15 січня 2026 року
м. Київ
справа № 127/33792/24
провадження № 61-12603св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (судді-доповідача), Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 травня 2025 року, ухвалену під головуванням судді Схабовської І. М., та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2025 року, ухвалену у складі суддів Оніщука В. В., Ковальчука О, В., Голоти Л. О.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.
2. Позов мотивував тим, що 26 червня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики у формі розписки, за умовами якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти на суму 30 000 дол. США, що еквівалентно на час передання коштів 1 096 800 грн, строком до 01 січня 2024 року. У разі недотримання умов договору позичальник зобов'язувалася сплатити крім суми боргу також кошти відповідно до визначеного статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порядку, зокрема, 25% річних, а також пеню у розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення. Зобов'язання позичальник у встановлений законом строк не виконала. 25 липня 2024 року позикодавець направив позичальнику вимогу про повернення коштів, яка отримана особисто боржником 29 липня 2024 року.
3. Позивач вважав, що бездіяльність позичальника порушує його право на отримання коштів за договором позики, в зв'язку з чим просив суд:
- стягнути з ОСОБА_2 на його користь основний борг за договором позики у розмірі 30 000 дол. США;
- вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
4. Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 23 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2025 року, позов задовольнив у повному обсязі. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 000 дол. США та 12 400 грн судового збору.
5. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що між сторонами виникли цивільні правовідносини на підставі договору позики. Договір є реальним, про що свідчила його письмова форма. Наявність у позикодавця оригіналу боргової розписки вказувала на невиконання позичальником умов договору позики.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
6. У жовтні 2025 року представник ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , за допомогою засобів поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 травня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2025 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
7. Мотивує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без врахування правових висновків Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 3-163цс12, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, а також правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16, від 08 квітня 2020 року у справі № 361/7130/15, від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17, від 21 липня 2021 року у справі № 361/5840/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 520/6471/17, від 22 червня 2023 року у справі № 910/5361/22, від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Доводи інших учасників справи
8. Інший учасник справи правом на подання відзиву не скористався.
Провадження у суді касаційної інстанції
9. Ухвалою від 12 листопада 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції.
10. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без врахування правових висновків Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 3-163цс12, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, а також правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16, від 08 квітня 2020 року у справі № 361/7130/15, від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17, від 21 липня 2021 року у справі № 361/5840/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 520/6471/17, від 22 червня 2023 року у справі № 910/5361/22, від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
11. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 28 червня 2023 року ОСОБА_2 написала розписку такого змісту:«Розписка. 28.06.2023 р. м. Вінниця. Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (паспорт НОМЕР_2 вид. Теплицьким РВ УМВС України у Вінницькій області 17 листопада 1998 року) даю цю розписку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою АДРЕСА_2 (паспорт НОМЕР_3 , виданий Іллінецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 10 березня 2000 року) про те, що я отримала від нього боргу грошову суму у розмірі 30 000 (тридцять тисяч доларів США) готівкою, що еквівалентно 1 096 800 (один мільйон дев'яносто шість тисяч вісімсот грн) готівкою по курсу НБУ станом на дату отримання коштів. Зобов'язуюсь повернути грошові кошти в повному обсязі своєчасно до 01 січня 2024 року.
12. У разі недотримання термінів повернення коштів, зобов'язуюсь виплатити кошти за несвоєчасне виконання зобов'язання (ст. 625 ЦК України), а саме зобов'язуюсь сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 25 % річних від простроченої суми, а також пеню в розмірі одного відсотка від суми за кожен день прострочення.
13. Розписка написана мною власноруч 28 червня 2023 року. ОСОБА_2 . Підпис».
14. 24 липня 2024 року ОСОБА_1 надіслав на поштову адресу ОСОБА_2 вимогу про повернення коштів, яку ОСОБА_2 отримала 29 липня 2024 року, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при прийнятті постанови
15. Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів керується такими міркуваннями.
16. Відповідно до положень статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
17. У частині першій статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
18. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
19. Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
20. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
21. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
22. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
23. Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
24. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
25. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
26. У частинах першій, третій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою у момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
27. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
28. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (постанови Верховного Суду від 10 грудня 2018 року в справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року в справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року в справі № 604/1038/16, від 23 квітня 2020 року в справі № 501/1773/16, від 10 травня 2022 року в справі № 153/943/19, від 14 вересня 2022 року в справі № 130/82/2015, від 28 лютого 2024 року в справі № 369/5625/16).
29. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.
30. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.
31. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16).
32. У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне.
33. Водночас, відсутність у відповідача розписки не усуває обов'язок позивача заперечувати проти доводів відповідача про повернення грошових коштів первісному кредиторові.
34. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 вказано: «У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».
35. Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
36. У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
37. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору позики. Факт передання коштів позикодавцем позичальнику та неповернення коштів на суму 30 000 дол. США за договором підтверджується розпискою 28 червня 2023 року, складеною та підписаною позичальником ОСОБА_2 .
38. Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, а заявник не довела наявність у справі доказів, які суди не дослідили, на підтвердження факту визнання недійсною зазначеної розписки.
39. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
40. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
41. Підставою недійсності правочину відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
42. Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав взагалі) ( У ЦК України закріплений підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
43. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
44. На цьому неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 грудня 2025 року у справі № 686/26880/23, від 06 січня 2026 року у справі № 644/9099/23 тощо).
45. З огляду на те, що відповідач не заявляв зустрічного позову про визнання договору позики недійсним, то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами правовідносин на підставі договору позики, вважали доведеним факт передання коштів відповідачу, факт не виконання відповідачем умов договору позики щодо повернення коштів позикодавцю, у зв'язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з позичальника ОСОБА_2 суми позики.
46. Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та зводяться до суб'єктивного тлумачення норм права, правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та до надання суб'єктивної оцінки доказам та обставинам справи, які були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій.
47. Посилання на неврахування судами першої та апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 3-163цс12 колегія суддів відхиляє, оскільки у цій справі предметом спору була вимога про визнання недійсним договору позики, однак у справі, в якій подано цю касаційну скаргу, предметом позову є стягнення заборгованості за договором позики, питання щодо недійсності якого відповідач не ініціювала у визначеному процесуальним законодавством порядку.
48. У постанові, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 Верховний Суд України виклав правовий висновок щодо необхідності встановлення судами першої та апеляційної інстанцій під час дослідження розписки справжньої правової природи цього договору, зокрема, на предмет наявності умов отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Однак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать правозастосуванню у цій постанові, на яку посилається заявник, натомість переконання заявника у неврахуванні судами цього правового висновку будуються на суб'єктивній оцінці доказів та обставин справи, які були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, однак заявник не довела наявність порушень надання та отримання доказів судами першої та апеляційної інстанцій.
49. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
50. З огляду на зазначене, посилання заявника на неврахування правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-1967цс15 є безпідставними.
51. З аналогічних підстав колегія суддів визнає безпідставними посилання на неврахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, згідно зі змістом якого за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, сплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
52. Доводи заявника щодо невстановлення судами першої та апеляційної інстанцій справжньої природи договору на підставі письмової розписки базуються на її суб'єктивній оцінці обставин та доказів у справі, що з огляду на розподіл повноважень між судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій та за умови недоведеності порушень надання та отримання в судах першої та апеляційної інстанцій доказів не є безумовною підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень в касаційному порядку.
53. Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 642/400/17, в якому роз'яснено значення статей 1046 та 1047 ЦК України, а саме те, що розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій у поєднанні з презумпцією належності виконання обов'язку боржником, закріпленій у статті 545 ЦК України, презумпцією правомірності правочину та висновками щодо правозастосування у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 не суперечать зазначеному правовому висновку, на який посилається заявник. В той же час як вже зазначала колегія суддів виключно незгода заявника з результатами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій доказів та обставин справи не є підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.
54. Не спростовують висновки суду першої інстанції посилання заявника на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19. У цій справі розглядався спір за позовом позикодавця до позичальника про визнання договору позики недійсним, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення на користь позикодавця суми грошових коштів. Оскільки у справі, в якій подано ОСОБА_2 касаційну скаргу, питання щодо недійсності спірного правочину не порушувалося, а отже презумпція правомірності правочину залишається неспростованою, то суди першої та апеляційної інстанцій не мали підстав досліджувати обставини стосовно надання згоди іншим з подружжя на укладення відповідачем спірного договору позики та у разі відсутності такої згоди визнавати договір недійсним. Тобто зазначений правовий висновок є нерелевантним. З аналогічних підстав нерелевантними є також правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16, від 08 квітня 2020 року у справі № 361/7130/15, від 21 липня 2021 року у справі № 361/5840/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 520/6471/17, на які посилається у касаційній скарзі заявник.
55. Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судами правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18, оскільки у цій справі суди також розглядали позовні вимоги про визнання недійсним договору позики, які у справі № 127/333792/24 не заявлялися.
56. Не суперечать висновки судів першої та апеляційної інстанцій правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 910/5361/22, згідно з яким саме на суд покладається обов'язок з надання належної правової кваліфікації спірним правовідносинам, керуючись фактами, установленими під час розгляду справи, незважаючи на те, яке нормативно-правове обґрунтування використовувалося позивачем. Колегія суддів зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини та докази у справі, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог і таке правозастосування не суперечить нормам цивільного законодавства та чинній правозастосовній практиці.
57. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
58. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
59. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростували.
Щодо судових витрат
60. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
61. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив оскаржувані судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 травня 2025 року, та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
Є. В. Петров
В. В. Пророк