15 січня 2026 року ЛуцькСправа № 140/10876/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області №032150006301 від 16.01.2025 про відмову в призначенні пенсії; зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 28.11.1980 по 14.09.1987, з 01.01.1992 по 04.12.1996 та з 08.07.1999 згідно трудової книжки та здійснити призначення та виплату пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (від 09.07.2003 № 1058-1V) з дати звернення - 09.05.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 09.05.2025 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності та його заяву за принципом екстериторіальності було передано до ГУ ПФУ у Львівській області.
Вказав, що рішенням ГУ ПФУ у Львівській області № 032150006301 від 16.01.2025 йому відмовлено у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 32 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зазначив, що за результатами розгляду документів доданих до заяви до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 28.11.1980 по 14.09.1987 згідно трудової книжки від 21.08.1974, оскільки дата наказу про звільнення (30.06.1987) календарно не відповідає даті звільнення; з 01.01.1992 по 04.12.1996, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991; з 08.07.1999, оскільки відсутній запис про звільнення в трудовій книжці від 21.08.1974.
Вважаючи рішення ГУ ПФУ у Львівській області протиправним та таким, що порушує його конституційні права, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву ГУ ПФУ у Львівській області не визнали позов ОСОБА_1 та просили відмовити у його задоволенні з огляду на наступне. Статтею 30 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії по інвалідності, а саме, - пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону (ч.1 ст. 30 Закону № 1058)
Вказали, що особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону. Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Зауважили, що за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.05.2025 про призначення пенсії по інвалідності та доданих документів, встановлено, що вік заявника на момент звернення становить 68 років 14 днів, а страховий стаж становить лише 11 років 5 місяців 23 дні. При цьому, до страхового стажу не зараховано період роботи з 28.11.1980 по 14.09.1987, згідно трудової книжки від 21.08.1974, оскільки дата наказу про звільнення (30.06.1987) календарно не відповідає даті звільнення, період роботи з 01.01.1992 по 04.12.1996, згідно трудової книжки від 21.08.1974, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991, а також період з 08.07.1999, оскільки відсутній запис про звільнення в трудовій книжці від 21.08.1974.
Вважають, що у зв'язку з відсутністю страхового стажу необхідного для призначення пенсія по інвалідності, право позивача на призначення відповідної пенсії відсутнє.
У відзиві на позов ГУ ПФУ у Волинській області позовні вимоги заперечили та просять відмовити у позові. Вказали, ОСОБА_1 09.05.2025 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058- IV.
Зазначили, що розглянувши заяву з доданими до неї документами, рішенням ГУ ПФУ у Львівській області № 032150006301 від 16.01.2025 було відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до пункту 2-1 розділу ХV “Прикінцеві положення» Закону України №1058-VI у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, адже згідно з розрахунком стажу, що наявний в електронній пенсійній справі, страховий стаж позивача становить 11 роки 05 місяців 23 дні.
Вважають, що пенсійним органом правомірно прийнято рішення № 032150006301 від 16.01.2025 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності, оскільки не виконанні умови статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
09.05.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Його заяву за принципом екстериторіальності було передано до ГУ ПФУ у Львівській області.
16.01.2025 рішенням ГУ ПФУ у Львівській області № 032150006301 відмовлено у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 15 років передбаченого ст. 32 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду документів доданих до заяви до загального страхового стажу ГУ ПФУ у Львівській області йому протиправно не зараховано за результатами розгляду документів доданих до заяви періоди роботи: з 28.11.1980 по 14.09.1987 згідно трудової книжки від 21.08.1974, оскільки дата наказу про звільнення (30.06.1987) календарно не відповідає даті звільнення; з 01.01.1992 по 04.12.1996, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991; з 08.07.1999, оскільки відсутній запис про звільнення в трудовій книжці від 21.08.1974.
Вважаючи оскаржуване рішення ГУ ПФУ у Львівській області протиправним та таким, що порушує гарантовані чинним законодавством України права, соціальні гарантії та інтереси позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).
Згідно з ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року (надалі - Закон № 1058-IV), відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Як слідує з матеріалів справи, рішенням ГУ ПФУ у Львівській області № 032150006301 від 16.01.2025 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 32 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду документів доданих до заяви до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 28.11.1980 по 14.09.1987 згідно трудової книжки від 21.08.1974, оскільки дата наказу про звільнення (30.06.1987) календарно не відповідає даті звільнення; з 01.01.1992 по 04.12.1996, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991; з 08.07.1999, оскільки відсутній запис про звільнення в трудовій книжці від 21.08.1974.
Щодо зарахування періодів роботи з 28.11.1980 по 14.09.1987 та з 08.07.1999 згідно трудової книжки від 21.08.1974, суд зазначає наступне.
Згідно абзацу 2 частини 4 статті 26 Закону № 1058-IV, наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Водночас за приписами статті 1 Закону №1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку;
працюючий пенсіонер - особа, якій призначено пенсію та яка є застрахованою відповідно до пунктів 1 - 7, 11 - 13 частини першої статті 11 цього Закону;
роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Суд зазначає, що відповідно до Постанови КМУ від 04.06.1998 №794 Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 (401/98) Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування Кабінет Міністрів України постановив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів України та Державної податковою адміністрацією забезпечити з 01.10.1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 3 Постанови КМУ від 04.06.1998 № 794 Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, установити, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними систем персоніфікованого обліку.
Згідно з абзацом 4 частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого: пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
При цьому відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ.
Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), згідно якої основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що у разі наявності необхідних записів у трудовій книжці щодо періодів, в тому числі навчання, жодних інших документів, необхідних для підтвердження стажу діюче законодавство від громадян не вимагає.
Як слідує із записів трудової книжки від 21.08.1974 позивач:
- 28.11.1980 згідно наказу №177-к від 26.11.1980 прийнятий на роботу водієм 2-класу в Нижнєвартовському управлінні технологічного транспорту (запис 7);
- 14.09.1987 наказом №132 від 30.06.1987 звільнений у зв'язку із закінченням строкового трудового договору (запис 8);
- 01.04.1988 відповідно до наказу № 31-к від 30.03.1988 прийнятий в порядку переводу контролером в ОТП на Нижнєвартовському вантажному автотранспортному підприємстві (запис 12);
- 07.04.1995 згідно наказу №47-к від 07.04.1995 переведений на посаду інженера 1-ї категорії на СТО Нижнєвартовського вантажного автотранспортного підприємства (запис 14);
- 04.12.1996 наказом №13 від 26.09.1996 звільнений у зв'язку із скороченням штату працівників;
- 08.07.1999 відповідно до наказу №15-к від 15.09.1999 прийнятий на роботу автомеханіком в ТзОВ «Адамас» (запис 15).
З цього приводу суд зазначає наступне.
На час початку спірного періоду роботи 10.02.1983 - діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 № 162 (далі - Інструкція № 162). Аналогічні положення, які наведені вище із Інструкції № 58, були передбачені і в попередній Інструкції № 162.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).
Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1983 р.) записується 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; 05.01.1984. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Згідно з пунктом 2.9. Інструкції № 162 у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі. При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за № таким-то є недійсним звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
Абзацом 1 пункту 2.10. Інструкції № 162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані. Посилання на відповідні документи вносяться на внутрішньому боці обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства чи спеціально уповноваженою ним особою і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзаци перший-третій пункту 2.12. Інструкції № 162).
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року № 656 Про трудові книжки працівників та службовців, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для обмеження належного соціального захисту громадянина.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 275/615/17 (провадження №К/9901/768/17).
Крім того, відповідно до постанови КМУ від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена ВС в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Наявність недоліків у заповненні в трудової книжки не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Крім того, на позивача не покладено обов'язок щодо перевірки усіх записів трудової книжки та реквізитів печатки підприємства чи якості зображення відбитку печатки.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
В даному випадку, доказів визнання недостовірним запису у трудовій книжці щодо періоду роботи з 28.11.1980 по 14.09.1987 в Нижнєвартовському управлінні технологічного транспорту (запис 7, 8) відповідачем суду не надано, а тому такий безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Щодо зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 01.01.1992 по 04.12.1996, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України “Про недержавне пенсійне забезпечення», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 вказаної Угоди було встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови. Таким чином, Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше, ніж 30.05.2023.
Незважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22.
Згідно з абзацами другим, третім статті 6 Угоди між Урядом України і урядом рф “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (припинила дію відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 № 639 “Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн») трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зміст наведених положень вказаних міжнародних договорів передбачає, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. Водночас, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права висловлена у постанові Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20.
Страховий стаж відповідно до законодавства рф має бути підтверджений на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством рф. Водночас, обов'язковою умовою для включення зазначеного періоду роботи, яка виконувалась на території рф, до страхового стажу є сплата страхових внесків до Пенсійного Фонду рф за цей період.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 200/11294/20-а.
Довідкою, виданою архівним відділом Нижнєвартовської адміністрації №Л-203 від 24.10.2009 підтверджується період роботи ОСОБА_1 з 01.04.1988 по 04.12.1996 на Нижнєвартовському вантажному автотранспортному підприємстві, при цьому по сумах заробітної плати проводилися відрахування в Пенсійний фонд рф.
На думку суду, зазначена довідка містить інформацію про періоди роботи, за які здійснювалась виплата заробітної плати та сплату страхових внесків, є належним документом, який підлягає врахуванню при призначенні пенсії позивачу.
При цьому, суд відмовляє у зарахуванні періоду роботи позивача з 08.07.1999 до страхового стажу позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази роботи ОСОБА_1 у зазначений період.
Щодо позовної вимоги про призначення пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсій не страхування» з 09.05.2025, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 9 Закону №1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 30 Закону №1058-IV визначено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Абзацом двадцять восьмим частини першої статті 32 Закону №1058-IVвизначено, що особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Непрацюючі особи з інвалідністю II групи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, та особи з інвалідністю III групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 28 цього Закону.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону №1058, пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Як слідує з матеріалів справи позивач має статус особи з інвалідністю 2 групи з 06.03.2025, що підтверджується витягом команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №50/25/1569/В від 09.04.2025. Також як встановлено судом, вік позивача становить 68 років.
Як вбачається з оскаржуваного рішення № 032150006301 від 16.01.2025 позивачу до страхового стажу зараховано 11 років 5 місяців 23 дні.
Як уже було встановлено судом, періоди роботи з 28.11.1980 по 14.09.1987, з 01.01.1992 по 04.12.1996 та підлягають до зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 , відтак страховий стаж позивача буде становити понад 15 років. Таким чином, вимога про призначення позивачу пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» також підлягає до задоволення.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду належними та допустимими доказами правомірність свого рішення щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті ст. 30 Закону 1058, з огляду на що позов належить задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області №032150006301 від 16.01.2025 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності та зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня встановлення інвалідності (06.03.2025), зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 28.11.1980 по 14.09.1987, з 01.01.1992 по 04.12.1996, з урахуванням висновків суду.
Аналогічна позиція щодо необхідності зарахування періодів до страхового стажу та призначення пенсії по інвалідності викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2025 у справі №380/11755/24.
При цьому, зобов'язати призначити та виплачувати позивачу пенсію по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 28.11.1980 по 14.09.1987, з 01.01.1992 по 04.12.1996, необхідно саме ГУ ПФУ у Львівській області, як належного відповідача за цією позовною вимогою, як орган, що вирішував питання призначення пенсії. Відтак, позовні вимоги до відповідача 1 ГУ ПФУ у Волинській області до задоволення не підлягають.
Аналогічна правова позиція про вчинення дій зобов'язального характеру саме тим територіальним органом Пенсійного фонду України по екстериторіальності, який приймав спірне рішення, визначена в постанові КАС ВС від 08.02.2024 в справі № 500/1216/23.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України у даній справі не вирішується, у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області №032150006301 від 16.01.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 28.11.1980 по 14.09.1987, з 01.01.1992 по 04.12.1996 та призначити пенсію по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсій не страхування» з 06.03.2025.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79000, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026; Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 4; код ЄДРПОУ 13358826).
Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич