15 січня 2026 рокуСправа №160/33565/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Царікова Олена Василівна
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; паспорт НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної Служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, 7; ЄДРПОУ 37806243) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
25.11.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної Служби України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
-визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вих. №K-757/6/1201-25/1201.4.3/11251-25 від 04.09.2025 р. у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 p. №2503-XII.
-зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській оформити і видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України у формі книжечки, в зв'язку з втратою, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХII. без надання згоди на обробку персональних даних.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що в зв'язку з втратою паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки 05.09.2025 остання звернулась до відділу № 18 у м. Синельникове Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із вимогою оформити і видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ без згоди на обробку своїх персональних даних. Крім того 03.09.2025 р. з аналогічною заявою я звернулась до Головного управління ДМСУ в Дніпропетровській області. У заявах повідомлено про відмову за релігійними переконаннями позивача від оформлення і отримання паспорта у формі картки - документа Реєстру та обгрунтовано законодавчо право на паспорт-книжечку. Проте, відділ № 18 у м. Синельникове ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області листом від 20.09.2025р., та Головне управління ДМСУ в Дніпропетровській області листом 04.09.2025 відмовили у наданні такого паспорта зазначивши що у позивача відсутнє рішення суду для отримання документа.
Вказане стало підставою для звернення до суду із цим адміністративним позовом.
28.11.2025 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
12.12.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №66883/25), в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву представником відповідача зазначено, що на момент звернення до Головного управління Державної міграційної Служби України в Дніпропетровській області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки, Унікальний номер запису в Реєстрі вже був внесений до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і йому було присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР (УНЗР): 19840728- 06166, таким чином згода на обробку персональних даних позивача вже надавалась у 2018 році. Звернення за оформленням та видачею паспорта громадянина України у вигляді книжечки відбулось 03.09.2025 та 05.09.2025 року вже після оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон та внесення до ЄДДР і присвоєння УНЗР. При цьому, позивачем не наведено підстав вважати, що персональні дані щодо ОСОБА_1 обробляються з порушенням законодавства України.
Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вважає безпідставним посилання позивача на те, що враховуючи релігійні переконання позивача вона не може приймати номери, оскільки даний номер є незмінним та вже присвоєний при оформленні паспорту для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм. Відповідач вважає, що використання позивачем раніше паспорту для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, при виготовленні яких було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно УНЗР, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта у вигляді ІР - картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у його приватне життя. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.06.2023 року по справі № 380/5977/21.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 03.09.2025 року ОСОБА_1 звернулася із заявою від 03.09.2025 складеною у довільній формі (вхідний реєстраційний №К-757/6/1201-25) до ГУ ДМС у Дніпропетровській області та з аналогічною заявою від 05.09.2025 (вхідний реєстраційний №К-50/6/1257-25) до Відділу №18 у м. Синельникове ГУ ДМС у Дніпропетровській області. У своїх заявах позивач просила оформити та видати на ім'я ОСОБА_1 паспорт громадянина України, без застосування засобів Єдиного демографічного реєстру, без надання згоди на обробку персональних даних та без присвоєння унікального номеру запису в реєстрі, виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Положення про паспорт громадянина України затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ.
Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за вих. №К-757/6/1201-25/1201.4.3/11251-25 від 04.09.2025 та Відділом №18 у м.Синельникове Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за вих. №К-50/6/1257-25/1257/12036-25 від 20.09.2025 були розглянуті вищезазначені заяви ОСОБА_1 і надано листи-відповіді щодо порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до норм чинного законодавства.
Позивач, не погодившись із вказаними відповідями та такою позицією відповідача, звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
З 06.12.2012 набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Також Законом № 1474-VIII частину 2 статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»
Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, (далі - Порядок № 302) паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
У разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт (пункт 5 Порядку № 302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктами 14 та 46 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого.
Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року (справа №820/3327/16), від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20.
Суд враховує, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки, на яку позивач посилалась в позовній заяві як на підставу для видачі паспорта громадянина України у форму книжечки, була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Так, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
Суд зазначає, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Водночас, досліджуючи матеріали справи, суд доходить висновку, що дана справа не відповідає ознакам типової справи, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, з огляду на наступне.
Досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за обліками ЄІАС УМП ДМС України документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 терміном дії до 11.04.2028 з присвоєним УНЗР 19840728-06166, відцифрованим образом обличчя, внесенням відбитків пальців при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон, яка просила внести до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про себе, у зв'язку із оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Також судом встановлено, що при зверненні до органу міграційної служби із заявою-анкетою про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон від 16.02.2018, позивач не зазначала про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації. Відображення таких обставин має місце лише у позовній заяві.
Тобто, аналізуючи викладене, суд враховує, що позивачем надавалась згода на обробку персональних даних під час оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон вперше, у зв'язку з чим ОСОБА_1 , було присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Натомість, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
Враховуючи викладене, суд вважає, що дана справа не є типовою відносно зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що використання ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, не порушує її права позивача та не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
Суд також звертає увагу, що Верховний Суд у справах № 160/1/21 (постанова від 21 грудня 2022 року), №380/5977/21 (постанова від 08 червня 2023 року) погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Аналогічний підхід до застосування наведених вище правових норм висловлено у постанові Верховного Суду від 22 березня 2024 року у справі №540/4500/21, та у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2024 року у справі № 420/6552/24.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; паспорт НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної Служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, 7; ЄДРПОУ 37806243) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 15.01.2026.
Суддя О.В. Царікова