Справа № 161/12891/25 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.
Провадження № 22-ц/802/141/26 Доповідач: Шевчук Л. Я.
16 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 жовтня 2025 року,
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, який обґрунтувала тим, що з 24 вересня 2006 року по 10 березня 2025 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 березня 2025 року. У них з відповідачем народилося двоє дітей - дочка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Діти проживають з нею, відповідач в добровільному порядку коштів на утримання дітей у достатньому розмірі не надає. Батько дітей ОСОБА_2 є здоровою та працездатною особою, а тому має можливість сплачувати аліменти на утримання неповнолітніх дітей.
Покликаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд стягнути з відповідача у її користь аліменти на утримання дітей - дочки ОСОБА_5 та сина ОСОБА_6 у твердій грошовій сумі в розмірі по 5 000 грн щомісячно на кожну дитину, починаючи з 01 липня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 жовтня 2025 року у цій справі позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалено стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох дітей - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі по 4 000 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01 липня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття.
Стягнуто із ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 просив суд апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув цю справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 16 січня 2026 року - дата складення повного судового рішення.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, суд першої інстанції врахував, що відповідач є працездатною особою, на його утриманні не перебувають інші неповнолітні діти та непрацездатні особи, а тому суд дійшов висновку, що відповідач має змогу сплачувати на утримання своїх неповнолітніх дітей аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 4 000 грн щомісячно на кожну дитину.
Дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
За матеріалами справи судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 березня 2025 року (а. с. 9, 10).
У сторін по справі народилося двоє дітей - дочка ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 (а. с. 7, 8).
Син ОСОБА_4 навчається у Щасливському академічному ліцеї у 6-Є класі, що підтверджується довідкою Опорного закладу освіти «Щасливський академічний ліцей» Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області від 05 червня 2025 року за вихідним № 102 (а. с. 29).
Місцевим судом було допитано у судовому засіданні дочку сторін по справі - ОСОБА_3 , яка пояснила суду, що понад два місяці проживає з матір'ю. Її брат по приїзду до м. Луцька теж перебуває або з ними або з батьком. Батько приймає участь у їх вихованні.
З Інформації про осіб, які задекларували або зареєстрували своє місце проживання (перебування) в житлі, наданої Департаментом ЦНАП Луцької міської ради 30 липня 2025 року за вихідним № 11395 вбачається, що станом на 30 листопада 2025 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 30).
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (батьки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 48 Конституції України гарантовано, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Як передбачено статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За положеннями частин 1-3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов?язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частини 1, 2 статті 182 СК України).
Згідно із частиною 1 статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання неповнолітніх дітей, то кошти на її утримання (аліменти) присуджує суд.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що довідка про спільне місце реєстрації відповідача та дітей за однією адресою не є беззаперечним доказом проживання неповнолітніх дітей саме за цією ж адресою.
З врахуванням того, що відповідач ОСОБА_2 як батько зобов'язаний утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, він є працездатною особою, у нього немає інших осіб, яких він утримує, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача в користь позивачки аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей.
Колегія суддів також погоджується з визначеним судом розміром аліментів (по 4 000 грн на кожну дитину).
Будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 не має змоги сплачувати аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі по 4 000 грн на кожну дитину щомісячно відповідач суду не надав.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказав, що судом першої інстанції не взято до уваги довідку про доходи позивачки, зазначивши при цьому, що він не має постійного заробітку, не вказавши при цьому які доходи він отримує.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не є в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Як відповідач, так і позивачка зобов'язанні в однаковій мірі та у відповідності до вимог чинного сімейного законодавства утримувати своїх дітей, відчувати відповідальність за них, забезпечувати їм гарні умови для проживання, виховання, навчання, у тому числі забезпечувати матеріально.
Стягнення аліментів має ціль - найбільш повно захищати інтереси дітей, забезпечити їм не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який діти мали би при сумісному проживанні з обома батьками.
Окрім того нормами чинного законодавства передбачено, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, зокрема, батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 368, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 жовтня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді