15 січня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 684/252/25
Провадження № 22-ц/820/88/26
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.,
з участю позивача та його представника,
представників відповідача,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, Хмельницької обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 29 вересня 2025 року, суддя Волошин Р.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, Хмельницької обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями,
встановив:
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТУ ДБР, розташоване у місті Хмельницькому, Хмельницької обласної прокуратури, ГУ ДКСУ у Хмельницькій області, в якому просив стягнути з Державного бюджету України 489600 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, 330000 грн. втраченого середнього заробітку, 35000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позову вказав, що ТУ ДБР, розташоване у місті Хмельницькому, здійснювало досудове розслідування кримінального провадження №62022240010000090, в якому 22.08.2022 йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
За наслідками судового розгляду вказаного кримінального провадження вироком Старосинявського районного суду Хмельницької області від 03.07.2023 у справі №684/453/22, який набрав законної сили 19.03.2024, його було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 263 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
У межах кримінального провадження щодо нього було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та захід забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади начальника сектору поліцейської діяльності №1 відділу поліції №1 Хмельницького районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області у період з серпня 2022 року по лютий 2023 року.
У зв'язку з незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури, які полягають у незаконному притягненні до кримінальної відповідальності, йому спричинено моральної та матеріальної шкоди.
Моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях внаслідок незаконного кримінального переслідування, перебування протягом 18 місяців 21 дня (570 днів) під слідством та судом, відсторонення від посади (171 день), позивач оцінив у 489600 грн.
Матеріальна шкода полягає у втраченому доходу (заробітку) у вигляді додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 від 28.02.2022, яка не була виплачена йому протягом 11 місяців за час відсторонення від посади, загальний розмір якої становить 330000 грн.
Рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 29.09.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 392000 грн., в рахунок відшкодування втраченого заробітку 99000 грн. та 20965 грн. в рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а всього 511965 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судовим розглядом 19 місяців, а також 5,5 місяців був відсторонений від посади, внаслідок чого недоотримав 99000 грн. додаткової винагороди.
Врахувавши конкретні обставини справи, характер й обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, їх наслідки та інший негативний вплив внаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності, репутаційні втрати, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках із членами сім'ї, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, суд визначив грошовий еквівалент заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 392000 грн.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу суд не знайшов підстав для зменшення їх розміру, зазначивши, що відповідачі не довели неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а лише заявили про це.
В апеляційній скарзі заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування апеляційної скарги вказав, що застосована судом формула розрахунку моральної шкоди є неправильною.
ОСОБА_1 перебував під слідством не 19 місяців, а 18 місяців і 21 день.
Судом не правильно обраховано середній заробіток, оскільки враховано невиплачену додаткову допомогу на час відсторонення від посади.
Суд необґрунтовано стягнув витрати на правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі та при цьому не врахував, що ці витрати є необґрунтованими та неспівмірними з предметом позову.
В апеляційній скарзі ТУ ДБР, розташоване у м. Хмельницькому просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування апеляційної скарги вказало, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 22.08.2022 по 19.03.2024, тобто 18 місяців і 27 днів, а не 19 місяців, як помилково встановив суд.
Судом необґрунтовано було додано до вказаного строку 5,5 місяців відсторонення позивача від роботи.
Формально зазначивши про заподіяння ОСОБА_1 моральних страждань, суд безпідставно застосував для розрахунку розміру моральної шкоди коефіцієнт, яким збільшив розмір відповідної шкоди в два рази.
При вирішенні питання щодо стягнення втраченого заробітку суд також помилково зазначив, що ОСОБА_1 був відсторонений строком на 11 місяців, в той час як він був відсторонений на 5 місяців і 16 днів.
Суд не врахував, що додаткова винагорода не підлягає врахуванню для обчислення середнього заробітку для цілей відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
Визначений судом розмір відшкодування витрат на правничу допомогу також є необґрунтованим та завищеним.
В апеляційній скарзі ГУ ДКСУ у Хмельницькій області просило рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу з Державного бюджету України скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Вказало, що витрати на професійну правничу допомогу можуть бути стягнуті винятково зі сторони у справі, у зв'язку з протиправними діями якої подано позов, а не з Державного бюджету України та ГУ ДКСУ у Хмельницькій області.
У відзивах на апеляційні скарги відповідачів позивач просив суд апеляційної інстанції відмовити у їх задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні представники відповідачів підтримали доводи поданих ними апеляційних скарг, проти апеляційних скарги один одного не заперечили.
Позивач та його представник в суді проти апеляційних скарг заперечили, підтримали оскаржуване судове рішення.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг Хмельницької обласної прокуратури та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, та відмови у задоволенні апеляційної скарги ГУ ДКСУ у Хмельницькій області з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що ТУ ДБР, розташоване у місті Хмельницькому здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №62022240010000090, в якому 22.08.2022 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні здійснювалося Хмельницькою обласною прокуратурою.
23.08.2022 ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області щодо ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком по 21.10.2022 та покладено наступні обов'язки: - прибувати до слідчого, прокурора, суду за кожною вимогою; - повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та роботи; - утриматися від спілкування з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , не інакше як у присутності слідчого, прокурора, судді; - не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; - здати на зберігання відповідному державному органу свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд за межі України.
14.10.2022 ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області продовжено в межах строку досудового розслідування, до 11.12.2022 включно, строк дії покладених на підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України ОСОБА_1 обов'язків, визначених ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23.08.2022 при застосуванні запобіжного заходу - особистого зобов'язання.
26.08.2022 ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області застосовано захід забезпечення у кримінальному провадженні - відсторонення від посади начальника сектору поліцейської діяльності №1 відділу поліції №1 Хмельницького районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області, на строк до 25.10.2022 включно.
14.10.2022 ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області продовжено строк відсторонення підозрюваного ОСОБА_1 від займаної посади начальника сектору поліцейської діяльності №1 відділу поліції №1 Хмельницького районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області до 11.12.2022 включно.
Вироком Старосинявського районного суду Хмельницької області від 03.07.2023 у справі №684/453/22 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 263 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 19.03.2024 вирок Старосинявського районного суду Хмельницької області від 03.07.2023 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 17.12.2024 ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19.03.2024 відносно ОСОБА_1 залишено без змін.
Зі змісту роздруківки публікації «На Хмельниччині судять начальника одного із відділень поліції» інформаційного порталу ДК Захід в мережі Інтернет вбачається, що мова йде про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , до тексту додано його фотозображення.
Згідно з медичними виписками позивач проходив лікування у період незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
У довідці №129 від 15.04.2025 про грошове забезпечення ОСОБА_1 під час проходження служби в ГУНП в Хмельницькій області зазначено, що позивач отримав додаткову винагороду відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 в розмірі 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць з березня по липень 2022 року. У серпні 2022 року та з серпня 2023 року він отримав 9000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен хоча б наближено бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжито термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не з виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №477/874/19 (провадження №14-24цс21)).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц (61-18013сво18).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», №266/94-ВР).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
У постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №346/5428/17 зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18), де зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №236/893/17 (провадження №14-4цс19), постановах Верховного Суду від 21.10.2020 у справі №754/8730/19 (провадження №61-9673св20), від 03.03.2021 у справі №638/509/19 (провадження №61-7643св20).
Визначений розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи (постанова Верховного Суду від 10.11.2025 у справі №454/1436/24).
У випадку постановлення судом виправдувального вироку розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом саме за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності (з урахуванням, зокрема, ступеню обмежень прав заявника, що призвели до негативних для нього наслідків), а не за окремо вчинену у межах досудового розслідування чи судового розгляду кримінального провадження процесуальну (слідчу) дію, що обмежувала права заявника, чи окремо застосований захід забезпечення кримінального провадження.
Відшкодуванню на користь позивача у цій справі підлягає моральна шкода, завдана внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності протягом відповідного періоду часу, під час якого до позивача застосовувалися заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема затримання, тимчасове вилучення майна, відсторонення від посади, запобіжний захід, а також проводився обшук.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22.02.2023 у справі №610/381/19, від 17.01.2024 у справі №646/337/21.
Згідно з положеннями статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3 Закону №266/94-ВР).
Пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України №266/94-ВР розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій із заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється в порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08.02.1995, №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100) та від 05.05.1995, №348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995, № 100» (підпункт 1 пункту 9 Положення).
Зазначені правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.09.2018 у справі №686/23731/15 та від 29.05.2019 у справі №522/1021/16.
Відповідно до положень пункту 2 частини ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно з пунктом 9 Положення середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється: для робітників і службовців у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08.02.1995, №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та від 05.05.1995, № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100».
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. У пункті 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленням з дотриманням вимог законодавства.
Згідно з пунктом 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Відповідно до підпунктів «б», «е» пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) та компенсаційні виплати, а також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (абзац 19 пункту 4 Порядку №100).
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022, №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, у пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою №168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої обмежена строком дії воєнного стану в Україні.
При цьому, правова природа такої виплати невід'ємно пов'язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни, яка не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов (постанова Верховного Суду від 31.01.2025 у справі №460/2645/24).
Як вбачається з матеріалів справи, з моменту повідомлення ОСОБА_1 про підозру 22.08.2022, і до 19.03.2024, тобто до постановлення Хмельницьким апеляційним судом ухвали про залишення без змін вироку Старосинявського районного суду Хмельницької області, яким ОСОБА_1 було виправдано, минуло 576 днів (1 рік, 6 місяців, 27 днів).
Враховуючи, що згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальна заробітна плата становила 8000 грн., розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 за відповідний період незаконного перебування під слідством не може бути меншим ніж 150967,74 грн. ((18 міс.*8000 грн.) + (27 дн.*8000 грн./31 дн.)).
Колегія суддів враховує негативні наслідки, які продовжувалися для позивача внаслідок тривалого незаконного кримінального переслідування, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації позивача як працівника правоохоронного органу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і саму можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, у зв'язку з чим вважає необхідним, розумним, достатнім та справедливим визначити розмір грошової компенсації моральної шкоди ОСОБА_1 в розмірі 200000 грн.
Суд першої інстанції, визначаючи грошовий еквівалент моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, не врахував, що підставою для відшкодування моральної шкоди є саме незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності (з урахуванням, зокрема, ступеню обмежень прав заявника, що призвели до негативних для нього наслідків), а не окрема вчинена у межах досудового розслідування чи судового розгляду кримінального провадження процесуальна (слідча) дія, яка обмежувала права заявника, чи окремо застосований захід забезпечення кримінального провадження, у зв'язку з чим провів помилковий розрахунок розміру моральної шкоди.
Крім того, судом неправильно проведено розрахунок втраченого позивачем розміру середнього заробітку за час відсторонення від посади. Зокрема, не враховано, що додаткова винагорода, яка виплачується згідно з постановою КМУ №168, за своєю правовою природою є компенсаційною виплатою, яка не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), тобто за певних умов, відтак не підлягає врахуванню при розрахунку втраченого середнього заробітку.
В той же час, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 , згідно з довідкою, виданою УФЗБО ГУНП в Хмельницькій області від 15.04.2025, за період відсторонення від посади нараховувалася та виплачувалася заробітна плата, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення втраченого середнього заробітку в розмірі 330000 грн.
При цьому, проведений позивачем розрахунок середнього заробітку є необґрунтованим, оскільки не відповідає вказаним вище нормативним вимогам щодо порядку (методології) його проведення.
Так, ОСОБА_1 був відсторонений від роботи з 27.08.2022 по 11.12.2022 включно, тобто 107 календарних дні, з яких 75 днів робочі.
Згідно з довідкою про доходи від 15.04.2025, заробітна плата ОСОБА_1 без врахування додаткової винагороди, нарахованої відповідно до постанови КМУ №168, становила у липні 2022 року 17822,99 грн. (21 робочий день), у червні 2022 року (22 робочих дні) - 17823,04 грн. Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 для розрахунку середнього заробітку становитиме 828,97 грн. за 1 робочий день (17822,99+17823,04)/(21+22).
Враховуючи наведене, з огляду на те, що ОСОБА_1 був відсторонений від посади 75 робочих днів, його втрачений середній заробіток складатиме 62172,75 грн. (828,97 грн.*75 роб. днів).
Разом з тим, як вбачається з вищезазначеної довідки, ОСОБА_1 за період з серпня по грудень 2022 року отримав заробітної плати в розмірі 87853,17 грн., а також додатково 11536 грн. матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових питань, тому його вимоги про стягнення втраченого заробітку є необґрунтованими.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частинами другою, третьою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18).
Згідно з умовами договору про надання правової допомоги від 20.01.2025, укладеного між АО «Шустер і партнери» в особі старшого партнера ОСОБА_11. та ОСОБА_1., додатку №1 до договору від 20.01.2024 та платіжної інструкції №@2PL153120 від 10.03.2025 АТ КБ «Приватбанк», вартість правової допомоги, наданої ОСОБА_1 в даній справі у суді першої інстанції становить 35000 грн.
Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом апеляційної інстанції установлено, що відповідачами у відзивах на позов заявлено заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі з огляду на їх неспівмірність.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Зважаючи на складність справи, а саме, предмет доказування в даній справі, складність застосування норм права, складення позовної заяви загальним обсягом 13 сторінок, інших процесуальних документів, зокрема, відповідей на відзиви відповідачів, участі адвоката в судових засіданнях 09.09.2025, тривалістю 01 год. 06 хв., 22.09.2025, тривалістю 02 год. 40 хв., колегія суддів вважає, що розмір правничої допомоги, заявленої позивачем до відшкодування є завищеним, не є розумним та справедливим, не відповідає складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг та підлягає зменшенню до 10000 грн.
Посилання в апеляційній скарзі ГУ ДКСУ в Хмельницькій області на безпідставне покладення на ГУ ДКСУ в Хмельницькій області витрат на правничу допомогу колегія суддів відхиляє, оскільки залучення чи незалучення в якості відповідача органу казначейства не впливає на права останнього, позаяк розмір відшкодування стягується з Державного бюджету України.
За встановлених вище обставин колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, помилкове встановлення обставини справи, внаслідок чого суд дійшов помилкових висновків щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 та втраченого середнього заробітку, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, враховуючи, що за наслідком розгляду справи апеляційним судом позов задоволено частково на 24,40% (200000 грн./819600 грн.*100%), судові витрати у вигляді правничої допомоги в суді першої інстанції в розмірі 2440 грн. (1000 грн.*24,40%) підлягають стягненню з держави на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційні скарги Хмельницької обласної прокуратури та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, залишити без задоволення.
Рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 29 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, Хмельницької обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями, задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 200000 грн. компенсації моральної шкоди та 2440 грн. витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
В решті позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 січня 2026 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова