м. Вінниця
16 січня 2026 р. Справа № 120/305/26
Суддя Вінницького окружний адміністративного суду Томчук А.В., розглянувши письмово заяву про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
09.01.2026 через систему "Електронний суд" до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви заявник вказував про протиправність рішень відповідача 1, прийнятих на підставі листів ГУ ПФУ у Вінницькій області, якими ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні та виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності, а виплати фактично блокувались.
Ухвалою від 13.01.2026 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачеві у 5- денний строк усунути виявлені недоліки.
Крім того, ухвалою від 13.01.2026 було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 120/305/26.
15.01.2025 позивач на виконання вимог ухвали від 13.01.2026 подав позовну заяву в новій редакції, за вимогами якої просить:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Вінницькій області, яка полягає у невиплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності за листопад 2025 року, грудень 2025 року, та частково за липень, серпень, вересень, жовтень 2025 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області нарахувати та виплати відповідні суми відповідно до закону;
- визнати протиправними дії НДЕКЦ МВС України, які полягають у втручанні в оцінку обґрунтованості листків непрацездатності та створенні перешкод у здійсненні соціальних виплат;
- зобов'язати НДЕКЦ МВС України утриматись від дій щодо повторної вимоги отримання паперових документів, не передбачених законодавством.
15.01.2026 через систему "Електронний суд" надійшла заява про забезпечення позову у справі № 120/305/26, за вимогами якої ОСОБА_1 просить суд:
- заборонити ГУ ПФУ у Вінницькій області та будь-яким його структурним підрозділам: вчиняти дії, спрямовані на відмову в нарахуванні та виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності за липень - грудень 2025 року; вчиняти дії щодо стягнення або утримання коштів до ухвалення рішення у справі.
- заборонити Вінницькому НДЕКЦ МВС України: вимагати від позивача подання документів, не передбачених законом (зокрема "паперового бланку"), до вирішення спору по суті;
- вчиняти дії, що перешкоджають направленню документів до ПФУ;
- заборонити вчинення діяльності, що може призвести до погіршення майнового становища ОСОБА_1 , до набрання рішенням суду законної сили.
У поданій заяві про забезпечення адміністративного позову позивач зазначає, що після постановляння ухвали від 13.01.2026, якою заявнику було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову, виникли нові юридично значущі обставини, які не могли бути враховані судом раніше, зокрема згідно резолютивної частини ухвали судді Вінницького міського суду Вінницької області від 13.01.2026 у справі № 127/639/26 частково задоволено скаргу ОСОБА_1 та визнано протиправною бездіяльність слідчого СВ Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області у кримінальному провадженні №12025020010001590 від 30.12.2025 щодо нерозгляду клопотання ОСОБА_1 від 03.01.2026 про проведення першочергових слідчих (процесуальних) дій, у строки, що визначені ч. 1 статті 220 КПК України.
На переконання заявника, вказана обставина спростовує твердження суду, висловлені в ухвалі від 13.01.2026, що доводи заявника про зловживання є припущеннями, а ухвала слідчого судді підтверджує, що у згаданому кримінальному провадженні були порушені строки, клопотання ОСОБА_1 не розглядались, поведінка посадових осіб має ознаки протиправності. В свою чергу, збитки продовжують зростати, а не "можуть виникнути", тому вказане призведе до реального, а не гіпотетичного ризику.
Відповідно до частини першої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Беручи до уваги те, що матеріалів заяви достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, заява про забезпечення позову розглядається без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подану ОСОБА_1 заяву про забезпечення позову, суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з положеннями частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За приписами частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
Відповідно до абз. 1 пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 № 2 встановлено, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Суддею враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України" суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
Відповідно, розгляд заяв про забезпечення позову здійснюється з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, суд повинен пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У випадку звернення сторони з вимогою про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою вимогою та надати відповідні докази, які б підтверджували факт існування реальної загрози його правам, свободам та інтересам.
Відтак, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
У свою чергу, можливе настання певних негативних наслідків від спірних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2019 року у справі № 826/13306/18.
Щодо оцінки правомірності оскаржуваних дій та бездіяльності відповідачів, то така може бути надана судом лише за результатами розгляду справи по суті.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 вказав на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо дій відповідача, які полягають у відмові у призначенні та виплаті допомоги з тимчасової непрацездатності, підлягають перевірці та оцінці судом на підставі зібраних у справі доказів й аналізу релевантних норм права, під час розгляду справи.
Відтак на цьому етапі судового процесу суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності дій/бездіяльності відповідачів "поза обґрунтованим сумнівом" або що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Суддя наголошує, що сама лише незгода позивача із бездіяльністю ГУ ПФУ у Вінницькій області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 допомоги по тимчасовій непрацездатності та діями НДЕКЦ МВС України, які, як стверджує заявник, полягали у втручанні в оцінку наданих листків непрацездатності, та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними, ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Більше того заява про забезпечення позову не містить посилань на конкретні обставини, що свідчать про наявність обставин, що можуть ускладнити в майбутньому поновлення порушених (оспорюваних) прав та інтересів позивача, за захистом яких він звертається до суду. В свою чергу, твердження заявника, щодо того, що наразі "збитки продовжують зростати", не підкріплені жодними належними та допустими доказами.
Суддя звертає увагу на те, що обставини, на які посилається позивач у заяві про забезпечення позову, можуть бути встановлені судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за наслідком розгляду справи по суті.
У разі забезпечення позову суд фактично надасть правову оцінку спірним правовідносинам, до розгляду справи по суті, що у свою чергу, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та правовому інституту забезпечення позову.
Разом з тим, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
До того ж забезпечивши позов у зазначений заявником спосіб, судом фактично вирішується спір без проведення правового аналізу та розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Інші доводи позивача (щодо зареєстрованого кримінального провадження, постановляння слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області від 13.01.2026 резолютивної частини ухвали у справі № 127/639/26, якою частково задоволено скаргу ОСОБА_1 та визнано протиправною бездіяльність слідчого СВ Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області у кримінальному провадженні № 12025020010001590 від 30.12.2025 щодо нерозгляду клопотання ОСОБА_1 від 03.01.2026 про проведення першочергових слідчих (процесуальних) дій, у строки, що визначені ч. 1 статті 220 КПК України) не спростовують вищенаведені висновки судді та жодним чином не свідчать про необхідність вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач.
Суддя наголошує, що саме суб'єкт звернення з відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати та довести існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини першої статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Натомість наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову.
З огляду на викладене доходжу до висновку про неможливість задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі № 120/305/26.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Томчук Андрій Валерійович