15 січня 2026 року
м. Київ
справа № 761/18552/20
провадження № 61-10832св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Київська міська рада, Державна казначейська служба України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лорбук», Шевченківська районна у місті Києві рада, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2025 року у складі колегії суддів Яворського М. А.,Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лорбук» (далі - ТОВ «Лорбук»), про відшкодування майнової шкоди в сумі 10 759 873,32 грн, яка завдана неправомірними діями Київської міської ради.
Позов мотивовано тим, що 16 липня 2008 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та ТОВ «Лорбук» було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення на аукціоні, відповідно до умов якого ТОВ «Лорбук» набуло право власності на нежитлові приміщення з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № № 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року ТОВ «Лорбук» продало вказані нежитлові приміщення ОСОБА_1 . Вартість приміщень за договором становила 1 152 180,00 грн.
Після отримання приміщення у власність позивачка здійснила ремонтні роботи за власний кошт.
Господарський суд міста Києва рішенням від 20 травня 2010 року у справі № 16/621 позов Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України (далі - ВГОТ «Знання») до Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, ТОВ «Лорбук», третя особа: Шевченківська районна у місті Києві рада, про визнання недійсним договору купівлі-продажу задовольнив. Визнав недійсним аукціон з продажу нежитлових приміщень з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № № 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 , оформлений протоколом від 15 липня 2008 року № 05-05/08 про хід біржових торгів з продажу майна, відповідно до якого переможцем торгів було обрано ТОВ «Лорбук». Визнав недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення на аукціоні від 16 липня 2008 року, укладений між Управлінням з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та ТОВ «Лорбук».
Київський апеляційний господарський суд постановою від 15 липня 2010 року у справі № 16/621 рішення Господарського суду міста Києва від 20 травня 2010 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ВГОТ «Знання».
Вищий господарський суд України постановою від 13 жовтня 2010 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року скасував, рішення Господарського суду міста Києва від 20 травня 2010 року залишив без змін.
У провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 761/38793/14-ц за позовом Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Лорбук», треті особи: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» (далі - КП «Київське МБТІ та РПВОНМ»), ВГОТ «Знання», про визнання договорів недійсними, витребування майна, зобов'язання вчинити дії та усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення; за позовом ВГОТ «Знання» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Лорбук», треті особи: Київська міська рада, Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), КП «Київське МБТІ та РПВОНМ», про визнання правочину недійсним, визнання права власності та витребування майна.
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 05 травня 2016 року у справі № 761/38793/14-ц позови Київської місцевої прокуратури № 10 та ВГОТ «Знання» задовольнив частково. Визнав недійсним договір оренди нежитлових приміщень з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № № 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 , що укладений 04 січня 2011 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Визнав за ВГОТ «Знання» право користування приміщеннями на умовах договору оренди від 01 березня 2000 року № 08/00. Витребував ці приміщення від ОСОБА_2 на користь ВГОТ «Знання» для подальшого використання на умовах оренди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд міста Києва рішенням від 26 грудня 2016 року у справі № 761/38793/14-ц апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, та апеляційну скаргу ВГОТ «Знання» залишив без задоволення. Апеляційні скарги ТОВ «Лорбук», ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року в частині вирішення позовних вимог Київської місцевої прокуратури № 10 про визнання договору оренди недійсним, в частині вирішення позовних вимог третьої особи та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасував та ухвалив в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року залишив без змін.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 червня 2017 року касаційні скарги ВГОТ «Знання» та заступника прокурора міста Києва задовольнив частково. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року в частині відмови у витребуванні майна та визнанні недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року скасував, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій, незміненій апеляційним судом частині, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року залишив без змін.
Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 04 жовтня 2017 року у справі № 761/38793/14-ц апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ВГОТ «Знання» у частині оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року про відмову у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури № 10 про витребування майна та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року залишив без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року у частині відмови Київській місцевій прокуратурі № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у задоволенні позовних вимог про витребування майна та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 04 вересня 2019 року у справі № 761/38793/14-ц касаційні скарги ВГОТ «Знання» та заступника прокурора міста Києва задовольнив частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року у частині відмови у задоволенні позову прокурора про витребування майна скасував, ухвалив у цій частині нове рішення, яким витребував нежитлові приміщення з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № № 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 на користь Київської міської ради, повернувши ці приміщення у комунальну власність територіальної громади міста Києва.
Позивач вважала, що неправомірні дії Шевченківської районної у місті Києві ради стали підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень на аукціоні з ТОВ «Лорбук» та встановлення ознак нікчемності договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного між ТОВ «Лорбук» і ОСОБА_1 , та витребування приміщень від позивачки. При цьому, правонаступником Шевченківської районної у місті Києві ради є Київська міська рада.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 з урахуванням уточненої позовної заяви від 05 грудня 2022 року (т. 3, а. с. 47-55) просила суд стягнути з Київської міської ради збитки в розмірі 10 759 873,32 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 02 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не довела, що діями саме Київської міської ради чи Шевченківської районної у місті Києві ради їй було завдано збитків. Законодавство встановлює, що збитками є певний (конкретний) розмір втрат, який особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою іншої особи, однак протиправної поведінки Київської міської ради в цьому випадку встановлено не було. Позивачка не довела також причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою Київської міської ради та заподіяними збитками.
Суд першої інстанції також послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), у якій зазначено, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Усупереч цьому позивачка просила стягнути майнову шкоду з ДКСУ, однак доказів існування правовідносин між нею і ДКСУ, під час яких їй спричинено шкоду діями ДКСУ, суду не надано.
Київський апеляційний суд постановою від 14 червня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року залишив без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність завдання збитків діями саме Київської міської ради чи Шевченківської районної у місті Києві ради, як і причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою Київської міської ради та заподіяними збитками.
Апеляційний суд також указав, що позивачка може мати право на відшкодування вартості придбаних приміщень та вартості здійснених поліпшень, які не можуть бути відокремлені від майна, у спосіб, передбачений статтею 390 ЦК України, що не може ототожнюватись зі збитками.
Протиправність дій Шевченківської районної у місті Києві ради позивачка також не довела, натомість, у справі № 761/38793/14-ц касаційний суд встановив, що в контексті з'ясування наявності чи відсутності волі у Шевченківської районної у місті Києві ради на вибуття спірного майна з її володіння встановлено, що воля ради була направлена на правомірне та законне відчуження майна. Отже, відчуження із порушенням процедури приватизації не доводить наявності волі Шевченківської районної у місті Києві ради, спрямованої на неправомірну передачу права власності на спірне майно.
Не погодившись з рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року, ОСОБА_1 оскаржила їх в касаційному порядку.
Верховний Суд постановою від 06 липня 2022 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-11840св21).
Постанову касаційного суду мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки доводам позивачки щодо стягнення з відповідача саме збитків, які вона зазнала внаслідок витребування у неї майна, а не шкоди, у зв'язку з чим не з'ясували істотних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
Верховний Суд зазначив, що за змістом частин третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач має право на залишення за собою поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач має право на відшкодування здійснених на поліпшення витрат у сумі, на яку збільшилася їх вартість. Під поліпшеннями слід розуміти такі витрати на майно, які мають корисний для речі характер, тобто покращують її властивості, в тому числі її якість, збільшують вартість майна (наприклад, здійснення поточного ремонту нерухомості). При цьому вимоги щодо відшкодування суми, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення, мають бути заявлені до власника майна.
Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули належної уваги на те, що позивачка заявила позов до власника майна, на користь якого у неї його витребувано, саме про стягнення вартості придбаних приміщень та вартості проведених в приміщеннях поліпшень,які не можуть бути відокремлені від майна, на підтвердження якої надала висновок експертного дослідження за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 07 травня 2020 року № 0507-31, складеного судовим експертом Свістуновим І. В.
Касаційний суд керувався тим, що постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/38793/14-ц, яка набрала законної сили, витребувано у позивачки нежитлові приміщення з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № № 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 на користь Київської міської ради, повернувши ці приміщення у комунальну власність територіальної громади міста Києва, і це не є предметом спору у справі, що переглядається.
Крім того, як встановлено судами та сторони не заперечували, що позивачка протягом довгого часу володіла на праві власності спірним майном та здійснила його поліпшення, які виконані у групах приміщень № 96 та № 97 у житловому будинку АДРЕСА_1 за період з 2011 року до 2015 року, що є невід'ємними частинами майна.
Під час нового розгляду справи Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 11 травня 2023 року залучив Шевченківську районну у місті Києві раду та Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Шевченківський районний суд міста Києва оскаржуваним рішенням від 29 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки у розмірі 2 293 021,75 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Місцевий суд керувався тим, що порушення посадовими особами Шевченківської районної в місті Києві ради встановленого статтями 7 та 15 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» порядку повідомлення про проведення аукціону стали підставою для визнання недійсним аукціону з продажу спірних нежитлових приміщень, що надалі призвело до витребування цих нежитлових приміщень у позивачки на користь Київської міської ради та повернення їх у комунальну власність територіальної громади міста Києва.
Перевіряючи заперечення відповідача, суд першої інстанції зазначив, що Київська міська рада є правонаступником Шевченківської районної у місті Києві ради у спірних правовідносинах, і саме Київська міська рада як єдиний представницький орган територіальної громади міста Києва, який наділений правом представляти її інтереси, розпоряджається комунальним майном територіальної громади та коштами відповідного місцевого бюджету та на користь якого у позивачки були витребувані спірні нежитлові приміщення, має відповідати за понесені позивачкою втрати.
Суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір та даючи оцінку запереченням представника Київської міської ради, врахував, що позивачка заявила позов до власника майна, на користь якого витребувано це майно, про стягнення вартості придбаних приміщень та вартості проведених в приміщеннях поліпшень, які не можуть бути відокремлені від майна, на підтвердження якої позивачка надала висновок за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 07 травня 2020 року № 0507-31, складений судовим експертом Свістуновим І. В.
Позивачка протягом тривалого часу володіла на праві власності спірними нежитловими приміщеннями, за придбання яких вона сплатила ТОВ «Лорбук» 1 152 180,00 грн, та здійснила їх поліпшення, які не можуть бути відокремлені від майна.
Отримавши у власність спірне майно, позивачка за власний рахунок здійснила його ремонт, а вартість здійснених поліпшень, які не можуть бути відокремлені від майна, у розмірі 1 140 841,75 грн підтверджується висновком експертизи, тому місцевий суд визнав доведеними позовні вимоги позивачки в частині стягнення з Київської міської ради вартості придбаних приміщень за договором купівлі-продажу в розмірі 1 152 180,00 грн та вартості проведених в приміщеннях поліпшень, які не можуть бути відокремлені від майна, в розмірі 1 140 841,75 грн та задовольнив позов у частині стягнення з Київської міської ради компенсації у загальній сумі 2 293 021,75 грн.
Суд першої інстанції визнав безпідставними вимоги позивачки в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 040 695,26 грн та коштів з урахуванням відсоткової ставки за депозитами фізичних осіб у розмірі 4 426 156,31 грн, оскільки ОСОБА_1 не навела правових підстав для стягнення з відповідача вказаних сум у правовідносинах, що склалися між сторонами, та розрахунків окремо за кожен період часу, не надала жодних доказів на підтвердження понесення нею втрат у вказаних розмірах.
Не погодившись з рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року, Київська міська рада оскаржила його в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд оскаржуваною постановою від 23 липня 2025 року апеляційну скаргу Київської міської ради залишив без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що саме позивачка понесла майнові втрати у зв'язку з витребуванням у неї вказаних приміщень на користь територіальної громади міста Києва.
Апеляційний суд також відхилив доводи Київської міської ради про те, що Київська міська рада і Шевченківська районна у місті Києва рада не погоджували здійснення позивачкою ремонтних робіт пов'язаних з поліпшенням придбаних нежитлових приміщень, оскільки на час вчинення цих поліпшень позивачка як власник спірних приміщень відповідно до положень статті 41 Конституції України та статті 319 ЦК України мала право вчиняти щодо її майна будь-які дії, які не суперечили закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій усерпні 2025 року, Київська міська рада просить скасувати судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень Київська міська рада зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/1702, від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/25, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди:
не взяли до уваги, що відповідно до рішення Київської міської ради від 09 вересня 2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві», у Шевченківської районної у місті Києві ради не може бути правонаступників; Київська міська рада не є правонаступником Шевченківської районної у місті Києві ради;
не встановили внаслідок яких саме протиправних дій Київської міської ради позивачці завдано збитків;
не звернули уваги, що матеріали справи не містять доказів завдання позивачці шкоди неправомірними діями Київської міської ради.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
20 жовтня 2008 року між ТОВ «Лорбук» і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № № 1, 2, 3 групи приміщень № 97 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 121,30 кв. м. Продаж нежитлових приміщень за домовленістю сторін вчинено за 1 152 180,00 грн.
03 листопада 2008 року право власності на вказані приміщенні зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується реєстраційним посвідченням Київського МБТІ № 026420.
15 березня 2011 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Сфінкс» укладено договір підряду щодо виконання комплексу робіт з ремонту нежитлового приміщення з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № № 1, 2, 3 групи приміщень № 97 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 121,30 кв. м. Вартість робіт становить 430 145,00 грн.
05 вересня 2011 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Сфінкс» укладено договір підряду щодо виконання комплексу робіт з ремонту нежитлового приміщення з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № № 1, 2, 3 групи приміщень № 97 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 121,30 кв. м. Вартість робіт становить 164 343,00 грн.
Згідно з висновком судового експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 07 травня 2020 року на дату проведення дослідження вартість поліпшень, які не можуть бути відокремлені від майна, що виконані у групах приміщень № 96 та № 97 у житловому будинку АДРЕСА_1 за період з 2011 року до 2015 року відповідно до відомостей, які містяться в наданих на дослідження документах, становить 1 140 841,75 грн з ПДВ.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 16/621 за позовом ВГОТ «Знання» до Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, ТОВ «Лорбук», третя особа - Шевченківська районна у місті Києві рада, про визнання недійним договору купівлі-продажу.
Господарський суд міста Києва рішенням від 20 травня 2010 року у справі № 16/621 позов ВГОТ «Знання» до Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, ТОВ «Лорбук», третя особа: Шевченківська районна у місті Києві рада, про визнання недійсним договору купівлі-продажу задовольнив. Визнав недійсним аукціон з продажу нежитлових приміщень з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № № 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 , оформлений протоколом від 15 липня 2008 року № 05-05/08 про хід біржових торгів з продажу майна, відповідно до якого переможцем торгів було обрано ТОВ «Лорбук». Визнав недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення на аукціоні від 16 липня 2008 року, укладений між Управлінням з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та ТОВ «Лорбук».
Київський апеляційний господарський суд постановою від 15 липня 2010 року у справі № 16/621 рішення Господарського суду міста Києва від 20 травня 2010 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ВГОТ «Знання».
Вищий господарський суд України постановою від 13 жовтня 2010 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 липня 2010 року скасував, рішення Господарського суду міста Києва від 20 травня 2010 року залишив без змін.
Суди у справі № 16/621 встановили, що під час здійснення приватизації нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (літера «А»), порушено статті 7 та 15 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що відповідно до статті 20 цього Закону та статті 215 ЦК України є підставою для визнання недійсними аукціону та договору купівлі-продажу.
У провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 761/38793/14-ц за позовом Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Лорбук», треті особи: КП «Київське МБТІ та РПВОНМ», ВГОТ «Знання», про визнання договорів недійсними, витребування майна, зобов'язання вчинити дії та усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення; за позовом ВГОТ «Знання» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Лорбук», треті особи: Київська міська рада, Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), КП «Київське МБТІ та РПВОНМ», про визнання правочину недійсним, визнання права власності та витребування майна.
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 05 травня 2016 року у справі № 761/38793/14-ц позови Київської місцевої прокуратури № 10 та ВГОТ «Знання» задовольнив частково. Визнав недійсним договір оренди нежитлових приміщень з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № № 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 , що укладений 04 січня 2011 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Визнав за ВГОТ «Знання» право користування приміщеннями на умовах договору оренди від 01 березня 2000 року № 08/00. Витребував ці приміщення від ОСОБА_2 на користь ВГОТ «Знання» для подальшого використання на умовах оренди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд міста Києва рішенням від 26 грудня 2016 року у справі № 761/38793/14-ц апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, та апеляційну скаргу ВГОТ «Знання» залишив без задоволення. Апеляційні скарги ТОВ «Лорбук», ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року в частині вирішення позовних вимог Київської місцевої прокуратури № 10 про визнання договору оренди недійсним, в частині вирішення позовних вимог третьої особи та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасував та ухвалив в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року залишив без змін.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 червня 2017 року касаційні скарги ВГОТ «Знання» та заступника прокурора міста Києва задовольнив частково. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року в частині відмови у витребуванні майна та визнанні недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року скасував, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій, незміненій апеляційним судом частині, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року залишив без змін.
Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 04 жовтня 2017 року у справі № 761/38793/14-ц апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ВГОТ «Знання» у частині оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року про відмову у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури № 10 про витребування майна та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року залишив без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року у частині відмови Київській місцевій прокуратурі № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у задоволенні позовних вимог про витребування майна та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 04 вересня 2019 року у справі № 761/38793/14-ц касаційні скарги ВГОТ «Знання» та заступника прокурора міста Києва задовольнив частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року у частині відмови у задоволенні позову прокурора про витребування майна скасував, ухвалив у цій частині нове рішення, яким витребував нежитлові приміщення з № 1 до № 6 групи приміщень № 96, № № 1, 2, 3 групи приміщень № 97, загальною площею 121,30 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 на користь Київської міської ради, повернувши ці приміщення у комунальну власність територіальної громади міста Києва.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовної вимоги просила суд стягнути з Київської міської ради компенсацію понесених втрат у розмірі 10 759 873,32 грн (вартість приміщень за договором купівлі-продажу - 1 152 180,00 грн, інфляційні втрати - 4 040 695,26 грн, вартість поліпшень, які не можуть бути відокремлені від майна - 1 140 841,85 грн, кошти, витраченої за придбання спірного майна з урахування відсоткової ставки за депозитами фізичних осіб - 4 426 156,31 грн), посилаючись на обставини, встановлені у справі № 16/621 (щодо порушення органом місцевого самоврядування статей 7 та 15 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» під час здійснення приватизації спірних нежитлових приміщень, та, як наслідок, визнання недійсними аукціону та договору купівлі-продажу цих приміщень) та у справі № 761/38793/14-ц (щодо наслідків витребування спірних нежитлових приміщень у ОСОБА_1 як добросовісного набувача на користь Київської міської ради та їх повернення у комунальну власність територіальної громади міста Києва).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повторно розглянувши справу, задовольнив позов частково та стягнув з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені нею як добросовісним набувачем витребуваного у неї судовим рішенням майна (у справі № 761/38793/14-ц) втрати.
Суди виснували, що позивачка заявила позов до власника майна, на користь якого у неї його витребувано, про стягнення вартості придбаних приміщень та проведених в приміщеннях поліпшень, які не можуть бути відокремлені від майна, на підтвердження якої надала складений судовим експертом Свістуновим І. В. висновок за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 07 травня 2020 року № 0507-31.
Суди у справі, що переглядається, керувалися тим, що порушення, вчинені посадовими особами Шевченківської районної в місті Києві ради, встановлені у справі № 16/621, стали підставою для витребування спірних нежитлових приміщень у позивачки на користь Київської міської ради та повернення цих приміщень у комунальну власність територіальної громади міста Києва, що встановлено за наслідками розгляду справи № 761/38793/14-ц.
Суди також зазначили, що Київська міська рада є правонаступником Шевченківської районної у місті Києві ради у спірних правовідносинах, і саме Київська міська рада як єдиний представницький орган територіальної громади міста Києва, що наділений правом представляти її інтереси, розпоряджається комунальним майном територіальної громади та коштами відповідного місцевого бюджету, на користь якого у позивачки було витребувано спірні нежитлові приміщення, має компенсувати позивачці понесені втрати.
Суд касаційної інстанції переглядає справу в межах доводів та підстав касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги зводяться лише до заперечень того, що Київська міська рада є правонаступником Шевченківської районної у місті Києві ради у спірних правовідносинах, а отже, на думку заявника, не має компенсувати понесені позивачкою втрати.
Суд касаційної інстанції відхиляє вказані доводи Київської міської ради з огляду на таке.
Верховний Суд у постанові від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15 (провадження № 61-16776св20) зазначив, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Отже, належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18).
У статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах належним їй майном як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно з частиною третьою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
За змістом статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.
У частині першій статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
У частинах п'ятій, восьмій вказаної статті визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Київська міська рада VI сесії VI скликання рішенням від 09 вересня 2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» ліквідувала районні в місті Києві ради.
Київська міська рада рішенням від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади м. Києва» майно територіальної громади Шевченківського району міста Києва передала до комунальної власності територіальної громади міста Києва, затвердила переліки об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені на територій районів, зокрема Шевченківського.
Відповідно до додатку № 10 до зазначеного рішення до переліку увійшов, зокрема, будинок на АДРЕСА_1 .
У справі № 761/38793/14-ц за позовом Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), зокрема до ОСОБА_1 про витребування спірних нежитлових приміщень, за позовом ВГОТ «Знання», зокрема до ОСОБА_1 про витребування спірних нежитлових приміщень, Верховний Суд вирішував питання правонаступництва Київської міської ради щодо прав Шевченківської районної у місті Києві ради на спірні житлові приміщення.
Верховний Суд у вказаній справі виснував, що правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, зокрема і спірними нежитловими приміщеннями, належать органу місцевого самоврядування, яким є Київська міська рада, яка набула відповідних прав після ліквідації Шевченківської районної у місті Києві ради. Зміна у складі представницьких органів місцевого самоврядування, територіальної громади міста Києва, не є підставою припинення відносин комунальної власності, зокрема, й щодо спірного об'єкта, що протиправно вибув з власності територіальної громади.
Отже, Київська міська рада як власник витребуваного на її користь майна є належним відповідачем за заявленою позивачкою вимогою про стягнення вартості придбаних приміщень та вартості проведених в цих приміщеннях невід'ємних поліпшень.
З огляду на наведене, доводи касаційної скарги про те, що з Київської міської ради не може бути стягнено компенсацію на користь ОСОБА_1 , є необґрунтованими.
У касаційній скарзі Київська міська рада посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах її касаційної скарги.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним та об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду:
від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (за позовом юридичної особи про відшкодування збитків, понесених у зв'язку з бездіяльністю органу Національної поліції України щодо повернення вилученого товару після скасування арешту на цей товар),
від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 (за позовом фізичної особи - підприємця до органу Державної фіскальної служби України та ДКСУ про стягнення майнової та моральної шкоди, завданих блокуваннямреєстрації оформленої позивачем податкової накладної),
від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21 (за позовом юридичної особи до органу Державної податкової служби України та ДКСУ про стягнення з Державного бюджету України збитків, завданих блокуванням реєстраціїоформленої позивачем податкової накладної),
від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/25 (за позовом фізичної особи до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності), сформовані у неподібних правовідносинах, тому не є застосовними у цій справі.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц вирішувалося питання заміни сторони у виконавчому провадженні на її правонаступника, а саме Державного підприємства «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» на Житомирський державний технологічний університет у порядку універсального правонаступництва за результатами ліквідації цього державного підприємства шляхом приєднання до правонаступника.
Фактичні обставини у вказаній справі та у справі, що переглядається, є відмінними,тому наведені висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного судуне є застосовними.
Доводи касаційної скаргиє аналогічні доводам апеляційної скарги, на які суд апеляційної інстанції надав вичерпні відповіді, а інші доводи заявника висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди з висновками судів і в цілому направлені на переоцінку доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційних скарг Верховний Суд не встановив.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вказаного колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк