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність його вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.
Доказів того, що персональні дані відповідача були використані товариствами для укладення кредитних договорів від імені відповідача, останнім суду не надано. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався, як і не оскаржував правомірність укладеного договору.
Отже висновок суду першої інстанції про те, що належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 24 вересня 2023 року правочину - договору про надання кредиту, та його підписання ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, є правильним.
Щодо доводів про недоведеність факту видачі кредиту на рахунок відповідача та доказів існування заборгованості у заявленому розмірі, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст.76, 77 ЦПК України).
Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхиленні або врахування кожного доказу (групи доказів).
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягара доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
На підтвердження наявності заборгованості позивачем надані такі документи:
лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №2066-3105 від 31 травня 2024 року, яким повідомлено ТОВ «Лінеура Україна», що між їх підприємствами укладено договір на переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12 березня 2019 року. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 24 вересня 2023 року 11:30:12 на суму 8 500 грн 00 коп., маска карти НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 288305651, призначення платежу: зарахування 8 500 грн 00 коп. на карту НОМЕР_1 (а.с.28, т.1);
лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №2067-3105 від 31 травня 2024 року, яким повідомлено ТОВ «Лінеура Україна», що між їх підприємствами укладено договір на переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12 березня 2019 року. відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 27 вересня 2023 року 02:45:19 на суму 4 000 грн 00 коп., маска карти НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 289412813, призначення платежу: зарахування 4 000 грн 00 коп. на карту НОМЕР_1 (а.с.29, т.1).
Тобто вказані документи підтверджують факт перерахування коштів відповідачу відповідно до вимог Закону «Про платіжні послуги».
Так, ст.31 Закону України «Про платіжні послуги» прямо зобов'язує платіжного оператора надавати детальну інформацію про платіжну операцію (частина 4 для платника, частина 5 для отримувача, а також частина 3, якщо є послуга ініціювання платежу). Це підтверджує право кредитора (як платника) та позичальника (як отримувача) вимагати таку інформацію.
Пункти 4 та 5 ч.ч.4, 5 ст.31 Закону України «Про платіжні послуги» чітко визначають, яка інформація має бути надана після виконання операції. Це включає: відомості для ідентифікації операції (що є суттю звіту/листа, який кредитор отримує від платіжного оператора); інформацію про отримувача (номер картки/рахунку позичальника), суму платіжної операції, дату і час зарахування коштів на рахунок отримувача.
Отже враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про те, що обставина перерахування кредитором позивачу коштів встановлена не на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, до складу яких має входити й підтвердження від банку про факт зарахування на неї коштів, а обставина належності/неналежності ОСОБА_1 відповідної платіжної картки взагалі не була з'ясована, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки суд першої інстанції, реалізуючи дискреційні повноваження щодо оцінки доказів за ст.89 ЦПК України, правомірно визнав вказані вище документи платіжного оператора належними та достатніми доказами на підтвердження перерахування коштів відповідачу за кредитним договором.
Колегія суддів наголошує, що процесуальний інститут витребування доказів є механізмом допомоги стороні, яка має об'єктивні складнощі в їх самостійному отриманні. Водночас відповідач, будучи власником рахунку, мав безперешкодний та безпосередній доступ до інформації про рух власних коштів. Отже відповідач з метою спростування відомостей, зазначених у листах ТОВ «Універсальні платіжні рішення», мав об'єктивну можливість надати суду власну банківську виписку за спірний період. Ненадання відповідачем такого доказу, який знаходиться у його розпорядженні, розцінюється судом апеляційної інстанції як спроба уникнення виконання зобов'язання, а не як добросовісне заперечення факту отримання кредиту.
Щодо розміру заборгованості колегія суддів виходить з такого.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.
При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 4004994 від 24 вересня 2023 року, складеного позивачем, станом на 24 травня 2024 року заборгованість відповідача становить 88 010 грн 00 коп., з яких: 12 500 грн 00 коп. - основного боргу; 60 510 грн 00 коп. - заборгованості за відсотками; нараховані проценти за 60 календарних днів 15 000 грн 00 коп.
Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем будь-яких сум на погашення заборгованості за вказаним договором.
Доказів виконання зобов'язання в іншому розмірі або власного контррозрахунку відповідачем не надано суду відповідно до приписів ст.ст.12, 81 ЦПК України.
Розрахунок у частині заборгованості за тілом кредиту та відсотками є арифметично правильним, узгоджується із умовами договору та розміром наданих кредитних коштів, відповідачем не спростовано та сумніву у колегії суддів не викликає.
Установивши, що право грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 88 010 грн 00 коп. первісним кредитором на підставі укладеного 24 травня 2024 року договору відступлення прав вимоги №24/05/2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», відступлене позивачу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши положення ст. ст. 525, 526, 629, 1054 ЦК України, Закон України «Про електронну комерцію», дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» та стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі у розмірі 88 010 грн 00 коп.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень.
Таким чином суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст.12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» - адвокат Крюкова М.В. просить стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» витрати на правничу допомогу у апеляційній інстанції у розмірі 8 000 грн 00 коп.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що 07 липня 2022 року між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (клієнт) та адвокатом Крюковою М.В. було укладено договір про надання правової допомоги №07/07-2022, за умовами якого адвокат Крюкова М.В. на умовах платності зобов'язалися надавати ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» професійну правничу допомогу.
Відповідно до п.1.1 договору, предметом договору є надання клієнту правової допомоги, інформації, юридичної допомоги, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі. Встановлення обставин справи, збір та аналіз доказів та документів, формування правової позиції, складання та подання позовних заяв, клопотань, заяв, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно з п.2.9 договору, клієнт зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість отриманих послуг з договором.
Відповідно до п.3.5 договору, факт наданих послуг підтверджується звітом про надання правової допомоги.
Згідно з підписаним адвокатом Крюковою М.В. та ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» звіту про надання правової допомоги згідно договору №07/07-2022 від 07 липня 2022 року від 19 травня 2025 року, сторони підтвердили, що адвокат надала, а клієнт прийняв наступну правову допомогу: правова експертиза документів та складання відзиву на апеляційну скаргу у справі ОСОБА_1 та подання відзиву, на що витрачено 4 години, і вартість якої склала 8 000 грн 00 коп. (а.с.63, т.2).
Відповідно до платіжної інструкції №6639 від 19 травня 2025 року ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» перерахувало адвокату Крюковій М.В. 8 000 грн 00 коп. (а.с.65, т.2).
Таким чином наведені у відзиві адвоката Крюкової М.В. обставини на підтвердження понесення ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» витрат на правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи у загальному розмірі 8 000 грн 00 коп. підтверджуються сукупністю наявних у справі доказів, які були дослідженні Київським апеляційним судом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20.
Наявними у справі доказами підтверджується, що 20 травня 2025 року відзив на апеляційну скаргу з додатками було доставлено до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , що підтверджується квитанціями №3499336, №3499335 (а.с.89, 90, т.2).
Однак ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 не скористались своїм правом подати заперечення щодо не співмірності чи завищеності заявлених позивачем витрат на професійну правову допомогу у суді апеляційної інстанції.
З огляду на встановлені вище обставини, колегія суддів не має правових та фактичних підстав для зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу.
Тому апеляційний суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в сумі 8 000 грн 00 коп.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 березня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (03150, місто Київ, вул. Загородня, буд.15, оф.118/2, ЄДРПОУ 44559822) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: