Справа № 143/396/25
Провадження № 22-ц/801/176/2026
Категорія: 18
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сич С. М.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
16 січня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Войтка Ю.Б., Сопруна В.В.,
з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу представника позивача фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - адвоката Погорілого Руслана Олександровича
на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Сича С.М., повний текст якого складено того ж дня,
у справі № 143/396/25
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (позивач)
до ОСОБА_2 (відповідач)
про стягнення неустойки та упущеної вигоди за договором доручення, -
встановив:
Короткий зміст вимог заяви
У травні 2025 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки та упущеної вигоди за договором доручення.
Позов мотивовано тим, що 21.02.2025 року між ОСОБА_2 , як довірителем, та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , як повіреним, був укладений Договір доручення № 1/0523484700:06:003:0017 та Додаток №1 до вказаного Договору доручення.
Сторони погодили істотні умови Договору доручення, коло взятих на себе зобов'язань та правові наслідки невиконання умов Договору, зокрема, позивач зобов'язався вчинити юридичні дії, необхідні, спрямовані та пов'язані з підготовкою до продажу та проведенням продажу земельної ділянки з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,0124 га з кадастровим номером 0523484700:06:003:0017, що розташована на території Розкопанської сільської ради Вінницького (колишнього Погребищенського) району Вінницької області та належить довірителю на праві приватної власності, а відповідач зобов'язався утриматись від самостійного вчинення таких дій протягом строку дії даного Договору.
Станом на дату укладення Договору доручення земельна ділянка площею 4,0124 га з кадастровим номером 0523484700:06:003:0017 належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 398920 від 25.12.2007 року.
Пунктом 6 Додатку №1 до Договору доручення передбачено, що сторони домовилися, що у випадку порушення виключного права повіреного (п. 7 Договору) довірителем, порушення підпункту 9.2 даного Договору, або самостійного продажу довірителем земельної ділянки будь-яким третім особам, довіритель сплачує на користь повіреного неустойку у подвійному розмірі мінімальної ціни земельної ділянки, що визначена у пункті 1 Додатку № 1 до Договору доручення і становить 341 949 грн 00 коп. Сплата неустойки здійснюється протягом 3 банківських днів з дати порушення умов Договору.
Пунктом 3 Додатку № 1 до Договору доручення встановлено, що на забезпечення дійсності зобов'язань щодо виключного права повіреного та виконання ним обов'язків згідно п. 8 Договору, останній протягом 1-го банківського дня після підписання даного Договору перераховує довірителю на його банківський рахунок кошти у розмірі мінімальної ціни земельної ділянки, вказаної у пункті 1 Додатку №1 до Договору доручення.
25.02.2025 року позивачем здійснена оплата відповідачу в сумі 341 949 грн 00 коп.
27.02.2025 року відповідачем ОСОБА_2 на підтвердження та виконання умов п. 6 Договору доручення видано довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Мельник М.В. та зареєстрована в реєстрі за № 531.
14.03.2025 року на підставі довіреності та на виконання зобов'язань по Договору доручення від імені відповідача приватному нотаріусу Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Таранюку Т.Є. подано заяву про реєстрацію наміру разом з проектом договору купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого вартість продажу земельної ділянки становить 519 826 грн 00 коп.
14.03.2025 року приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Таранюком Т.Є. на підставі заяви та проекту договору купівлі-продажу земельної ділянки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 59006380 про реєстрацію обтяження (намір власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо продажу земельної ділянки).
Також приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Таранюком Т.Є. на дотримання вимог ч.3 ст. 130-1 ЗК України направлено орендарю земельної ділянки - ТОВ «Погребищенське» (як суб'єкту переважного права другої черги купівлі земельної ділянки) повідомлення про реєстрацію наміру щодо продажу земельної ділянки та проект договору купівлі-продажу земельної ділянки. ТОВ «Погребищенське» отримало повідомлення від приватного нотаріуса 25.03.2025 року.
25.03.2025 року позивачем здійснено комерційну пропозицію та досягнуто згоди на придбання в майбутньому земельної ділянки ОСОБА_3 , що зафіксовано у протоколі про наміри.
В подальшому відповідач самостійно прийняв рішення щодо розпорядження земельною ділянкою та 14.04.2025 року уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки, чим порушив прийняті на себе договірні зобов'язання.
У відповідь на усну претензію позивача до відповідача щодо порушення умов Договору доручення останній 16.04.2025 року здійснив повернення суми забезпечувального платежу у розмірі 341 949 грн 00 коп.
Станом ні на дату продажу земельної ділянки (14.04.2025 року), ні на дату подання позову позивач не отримував від відповідача повідомлення про відмову від договору доручення.
Приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. 04.04.2025 року за заявою відповідача скасовано вищезазначену довіреність, про що позивача було повідомлено 18.04.2025 року.
Однак, як стверджує позивач, скасування довіреності не є підставою для припинення Договору доручення.
Посилаючись на наведені обставини, просив суд стягнути на його користь із відповідача неустойку у розмірі 683 898 грн 00 коп., упущену вигоду в розмірі 177 877 грн 00 коп., а разом - 861 775 грн 00 коп., а також судові витрати.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2025 року позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки та упущеної вигоди за договором доручення задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 неустойку за договором доручення в сумі 17 090 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір в сумі 170 грн 63 коп.
Додатковим рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 10 листопада 2025 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 396 грн. В задоволенні решти вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із судовим рішенням ФОП ОСОБА_1 через представника - адвоката Погорілого Р.О. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення, його невідповідність нормам матеріального та процесуального права, просив скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, а також здійснити розподіл судових витрат.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно встановив правову природу неустойки, що її сторони передбачили у договорі, і безпідставно зменшив її, нівелювавши мету її існування і домовленості сторін про її встановлення. Не погоджуються також з рішенням суду в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення упущеної вигоди, вважаючи, що суду були надані належні й достатні докази, які підтверджували заподіяння позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди, а також їх розмір.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача суду не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 15 грудня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.
Учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду апеляційної інстанції не з'явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 398920 від 25.12.2007 року та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.02.2025 року №НВ - 0000336762025 ОСОБА_2 був власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,0124 га з кадастровим номером 0523484700:06:003:0017.
21.02.2025 року між ОСОБА_2 , як довірителем, та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , як повіреним, був укладений Договір доручення №1/0523484700:06:003:0017 (далі - Договір доручення) та Додаток №1 до вказаного Договору доручення (далі - Додаток №1).
Згідно із п. 1 Договору доручення повірений зобов'язався від імені та за рахунок довірителя вчинити юридичні дії, необхідні, спрямовані та пов'язані з підготовкою до продажу та проведенням продажу земельної ділянки з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,0124 га з кадастровим номером 0523484700:06:003:0017, що розташована на території Розкопанської сільської ради Вінницького (колишнього Погребищенського) району Вінницької області та належить довірителю на праві приватної власності.
В п. 6 Договору доручення сторони домовилися, що для належного виконання зобов'язань повіреним довіритель зобов'язався одночасно з укладенням цього договору видати на ім'я повіреного нотаріально посвідчену довіреність. За необхідності та за вказівкою повіреного до довіреності можуть бути включені також наймані працівники повіреного та особи, що надають йому цивільно-правові послуги для належного виконання цього договору.
Сторони погодили, що цим договором встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх юридичних дій, передбачених договором. Довіритель утримується від самостійного вчинення таких дій протягом строку дії договору (п. 7 Договору доручення).
За п. 9.2 Договору доручення довіритель зобов'язався утримуватися від продовження строку дії чинного на момент укладення цього договору оренди земельної ділянки, укладення нового договору оренди, а також від укладення будь-яких інших договорів, предметом чи наслідками укладення яких може бути перехід будь-яких прав щодо земельної ділянки або її додаткове обтяження.
Відповідно до п. 1 Додатку № 1 сторони погодили, що продаж земельної ділянки має бути здійснено за ціною не менше ніж 341 949 грн 00 коп. Сторони домовилися, що продаж земельної ділянки має бути здійснено за ціною не менша ніж та, що вказана у цьому пункті Додатку № 1. При цьому повірений не обмежений в праві продати земельну ділянку за більшою ціною, але не має права продати за меншу ціну.
На забезпечення дійсності зобов'язань щодо виключного права повіреного (п. 7 Договору доручення) та виконання ним обов'язків згідно п. 8 Договору доручення, останній протягом 1 банківського дня після підписання даного Договору доручення перераховує довірителю на його банківський рахунок кошти у розмірі мінімальної ціни земельної ділянки, вказаної у п. 1 цього Додатку № 1. Дане перераховування є договірним видом забезпечення виконання зобов'язання повіреним згідно ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України та підлягає поверненню повіреному після прийняття зобов'язань сторін по даному Договору доручення або при порушенні довірителем умов цього договору (п. 3 Додатку № 1).
Сторони погодили, що повернення забезпечення зобов'язання згідно п. 3 даного Додатку № 1 можливе шляхом одностороннього заліку повіреним зустрічних однорідних вимог (п. 4 Додатку № 1).
За виконання доручення на умовах цього Договору доручення довіритель сплачує повіреному плату у розмірі перевищення вартості продажу земельної ділянки над ціною, визначеною довірителем в п. 1 даного Додатку № 1. Належна повіреному винагорода може виплачуватися йому довірителем також шляхом безпосереднього утримання повіреним належної винагороди із сум, отриманих за продаж земельної ділянки довірителя від покупця(ів), що підлягають передачі останньому. Витрати, пов'язані з виконанням доручення, повірений компенсує за рахунок власної винагороди. Розрахунок винагороди надається повіреним довірителю одночасно зі звітом про виконану роботу і є його складовою частиною (п. 5 Додатку № 1).
Сторони домовилися, що у випадку порушення виключного права повіреного (п. 7 Договору доручення ) довірителем, порушення підпункту 9.2. даного Договору доручення, або самостійного продажу довірителем земельної ділянки будь-яким третім особам, довіритель сплачує на користь повіреного неустойку у подвійному розмірі мінімальної ціни земельної ділянки, що визначена у п. 1 цього Додатку № 1. Сплата неустойки здійснюється протягом 3 банківських днів з дати порушення умов Договору доручення (п. 6 Додатку № 1).
Сторони домовилися, що у випадку порушення підпункту 9.3 даного Договору доручення довіритель сплачує на користь повіреного неустойку у подвійному розмірі мінімальної ціни земельної ділянки, що визначена у п. 1 Додатку № 1. Сплата неустойки здійснюється протягом 3 банківських днів з дати порушення умов Договору доручення (п. 7 Додатку № 1).
Відповідно до платіжної інструкції № 34 від 27.02.2025 року ФОП ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_2 341 949 грн 00 коп. При цьому у призначенні платежу вказано: забезпечення виконання обов'язків повіреним за договором доручення №1/0523484700:06:003:0017 від 21.02.2025 п. 3 дод. 1 до дог., ст. 546 ЦК України.
27.02.2025 року ОСОБА_2 на підтвердження та на виконання умов за Договором доручення видав довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу, якою уповноважив Мироненка Л.В., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 бути його представником при вчиненні юридично значимих дій, пов'язаних із продажем земельної ділянки з кадастровим номером 0523484700:06:003:0017.
14.03.2025 року ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_2 , звернулась до приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Таранюка Т.Є. із заявою, в якій повідомила про намір щодо продажу земельної ділянки кадастровим номером 0523484700:06:003:0017, що розташована на території Погребищенської міської територіальної громади Вінницького району (раніше Розкопанської сільської ради Погребищенського району) Вінницької області. Повідомлено про намір продажу земельної ділянки за ціною 519 826 грн 00 коп.
Цінним листом з описом вкладення № 95/01-16 від 17.03.2025 року приватний нотаріус Таранюк Т.Є. повідомив ТОВ «Погребищенське» про намір ОСОБА_2 щодо продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0523484700:06:003:0017 та вказав, що товариство не пізніше одного місяця з дня отримання цього листа має повідомити приватного нотаріуса про своє бажання придбати зазначену земельну ділянку за 519 826 грн 00 коп. або про відмову від переважного права купівлі земельної ділянки. До вказаного листа також додано проект договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.
Вказаний лист ТОВ «Погребищенське» отримало 19.03.2025 року.
Витягом з державного реєстру речових прав № 417923592 від 14.03.2025 року підтверджується державна реєстрація обтяження - намір власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо продажу земельної ділянки від 14.03.2025 року.
Відповідно до протоколу про наміри від 25.03.2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 домовились про те, що ОСОБА_1 , який є повіреним та представником ОСОБА_2 , який є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0523484700:06:003:0017, що розташована на території Розкопанської сільської ради Вінницького (колишнього Погребищенського) району Вінницької області, зобов'язується протягом 60 календарних днів провести всі необхідні дії та заходи для підготовки до продажу земельної ділянки ОСОБА_3 . Сторони також домовились про ціну продажу вказаної земельної ділянки - 519 826 грн 00 коп.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 14.04.2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Башта-Бєляєвою М.О., зареєстрованого в реєстрі за № 296, ОСОБА_2 (продавець) та ТОВ «Погребищенське» (покупець) уклали договір про продаж земельної ділянки з кадастровим номером 0523484700:06:003:0017, що розташована за адресою: Вінницька область, Вінницький (до ліквідації - Погребищенський) район, Розкопанська сільська рада. Продаж здійснено за 138 400 грн 00 коп.
У відповідь на усну претензію позивача до відповідача щодо порушення умов Договору доручення останній 16.04.2025 року здійснив повернення суми забезпечувального платежу у розмірі 341 949 грн 00 коп.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування упущеної вигоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, як підстави відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а саме збитків, заподіяних відповідачем та причинного зв'язку між протиправною поведінкою останнього та збитками.
Частково ж задовольняючи позовні вимоги про стягнення неустойки, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач дійсно порушив умови Договору доручення щодо самостійного вчинення дій, спрямованих на відчуження земельної ділянки, проте такими діями не було заподіяно збитків позивачеві як повіреному за даним Договором, відповідач вчинив дії, спрямовані на припинення повноважень повіреного, а відтак враховуючи принципи розумності, справедливості, пропорційності та верховенства права, та зважаючи на компенсаційний характер неустойки як виду забезпечення виконання зобов'язання в цивільному праві, дійшов висновку про її зменшення до 17 090 грн, що становить 5% від мінімальної ціни земельної ділянки, визначеної додатком до Договору.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За захистом таких прав кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду (стаття 4 ЦПК України).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть, зокрема, бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини 2 статті 16 ЦК України).
Згідно з статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є як 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), так і 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із частиною першою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір суд першої інстанції вірно виходив із того, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає .
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків і причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Суб'єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов'язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов'язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди), на яких за законом покладено обов'язок із відшкодування шкоди.
Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначення реальності неодержаних доходів мають відшкодовуватися ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Відповідні правові позиції викладені в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року по справі № 923/700/17, постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року по справі № 922/3928/20.
Позивач обґрунтовував вимогу про відшкодування упущеної вигоди тим, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання за Договором доручення позивачу було завдано майнової шкоди у виді упущеної вигоди, що підтверджується реєстрацією наміру щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, проектом договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, протоколом про наміри, укладеним між позивачем - ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо наміру здійснити продаж земельної ділянки ОСОБА_3 за зафіксованою у намірі та проєкті договору купівлі-продажу ціною, а саме 519 826 грн 00 коп., а отже позивач нібито мав реальні підстави розраховувати на отримання винагороди на підставі п. 5 Додатку № до Договору доручення в розмірі 177 877 грн 00 коп. (519 826 грн, як ціна земельної ділянки в договорі купівлі-продажу - 341 949 грн, як розмір мінімальної ціни земельної ділянки у Договорі доручення = 177 877 грн - розмір винагороди повіреного (упущена вигода)).
Проте суд першої інстанції вірно виходив з того, що протокол про наміри, за змістом якого ОСОБА_1 та ОСОБА_3 домовилися про те, що ОСОБА_1 , який є повіреним та представником ОСОБА_2 , який є власником земельної ділянки, зобов'язується протягом 60 календарних днів провести всі необхідні дії та заходи для підготовки до продажу земельної ділянки ОСОБА_3 за ціною 519 826 грн було складено 25 березня 2025 року, тобто задовго до закінчення місячного строку (20 квітня 2025 року) для надання суб'єктом переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення (ТОВ «Погребищенське») відповіді нотаріусу на лист від 17 березня 2025 року, що свідчить про відсутність у позивача правомірних очікувань на отримання винагороди від продажу земельної ділянки саме ОСОБА_3 , на що посилається позивач у позові.
Також правильним є висновок суду першої інстанції про те, що протокол про наміри від 25 березня 2025 року як такий, що не був нотаріально посвідченим, не відповідає встановленим частиною 1 статті 635 ЦК України вимогам до попередніх договорів, й не може вважатися обов'язковим для потенційного покупця земельної ділянки.
Суд першої інстанції також звернув увагу на те, що до закінчення місячного строку для надання суб'єктом переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення (ТОВ «Погребищенське») відповіді нотаріусу, тобто до 20.04.2025 року, позивач не мав достатніх правових підстав для укладення із ОСОБА_3 договору купівлі - продажу земельної ділянки.
Водночас, починаючи із 18.04.2025 року, тобто до закінчення цього місячного строку, позивач у зв'язку із отриманням повідомлення відповідача про скасування довіреності був позбавлений повноважень щодо здійснення ним будь - яких юридично значимих дій від імені та в інтересах відповідача, спрямованих на виконання умов договору доручення, а отже не міг реалізувати досягнуті із ОСОБА_3 домовленості щодо купівлі - продажу земельної ділянки.
З огляду на викладене правильним є висновок суду першої інстанції про те, позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, як підстави для відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а саме збитків, заподіяних відповідачем та причинного зв'язку між протиправною поведінкою останнього та збитками, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині необхідно відмовити.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне зменшення судом першої інстанції розміру неустойки, нарахованої відповідно до умов договору за порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором доручення, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Неустойка (стаття 549 ЦК України) є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання і визначається як грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Зокрема, абз. 2 частини 3 статті 549 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені. Тобто законодавець не лише визначає поняття пені, а й передбачив її максимальний розмір (подвійна облікова ставка НБУ).
В договорі доручення від 21 лютого 2025 року сторони передбачили обов'язки Довірителя, зокрема, утримуватися від продовження строку дії діючого, на момент укладення цього Договору, договору оренди Земельної ділянки, укладення нового договору оренди Земельної ділянки, укладення будь-яких інших договорів, предметом чи наслідками укладення яких може бути перехід будь-яких прав щодо Земельної ділянки або їх додаткове обтяження (п. 9.2).
В пункті 6 Додатку № 1 до Договору сторони домовилися, що у випадку порушення виключного права Повіреного (пункт 7 Договору) Довірителем, порушення підпункту 9.2 даного Договору, або самостійного продажу Довірителем Земельної ділянки будь-яким третім особам, Довіритель сплачує на користь Повіреного неустойку у подвійному розмірі мінімальної ціни Земельної ділянки, що визначена у пункті 1 цього Додатку № 1 до Договору доручення. Сплата неустойки здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з дати порушення умов Договору.
Встановивши, що відповідач відчужив належну йому земельну ділянку без припинення (розірвання) Договору доручення, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаними діями він порушив умови Договору доручення щодо заборони самостійного вчинення дій, спрямованих на відчуження земельної ділянки, що є підставою для виплати неустойки, сума якої відповідно до умов договору становить подвійний розмір мінімальної ціни земельної ділянки, визначеної у п. 1 Додатку № 1 (341 949 грн 00 коп. *2), що дорівнює 683 898 грн 00 коп.
Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, і суд першої інстанції на цій підставі зменшив розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача до 5% від заявленої позивачем суми.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Правило частини третьої статті 551 ЦК України діє для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Якщо відповідальність Довірителя перед Повіреним за неналежне виконання обов'язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором розмірів неустойки, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
Суд першої інстанції в даній справі вірно врахував, що діями відповідача, пов'язаними із самостійним продажем земельної ділянки, не було заподіяно збитків позивачеві як повіреному за Договором доручення. Продаж земельної ділянки позивачем було здійснено за ціною 138 400 грн 00 коп., а не за мінімальну ціну земельної ділянки, визначену у п.1 Додатку № 1 як 341 949 грн 00 коп.
Також суд врахував ту обставину, що хоча відповідач не припинив (не розірвав) Договір доручення, однак до моменту самостійного укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки скасував видану на підставі Договору доручення довіреність, а отже вчинив дії, направлені на припинення повноважень повіреного.
Виходячи з наведених обставин справи, беручи до уваги принципи розумності, справедливості, пропорційності та верховенства права, та зважаючи на компенсаційний характер неустойки як виду забезпечення виконання зобов'язання у цивільному праві, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що заявлену до стягнення суми неустойки слід зменшити та стягнути із відповідача на користь позивача неустойку в розмірі 17 090 грн. 00 коп., що становить 5% від мінімальної ціни земельної ділянки, визначеної у п.1 Додатку № 1 (341 949 грн 00 коп. :100*5).
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що такий розмір неустойки нібито нівелює її правову природу як виду забезпечення зобов'язань і не призводить до відновлення порушених право позивача, суд апеляційної інстанції вказує на таке.
Вирішуючи питання стосовно зменшення неустойки (відхилення відповідного клопотання про зменшення), суди мають враховувати, серед іншого, її мету, яка полягає у стимулюванні боржника до виконання основного зобов'язання та не покликана на отримання кредитором внаслідок стягнення штрафних санкцій невиправданих додаткових прибутків.
Апеляційний суд нагадує, що укладений між сторонами договір доручення належить до договорів про надання послуг.
Відповідно до статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) території, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Статтею 1002 ЦК України встановлено, що повірений має право на плату за виконання свого обов'язком за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.
Відповідно до пункту 1 укладеного між сторонами договору доручення від 21 лютого 2025 року повірений ( ОСОБА_1 ) зобов'язується від імені та за рахунок довірителя ( ОСОБА_2 ) вчинити юридичні дії, необхідні, спрямовані та пов'язані з підготовкою до продажу та проведенням продажу земельної ділянки з цільовим призначенням% 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,0124 га, з кадастровим номером 052348700:06:003:0017, що розташована на території Розкопанської сільської ради Вінницького (колишнього Погребищенського) району Вінницької області та належить Довірителю на праві приватної власності.
Отже предметом договору є надання послуг - вчинення певних юридичних дій, які підлягають оплаті в розмірі, встановленому договором, бо відповідно до звичайних цін на такі послуги.
Разом з тим, визначаючи розмір неустойки за договором, сторони виходили не із суті зобов'язання (надання юридичних послуг) та їх ринкової чи звичайної вартості, а із визначеної ними ж мінімальної вартості земельної ділянки, за якою вона могла бути продана, тобто зобов'язання з вчинення від імені і за рахунок довірителя юридичних дій з продажу земельної ділянки забезпечується подвійною мінімальною ціною її продажу й фактичний розмір визначеної в такий спосіб неустойки складає 683 898 грн, що майже у п'ять разів перевищує ціну фактичного продажу 138 400 грн, що відповідає її нормативній грошовій оцінці.
Тобто у випадку задоволення вимог позивача складеться ситуація, коли довіритель і продавець земельної ділянки не лише відчужив її, а й зобов'язаний сплатити неустойку, що у п'ять разів перевищує суму, отриману ним за договором купівлі-продажу земельної ділянки.
Вочевидь, що така ситуація не відповідає принципам розумності, добросовісності і справедливості і пов'язано це із тим, що сторонами в договорі закладено не ринкову вартість відповідних юридичних послуг, а винагороду повіреного, так само як неустойку за порушення певних зобов'язань довірителем визначено через мінімальну ціну продажу земельної ділянки, тобто вартість юридичних дій із продажу земельної ділянки визначається ціною її продажу.
Отже при визначенні розміру неустойки сторони взагалі не пов'язували такий розмір із розміром збитків, завданих повіреному, або дійсною вартістю його послуг, а натомість взяли за розрахункову величину мінімальну ціну продажу земельної ділянки, що якраз не відповідає правовій природі неустойки як виду забезпечення зобов'язання.
Посилання апелянта на судову практику, яка нібито виходить із того, що зменшення розміру неустойки на 95% фактично нівелює мету існування неустойки, колегія суддів відкидає в зв'язку з тим, що фактичні обставини в даній справі істотно відрізняються, не є аналогічними з обставинами у вказаних апелянтом справах.
Так, у п. 8.15 постанови від 04 лютого 2020 року по справі № 918/116/19 йдеться про те, що суди обґрунтовано врахували, що зменшення розміру пені (а не неустойки) на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
В постанові від 15 червня 2022 року по справі № 922/2141/21 Верховний Суд вказав, що попередні судові інстанції, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, помилково не взяли до уваги, що спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду. Водночас, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони Держави. Тоді як неналежне виконання своїх зобов'язань відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, що яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов'язання із визначеними в контракті умовами щодо модернізації військової техніки, має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Міністерства оборони України, що також не було враховано судами без будь-якого обґрунтування (пункт 5.33).
В постанові від 05 квітня 2023 року по справі № 910/18718/21 підтвердив раніше висловлену в у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19 позицію, проте зменшив розмір штрафу з огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми штрафу, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, і враховуючий загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з огляду на необхідність інтересів обох сторін, колегія суддів вважала наявними підстави обмежити розмір суми штрафу п'ятдесятьма відсотками, що відповідає принципу пропорційності. В даній справі йшлося про стягнення штрафу в розмірі 100 відсотків несвоєчасно сплаченого відповідачем юридичній компанії гонорару.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивача фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - адвоката Погорілого Руслана Олександровича залишити без задоволення, а рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий І.М. Стадник
Судді Ю.Б. Войтко
В.В. Сопрун