Справа № 420/34760/25
15 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р. при обчисленні ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 21.05.2021 р. по 19.05.2023 р.;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.05.2021 р. по 19.05.2023 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомога на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 р. № 1082-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.18.2021 р. № 1928-ІХ, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 р. № 2710-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 21.05.2021 р. по 19.05.2023 р. за весь період такої затримки з 29.01.2020 р. по день фактичної виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ). Під час проходження військової служби у спірному періоді відповідач протиправно розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01.01.2018 р., що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме гарантованого ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" права на отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру премії, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначає, що після скасування рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" відновлена дія п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" у первісній редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифних коефіцієнт. Тому розмір посадового окладу та окладу за військовим званням повинен розраховуватися з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., 01.01.2023 р., шляхом множення на тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 12, 13 і 14 Постанови № 704. Окрім цього, внаслідок несвоєчасної виплати грошового забезпечення відповідач зобов'язаний виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку № 159.
Ухвалою від 17.10.2025 р. відмовлено в задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду, відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для надання відзиву на позовну заяву.
03.11.2025 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що пункт 4 Постанови № 704 (в первинній редакції) передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1, 12, 13 і 14. У подальшому Постановою № 103 внесено зміни до Постанови № 704 та пункт 4 викладено в новій редакції, а саме виключено вимогу щодо обрахування посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи із розрахункової величини "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)", вказавши цю розрахункову величину як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року". Скасуванням рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 пункту 6 Постанови № 103 жодним чином не вплинуло на чинність пункту 4 Постанови № 704, оскільки "автоматичне" відновлення норм права у зв'язку з визнанням протиправним та нечинним акту, яким припинена дія попереднього акту чи попередньої редакції певної норми, не передбачено жодною нормою права. За таких обставин відсутні підстави для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, як розрахункової величини для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Вимоги позивача щодо зобов'язання здійснити виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення є передчасними, оскільки обов'язок з виплати компенсації виникає одночасно з виплатою нарахованого доходу, який в даному випадку ще не здійснено, а тому не настали підстави, з якими пов'язано вчинення вказаних дій.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 21.05.2021 р. по 20.07.2023 р. проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 штаб-сержанта ОСОБА_1 з 20 липня 2023 року виключено зі списків особового складу управління та всіх видів забезпечення.
Відповідно до листів відповідача від 05.09.2025 р. № 3/13/1-Ч-96-Аз, від 24.09.2025 р. № 3/13/1/Ч-113-Аз позивачу розмір посадового окладу та окладу за військовим званням розраховувалися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року (1762 грн.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно пункту 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018 р.) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на І січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
З листів відповідача від 05.09.2025 р. № 3/13/1-Ч-96-Аз, від 24.09.2025 р. № 3/13/1/Ч-113-Аз вбачається, що позивачу визначався посадовий оклад та оклад за військовим званням спірному періоді з 21.05.2021 р. по 19.05.2023 р. виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року (1762 грн).
Відповідно до ст.6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 р. № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Також, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 р. № 2629-VIII було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У подальшому Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 р. № 294-IX (далі - Закон № 294-IX), Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 р. № 1082-IX (далі - Закон № 1082-IX), Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 р. № 1928-IX (далі - Закон № 1928-ІХ), Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 р. № 2710-IX (далі - Закон № 2710-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2923 роки не містять.
Тобто, положення п.4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з вказаною Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р. до 01.01.2020 р. - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 р. у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 р. у справі № 160/1088/19).
Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закони № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З огляду на визначені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення п.4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік", Закону України "Про Державний бюджет на 2022 рік", Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік, оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом № 2246-VIII на 01.01.2018 р. (1762 грн.) є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом № 1082-IX на 01.01.2021 р. (2270 грн.), Законом № 1928-ІХ на 01.01.2022 р. (2481 грн.), Законом № 2710-ІХ на 01.01.2023 р. (2684 грн.)).
Верховний Суд у постановах від 19.10.2022 р. у справі № 400/6214/21, від 11.09.2022 р. у справі № 500/1813/21, вказуючи на раніше сформовані висновки Верховного Суду у постанові від 02.09.2022 р. у справі № 440/6017/21 у подібних спірних правовідносинах, зазначив, що наголошуючи, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який мас вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З урахуванням положень ч.5 ст.242 КАС України вказані висновки Верховного Суду є обов'язкові до врахування судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Крім того, зміни внесені Постановою № 103, зокрема до п.4 Постанови № 704, в якому визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, були визнані постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 протиправними та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Як наслідок суд дійшов висновку, що застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, у період з 21.05.2021 р. по 19.05.2023 р. є протиправним.
Таким чином, на час проходження позивачем військової служби з 21.05.2021 р. по 19.05.2023 р. відповідач мав би нараховувати та виплачувати грошове забезпечення із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших видів грошового забезпечення та виплат, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до п.4 Постанови № 704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік (в даному випадку на 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., 01.01.2023 р.) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Пунктом 1 розділу XVII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.3.2018 р. № 200 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.04.2018 р. за № 405/31857 (далі - Інструкція № 200), визначено, командири (начальники) військових частин Національної гвардії України мають право преміювати осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за їх особистий внесок у загальні результати служби.
Преміювання здійснюється відповідно до положення про преміювання, розробленого, враховуючи специфіку та особливості виконання покладених завдань на військову частину.
Розміри премії встановлюються за рішенням командувача Національної гвардії України з урахуванням наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Національної гвардії України, та особливостей проходження служби (пункт 2 розділу XVII Інструкції № 200).
Відповідно до пункту 1 розділу XІX Інструкції № 200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (у тому числі слухачам, ад'юнктам і курсантам вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України із числа військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом), які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
За приписами пункту 4 розділу ХІХ Інструкції № 200 розмір допомоги для оздоровлення визначається з урахуванням посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, на які військовослужбовець має право за обійманою ним штатною посадою згідно із чинним законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно пункту 1 розділу XX Інструкції № 200 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.
Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.
З викладеного слідує, що виплата премії, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
При цьому суд зауважує, що згідно наданих до суду довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про виплачену допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу за 2021-2023 роки, особових карток грошового забезпечення за 2021-2023 роки, ОСОБА_1 майже щомісячно виплачувалася премія, а також виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2021 рік у сумі 17778 грн. у листопаді 2021 року, за 2022 рік у сумі 23721 грн. у квітні 2022 року, за 2023 рік у сумі 40061 грн. у травні 2023 року; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у травні 2022 року в сумі 23721 грн.
Тому позивачу виплачено у меншому, ніж законодавчо належало, розмірі грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, премія, так як відповідачем неправильно обраховано розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, які є розрахунковою величиною для вказаних виплат, оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням нараховувалися із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018 р., а не станом на 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., 01.01.2023 р.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу за період з 21.05.2021 р. по 19.05.2023 р. грошового забезпечення, премії, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 р., на відповідні тарифні коефіцієнти та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, премії, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 21.05.2021 р. по 19.05.2023 р., визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.
Тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 21.05.2021 р. по день фактичної виплати, суд зазначає наступне.
Згідно ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст.2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Враховуючи, що відповідач не здійснив виплату позивачу грошового забезпечення за період з 21.05.2021 р. по 19.05.2023 р. на виконання рішення суду, підстави вважати, що права позивача при здійсненні такого нарахування будуть порушені, відсутні.
Таким чином, суд зазначає, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу є передчасними, оскільки виплата відповідних сум не відбулась, а тому умови для розрахунку компенсації не настали, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, що відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постановах від 12.01.2024 р. у справі № 200/7529/20-а, від 28.11.2023 р. у справі № 420/18163/21, від 20.10.2022 р. у справі № 140/862/19.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Суд не вправі вирішувати позовні вимоги, які заявлені на майбутнє, та не спрямовані на захист і відновлення вже порушених прав позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 р. у справі № 200/14129/19-а, від 20.04.2023 р. у справі № 200/11746/19-а, від 24.01.2023 р. у справі № 200/10176/19-а, від 29.05.2024 р. у справі № 440/1763/20.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 17000 грн. суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Разом з тим, відповідно до ч.ч.4, 5 ст.134 КАС України законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Чернега І.Ф. укладено договір про надання правничої допомоги від 03.08.2025 р. № 142, згідно п.1.1 якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до п.2.2 договору адвокат бере на себе виконання наступних дій з надання правової допомоги: представництво інтересів клієнта в будь-яких органах державної, законодавчої та виконавчої влади, органах прокуратури, податкових органах, поліції, судових органах усіх рівнів, органів місцевого самоврядування, органах управління установ, організацій, підприємств та їх об'єднань, керівних органах об'єднань громадян; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази у зв'язку з виконанням доручення; використання засобів захисту, передбачених КПК України, ЦПК України та іншими законами України; виконання інших дій, передбачених законодавством.
Згідно п.4.3 договору за надання правової допомоги відповідно до даного договору клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі 17000 ггрн.
На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 17000 грн., позивачем надано: детальний опис/розрахунок наданих послуг від 06.11.2025 р., відповідно до якого складання, оформлення і надсилання 2 адвокатських запитів (1 год.) - 4000 грн., підготовка до розгляду справи: аналіз фактичних обставин справи, формування доказів, аналіз судової практики, надання юридичних консультацій (4 год.) - 3000 грн., складання, оформлення і надсилання позовної заяви (4 год.) - 10000 грн.; акт про прийняття-передачу наданих послуг від 06.11.2025 р.; платіжну інструкцію від 03.09.2025 р. про оплату правової допомоги в розмірі 17000 грн.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що визначений позивачем розмір понесених судових витрат на правничу допомогу не співмірний із складністю справи, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань та виклику учасників справи.
Крім того, дана адміністративна справа є справою незначної складності, а складання позовної заяви не вимагає глибокого аналізу судової практики і нормативно-правових актів враховуючи усталену судову практику даної категорії справ.
Виходячи з наведеного, з урахування критеріїв пропорційності суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) грошового забезпечення, премії, грошової допомога на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 21.05.2021 р. по 19.05.2023 р., виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 р., на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) грошового забезпечення, премії, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за період з 21.05.2021 р. по 19.05.2023 р., виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко