м. Вінниця
15 січня 2026 р. Справа № 120/9302/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Департаменту освіти Вінницької міської ради до Управління Північно -Східного офісу Держаудиту в Сумській області про визнання протиправними дій та скасування вимоги
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся Департамент освіти Вінницької міської ради (далі - Департамент, позивач) до Управління Північно- Східного офісу Держаудитслужби в Сумській області (далі -аудитслужба, орган аудиту, управління, відповідач) із позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії з проведення ревізії окремих питань фінансового господарської діяльності за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 р;
- визнати протиправними та скасувати пункти 1-5,7, 8 вимоги від 01.05.2025 р. №201820-11/946-2025.
В обґрунтування вимог позивач вказує на те, що у пункті 1 вимоги не зазначено чітко, яких саме заходів має вжити Департамент для усунення недоліків.
Щодо порушення, відображеного у пунктах 2-5, позивач зазначає, що відповідач не врахував норми статтей 130-136 КЗпП України, яка вказує, що працівник не позбавлений права добровільно повернути кошти, однак можливість реалізації такого права не може бути покладена в основу вимоги контролюючого органу (така позиція викладена в постанові ВС №420/15205/23).
Позивач не погоджується із аргументами органу аудиту стосовно безпідставності виплати премії у січні 2021 р. за грудень 2020 р. та у січні 2022 р., посилаючись на те, що Положенням про преміювання визначено, що річне преміювання здійснюється за рахунок економії фонду заробітної плати.
Всі питання про преміювання працівників установи вирішуються самостійно, шляхом розробки Положення про преміювання.
Стосовно доплат за шкідливі умови , то тут зазначено, що питання оцінки результатів атестації робочих місць , правильність віднесення їх до категорії шкідливості відноситься до повноважень Управління Держпраці, яке листом від 12.06.2019 р. №2532/13-07 підтвердило правомірність встановлення відсотку доплати до тарифних ставок .
Щодо утримання зайво нарахованої заробітної плати вказано, що, на думку позивача, така (заробітна плата) не є зайвою, адже працівники перебували у трудових відносинах на момент закриття табелю. Позивач зазначає, що визначити наявність дебіторської заборгованості не маючи лікарняного листа не є можливим.
Стосовно забезпечення відшкодування з винних осіб відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України на користь підконтрольних навчальних закладів, зазначених в тексті акта ревізії, сум зайво виплаченої заробітної плати працівникам дошкільних навчальних закладів на загальну суму 19 945 770 грн., то Департамент зауважує, що однією із форм здобуття освіти є дистанційна форма, а тому, посилаючись на низку рекомендацій МОН, не доцільним було введення простою.
Щодо п. 7 спірної вимоги, то позивач вказує, що в ньому вказано кілька способів захисту , які містять різні статі ЦК та ГК, що створює правову невизначеність.
Також позивач не погоджується із висновком стосовно не вжиття заходів щодо дотримання підконтрольними установами пропорції розподілу витрат харчування дітей у закладах дошкільної освіти, оскільки відображена дебіторська заборгованість може стати кредиторською на відповідну звітну дату, якщо дитина не відвідує заклад.
Ухвалою від 21.07.2025 р. прийнято позовну заяву, відкрито провадження та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Письмової позиції від відповідача не надійшло хоча ухвала про відкриття доставлена до електронного кабінету останнього 21.07.2025 р., що підтверджується довідкою.
Розглянувши матеріали справи , оцінивши докази, суд встановив наступне.
У період з 26.12.2024 по 19.03.2025 відповідно до пункту 9.16 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на IV квартал 2024 року, пункту 4.8.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на IV квартал 2024 року, на підставі направлень, виданих заступником Голови Державної аудиторської служби України Соляник Ю.В., працівниками Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Сумській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Департаменту освіти Вінницької міської ради за період з 01.01.2021р. по 30.09.2024 р.
За результатами проведеної ревізії 26.03.2025 р. складено акт №002000-24/08 ревізії окремих питань Департаменту освіти Вінницької міської ради за період з 01.01.2021 по 30.09.2024, в якому відображено виявлені порушення.
Не погоджуючись із зафіксованими у акті висновками Департамент освіти Вінницької міської ради подало свої заперечення на нього.
За наслідком розгляду заперечень управління листом від 28.04.2025 №201820-11/921-2025 надіслало висновок на заперечення до Акта ревізії, яким відмовило у прийнятті та врахуванні заперечень.
01.05.2025 р. аудитслужбою сформовано вимогу “Про усунення виявлених порушень» №201820-11/946-2025, в якій , серед іншого, вимагає наступне:
- пункт 1 : розглянути результати проведеної ревізії та вирішити питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників підприємства, відповідальних за допущені порушення;
- пункт 2: забезпечити відшкодування з винних осіб відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України на користь Департаменту сум безпідставно нарахованих та виплачених додаткових премій працівникам Департаменту (на підтвердження виконання вказаної вимоги надати копії підтвердних документів відшкодування зазначених сум до бюджету Вінницької міської ОТГ) та забезпечити відшкодування зайво нарахованого та сплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування шляхом коригування розрахунків із фондами ;
- пункт 3: забезпечити відшкодування з винних осіб відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України на користь Департаменту сум безпідставно нарахованих та виплачених доплат за шкідливі умови праці працівникам Департаменту (на підтвердження виконання вказаної вимоги надати копії підтвердних документів відшкодування зазначених сум до бюджету Вінницької міської ОТГ) та забезпечити відшкодування зайво нарахованого та сплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування шляхом коригування розрахунків із фондами ;
- пункт 4: забезпечити перерахування до бюджету коштів в сумі 100 191, 65 грн. Утриманих із заробітної плати працівників за минулі бюджетні періоди (у січні 2021,2022,2023,2024 р. зайвих виплат, що були нараховані та виплачені працівникам централізованих бухгалтерій Департаменту в листопаді -грудні 2020,2021,2022 та 2023 років), шляхом перерахування відповідної суми коштів до загального фонду бюджету Вінницької міської ОТГ за кодом бюджетної класифікації 24060300 “Інші надходження» (на підтвердження виконання вказаної вимоги надати копії платіжного доручення про перерахування зазначеної суми до бюджету Вінницької міської ОТГ) ;
- пункт 5: забезпечити відшкодування з винних осіб відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України на користь підконтрольних навчальних закладів, зазначених в тексті акта ревізії, сум зайво виплаченої заробітної плати працівникам дошкільних навчальних закладів на загальну суму 19 945, 77 грн. , а також забезпечити відшкодування зайво нарахованого та сплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування шляхом коригування розрахунків із фондами вказаними закладами на суму 4 278,14 грн. (на підтвердження виконання вказаної вимоги надати копії підтвердних документів відшкодування зазначених сум до бюджету Вінницької міської ОТГ, а також копії звітів, в яких відображено коригування (виправлення) розрахунків з цільовими фондами, платіжні інструкції ро перерахування скорегованих сум, та підтвердні документи відображення даної операції в бухгалтерському обліку) ;
- пункт 7 : забезпечити відшкодування на користь Департаменту шляхом стягнення з ТОВ «Енера Вінниця» відповідно до норм статтей 193, 199, 216- 229 ГК України, статтей 22, 610-625 ЦК України матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок підвищення ціни товару за договорами від 22.01.2021 та від 22.10.2021 №ВI-165100 та відповідно зайво сплачених коштів ТОВ «Енера Вінниця» на загальну суму 9,28 тис. гривень шляхом здійснення претензійно - правової роботи (на підтвердження надати документи про відшкодування ТОВ «Енера Вінниця»);
- пункт 8 забезпечити відповідно до наданих повноважень дотримання підконтрольними установами Департаменту (розпорядниками нижчого рівня) пропорції розподілу витрат на харчування дітей у закладах дошкільної освіти Вінницької ОТГ.
Не погоджуючись із процитованими пунктами вимоги, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог , суд керується та виходить з наступного.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначаються Законом України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі Закон №2939-XII), частиною першої статті 1 якого установлено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Пунктом 1 “Положення про Державну аудиторську службу України» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, встановлено, що Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення про Державну аудиторську службу України).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2939-ХІІ головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування (частина друга статті 2 Закону №2939-ХІІ).
За визначенням, наведеним у частині першій статті 3 Закону №2939-ХІІ державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі органом державного фінансового контролю фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.
За змістом пунктів 1, 7, 10 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII органу державного фінансового контролю надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
З аналізу наведених норм видно, що Держаудитслужба та її територіальні органи мають право здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та, у разі виявлення порушень законодавства, пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, контролюючий орган має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не вжито заходів щодо усунення виявлених під час здійснення перевірки порушень законодавства.
“Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 (далі -Порядок №550).
За приписами Порядку №550 у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому (пункт 45).
Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, та у разі надходження заперечень до нього - не пізніше ніж 10 робочих днів після надсилання висновків на такі заперечення об'єкту контролю надсилається вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування (пункт 46).
У разі проведення ревізії на підставі звернення правоохоронних органів, а також коли ревізією, проведеною з інших підстав, виявлено порушення, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних правопорушень, акти таких ревізій з додатками до акта ревізії у визначені в пункті 46 цього Порядку строки передаються до правоохоронних органів (пункт 48).
Пункт 13 частини 1 статті 10 Закону №2939-XII встановлює обов'язок при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Згідно з пунктом 35 Порядку №550 акт ревізії містить констатуючу частину, в якій наведено інформацію про результати ревізії в розрізі кожного питання програми із зазначенням, за який період, яким способом (вибірковим, суцільним) та за якими документами перевірено ці питання, висновок про наявність або відсутність порушень законодавства, визначений у разі наявності в установленому законодавством порядку розмір збитків, завданих державі чи об'єкту контролю внаслідок таких порушень.
Надаючи оцінку позовній вимозі в частині визнання протиправними дій з проведення ревізії окремих питань фінансового господарської діяльності за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 р., суд зазначає , що предметом судового оскарження можуть бути лише рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права, свободи чи обов'язки особи.
Процесуальні дії, вчинені суб'єктом владних повноважень у межах здійснення контрольних або перевірочних заходів, самі по собі не створюють для особи юридичних наслідків, а тому не є самостійним предметом оскарження.
Відтак, неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки/ревізії не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що самі по собі дії по проведенню перевірки не тягнуть за собою юридичних наслідків для сторони, відповідно, не порушують права особи, відповідно, останнє не потребує й судового захисту.
Відтак, в цій частині позовна вимога задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги аудитслужби, суд виходить з наступного.
Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов'язковою до виконання підконтрольною установою, якій вона адресована (відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.12.2024 у справі №440/4083/22).
За приписами статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що “конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі № 820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб'єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23.02.2016 року по справі №818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.
Аналогічна правова позиція також підтримана і Верховним Судом у постанові від 08.05.2018 у справі №826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб'єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред'явлення обов'язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.
Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 826/3350/17 також дійшов висновків, що “законна вимога» контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі, приписи на адресу підконтрольного суб'єкта (об'єкта контролю, його посадових осіб), які є обов'язковими до виконання останнім.
До того ж, у постанові від 08.05.2018 у справі № 826/3350/17 ВС зазначив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб'єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту.
До подібних висновків Верховний Суд дійшов і у постановах від 06.08.2020 у справі №826/6254/17, від 11.09.2018 у справі №825/1481/16, від 11.10.2018 у справі №813/4101/17, від 20.11.2018 у справі №815/4223/16.
Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема, обов'язки для свого адресата, а відтак, наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення з відповідним позовом.
Окрім того, у контексті цього питання варто зауважити, що Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі №826/3350/17, аналізуючи посилання відповідача на позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 20.02.2018 у справі №822/2087/17, зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред'явлення обов'язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що “законна вимога» контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов'язки для підконтрольної установи.
В контексті наведеного оцінюючи правомірність пункту 1 спірної вимоги, суд вказує наступне.
Так, пункт 1 оскаржуваного рішення вимагає розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників Департаменту, відповідальних за допущені порушення.
Оскаржуючи цей пункт позивач вказує на відсутність конкретного спосібу її виконання.
Разом з тим, суд зазначає, що така обставина як відсутність у вимозі конкретного способу її виконання не свідчить про її протиправність та не може бути підставою для скасування.
Ба більше, якщо існує декілька способів усунення виявлених у ході ревізії порушень, правом вибору певного конкретного способу наділений саме керівник . Одночасно, вказана обставина не позбавляє підконтрольного об'єкта права звернутися до контролюючого органу з метою отримання певних роз'яснень.
Суд наголошує, що наділяючи органи державного фінансового контролю правом пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" не встановлює за необхідне зазначення будь-яких застережень щодо способу виконання підконтрольною особою вимоги, також таких застережень не встановлюють інші чинні правові акти, які регулюють спірні правовідносини.
Виявлення винних осіб у порушеннях, зазначених у спірній вимозі та притягнення їх до встановленої законом відповідальності, що є предметом спірної вимоги, є правом керівника підконтрольної установи, який обирає спосіб усунення виявлених порушень та має обов'язок виконання вимоги та інформування органу контролю про усунення виявлених порушень.
Органи державного фінансового контролю мають право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання саме в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Окремо суд зауважує, що в акті ревізії (арк. акту 66) вказано відповідальних осіб, які допустили правопорушення.
Щодо способу виконання п.1 вимоги, то таких існує декілька і правом вибору певного конкретного способу, як вже зазначалось, наділений саме керівник підприємства.
Стосовно пункту 2 спірної вимоги, яким вказано на необхідність забезпечити відшкодування з винних осіб відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України на користь Департаменту сум безпідставно нарахованих та виплачених додаткових премій працівникам Департаменту (на підтвердження виконання вказаної вимоги надати копії підтвердних документів відшкодування зазначених сум до бюджету Вінницької міської ОТГ) та забезпечити відшкодування зайво нарахованого та сплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування шляхом коригування розрахунків із фондами, суд зазначає наступне.
В акті ревізії (арк. 63 -65) сформований "висновок: у ході ревізії встановлено проведення додаткового преміювання працівників централізованих бухгалтерій у січні 2021 року за грудень 2020 року згідно наказу ДО ВМР від 06.01.2021 №3-зп “Про додаткове преміювання працівників централізованих бухгалтерій департаменту освіти міської ради (наказ №3-зп), підписаного заступником Директора Департаменту з економічних питань ОСОБА_1 та наказу ДО ВМР від 06.01.2021 №4-зп “Про додаткове преміювання працівників ЦБ №3 за виконання особливо важливих завдань» (далі -Наказ №4-зп), підписаного Директором Департаменту освіти ОСОБА_2 . Також ревізією встановлено нарахування та виплату додаткової премії працівникам централізованих бухгалтерій у січні 2022 року за грудень 2021 року згідно наказу ДО ВМР від 06.01.2022 р. №5-зп “Про додаткове преміювання працівників централізованих бухгалтерій департаменту освіти міської ради» (далі -Наказ №5-зп), підписаного Директором Департаменту освіти ОСОБА_2 »».
Внаслідок нарахування додаткових премій працівникам централізованих бухгалтерій департаменту освіти міської ради виплачено у січні 2021 за грудень 2020 р. - 47 3030, 65 грн., у січні 2022 р. за грудень 2021 р.- 49 268, 16 грн. Відтак, в порушення вимог статті 3 Бюджетного кодексу України , п.2.1Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом МФ України від 02.03.2012 № 309 завдано матеріальної шкоди на суму 96 571, 81 грн.. з них 79 639 грн. додаткові премії , ЄСВ на фонд додаткових премій - 16932, 81 грн.
Позивач не погоджується із аргументом органу аудиту стосовно безпідставності виплати премії у січні 2021 р. за грудень 2020 р. та у січні 2022 р. за грудень 2021 р., посилаючись на те, що Положенням про преміювання визначено, що річне преміювання здійснюється за рахунок економії фонду заробітної плати.
Всі питання про преміювання працівників установи вирішуються самостійно, шляхом розробки Положення про преміювання.
Оцінюючи таку позицію сторін, суд вказує наступне.
Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.
Статтею 1 Бюджетного кодексу України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.
Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду (ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України).
Згідно п. 2.1 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом МФ України від 02.03.2012 № 309 розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів), з урахуванням планів асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), помісячних планів використання бюджетних коштів відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України.
За спеціальним фондом бюджету розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні фінансові зобов'язання виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (відкритих асигнувань (виділених коштів), залишків коштів на спеціальних реєстраційних рахунках розпорядників бюджетних коштів (в частині власних надходжень) та бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів) з урахуванням планів спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), помісячних планів використання бюджетних коштів. За бюджетними програмами, які здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, іноземних фінансових установ і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних проектів, термін дії яких завершується у поточному бюджетному періоді, розпорядники бюджетних коштів мають право брати відповідні бюджетні зобов'язання у четвертому кварталі поточного бюджетного періоду понад фактичні надходження таких кредитів (позик) за умови наявності письмової згоди кредитора на оплату цих зобов'язань протягом першого кварталу наступного бюджетного періоду.
Орган Казначейства перевіряє документи згідно з вимогами законодавства у сфері закупівель шляхом перегляду документів, розміщених в електронній системі закупівель.
Обсяг бюджетних зобов'язань, узятих установою протягом бюджетного періоду, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями в поточному році.
Бюджетні зобов'язання та бюджетні фінансові зобов'язання розпорядників бюджетних коштів обліковуються органами Казначейства в бухгалтерському обліку виконання бюджетів та відображаються у звітності про виконання бюджетів.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років; довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я; середньострокових зобов'язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації (ст. 48 БК України).
Суд зауважує, що премія є складовою заробітної плати і належить до видатків того бюджетного періоду, в якому вона нарахована.
Виплата у січні 2021 року премій за грудень 2020 року (так само у січні 2022 за грудень 2021) означає взяття та виконання бюджетного фінансового зобов'язання минулого бюджетного періоду за рахунок коштів нового року, що суперечить вимогам статті 48 Бюджетного кодексу України.
Такі дії призводять до виникнення кредиторської заборгованості минулих років, яка не була належним чином зареєстрована та погашена в установленому порядку.
Стосовно пункту 3 спірної вимоги, яким вказано на необхідність забезпечити відшкодування з винних осіб відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України на користь Департаменту сум безпідставно нарахованих та виплачених доплат за шкідливі умови праці працівникам Департаменту (на підтвердження виконання вказаної вимоги надати копії підтвердних документів відшкодування зазначених сум до бюджету Вінницької міської ОТГ) та забезпечити відшкодування зайво нарахованого та сплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування шляхом коригування розрахунків із фондами, суд зазначає наступне.
В акті ревізії(арк. 37) вказано, що централізованими бухгалтеріями не надано документів, які б засвідчували використання в роботі працівниками у період з 01.01.2021 р. по 30.09.2024 р. дисплейних терміналів з електронно - променевою трубою, що спричинило зайву виплату доплат за шкідливі умови праці на суму 830 991,77 грн.
Відповідно до статті 100 Кодексу законів про працю України на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я встановлюється підвищена оплата праці. Перелік цих робіт визначається Кабінетом Міністрів України.
Суд зауважує, що централізованими бухгалтеріями не надано документів, які б засвідчували використання в роботі працівниками у період з 01.01.2021 р. по 30.09.2024 р. дисплейних терміналів з електронно - променевою трубою, відтак, не підтверджено правомірність встановлення доплат, а отже порушення підтверджено.
Щодо посилань на те, що питання оцінки результатів атестації робочих місць та правильності їх віднесення до категорії шкідливості належить до повноважень Управління Держпраці, яке листом від 12.06.2019 року № 2532/13-07 підтвердило правомірність встановлення відсотка доплати до тарифних ставок, суд зазначає таке.
Підставою для встановлення порушення стало ненадання документів, які б підтверджували фактичне використання працівниками у період з 01.01.2021 року по 30.09.2024 року дисплейних терміналів з електронно-променевою трубою.
За таких обставин наявність результатів атестації робочих місць не спростовує висновків контролюючого органу про наявність порушення, оскільки сама по собі атестація не є безумовною підставою для встановлення доплат за роботу в шкідливих умовах без підтвердження фактичного виконання робіт у таких умовах у спірний період.
Відтак, посилання на лист Управління Держпраці не спростовують встановлених під час перевірки обставин та не впливають на правильність висновків, викладених у спірному акті.
Оцінюючи правомірність пункту 4, яким вказано на необхідність забезпечити перерахування до бюджету коштів в сумі 100 191, 65 грн. утриманих із заробітної плати працівників за минулі бюджетні періоди (у січні 2021,2022,2023,2024 р. зайвих виплат, що були нараховані та виплачені працівникам централізованих бухгалтерій Департаменту в листопаді -грудні 2020,2021,2022 та 2023 років) , шляхом перерахування відповідної суми коштів до загального фонду бюджету Вінницької міської ОТГ за кодом бюджетної класифікації 24060300 “Інші надходження» (на підтвердження виконання вказаної вимоги надати копії платіжного доручення про перерахування зазначеної суми до бюджету Вінницької міської ОТГ), суд враховуює наступне. .
Так, в акті ревізії (арк. 68) вказано , що у січні 2022 р. із заробітної плати працівників утримано зайво нараховану у грудні 2021 р. заробітну плату в сумі 17 532, 06 грн. та здійснено коригування ЄСВ в сумі 3 857, 06 грн. У січні 2023 р. із заробітної плати працівників утримано зайво нараховану у грудні 2022 р. заробітну плату в сумі 20 794, 36 грн. та здійснено коригування ЄСВ в сумі 4 574, 76 грн. У січні 2024 р. із заробітної плати працівників утримано зайво нараховану у грудні 2023 р. заробітну плату в сумі 9 476,15 грн. та здійснено коригування ЄСВ в сумі 2 084, 75 грн. , що є порушенням статті 23 БК України та п.2.4. Порядку №309.
Оцінюючи позицію сторін, суд зазначає про наступне.
Згідно статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2.4 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом МФ України від 02.03.2012 № 309 розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати прийняття ними до виконання бюджетного фінансового зобов'язання, якщо інше не передбачено бюджетним зобов'язанням, подають до відповідного органу Казначейства Реєстр фінансових зобов'язань за формою згідно з додатком 2 на паперових (у двох примірниках) та електронних носіях, а також оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов'язання та бюджетного фінансового зобов'язання..
Із процитованого видно, що бюджетні зобов'язання та платежі можуть здійснюватися виключно в межах чинних бюджетних призначень відповідного бюджетного періоду. Після його завершення такі призначення втрачають силу, а отже взяття чи виконання зобов'язань без належного бюджетного призначення є порушенням бюджетного законодавства. Розпорядники бюджетних коштів зобов'язані своєчасно (у встановлений строк) реєструвати бюджетні та фінансові зобов'язання в органах Казначейства з поданням підтвердних документів, що забезпечує законність, прозорість і контроль за використанням бюджетних коштів.
Судом встановлено, що зайво нарахована заробітна плата виникла у грудні (2021, 2022, 2023 років), фактичне ж врегулювання , а саме утримання із зарплати працівників та коригування ЄСВ здійснено у січні наступного бюджетного року.
Отже, фінансові операції щодо видатків минулого бюджетного періоду були проведені за рахунок показників нового року, що суперечить принципу річності бюджету та у грудні не було своєчасно скориговано бюджетні фінансові зобов'язання. Відповідно, зобов'язання минулого року фактично коригувались поза межами бюджетного періоду, без належного відображення та реєстрації в Казначействі у відповідному році.
Коригування ЄСВ є похідним від фонду оплати праці та коригується разом із виправленням помилок у нарахуванні заробітної плати.
Оскільки сама операція із зарплатою проведена поза межами бюджетного періоду, коригування ЄСВ у січні також є наслідком неправомірного врегулювання видатків минулого року.
Щодо аргументів позивача стосовно того, що заробітна плата за грудень 2021 року була відкоригована по причині - листка непрацездатності за грудень 2021, який надано та опрацьовано у січні 2022 року, суд зауважує, що таке допускається трудовим і соціальним законодавством (лікарняний може бути поданий пізніше), але має інший бюджетний порядок відображення.
Адже навіть якщо право на лікарняні виникло у грудні, а документ подано у січні, фінансові наслідки стосуються грудня 2021 року, а не січня 2022 року, оскільки бюджетні призначення 2021 року втратили чинність 31.12.2021р. і коригування фонду оплати праці за грудень шляхом утримання із зарплати у січні означає врегулювання видатків минулого року за рахунок нового бюджетного періоду.
Отже, позивач мав визнати дебіторську заборгованість працівника станом на 31.12.2021 (надміру виплачена зарплата за дні непрацездатності), відобразити її в бухгалтерському та бюджетному обліку та стягнути суму як повернення надміру виплачених коштів, а не як коригування видатків поточного року; аналогічно - відкоригувати ЄСВ через механізм повернення, а не «зменшення видатків».
Посилання на пізнє подання листка непрацездатності за грудень 2021 року пояснює причину виникнення коригування заробітної плати, однак не скасовує факту врегулювання бюджетних видатків минулого бюджетного періоду у січні наступного року, що суперечить вимогам статті 23 Бюджетного кодексу України та пункту 2.4 Порядку № 309. У таких випадках мала бути відображена дебіторська заборгованість та застосований механізм повернення надміру виплачених коштів.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на постанову ВС у справі №420/15205/23, оскільки у ній предметом спору є визнання звільнення з роботи протиправним, скасування наказу від 25.02.2011 року №4к, поновлення на займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні, а також стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, допомоги на вирішення соціально побутових питань та компенсації з невикористані дні основної та додаткових відпусток, а не оскарження вимоги контролюючого органу.
Окремо щодо відшкодування збитків, то суд вказує, що дії відповідача щодо включення до оскаржуваної вимоги певних відомостей самі по собі не створюють та не припиняють права чи обов'язків особи, а лише фіксують певні факти.
Відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 820/339/17, від 11.02.2020 у справі № 804/2282/16.
Відповідно до пункту 1.3 “Порядку взаємодії органів державної контрольно-ревізійної служби, органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України», затвердженого спільним наказом Головного контрольно-ревізійного управління України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України 19.10.2006 №346/1025/685/53 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1166/13040; далі - Порядок) матеріальна шкода (збитки) втрата активів чи недоотримання належних доходів об'єктом контролю та/або державою, що сталися внаслідок порушення законодавства об'єктом контролю шляхом дій або бездіяльності його посадових (службових) осіб; втрата активів безповоротне зменшення активів через: перерахування (сплату) коштів; відчуження, недостачу, знищення (псування) чи придбання неліквідного (зіпсованого) майна; втрату боржника у зобов'язанні; зменшення частки державної (комунальної) власності у статутному фонді господарського товариства; розмір матеріальної шкоди (збитків) вартість втрачених активів або недоотриманих доходів, яка визначається за даними бухгалтерського обліку і фінансової звітності об'єкта контролю або експертною оцінкою та іншими визначеними законодавством способами.
Вказаний порядок є чинним, застосовується в усіх випадках виявлення порушень законодавства та регламентує, серед іншого, порядок взаємного інформування органів державного фінансового контролю та правоохоронних органів.
Суд вказує, що про відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю та про їх наявність може бути зазначено у вимозі, та це не свідчить, що за цією вимогою вони можуть бути примусово стягнуті шляхом звернення вимоги до виконання. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Тобто, пункти (частини) вимоги, які не вказують на стягнення збитків, можуть бути перевірені судом у справі за відповідним позовом підконтрольної установи з їх оскарження.
Проте, пункти (частини) вимоги, які вказують на стягнення збитків мають перевірятись у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. Збитки, щодо наявності яких зроблено висновок Держаудитслужбою, стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю. Наявність збитків, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає позов про відшкодування збитків, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Подібні висновки щодо застосування наведених норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 820/3534/16 та у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № 808/4044/17, від 28.02.2020 у справі № 2040/6542/18, від 18.03.2020 у справі № 826/14169/17, від 18.03.2020 у справі № П/811/140/17, від 31.03.2020 у справі № 817/650/18, від 02.04.2020 у справі № 820/3534/16.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отож, правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками Верховного Суду, тому саме вони підлягають застосуванню.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що у випадку відсутності факту добровільного відшкодування збитків, такі збитки стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, а питання щодо наявності збитків та їх розміру має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення, а не судом за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Отже із урахуванням процитованого суд не надає оцінку наявності збитків та їх розміру в цій справі, адже дані обставини мають перевірятись судом, який розглядатиме позов про їх стягнення, а не судом за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Стосовно пункту 7, яким вказано на необхідність забезпечення відшкодування на користь Департаменту шляхом стягнення з ТОВ «Енера Вінниця» відповідно до норм статтей 193, 199, 216- 229 ГК України, статтей 22, 610-625 ЦК України матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок підвищення ціни товару за договорами від 22.01.2021 та від 22.10.2021 №ВI-165100 та, відповідно, зайво сплачених коштів ТОВ «Енера Вінниця» на загальну суму 9,28 тис. гривень шляхом здійснення претензійно - правової роботи (на підтвердження надати документи про відшкодування ТОВ «Енера Вінниця») , який на думку позивача є протиправним, оскільки містить кілька способів захисту , що містять різні статі ЦК та ГК, як наслідок створює правову невизначеність, суд зауважує про таке.
Відповідно до статей 193, 199, 216- 229 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовілносин) та статей 22, 610- 625 Цивільного кодексу України, у разі порушення договірних зобов'язань суб'єкт господарювання зобов'язаний відшкодувати завдану матеріальну шкоду, у тому числі у вигляді зайво сплачених коштів. Зазначені норми регулюють суміжні правовідносини у сфері господарської діяльності та підлягають системному застосуванню.
Суд зазначає, що пункт 7 спрямований на досягнення єдиної правової мети - відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної Департаменту внаслідок підвищення ціни товару за договорами від 22.01.2021 та від 22.10.2021 № ВI-165100, та повернення зайво сплачених коштів у сумі 9,28 тис. грн.
Посилання у пункті 7 на норми як Цивільного, так і Господарського кодексів України не є свідченням застосування різних або взаємовиключних способів захисту, а навпаки - конкретизує правові підстави відповідальності контрагента. Вказаний пункт не передбачає примусового стягнення коштів, а визначає обов'язок здійснення претензійно-правової роботи, що відповідає вимогам чинного законодавства та принципу досудового врегулювання спорів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що пункт 7 є правомірним, не містить правової невизначеності, не порушує прав та законних інтересів позивача.
Оцінюючи правомірність пункту 8 спірної вимоги, яким вказано на необхідність забезпечити відповідно до наданих повноважень дотримання підконтрольними установами Департаменту (розпорядниками нижчого рівня) пропорції розподілу витрат на харчування дітей у закладах дошкільної освіти Вінницької ОТГ, суд вказує про наступне.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про дошкільну освіту» №2628-III (який діяв на час спірних правовідносин) організація та відповідальність за харчування дітей у державних і комунальних закладах дошкільної освіти покладаються на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, районні державні адміністрації, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади дошкільної освіти, органи місцевого самоврядування, а також на керівників закладів дошкільної освіти.
Організація харчування дітей у приватних закладах дошкільної освіти покладається на власників та керівників закладів дошкільної освіти.
Контроль і державний нагляд за якістю харчування у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності покладаються на засновників цих закладів, відповідні органи управління охорони здоров'я та відповідні органи управління освітою.
Батьки або особи, які їх замінюють, вносять плату за харчування дітей у державному та комунальному закладі дошкільної освіти у розмірах, визначених органами місцевого самоврядування або відповідними органами управління.
Пільгові умови оплати харчування дітей у закладах дошкільної освіти для багатодітних та малозабезпечених сімей та інших категорій, які потребують соціальної підтримки, надаються за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету.
Від плати за харчування дитини звільняються батьки або особи, які їх замінюють, у сім'ях, у яких сукупний дохід на кожного члена сім'ї за попередній квартал не перевищував рівня забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму), який щороку встановлюється законом про Державний бюджет України для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних закладах дошкільної освіти. За харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, плата не справляється.
Органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади забезпечують безкоштовним харчуванням дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з інвалідністю, дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", дітей з числа осіб, визначених у статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", які навчаються у державних і комунальних закладах дошкільної освіти.
Порядок встановлення плати за харчування дитини у державному та комунальному закладі дошкільної освіти визначається Кабінетом Міністрів України.
Розміри плати для батьків за перебування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернатних навчальних закладах усіх типів та умови звільнення від плати або зменшення розміру плати визначає Порядок встановлення плати для батьків за перебування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернатних навчальних закладах, затверджений наказом МОН України від 21.11.2002 № 667 (далі Порядок №667) .
П. 2.1, 2.2 Порядку №667 визначено, що відповідно до статті 35 Закону України "Про дошкільну освіту" батьки або особи, які їх замінюють, вносять плату за харчування дітей у державному та комунальному дошкільному навчальному закладі в розмірах, визначених місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування або підприємствами, організаціями та установами, які перебувають у державній (комунальній) власності і мають у своєму підпорядкуванні дошкільні навчальні заклади.
Розмір плати за поданням дошкільного навчального закладу встановлюють місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування або підприємства, організації та установи, які перебувають у державній (комунальній) формі власності і мають у своєму підпорядкуванні дошкільні навчальні заклади, один раз на рік з урахуванням матеріального стану сім'ї та режиму роботи закладу. Вони можуть установлювати додаткові пільги щодо батьківської плати за харчування дітей у дошкільних навчальних
закладах за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів, підприємств, організацій, установ.
Плата за харчування дітей у дошкільних навчальних закладах вноситься щомісяця, не пізніше 10 числа поточного місяця, за який вноситься плата, до банківських установ (їх філій). Керівники дошкільних навчальних закладів несуть відповідальність за своєчасне надходження батьківської плати. У разі невнесення плати в установлені строки ці суми стягуються в порядку, визначеному чинним законодавством (п. 2.7 Порядку №667).
Так, в акті ревізії (арк. 17) зазначено, що кошти, які надійшли в 2021 -2022 роках не в повному обсязі були використанні на покриття витрат пов'язаних із наданням послуг (придбання продуктів харчування) для вихованців дошкільних навчальних закладів, і залишались на кінець 2021- 2022 р.р., відповідно, закладами освіти не вжито заходів з використання наявних власних коштів, а Департаментом виявлено дану обставину, проте не ініційовано зміни до кошторисів розпорядників нижчого рівня.
Дана обставина не спростована у позовній заяві.
Також позивач зазначає, що не погоджується з висновком щодо невжиття заходів з дотримання підконтрольними установами пропорції розподілу витрат на харчування дітей у закладах дошкільної освіти, посилаючись на те, що відображена в обліку дебіторська заборгованість може трансформуватися у кредиторську на відповідну звітну дату у разі тимчасового невідвідування дитиною закладу освіти.
Оцінюючи наведені доводи, суд зазначає, що сам по собі факт можливого коригування дебіторської або кредиторської заборгованості у майбутніх звітних періодах не звільняє розпорядників бюджетних коштів та головного розпорядника від обов'язку дотримання встановленої пропорції фінансування витрат на харчування дітей та забезпечення цільового і ефективного використання коштів у поточному бюджетному періоді.
Відповідно до статей 13, 48, 51 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов'язання та платежі здійснюються виключно в межах затверджених кошторисів і відповідно до фактично наданих послуг та понесених витрат. При цьому облік дебіторської та кредиторської заборгованості має відображати реальний фінансовий стан установи станом на конкретну звітну дату, а не ймовірні майбутні обставини.
Суд звертає увагу, що дебіторська заборгованість, яка виникає у зв'язку з оплатою батьками харчування дітей, є наслідком уже визначених фінансових зобов'язань та не може слугувати підставою для накопичення невикористаних власних надходжень або відступу від установленої пропорції розподілу витрат. У разі тимчасового невідвідування дитиною закладу дошкільної освіти відповідні перерахунки мають здійснюватися у порядку, визначеному чинним законодавством та внутрішніми положеннями закладів освіти, що не скасовує обов'язку головного розпорядника своєчасно реагувати на фактичні показники виконання кошторисів.
Таким чином, посилання позивача на можливу зміну характеру заборгованості у майбутньому є припущенням і не спростовує встановленого ревізією факту невжиття Департаментом заходів щодо приведення фінансування підконтрольних установ у відповідність до реальних обсягів витрат на харчування дітей.
Відтак, наведені доводи не свідчать про протиправність пункту 8 спірної вимоги та не можуть бути підставою для його скасування.
З огляду на викладене вимога в частині оскаржуваного пункту є правомірною та не підлягає скасуванню.
Разом з тим, надаючи оцінку п. 5 спірної вимоги щодо забезпечення відшкодування з винних осіб відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України на користь підконтрольних навчальних закладів, зазначених в тексті акта ревізії, сум зайво виплаченої заробітної плати працівникам дошкільних навчальних закладів на загальну суму 19 945, 77 грн. , а також забезпечення відшкодування зайво нарахованого та сплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування шляхом коригування розрахунків із фондами вказаними закладами на суму 4 278,14 грн. (на підтвердження виконання вказаної вимоги надати копії підтвердних документів відшкодування зазначених сум до бюджету Вінницької міської ОТГ, а також копії звітів, в яких відображено коригування (виправлення) розрахунків з цільовими фондами, платіжні інструкції про перерахування скорегованих сум, та підтвердні документи відображення даної операції в бухгалтерському обліку), суд зазначає наступне .
Так, в акті ревізії (арк. акта 78) вказано, що на підставі наказу ДО ВМР від 14.03.2022 р. №117 закладами дошкільної освіти видавались накази про організацію освітнього процесу в умовах воєнного часу , згідно якого запроваджено дистанційну роботу для педагогічних працівників .
При цьому, заробітна плата виплачувалась в повному обсязі. В порушення статей 32-34, 113 КЗпП України працівникам дошкільних навчальних закладів не запропоновано переведення на іншу роботу та не переведено їх на простій.
Відтак, дане порушення призвело до зайвого нарахування та виплати заробітної плати працівникам окремих закладів дошкільної освіти на загальну суму 19 945 765, 48 грн.
Суд зауважує, що відповідно до статті 3 Закону України «Про освіту» держава гарантує доступність та безперервність освіти незалежно від умов, у яких перебувають здобувачі освіти.
Згідно зі статтею 9 зазначеного Закону здобуття освіти може здійснюватися, зокрема, з використанням дистанційних та змішаних форм, а також із застосуванням індивідуальних освітніх траєкторій.
Дистанційна форма здобуття освіти - це індивідуалізований процес здобуття освіти, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу у спеціалізованому середовищі, що функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій.
Листом МОН від 27.07.2022 № 1/8504-22 надіслано Методичні рекомендації про окремі питання діяльності закладів дошкільної освіти у 2022/2023 навчальному році.
Зокрема, в таких вказано, що з урахуванням реалій сьогодення та дії правового режиму воєнного стану, питання щодо створення безпечного, комфортного, інклюзивного середовища для всіх учасників освітнього процесу й підвищення якості освітньої діяльності закладів дошкільної освіти (далі - ЗДО) залишаються пріоритетними і в 2022/2023 навчальному році. Окрім того, особлива увага приділяється роботі з батьками й налагодженню тісної комунікації між усіма учасниками освітнього процесу та формуванню соціально-громадянської компетентності дітей дошкільного віку.
Щодо реалізації освітнього процесу в ЗДО з використанням дистанційної форми здобуття освіти:
В умовах сьогодення організація освітнього процесу повинна відбуватися з урахуванням безпекової ситуації за допомогою очної, дистанційної або змішаної форми роботи.
У процесі організації освітньої діяльності в дистанційному форматі слід звернути особливу увагу на такі аспекти:
- організація навчання педагогічних працівників щодо дистанційної роботи з дітьми та надання їм методичної підтримки;
- забезпечення педагогів необхідним обладнанням та доступом до інтернету;
- організація психолого-педагогічної підтримки та супровід усіх учасників освітнього процесу;
- систематичність організації освітнього процесу з дітьми раннього та дошкільного віку.
Бажано використовувати синхронне і асинхронне навчання.
Синхронне навчання - це процес, коли відбувається онлайн-заняття, а асинхронне - коли вихователь записує відеозаняття або записує, наприклад, мотиваційне відео і передає його батькам для самостійного опрацювання дітьми. Якщо дитина не може самостійно опрацювати наданий матеріал, то батьки опрацьовують його разом із дитиною.
В умовах запровадження дистанційної форми організації освітнього процесу батьки мають стати партнерами педагогічних працівників. Тобто перша робота має здійснюватися саме з ними, а вже далі з їхніми дітьми.
Особливу увагу треба звернути на організацію дистанційної освіти дітей з особливими освітніми потребами (далі - діти з ООП).
Рекомендуємо здійснити перехід від прямої моделі надання освітніх послуг до тренерської: вихователь переважно консультує батьків дитини з ООП щодо того, як її розвивати, як правильно заспокоїти, як впоратися з агресією чи істерикою тощо.
Педагог безпосередньо не має контакту з дитиною з ООП, але через батьків може продовжити її розвиток та освіту.
Рекомендуємо використовувати у роботі матеріали, розміщені на сайті МОН:
- рубрику "Сучасне дошклілля під крилами захисту";
- платформу розвитку дошкільнят "НУМО";
- поради з надання першої психологічної допомоги людям, які пережили кризову подію;
- поради від експертів ЮНІСЕФ "Як підтримати дітей у стресових ситуаціях";
- інформаційний комікс для дітей "Поради від захисника України";
- хрестоматію для дітей дошкільного віку "Моя країна - Україна" з національно-патріотичного виховання.
Отже, як видно МОн рекомендовано ЗДО (закладам дошкільної освіти) перейти на дистанційне навчання.
Суд звертає увагу, що чинне законодавство не містить прямої заборони на використання дистанційних освітніх технологій у закладах дошкільної освіти, зокрема у випадках, коли очне відвідування є неможливим або небезпечним (воєнний стан, надзвичайні ситуації, епідеміологічні обмеження тощо).
При цьому, дистанційна форма в дошкільній освіті не є тотожною шкільному дистанційному навчанню та може реалізовуватися шляхом організації взаємодії педагогічних працівників із батьками (законними представниками) дитини, надання методичних рекомендацій, занять у синхронному та асинхронному форматах з урахуванням вікових особливостей дітей.
Таким чином, суд дійшов висновку, що застосування дистанційних форм та технологій у закладах дошкільної освіти є допустимим, за умови дотримання принципів безпеки, добровільності участі та врахування найкращих інтересів дитини.
Посилання відповідача на відсутність прямої норми щодо дистанційної форми здобуття дошкільної освіти суд вважає необґрунтованими, оскільки така обставина не може тлумачитися як заборона, з урахуванням принципів гнучкості та адаптивності освітнього процесу.
Відтак, висновки контролюючого органу стосовно порушення Департаментом статей 32-34, 113 КЗпП України, в частині того, що працівникам дошкільних навчальних закладів не запропоновано переведення на іншу роботу та не переведено їх на простій, що призвело до зайвого нарахування та виплати заробітної плати працівникам окремих закладів дошкільної освіти на загальну суму 19 945 765, 48 грн., суд вважає не обґрунтованими, відповідно п. 5 спірної вимоги є протиправним та підлягає скасуванню.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що відшкодуванню підлягають судові витрати лише у випадку, коли задоволено позов особи, яка не є суб'єктом владних повноважень або судові витрати СВП, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи те, що позивачем є суб'єкт владних повноважень і відсутність його витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експерти, підстави для відшкодування судового збору, - відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
адміністративний позов, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 5 вимоги Управління Північно- Східного офісу Держаудитслужби в Сумській області від 01.05.2025 р. №201820-11/946-2025.
В решті заявлених вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Департамент освіти Вінницької міської ради (вул.Мури, 4, м.Вінниця, ін 02141532)
Відповідач: Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Сумській області (площа Покровська, 11,м.Суми, кодд ЄДРПОУ 41127036)
Повнийтекст рішення сформовано 15.01.2026р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна