Справа № 420/36140/25
14 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщені суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду в якому просить визнати протиправним та скасувати протокол комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 травня 2025 року № 18 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 травня 2025 року про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та за наслідками її розгляду прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як особі, на утриманні якого перебувають троє дітей, віком до 18 років, про що видати відповідний документ та зробити відповідний запис у військово-обліковому документі про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має право на відстрочку від мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як особа, на утриманні якого перебувають троє дітей до 18 років, однак у наданні відстрочки від призову під час мобілізації позивачу відмовлено. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними так як він має право право на відстрочку.
Ухвалою від 28.10.2025 року позов залишено без руху та позивачу наданий 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.
Ухвалою судді від 10.11.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами
Відповідачі не скористались правом на подачу відзиву на позовну заяву.
Дослідивши адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У травні 2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою та переліком документів щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз.3 ч.1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» , згідно з яким не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім осіб, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Як випливає з повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.05.2025 № 1310/2352, за результатами розгляду заяви позивача комісія, ухвалила рішення оформлене протоколом від 20.05.2024 №18, яким відмовила у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Причиною відмови зазначено ненадання документів, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або пор те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання згідно п.3 ч.1 ст.23 Закону «Про мобілізаційну підготовку» відповідно до постанови №560 КМУ від 16.05.2024 року.
Позивач вважає, що рішення комісії, оформлене протоколом від 20.05.2025 № 18, є незаконним, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Джерела права та висновки суду.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України Про оборону України, Про Збройні Сили України, Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон №3543-XII (далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
16.05.2024 Кабінетом Міністрів України Постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №560, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з пунктом 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
Як передбачено пунктами 58, 60 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Додатком 5 до Порядку № 560 зазначено Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII - для жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Судом встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача комісія, ухваливши рішення оформлене протоколом від 20.05.2025 № 18, відмовила у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Так, причиною відмови зазначено ненадання документів, що підтверджують право на відстрочку, передбачених додатком 5 до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 № 560 для пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме - подано підтвердження батьківства лише однієї дитини, з приводу чого суд зазначає наступне.
На підтвердження право на відстрочку позивач надав копії документів:
Свідоцтво про шлюб між позивачем та ОСОБА_2 від 15.02.2020 року про що складено актовий запис №19 .
Повторне свідоцтво про народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 у якому батьком вказаний ОСОБА_4 а матір ОСОБА_5 складено актовий запис №1665;
Повторне свідоцтво про народження ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 у якому батьком вказаний ОСОБА_4 а матір ОСОБА_5 ;
Свідоцтво про народження ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 у якому батьком вказаний ОСОБА_1 а матір ОСОБА_2 , актовий запис 139;
довідка багатодітної сім'ї;
акт обстеження по факту проживання /не проживання особи тощо.
Таким чином судом встановлено, що донька позивача - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також діти його дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживають разом з позивачем та його дружиною, що підтверджується довідкою багатодітної сім'ї від 26.09.2024 р. №18, видана Управлінням соціального захисту населення Кілійської міської ради.
В той же час батьком дітей- ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_9. (що підтверджується свідоцтвами про народження), який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 про що складено повторне свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 20.03.2025 року.
З цих підстав суд зазначає, що відповідно пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Отже, норма пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не ставить право військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу у залежність від того, чи є він батьком таких дітей (тобто від батьківства), водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні.
При вирішенні даного спору суд також вважає за необхідне зазначити, що, виходячи з положень статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою визначено поняття сім'ї, можливо дійти висновку про те, що сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.
Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну член сім'ї: членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, термін сім'я означає не лише створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
В той же час, в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту батьківства чи проживання однією сім'єю, а утримання позивачем, як вітчимом, неповнолітніх дітей дружини, а саме ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З цього приводу слід зазначити, що якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Відповідно до частини першої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Як передбачено частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Відповідно до частини першої статті 268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «пасинок», «усиновлений», «усиновитель» дід, баба. Перед усім, це пов'язано із різним обсягом прав та обов'язків названих суб'єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.
Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.
Так, діти позивача - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також діти його дружини ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживають разом з позивачем та його дружиною, що підтверджується довідкою багатодітної сім'ї від 26.09.2024 р. №18 та актом обстеження від 18.09.2024р.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що позивач має право на участь у вихованні ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 (за умови проживання однією сім'єю).
При цьому, обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.12.2023 у справі № 160/11228/23.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
В той же час суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних даних щодо місця роботи або ж роду занять позивача та щодо розміру отриманих ним доходів, що не дозволяє суду встановити, чи дійсно позивач має фактичну можливість надавати матеріальну допомогу падчеркам, тобто утримувати їх.
Також матеріали справи не містять доказів того, що неповнолітні ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 не мають діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних їх утримувати або наявності у матері цих дітей поважних причин, з яких вона не може надавати їм належного утримання.
Вказане вище свідчить про те, що відповідач заяву позивача розглянув належним чином та здійснив перевірку наявності (відсутності) підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII за доданими документами, що свідчить про правомірність рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу.
Тобто, відповідач діяв правомірно, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи те, що суд відмовив у позовних вимогах, то відповідно до ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) рнокпп НОМЕР_2 .
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Відповідач: Комісія для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ).
Суддя Е.А.Іванов
.