з питань визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду
16 січня 2026 року м. Рівне№460/8986/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, ухваленого в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 у справі № 460/8986/24, яке набрало законної сили, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:
визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 при її перерахунку на виконання вимог Постанов Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" та від 23.02.2024 № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році";
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, перерахованої на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", з 01.03.2023 без обмеженням її максимального розміру, з врахуванням раніше проведених виплат;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, перерахованої на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", з 01.03.2024 без обмеженням її максимального розміру, з врахуванням раніше проведених виплат;
в задоволенні решти позовних вимог, - відмовлено.
05.01.2026 до суду від позивача надійшла заява про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у якій заявник просить суд зобов'язати відповідача вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону та провести перерахунок та виплату призначеної йому пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум та індексацій пенсії в 2023, 2024 та 2025 роках) з 01.03.2023 в основному розмірі 74 % сум грошового забезпечення. В обґрунтування заяви позивач покликається на те, що при перерахунку пенсії на виконання рішення суду в справі № 460/8986/24 відповідач безпідставно зменшив основний розмір його пенсії з 74 % до 70 % відповідних сум грошового забезпечення. Такі дії пенсійного органу заявник вважає протиправними, оскільки основний розмір пенсії за вислугу років, призначеної за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XIІ, визначається у відсотковому співвідношенні до відповідних сум грошового забезпечення на момент призначення і не може змінюватися при наступних перерахунках пенсії.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для вжиття заходів судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Також, статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За правилами статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, від 20.07.2004) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07.06.2005, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28.11.2006, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до частини першої, другої статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Приписами частини четвертої статті 383 КАС України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Частиною шостою статті 383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Отже, під час розгляду заяви, поданої у порядку статті 383 КАС України, суд повинен з'ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов'язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору.
В аспекті викладеного суд враховує наступне.
Стаття 383 КАС України передбачає спеціальний механізм судового контролю, надаючи позивачу, на користь якого ухвалено рішення суду, право подати заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням. Цей механізм спрямований на забезпечення ефективного виконання судових рішень і є оперативним способом захисту прав, вже підтверджених судом.
Судовий контроль за виконанням судового рішення, передбачений положеннями статті 383 КАС України, стосується забезпечення реалізації вже визначених судом прав та обов'язків у межах існуючого рішення. Натомість, підставою для нового позову є виникнення нових правовідносин, коли суб'єкт владних повноважень приймає нові рішення або вчиняє нові дії (навіть якщо вони формально пов'язані з виконанням попереднього рішення), які стосуються інших періодів, ґрунтуються на нових фактичних обставинах чи нормативно-правових актах, та, на думку особи, знову порушують її права чи законні інтереси.
При цьому, необхідно чітко розмежовувати ситуації, коли йдеться виключно про невиконання або неналежне виконання вже ухваленого судового рішення, що охоплюється статтею 383 КАС України, та ситуації, коли на підставі або у зв'язку з виконанням рішення суду суб'єкт владних повноважень вчиняє нові дії або приймає нові рішення, які, на думку позивача, знову порушують його права, або коли спір стосується аспектів, які не були предметом розгляду у справі, хоча й виникли у зв'язку з нею, особливо коли ці нові рішення та дії ґрунтуються на нових нормативно-правових актах, що визначають порядок обчислення розміру пенсії, стосуються нових розрахункових періодів та приймаються у формі окремих індивідуальних актів, що безпосередньо впливають на права та обов'язки особи і не є простою констатацією виконання попереднього судового рішення.
Водночас, існування спеціального порядку судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого статтею 383 КАС України, не позбавляє особу права на звернення до суду з новим адміністративним позовом, якщо дії чи рішення суб'єкта владних повноважень, хоч і вчинені в контексті виконання рішення суду, за своєю суттю виходять за межі простого механізму його виконання, стосуються нових правових підстав, нових обставин (наприклад, застосування нових нормативних актів, що визначають порядок обчислення розміру пенсії, що не були охоплені попереднім рішенням) та створюють нові юридичні наслідки для особи, які, на її думку, порушують її права. Позовне провадження у таких випадках є належним та процесуально допустимим способом захисту і не суперечить логіці інституту судового контролю, який має вужчу спрямованість - на забезпечення реалізації вже винесеного судового акту в тій частині, в якій права та обов'язки сторін були чітко визначені.
В розглядуваному випадку позивач оскаржує дії відповідача щодо проведення перерахунку пенсії, починаючи 01.03.2024; останній стверджує, що спірні дії та рішення відповідача, вчинені з посиланням на виконання рішення суду в справі № 460/8986/24, здійснені з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, щодо зменшення основного розміру пенсії з 74 % до 70 % відповідних сум грошового забезпечення. При цьому, в поданій заяві позивач покликається на те, що ухвалене судом в адміністративній справі № 460/8986/24 не містить положень про зобов'язання відповідача зменшити основний розмір пенсії позивача на 4 %.
Згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 17.12.2025 за № 24186-23913/Т-02/8-1700/25, на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 у справі № 460/8986/24 щодо зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії позивача, перерахованої на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", з 01.03.2023 без обмеженням її максимального розміру, з врахуванням раніше проведених виплат та здійснити нарахування та виплату Вашої пенсії, перерахованої на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", з 01.03.2024 без обмеженням її максимального розміру, з врахуванням раніше проведених виплат, Головним управлінням проведено перерахунок пенсії. Розмір перерахованої пенсії позивача становить 70 % відповідних сум грошового забезпечення.
При цьому, суд зауважує, що такий перерахунок пенсії оформлений новим рішенням пенсійного органу (актом індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень), який на момент вирішення судом по суті адміністративної справи № 460/8986/24 не існував. Отже, таке рішення стосується визначення розміру пенсії, і безпосередньо впливає на обсяг пенсійних прав позивача на майбутнє. Названий акт не є простою арифметичною дією на виконання попереднього судового рішення, а є самостійним актом індивідуальної дії, що породжує нові правовідносини та, відповідно, може бути предметом окремого судового оскарження.
Суд наголошує, що предметом спору в справі № 460/8986/24, відносно якого судом ухвалено рішення від 10.06.2025, було застосування відповідачем до пенсії позивача обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумам для непрацездатних осіб згідно з приписами Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI, що були визнані неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024, після проведення індексації пенсії на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" та від 23.02.2024 № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році".
Суд зауважує, що в межах адміністративної справи № 460/8986/24 позивачем було заявлено вимогу щодо зобов'язання відповідача провести розрахунок пенсії у розмірі 74 % грошового забезпечення, що захищено судовими рішеннями у справах № 460/968/20 та № 460/651/22.
Однак, в ході судового розгляду справи № 460/8986/24 сторонами не було надано, а судом не здобуто, жодних доказів на підтвердження того, що відповідач здійснював виплату позивачу основного розміру пенсії без врахування 74 % відповідних сум грошового забезпечення. Отже, за наслідками розгляду справи № 460/8986/24 суд не встановив порушення такого права позивача в межах спірних правовідносин, у зв'язку з чим в задоволенні таких позовних вимог було відмовлено як таких, що заявлені на майбутнє.
Отже, ухвалене судом в адміністративній справі № 4608986/24 не стосувалося захисту (відновлення) права позивача на отримання основного розміру пенсії за вислугу років з урахуванням 74 % відповідних сум грошового забезпечення.
Таким чином, ключовим для розмежування нового спору від питань, що підлягають вирішенню виключно в порядку статті 383 КАС України, є те, що позивач оскаржує не сам факт невиконання чи арифметичну помилку при виконанні рішення в справі № 460/8986/24, а законність та правильність застосування відповідачем норм матеріального права при здійсненні нового перерахунку пенсії, після ухвалення рішення суду.
Цей перерахунок зумовлений новими юридичними підставами (застосуванням приписів статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XIІ в редакції, чинній після призначення пенсії позивачу) та оформлений новим, самостійним рішенням пенсійного органу.
Новий акт відповідача не лише формально пов'язаний з виконанням рішення, але й містить нову юридичну оцінку права позивача (в частині визначення максимального розміру основної пенсії позивача на рівні 74 % відповідних сум грошового забезпечення), що не відповідає підходу, визначеному в рішенні у справі № 460/8986/24, оскільки висновки останнього не розкривають механізм перерахунку пенсії позивача у відповідній частині.
Таким чином, предметом поданої позивачем заяви є не усунення перешкод у виконанні вже встановлених судом у справі № 460/8986/24 зобов'язань, а перевірка правомірності нових рішень та дій відповідача, які стосуються нових обставин, що не можуть бути предметом судового розгляду та оцінки в межах справи № 460/8986/24.
Отже, оскарження правильності застосування пенсійним органом приписів статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XIІ та законності рішення, яким такий перерахунок пенсії оформлений, становить самостійний публічно-правовий спір, що підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Суд вважає, що рішенням відповідача, яким оформлений перерахунок пенсії позивача на виконання рішення суду в справі № 460/8986/24, є окремим індивідуальним актом, що має самостійне правове значення та породжує нові правові наслідки для позивача, навіть якщо формально пов'язані з виконанням вказаного рішення суду. Воно не є лише способом реалізації вже визначених судом зобов'язань, а тому може бути предметом нового позову.
Суд також зазначає, що таке рішенням пенсійного органу за своєю формою та змістом відповідає ознакам рішення суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки має зовнішню визначеність, є актом індивідуальної дії, ухваленим на підставі нових нормативних актів, і породжує нові юридичні наслідки для позивача.
Таким чином, звернення позивача в порядку статті 383 КАС України утримує в собі самостійні підстави та предмет спору, а тому така заява виходить за межі інституту судового контролю.
За таких обставин, суд приходить до переконання про відсутність підстав для постановлення у цій справі окремої ухвали в порядку статті 383 КАС України.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 382, 3821, 383 КАС України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, ухваленого в адміністративній справі № 460/8986/24 за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 16.01.2026.
Суддя Ольга ПОЛІЩУК