Справа № 500/7069/25
16 січня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
15 грудня 2025 року до Тернопільського окружного адміністративного суду через представника адвоката Холостенка Олексія Васильовича надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 2), у якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 051330003971 від 25.08.2025р про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 051330003971 від 14.11.2025р про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" частини 1 статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 та зарахувати до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди її роботи з 13.08.1990 по 28.10.1991 та з 10.06.1992 по 28.06.2017, і призначити ОСОБА_1 з 18.08.2025р. пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" частини 1 статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказала, що має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону від 02.03.2015 №213-VIII. Позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років, однак ГУ ПФУ в Тернопільській області рішенням від 25.08.2025 №051330003971 відмовило в такому призначенні, не зарахувавши до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, період з 01.01.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 28.06.2017 згідно даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки зазначений код підстави для обліку спецстажу ЗП3013Б1 за вказаний період відповідає роботам працівників, які повністю зайняті на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2.
07.11.2025 позивач повторно звернулась до територіального органу ПФУ з заявою про призначення пенсії за вислугу років, проте рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 14.11.2025 №051330003971 також відмовлено у призначенні пенсії. При цьому, періоди роботи з 13.08.1990 по 28.10.1991 та з 10.06.1992 по 28.06.2017 не зараховано, оскільки довідка видана російською федерацією, а періоди з 01.01.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 28.06.2017 згідно даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки зазначений код підстави для обліку спецстажу ЗП3013Б1 за вказаний період відповідає роботам працівників, які повністю зайняті на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2.
Не погоджуючись з відмовами відповідачів в призначенні пенсії позивач зазначає, що періоди її роботи з 13.08.1990 по 28.10.1991 та з 10.06.1992 по 28.06.2017 мають бути зараховані до її страхового стажу, оскільки всі первинні документи, які підтверджують трудову діяльність, були сформовані до тимчасової окупації території України підприємством, яке перебувало під контролем легітимної на той час влади. Крім того, позивач вважає, що її право на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено в залежність від можливості органів ПФУ здійснювати свої повноваження на тимчасово окупованій території.
Щодо періоду роботи з 01.01.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 28.06.2017, то позивач зазначає, що працювала на посаді оператора сортувальної гірки 5 розряду, яка передбачена постановою КМУ №583 від 12.10.1992, а тому вказаний період слід зарахувати до спецстажу, що дає право на призначення пільгової пенсії.
Ухвалою суду від 19.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
01.01.2026 Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області надано до суду відзив на позовну заяву, у якому вимоги позивача не визнає та просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно вимог пенсійного законодавства спеціальний стаж роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, є недостатнім, а тому право на призначення такої пенсії у неї відсутнє. За результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії, до спеціального стажу позивача не зараховано період її роботи 01.01.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 28.06.2017, оскільки згідно даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування зазначений код підстави для обліку спецстажу ЗП3013Б1 за вказаний період відповідає роботам працівників, які повністю зайняті на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2. Щодо вимоги позивача про зобов'язання призначити пенсію, то відповідач 1 звертає увагу на дискреційний характер вказаних повноважень. З урахуванням викладеного відповідач 1 вважає позовні вимоги необґрунтованими.
01.01.2026 Головним управлінням ПФУ у Львівській області також подано до суду відзив на позовну заяву, у якому вимоги позивача не визнає та просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивачу не зараховано до пільгового стажу періоди роботи згідно довідки від 09.09.2025 №691/ДСМДСК, оскільки довідка видана російською федерацією, не відповідає формі додатку №5 Порядку №637, а також періоди роботи не підтверджені результатами атестації робочого місця. Періоди роботи 01.01.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 28.06.2017 зараховані за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки код спецстажу ЗП3013Б1 за вказаний період відповідає роботам працівників, які повністю зайняті на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2. Позивачу до спеціального стажу роботи зараховано періоди, відображені в індивідуальних відомостях про застраховану особу за кодом спецстажу ЗП3055А1. З урахуванням викладеного відповідач 2 вважає позовні вимоги необґрунтованими.
Інших заяв, у тому числі по суті, до суду не надходило.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 04.05.1998 Ясинуватським МВ УМВС України в Донецькій області. (а.с.15-17)
Трудова книжка серії НОМЕР_2 від 07.08.1987, оформлена на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , містить, серед іншого, наступні записи (а.с.19-22):
Донецька ордена Леніна залізна дорога, станція Ясинувата:
19.06.1990 - прийнята учнем оператора сортувальної гірки по переводу зі станції Фенольна за угодою керівників на підставі наказу №213 від 13.06.1990;
13.08.1990 - переведена оператором сортувальної гірки 05 розряду на підставі наказу №276 від 13.08.1990;
28.10.1991 - звільнена у зв'язку з переводом на станцію Донецьк Північний за угодою керівників підприємств, п.5 ст.36 КЗпП УРСР на підставі наказу №448 від 28.10.1994;
Донецька залізна дорога, станція Донецьк Північний:
31.10.1991 - прийнята учнем оператора поста централізації за переводом зі станції Ясинувата за угодою керівників на підставі наказу №27/ДС від 31.10.1991;
16.12.1991 - переведена оператором поста централізації на підставі наказу №28/ДС від 16.12.1991;
02.03.1992 - переведена приймальником - здавальником вантажа та багажу на підставі наказу №2/ДС від 02.03.1992;
06.06.1992 - звільнена у зв'язку з переводом на станцію Ясинувата за угодою керівників підприємств, п.5 ст.36 КЗпП УРСР на підставі наказу №3/ДС від 05.06.1992;
Донецька ордена Леніна залізна дорога, станція Ясинувата:
10.06.1992 - прийнята оператором сортувальної гірки 05 розряду по переводу зі станції Донецьк Північний на підставі наказу №23* від 05.08.1992;
09.02.2009 - назва підприємства «Донецька залізниця станція Ясинувата» змінена на «станція Ясинувата Державного підприємства «Донецька залізниця» на підставі наказу №20 від 09.02.2009;
08.07.2016 - Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»;
08.07.2016 - «Станція Ясинувата державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізована шляхом злиття у виробничий підрозділ «Станція Ясинувата» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 15.04.2016 №303, наказ №01/ос від 06.07.2016;
28.06.2017 - звільнено у зв'язку з переведенням до структурного підрозділу «станція Краматорськ» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», п.5 ст.36 КЗпП України на підставі наказу від 27.06.2017 №2393/ДН-ос.
З копії матеріалів електронної пенсійної справи, слідує, що 18.08.2025 ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років, у якій просила зарахувати до пільгового стажу період її роботи з 10.06.1992 по 2017 рік. При цьому позивач зазначила, що підтверджуючу довідку з підприємства надати не може у зв'язку з воєнними діями, жодних виплат на окупованій території та території російської федерації не отримувала.
Заява та додані до неї документи за принципом екстериторіальності розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яким 25.08.2025 прийнято рішення №051330003971 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи.
У вказаному рішенні відповідачем 1 зазначено, що вік заявниці становить 55 років, страховий стаж складає 37 років 01 місяць 29 днів, в тому числі спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017 складає 02 роки 00 місяців 00 днів, що є меншим за необхідні 10 років, визначені пунктом «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, не враховано період з 01.01.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 28.06.2017 згідно даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки зазначений код підстави для обліку спецстажу ЗП3013Б1 за вказаний період відповідає роботам працівників, які повністю зайняті на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2.
Відповідно до розрахунку страхового стажу форми РС-право, складеного Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, страховий стаж позивача становить 37 років 01 місяць 29 днів, з яких період з особливостями трудової діяльності (робітник локомотивних бригад, водії вантажного транспорту) становить 2 роки 0 місяців 0 днів. (а.с.23)
07.11.2025 ОСОБА_1 повторно звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років, до якої згідно розписки - повідомлення додано, зокрема, довідку від 09.09.2025 №691/ДСМДСК, видану Донецьким філіалом «Служба руху станції Ясинувата» Федерального державного підприємства «Залізні дороги новоросії».
Згідно вказаної довідки ОСОБА_1 дійсно працювала повний робочий день на станції Ясинувата:
- у період з 13.08.1990 по 28.10.1991 за професією оператор сортувальної гірки 5 розряду (наказ №276 від 13.08.1990);
- у період з 10.06.1992 по 28.06.2017 за професією оператор сортувальної гірки 5 розряду (наказ №232 від 08.06.1992).
Періоди, які не включені у спеціальний стаж для призначення дострокової пенсії:
- відпустка без збереження заробітної плати:
25.02.2017 (наказ від 20.02.2017 №174/в-т);
21.04.2017-22.04.2017 (наказ від 19.04.2017 №542/в-т);
03.05.2017 (наказ від 27.04.2017 №618/в-т);
15.05.2017-16.05.2017, 19.05.2017-20.05.2017 (наказ від 11.05.2017 №675/в-т).
- була відсутня на роботі з 09.09.2014 по 18.09.2014 (10 днів) у зв'язку з проведенням бойових дій.
Заява позивача від 07.11.2025 та додані до неї документи за принципом екстериторіальності розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, яким 14.11.2025 прийнято рішення №051330003971 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи.
У вказаному рішенні відповідачем 2 зазначено, що вік заявниці становить 55 років 4 місяці 5 днів, страховий стаж складає 37 років 03 місяці 29 днів, в тому числі спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017 складає 02 місяці, що є меншим за необхідні 10 років, визначені пунктом «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, не враховано:
- періоди роботи згідно довідки від 09.09.2025 691/ДСМДСК, оскільки довідка видана російською федерацією;
- періоди з 01.01.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 28.06.2017 згідно даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки зазначений код підстави для обліку спецстажу ЗП3013Б1 за вказаний період відповідає роботам працівників, які повністю зайняті на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2.
Вважаючи протиправними рішення відповідачів щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років, позивач з метою захисту своїх прав, свобод та інтересів звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з частиною третьою статті 46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058-ІV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж визначено як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина драга статті 24 Закону №1058).
Пунктом 2.1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV передбачено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до абзацу другого пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Статтею 2 Закону №1788-ХІІ визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.
Пунктом «а» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції до внесених змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ, що набрали чинності 01.04.2015) було встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи:
чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;
жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ пункт «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» був викладений в наступній редакції: "а) робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи:
для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;
для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.".
Втім, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 зазначено, що на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788 випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" втратили чинність з 04.06.2019.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугу років необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, чинній до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, які визнано неконституційними.
Як зазначено вище судом, пунктом «а» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції до внесених змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ, що набрали чинності 01.04.2015) було встановлено, серед іншого, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України - жінки після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
Судом встановлено, що на день первинного звернення з заявою про призначення пенсії за вислугу років (18.08.2025) позивач мала повних 55 років, що відповідає вимозі вікового цензу, встановленій пунктом «а» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
У спірному випадку, відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області у рішенні від 25.08.2025 №051330003971 зазначено, що спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017 складає 02 роки 00 місяців 00 днів (за період з 01.01.2000 по 31.12.2001 обчислено згідно даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про спецстаж (код підстави обліку спецстажу ЗП3055А1)), що є меншим за необхідні 10 років.
При цьому, до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідачем 1 не враховано період з 01.01.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 28.06.2017 згідно даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки зазначений код підстави для обліку спецстажу ЗП3013Б1 за вище зазначений період відповідає роботам працівників, які повністю зайняті на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2.
Внаслідок повторного звернення позивача з заявою про призначення пенсії за вислугу років, Головним управлінням ПФУ у Львівській області рішенням №051330003971 від 14.11.2025 також відмовлено у такому призначенні, у тому числі, з аналогічних підстав.
Щодо висновку відповідачів про необхідність обчислення спецстажу позивача станом на 11.10.2017, суд зазначає наступне.
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII набрав чинності з 11.10.2017, тому, за позицією відповідачів, в силу вимог пункту 2.1 та абзацу другого пункту 16 розділу ХV Перехідні положення Закону №1058-ІV, обчислення вислуги років та стажу позивача для призначення пенсії із застосуванням Закону України «Про пенсійне забезпечення» має здійснюватися станом на 11.10.2017.
Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року Розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 2-1 та визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Тобто, вказаною нормою збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Разом з тим, вказаною нормою не внесені жодні зміни до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому остання підлягає застосуванню саме у редакції, яка відновлена за рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04 червня 2019 року.
На час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутого після 11 жовтня 2017 року.
Обмеження пунктом 2.1 розділу XV Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Так, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
У Рішенні від 22.05.2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «легітимні очікування") (Доповідь «Верховенство права", схвалена Європейською Комісією «За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 року № 2-р/2017).
Таким чином, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин зазначила:
«… Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в цій постанові також не погодилася з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
Відповідно, спеціальний стаж позивача слід визначати не станом на 11.10.2017, а станом на дату звернення за призначенням пенсії.
Аналогічне правозастосування здійснено у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі № 240/24/21.
Щодо посилання відповідачів на незарахування до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи позивача з 01.01.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 28.06.2017 з підстав зазначення коду для обліку спецстажу ЗПЗ013Б1, що відповідає роботам працівників, які повністю зайняті на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, то суд зазначає наступне.
Довідник кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до закону затверджений в якості Додатку №3 до наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску і Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску» від 13.01.2015 №4. (далі - Довідник)
Згідно пункту 2 вказаного Довідника код підстави ЗПЗ013Б1 діє з 05.11.1991 та має назву: «Працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461, і за результатами атестації робочих місць».
Разом з тим, пунктом 45 цього Довідника передбачено код підстави ЗПЗ055А1, який діє з 05.11.1991 та має назву: «Робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення».
Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач у період з 13.08.1990 по 28.10.1991, та з 10.06.1992 по 28.06.2017 працювала на посаді оператора сортувальної гірки на станції Ясинувата Донецької залізниці», у подальшому перейменованої в «станція Ясинувата «Державного підприємства «Донецька залізниця».
Як слідує з матеріалів справи, відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5) від 07.11.2025 страхувальник «станція Ясинувата Донецької залізниці», в подальшому перейменований в «станція Ясинувата «Державного підприємства «Донецька залізниця» (код 01076169) у період з 01.01.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 28.06.2017 звітував щодо позивача по спеціальному стажу за кодом підстави ЗПЗ013Б1, а у період з 01.01.2000 по 31.12.2001 - за кодом підстави ЗПЗ055А1. (а.с.27)
З наведеного слідує, що перебуваючи на одній і тій самій посаді на одному і тому ж підприємстві позивач у різні періоди часу має відмінні відомості щодо себе, як застрахованої особи, про спеціальний стаж. При цьому, підставою наявності таких розбіжностей, є інформація, внесена страхувальником, тобто роботодавцем, за дії якого позивач відповідальності не несе.
Суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» затверджено Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за
вислугу років, до якого віднесено, в тому числі, і посади «Чергові та оператори сортувальних гірок на станціях позакласних і 1 класу».
Отже, враховуючи, що займана позивачем посада «оператор сортувальної гірки» передбачена Списком професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, тому період роботи на вказаній посаді має бути врахований органом Пенсійного фонду до спецстажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
При цьому, наявність у Індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 іншого коду підстави для обліку спецстажу не спростовує обов'язку територіального органу ПФУ щодо зарахування такого спецстажу до вислуги років за належністю.
Враховуючи, що як рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 25.08.2025, так і рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 14.11.2025 містять вказану підставу для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача з 01.01.1999 по 31.12.1999 та з 01.01.2002 по 28.06.2017 до спецстажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, що не відповідає наведеному вище правовому регулюванню та висновкам суду, тому обидва вказані рішення є протиправними.
Крім того, у рішенні ГУ ПФУ у Львівській області від 14.11.2025 також зазначено, що до спецстажу позивача не зараховано періоди роботи згідно довідки від 09.09.2025 №691/ДСМДСК, оскільки довідка видана російською федерацією, у зв'язку з чим суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Частиною 1 статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі статтею 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), місто Ясинувата, яке входить до Донецького району Донецької області, віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
Судом встановлено, що надана позивачем уточнююча довідка від 09.09.2025 №691/ДСМДСК щодо періодів та характеру виконуваної нею роботи видана підприємством під назвою «Донецький філіал Служба руху Станції Ясинувата» Федерального державного унітарного підприємства «Залізні дороги Новоросії», яке розташовано за адресою: Донецька область, Донецький район, м.Ясинувата, вул.Жовтнева, 184а. (а.с.28)
Суд вважає за необхідне звернути увагу Головного управління ПФУ у Львівській області, що місто Ясинувата, як і вся Донецька область, є невід'ємною частиною України, яка є суверенною унітарною державою. При цьому, тимчасова окупація частини нашої держави, у тому числі міста Ясинувата, не свідчить про приналежність цих територій російській федерації, а тому зазначення в оскаржуваному рішенні від 14.11.2025 обставин щодо видачі довідки від 09.09.2025 №691/ДСМДСК російською федерацією, суд вважає некоректним та таким, що не відповідає дійсності та нормам національного законодавства України та міжнародного права.
Суд констатує, що так звана «Новоросія» не визнана міжнародною спільнотою та не є державою у розмінні міжнародного права, а є тимчасово окупованою територією України внаслідок протиправних військових дій російської федерації.
Разом з тим суд враховує, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Відтак, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані Намібійські винятки, відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 суд констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
У рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росі» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Також відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Суд вважає необхідним застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території України (так званій новоросії), як доказів, оскільки їх неприйняття призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
У постанові від 14.11.2023 у справі № 200/6694/21-а Верховний Суд також дійшов висновку, що документи, видані установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, можуть братись до уваги судом як виняток та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справи.
Отже, враховуючи викладене, надана позивачем довідка від 09.09.2025 №691/ДСМДСК, якій надається оцінка в сукупності та взаємозв'язку із даними трудової книжки позивача стосовно спірного періоду її роботи, підлягає врахуванню при вирішенні питання щодо призначення пенсії за вислугу років. При цьому суд зазначає, що відсутність можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території (або втраті первинних документів при переведенні підприємства з території, яка не підконтрольна українській владі), не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у неї права на пенсійне забезпечення.
Крім того, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Натомість, період роботи позивача на посаді, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, підтверджується записами в її трудовій книжці про роботу, достовірність та порядок оформлення якої, відповідачами під сумнів не ставиться.
Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
У розрізі встановлених обставин суд дійшов висновку про невідповідність рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 25.08.2025 №051330003971 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.11.2025 №051330003971 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті частини 2 статті 2 КАС України, а отже такі рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Що стосується обраного позивачем способу поновлення порушеного права, суд зазначає наступне.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Оскільки в силу частини другої статті 24 Закону № 1058-IV передбачено обов'язок органу Пенсійного фонду щодо обчислення страхового стажу, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях зарахування періодів роботи позивача до страхового та спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Тому, зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов'язано із відмовою у зарахуванні до спецстажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періодів її роботи оператором сортувальної гірки згідно довідки від 09.09.2025 №691/ДСМДСК, суд вважає, що зобов'язання пенсійного органу зарахувати такий стаж позивачу є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
При цьому, встановлення пенсійному органу обов'язку повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, не є таким втручанням.
Таким чином, з огляду на обставини справи та дискреційні повноваження пенсійного органу щодо обчислення страхового та спеціального стажу, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області, як суб'єкта первинного звернення, повторно розглянути заяву позивача від 18.08.2025 із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що згідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. (частина 8 статті 139 КАС України)
Враховуючи, що спірні правовідносини пов'язані із захистом соціальних прав позивача, а спір виник внаслідок протиправних рішень відповідачів, тому суд приходить до висновку про необхідність відшкодування за рахунок їх бюджетних асигнувань понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у повному обсязі.
Керуючись статтями 139, 242, 246, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 051330003971 від 25.08.2025 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 051330003971 від 14.11.2025 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" частини 1 статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області та з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в рівних частинах за рахунок їх бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 16 січня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 код РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м.Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769);
- Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м.Львів, Львівський р-н, Львівська обл., 79016 код ЄДРПОУ/РНОКПП 13814885) .
Головуючий суддя Мірінович У.А.