14 січня 2026 року
м. Київ
справа № 523/7571/23
провадження № 61-13986св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Крата В. І., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс»,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Червинська Ніла Євгенівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» на постанову Одеського апеляційного суду від 18 вересня
2024 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І. та додаткову постанову Одеського апеляційного суду
від 19 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (далі - ТОВ «Укрдебт Плюс»), третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Червинська Н. Є., про скасування рішення державного реєстратора, про державну реєстрацію прав, про визнання іпотеки припиненою.
Позов мотивований тим, що позивачі є власниками квартири
АДРЕСА_1 з відповідними частками по 1/2 кожна.
Вказували, що з письмовою заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину до 22 грудня 2022 року вони не звертались, оскільки особи, які прийняли спадщину, законодавчо не обмежені в часі на отримання свідоцтва.
Зазначали, що 30 жовтня 2021 року приватний нотаріус Червинська Н. Є., яка діяла як державний реєстратор, право власності на квартиру зареєструвала за ТОВ «Укрдебт Плюс» в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки відповідач придбав права кредитора за кредитним договором.
Позивачі вказували, що про наявність будь-яких боргів ОСОБА_3 (дід позивачів) та про перебування квартири в іпотеці їм відомо не було.
Ознайомившись з копією поштового відправлення № 03036 0730033 4, згідно яким ОСОБА_3 особисто отримав повідомлення № 2422754/ЖД683, позивачі виявили, що підпис у графі «отримувач» дуже схожий на підпис
ОСОБА_3 , яким підписано договір іпотеки від 16 липня 2008 року. Та обставина, що дідусь на момент отримання вказаного повідомлення помер за 12 років до дати отримання повідомлення, вказує на те, що заінтересовані особи, здійснили підробку вказаного повідомлення з метою формального виконання вимог пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Ідентична ситуація з поштовим відправленням № 03036 0730033 2, згідно
з яким ОСОБА_4 (батько позивачів) особисто отримав повідомлення
№ 2422754/ЖД682, при цьому батько позивачів помер за 9 років до дати отримання повідомлення.
Таким чином, очевидною є підробка документів, унаслідок чого відповідач незаконно заволодів квартирою
АДРЕСА_1 , що є кримінальним правопорушенням, передбаченим статтею 190 КК України.
Позивачі 11 листопада 2022 року звернулися до Суворівської окружної прокуратури м. Одеси із заявою про скоєння злочину. На підставі вказаної заяви здійснюється досудове розслідування в межах кримінального провадження № 42022163040000076.
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вимог щодо повернення боргу не отримували, відповідач у строки, встановлені статтею 1281 ЦК України, до спадкоємців боржника вимог не пред'являв,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Червинської Н. Є. про державну реєстрацію прав, індексний номер 61358850, від 04 листопада 2021 року та визнати припиненою іпотеку, що виникла на підставі договору іпотеки, посвідченого 26 липня 2008 року приватним нотаріусом Білоусовою Н. В., номер у реєстрі 4253, у зв'язку з припиненням зобов'язання, що витікає
з кредитного договору від 16 липня 2007 року № 1-277/ФКВІП-07.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2024 року
в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що:
- позивачі обрали неналежний спосіб захисту своїх прав;
- позивачі не надали суду письмових доказів на обґрунтування позовних вимог, а тому не довели суду ті обставини, на які посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень;
- у справі немає матеріалів реєстраційної справи про державну реєстрацію прав, індексний номер 61358850, від 04 листопада 2021 року;
- станом на 03 квітня 2024 рік немає письмових відомостей, а саме свідоцтва про прийняття спадщини позивачами після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 діда, ОСОБА_3 , а також свідоцтва про прийняття спадщини позивачами після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька, ОСОБА_4 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Скасовано рішення державного реєстратора Червинської Н. Є. про державну реєстрацію прав, індексний номер 61358850, від 04 листопада 2021 року.
Визнано припиненою іпотеку, що виникла на підставі договору іпотеки, посвідченого 26 липня 2008 року приватним нотаріусом Білоусовою Н. В., номер в реєстрі 4253, у зв'язку з припиненням зобов'язання, що витікає
з кредитного договору від 16 липня 2007 року № 1-277/ФКВІП-07.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована так:
- вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Право власності на спірну квартиру було зареєстровано за іпотекодержателем ТОВ «Укрдебт Плюс», у матеріалах справи немає відомостей щодо відчуження квартири іншим особам;
- на момент смерті батька ОСОБА_4 . ОСОБА_2 виповнилось 8 років, а ОСОБА_1 - 14 років, вони були неповнолітніми і такими, що фактично прийняли спадщину. На момент смерті баби, ОСОБА_5 , позивачі проживали разом із нею, а
ОСОБА_2 виповнилось лише 17 років, а тому вони також вважаються такими, що фактично прийняли спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя стаття 1296 ЦК України);
- за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, така реєстрація вважається проведеною
з порушенням вимог Закону країни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку № 1127. Повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (вимоги) ОСОБА_4 і ОСОБА_3
є неналежними доказами повідомлення боржника і майнового поручителя, оскільки станом на дату вручення цих повідомлень вказані особи померли;
- кредитор - банк і, відповідно, ТОВ «Укрдебт Плюс» як його правонаступник втратило право вимоги до спадкоємців боржника за кредитним договором. Обставини щодо пропуску строку пред'явлення вимоги, передбаченого статтею 1281 ЦК України, відповідач не спростував.
Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 19 листопада
2024 року заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково та стягнено з ТОВ «Укрдебт Плюс» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 28 000,00 грн.
Стягнено з ТОВ «Укрдебт Плюс» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 22 000,00 грн.
В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Врахувавши обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку, що відшкодування адвокатських витрат у заявлених сумах не відповідає критеріям розумності, співмірності і тому підлягає зменшенню та стягненню витрати на професійну правничу допомогу понесених в суді першої інстанції
у розмірі 28 000,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції у розмірі 22000,00 грн, з урахуванням складності справи, строку розгляду справи, виконаних адвокатом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
16 жовтня 2024 року ТОВ «Укрдебт Плюс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від
18 вересня 2024 року та залишити в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2024 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що наявні в матеріалах справи копії листів, описів, повідомлень не є належними, об'єктивними та допустимими доказами. Наявність рекомендованого повідомлення про вручення є документом, на підставі якого державний реєстратор вчиняє дії. У матеріалах справи немає свідоцтв про прийняття спадщини позивачами. Позивачі обрали неефективний спосіб захисту порушеного права. Належним способом захисту є вимога про витребування майна. Закон України «Про іпотеку» не передбачає такої підстави для припинення іпотеки як смерть іпотекодавця.
04 грудня 2024 року ТОВ «Укрдебт Плюс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким
в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що додані до клопотання ордери, договір про надання правової допомоги і акт виконаних робіт не є належними доказами та не можуть братися до уваги при вирішенні питання про стягнення витрат на правову допомогу. Заявлені витрати на правову допомогу не відповідають вимогам справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року, яка не є предметом касаційного оскарження саме цієї касаційної скарги.
Інші аргументи учасників справи
16 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 і
ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить в задоволенні касаційної скарги відмовити.
Відзив мотивовано тим, що, ухвалюючи оскаржувану постанову, апеляційний суд виходив з обставин справи, викладених в позові та інших заявах по суті спору, і доказів, що їх підтверджують. Апеляційний суд надав оцінку аргументам відповідача, викладеним у відзиві на позов та апеляційну скаргу. Судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Укрдебт Плюс» на постанову Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року усправі та витребувано її матеріали із Суворовського районного суду м. Одеси.
Зупинено дію постанови Одеського апеляційного суду від 18 вересня
2024 рокудо закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Укрдебт Плюс» на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року усправі.
Зупинено виконання додаткової постанови Одеського апеляційного суду
від 19 листопада 2024 року до закінчення касаційного провадження.
30 грудня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційних скарг, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Укрдебт Плюс» на постанову Одеського апеляційного суду від
18 вересня 2024 року підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ТОВ «Укрдебт Плюс» на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року - залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
16 липня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» і ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 1-277/ФКВІП-07, за умовами якого позичальник отримав 50 000,00 дол. США зі строком повернення 15 липня 2022 року.
На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором 16 липня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» і ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 1-277/ФКВШ-07, предметом якого є квартира
АДРЕСА_2 ), яка належала іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 12 жовтня 2006 року.
30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий банк» і Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Український промисловий банк» на користь ПАТ «Дельта Банк», відповідно до якого ТОВ «Український промисловий банк» передає ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» отримав, в тому числі, права вимоги за кредитним договором від 16 липня 2007 року № 1-277/ФКВІП-07
і забезпечувальним іпотечним договором від 16 липня 2007 року
№ 1-277/ФКВІП-07.
13 травня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Укрдебт Плюс» укладено договір № 2244/К про відступлення прав вимоги, згідно з яким право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами перейшло до ТОВ «Укрдебт Плюс».
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивачів ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачів ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла баба позивачів ОСОБА_5 .
Відповідно до письмової довідки від 10 грудня 2019 року № ТЗ-211131-ф/л ОСОБА_7 зареєстрована у квартирі
АДРЕСА_1 з 13 квітня 2009 року дотепер.
Відповідно до письмової довідки від 07 квітня 2022 року № ПЗ-59140-ф/л ОСОБА_8 зареєстрована у квартирі
АДРЕСА_1 з 13 квітня 2009 року дотепер.
10 липня 2020 року ТОВ «Укрдебт Плюс» направило ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вимоги про усунення порушень основного зобов'зання, в яких вимагало сплатити боргу, який станом на 13 травня 2020 року становить
38 294,27 дол. США, що еквівалентно 1 026 083,48 грн. Також попереджено про те, що в разі невиконання цих вимог протягом тридцятиденного строку товариство має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статями 37, 38 Закону України «Про іпотеку».
Згідно з відомостями рекомендованих зворотних повідомлень ОСОБА_4
і ОСОБА_3 вказані вимоги отримали 20 серпня 2020 року.
У зв'язку з наявною заборгованістю за кредитним договором від 16 липня
2007 року № 1-277/ФКВІП-07 ТОВ «Укрдебт Плюс» з метою захисту свого майнового права прийняло рішення про звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку, відповідно до статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відомо, що власником квартири
АДРЕСА_1 є ТОВ «Укрдепт Плюс» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 61358850, від 04 листопада 2021 року, яке прийняте приватним нотаріусом Червинською Н. Є.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Щодо способу захисту
Відповідно до статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі -Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання
і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, державна реєстрація спірної квартири за відповідачем - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним такого права,
а відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно створюють для позивачів перешкоди в реалізації правомочності власника на розпорядження цим нерухомим майном (користувача - на користування
і володіння нерухомим майном).
Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно регламентована Законом № 1952-IV. За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 127 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання
у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку
з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України,
а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV у чинній редакції, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі
№ 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) виснувала, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно є правомірним та ефективним способом захисту, оскільки державний реєстратор одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно проводить державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.
Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію щодо застосування статті 26 Закону № 1952-IV, визначивши, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).
Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 31 січня
2024 року у справі № 464/4325/19 (провадження № 61-6100св23), від 13 березня 2024 року у справі № 201/8229/19 (провадження № 61-4952св23).
У пункті 11.10 постанови від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимогу про скасування державної реєстрації права власності за певних умов можна розглядати як вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ця реєстрація створює відповідні перешкоди.
Такі ж висновки сформульовані й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 (провадження № 14-209цс21), де вказано, що скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем на підставі судового рішення усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правомочності розпоряджатись своїм нерухомим майном.
У постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19 зазначено, що належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
Установивши, що право власності на спірну квартиру зареєстроване за іпотекодержателем ТОВ «Укрдебт Плюс», і в матеріалах справи немає відомостей щодо відчуження квартири іншим особам, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обрання позивачами належного способу захисту прав, які вони вважають порушеними.
Щодо визнання іпотеки припиненою і скасування рішення державного реєстратора
Обґрунтовуючи свої вимоги щодо припинення іпотеки, позивачі вказали на те, що у строки, встановлені статтею 1282 ЦК України, кредитор до спадкоємців боржника вимоги не пред'являв.
У статті 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (частина перша статті 1258 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця,
у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той
з подружжя, який його пережив, та батьки (частина перша статті 1261 ЦК України) .
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).
У частині першій статті 1270 ЦК України встановлено шестимісячний строк на прийняття спадщини, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя стаття 1296 ЦК України).
З матеріалів справи відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивачів
ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_3 заяву про прийняття спадщини жодна особа не подала, але спадщину, яка складалася тільки із спірної квартири, прийняли баба позивачів ОСОБА_5 і батько позивачів ОСОБА_4 , оскільки були спадкоємцями першої черги та на момент смерті були зареєстровані разом із сподкодавцем.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачів ОСОБА_4
ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , а ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_5 .
На момент смерті батька, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 виповнилось 8 років, а ОСОБА_1 - 14 років, вони були неповнолітніми і такими, що фактично прийняли спадщину.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла баба позивачів ОСОБА_5 .
На момент смерті баби ОСОБА_5 позивачі проживали разом із нею,
а ОСОБА_2 виповнилось лише 17 років, а тому вони також вважаються такими, що фактично прийняли спадщину.
Таким чином, ураховуючи хронологію подій, позивачі станом на час звернення до суду з цим позовом є боржниками та іпотекодавцями.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється
від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право
на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше
не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У частині першій статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
У статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається
у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Як було встановлено, 16 липня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» і ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 1-277/ФКВІП-07.
На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором 16 липня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» і ОСОБА_3 , який є майновим поручителем ОСОБА_4 , укладено іпотечний договір 1-277/ФКВШ-07.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
Крім того, кредитор у зобов'язанні змінювався неодноразово на підставі відповідних договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором, і відповідно до договору від 13 травня 2020 року № 2244/К про відступлення прав вимоги ТОВ «Укрдебт Плюс» стало новим кредитором
і іпотекоджержателем за вказаними договорами.
У пунктах 121-123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 761/382/21 (провадження № 14-132цс24) зроблено такі висновки:
«Стаття 1281 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачає, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
За статтею 1282 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Зі змісту наведених вище статей можна зробити висновок, що вони стосуються правовідносин, за яких сторона основного зобов'язання помирає, а її майно переходить до інших осіб - спадкоємців, які разом з цим майном набувають невиконане особисте боргове (грошове) зобов'язання спадкодавця, яке обмежується вартістю успадкованого майна».
За обставин цієї справи, сторона основного зобов'язання - ОСОБА_3
є відмінним від майнового поручителя - ОСОБА_4 , а тому до спірних правовідносин слід застосувати статті 1281, 1282 ЦК України.
Норми статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою.
За змістом цих норм, у разі переходу права власності на предмет іпотеки
у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця; спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але
в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців
є позбавлення кредитора права вимоги.
Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої, як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки
в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статусу іпотекодавця.
Отже, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється. Зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.
Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками.
Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати в суді захисту відповідного права. За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців боржника має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження
№ 14-53цс18).
Апеляційний суд, установивши, що банк після смерті боржника за основним зобов'занням ОСОБА_4 у строки, встановлені статтею 1281 ЦК України, які
є преклюзивними, вимоги до спадкоємців не пред'явив, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення вимог про припинення іпотеки, оскільки сплив строків пред'явлення вимоги, установлених статтею 1281 ЦК України, має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати в суді захисту відповідного права, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»
є наслідком припинення іпотеки.
Оскільки за обставин цієї справи іпотека є припиненою у зв'язку зі спливом строків пред'явлення вимоги, установлених статтею 1281 ЦК України, що має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) на предмет іпотеки, вимога про скасування рішення державного реєстратора підлягає задоволенню саме з цих підстав, у зв'язку з чим постанову Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року
в мотивувальній її частині слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Стосовно додаткової постанови
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - адвокат Андебура А. І. просив вирішити питання про розподіл судових витрат та зазначав орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, які очікує понести сторона позивача.
18 вересня 2024 року Одеський апеляційний суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 і
ОСОБА_2 - адвокат Андебура А. І. задовольнив.
23 вересня 2024 року адвокат Андебура А. І., який діє в інтересах ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подав заяву про ухвалення додаткової постанови, в якій просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ТОВ «Укрдебт Плюс» витрати на професійну правничу допомогу
в розмірі 56 000,00 грн, з яких: витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої інстанції в розмірі 32 000,00 грн; витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 24 000,00 грн.
Заява обґрунтована тим, що Одеський апеляційний суд при ухваленні постанови від 18 вересня 2024 року у цій справі не вирішив питання щодо стягнення з ТОВ «Укрдебт Плюс» на користь ОСОБА_1
і ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої та апеляційної інстанцій.
ТОВ «Укрдебт Плюс» подало клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, в якому просило клопотання про ухвалення додаткового рішення суду повернути заявнику без розгляду на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України, а в разі розгляду клопотання по суті - відмовити у його задоволенні.
Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд врахував обставини справи, дійшов висновку, що відшкодування адвокатських витрат у заявлених сумах не відповідає критеріям розумності, співмірності і тому підлягає зменшенню, та стягнув витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі
28 000,00 грн та в суді апеляційної інстанції у розмірі 22 000,00 грн,
з урахуванням складності справи, строків розгляду справи, виконаних адвокатом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Колегія суддів погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних
з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою - шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі
№ 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних
з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови
у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Апеляційний суд, врахувавши складність справи, строк її розгляду, надані послуги та час, витрачений на виконання відповідних робіт, принцип співмірності та розумності судових витрат та наявність заперечень щодо розміру судових витрат, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачів 28 000,00 грн як витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 22 000,00 грн - як витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційних скарг
У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але суд допустив порушення норм матеріального права, постанову Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року слід змінити у мотивувальній її частині та викласти її у редакції цієї постанови, а додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року слід залишити без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
З огляду на те що зміна мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення не вплинула на обсяг вирішених позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» на постанову Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року задовольнити частково.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада
2024 року залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2024 рокузалишити без змін.
Поновити дію постанови Одеського апеляційного суду від 18 вересня
2024 року та виконання додаткової постанови Одеського апеляційного суду
від 19 листопада 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. М. Коротун
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. І. Крат
М. Ю. Тітов