16 січня 2026 рокусправа № 380/23151/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати підвищення позивачу пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення (з 01.09.2025) за перерахунком пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В обґрунтування позову є протиправність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення позивачу пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Позивач повідомив, що є потерпілою від репресій, тому вважає, що має право на встановлення їй підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, відтак звернулася до суду із цим позовом.
Ухвалою від 01.12.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що виплата підвищень «реабілітованим» громадянам проводиться згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян". Підпунктом 2 пункту 4 постанови встановлено, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Перерахунок щодо реабілітованих не проводиться, оскільки в постанові Кабміну від 28.05.2008 №530, від 16.07.2008 №654 та від 02.12.2009 №1308 ці підвищення були зазначені чіткими сумами, а не у співвідношенні до розмірів прожиткового мінімуму. При зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за перерахунком пенсії позивачкою долучено паспорт, ідентифікаційний код, довідку № 79-Д від 16.04.2025, видану Регіональною комісією з реабілітації при Івано-Франківській обласній державній адміністрації. Позивачкм не було надано довідки чи іншої інформації, де б були зазначені відомості про факт застосування репресій до позивача, а також посвідчення особи потерпілої від політичних репресій. Оскільки представленими документами не підтверджено факт примусового переселення та застосування до ОСОБА_1 репресій, то право на встановлення надбавки відсутнє. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058- ІV (далі-Закон).
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 позивачка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження - Іркутськ, РСФСР, батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_5 , внаслідок чого змінила прізвище на ОСОБА_1 .
Згідно з архівною довідкою № 7 від 08.02.2023 року, виданої ОСОБА_1 , громадяни ОСОБА_7 , 1891 року народження, ОСОБА_8 , 1892 року народження, ОСОБА_3 , 1927 року народження, ОСОБА_2 , 1920 року народження, 29.03.1946 із міста Яворів Яворівського району Львівської області згідно рішення УНКВС Львівської області СРСР від 05 березня 1946 року були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Красноярський край по політичних мотивах, як члени сім'ї учасника УПА. В 1947 році ОСОБА_7 помер, ІНФОРМАЦІЯ_3 інші члени сім'ї здійснили втечу та прибули на попереднє місце проживання в м. Яворів. 06 квітня 1948 року ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 заарештовані Яворівським РВ МДБ та за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 29 вересня 1951 року етаповані на спецпоселення в Іркутську область, звідки звільнені 29 лютого 1960 року. Відповідно до ст. З Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи були реабілітовані (згідно копії довідки про реабілітацію від 13 серпня 1992 року): Підстава: архівна справа № Р-19159.
Згідно з висновком Національної комісії з реабілітації про визнання особи потерпілою від репресій встановлено: відповідно до копії довідки Управління МВС у Львівській області від 08.02.2023, батьки заявниці ОСОБА_3 , 1927 року народження, та ОСОБА_2 , 1920 року народження, рішенням УНКВС Львівської області від 05 березня 1946 року, як члени сім'ї учасника УПА із с. Яворів Яворівського району Львівської області виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Красноярський край. За рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 29 вересня 1951 року етаповані на спецпоселення в Іркутську область. Звільнені зі спецпоселення 29 лютого 1960 року. Реабілітовані. Згідно з копією свідоцтва про народження, заявниця народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в Іркутській (області і дійсно є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідно до копії свідоцтва про шлюб заявниця змінила прізвище на ОСОБА_1 . У зв'язку з вшцевикладеним, Національна комісія з реабілітації прийшла до висновку, що ОСОБА_1 , 1959 року народження, підлягає визнанню потерпілою від репресій відповідно до пункту 2 ст. 1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», як дитина репресованої особи, яка народилася на засланні під час перебування репресованої особи на засланні.
Відповідно до рішення Національної комісії з реабілітації від 19.12.2024, місто Київ, Національна комісія з реабілітації, розглянувши на засіданні обґрунтовані пропозиції Львівської регіональної комісії з реабілітації від 14.02.2024, протокол № 11, щодо можливості визнання потерпілою від репресій ОСОБА_1 , 1959 року народження, вирішила визнати ОСОБА_1 , 1959 року народження, потерпілою від репресій.
01.09.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою щодо проведення перерахунку пенсії "Зміна надбавки".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 09.09.2025 № 913290157334 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії у зв'язку з тим, що наданими документами не підтверджено факт примусового переселення та застосування саме до позивача репресій.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд враховує таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до преамбули Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991 року № 962-XII (Закон № 962-XII) реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року до моменту набрання чинності цим Законом і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України, або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "війками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Згідно ст. 3 Закон № 962-XII реабілітовано всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Статтею 9 даного Закону встановлено, що вирішення питань, пов'язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладено на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Радам народних депутатів утворити штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України.
За дорученням цих комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв'язку з необґрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям.
Реабілітованими також визнаються громадян, засуджені за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958 і ст. 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР"; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія вказаної статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ; визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88).
Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
Згідно ст. 1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно з пунктом 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з пунктом "г" ч. 1 ст. 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Підпунктом 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум, відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" № 966-XIV від 15.07.1999,застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами встановленими ст. 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, суд вірно вказав, що слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Аналізуючи співвідношення підпункту 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 та пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Суд встановив, що Національна комісія з реабілітації, розглянувши на засіданні обґрунтовані пропозиції Львівської регіональної комісії з реабілітації від 14.02.2024 року, протокол № 11, щодо можливості визнання потерпілою від репресій ОСОБА_1 , 1959 року народження, вирішила визнати ОСОБА_1 , 1959 року народження, потерпілою від репресій.
Згідно з висновком Національної комісії з реабілітації про визнання особи потерпілою від репресій встановлено: відповідно до копії довідки Управління МВС у Львівській області від 08.02.2023 року, батьки заявниці ОСОБА_3 , 1927 року народження, та ОСОБА_2 , 1920 року народження, рішенням УНКВС Львівської області від 05 березня 1946 року, як члени сім'ї учасника УПА із с. Яворів Яворівського району Львівської області виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Красноярський край. За рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 29 вересня 1951 року етаповані на спецпоселення в Іркутську область. Звільнені зі спецпоселення 29 лютого 1960 року. Реабілітовані. Згідно з копією свідоцтва про народження, заявниця народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в Іркутській (області і дійсно є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. Відповідно до копії свідоцтва про шлюб заявниця змінила прізвище на ОСОБА_1 . У зв'язку з вшцевикладеним, Національна комісія з реабілітації прийшла до висновку, що ОСОБА_1 , 1959 року народження, підлягає визнанню потерпілою від репресій відповідно до пункту 2 ст. 1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», як дитина репресованої особи, яка народилася на засланні під час перебування репресованої особи на засланні.
При цьому, п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Статтею 1-1 Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" визначено, що репресованою особою - є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Так, суд зазначає, що позивач є членом сім'ї репресованих осіб (батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 ).
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи.
З огляду на наведене, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення пенсії позивачу в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення (з 01.09.2025 року) за перерахунком пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку задоволення позову повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати підвищення пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення (з 01 вересня 2025 року) за перерахунком пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.