14 січня 2026 року
м. Київ
справа № 639/8672/24
провадження № 61-13115 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач -Харківська міська рада,
третя особа- Друга Харківська міська державна нотаріальна контра Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Авілова Олена Михайлівна, на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 березня 2025 року у складі судді Борисенка О. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Яцини В .Б., Мальованого Ю. М., Маміної О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Авілова О. М., звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа - Друга Харківська міська державна нотаріальна контра Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позовна заява обґрунтована мотивована тим, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , іншого житла, окрім зазначеного, не має. Власником вказаної квартири є ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
У червні 2023 року у квартирі було знайдено заповіт від 28 липня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом П'ятої Харківської державної нотаріальної контори Рибкіною О. М., відповідно до якого ОСОБА_2 заповів все своє майно ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 не був обізнаний про наявність заповіту та вважав, що квартира оформлена на нього, оскільки ОСОБА_2 йому її подарував.
ОСОБА_1 має захворювання центральної нервової системи, перебуває на обліку у КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3» Харківської міської ради, у зв'язку з чим не звернувся до нотаріуса у встановлені законом строки із заявою про прийняття спадщини, а зробив це тільки у 2023 році під час воєнного стану після встановлення всіх обставин.
04 липня 2023 року державний нотаріус Другої Харківської міської державної нотаріальної контори винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з неподанням ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини у встановлені законом строки та відсутністю реєстрації місця проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Оскільки про існування заповіту позивачу стало відомо лише червні 2023 року, а також посилаючись на військову агресію російської федерації проти України та введення воєнного стану, вважав, що причини пропуску строку прийняття спадщини є поважними та такими, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд встановити йому додатковий строк - два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів існування об'єктивних перешкод для подачі заяви про прийняття спадщини у передбачений законом строк та не довів, що пропуск строку відбувся з поважних причин.
Суди зауважили, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач надав пояснення, вказавши, що про наявність складеного на його користь ОСОБА_2 заповіту від 28 липня 2010 року він був достовірно обізнаний з дня його посвідчення, вказаний заповіт завжди був при ньому, він його не втрачав. Також позивач зазначив, що достовірно знав, що квартира АДРЕСА_2 йому не подарована, а був складений саме заповіт на його ім'я. Проте він вважав, що сама по собі наявність такого заповіту автоматично призводить до набуття ним права власності на спадкове майно, у зв'язку з чим у встановлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини не подавав та не знав про необхідність звернення до нотаріуса з такою заявою у шестимісячний строк. Щодо наявності психічного захворювання позивач надав пояснення, що у далекому минулому проходив амбулаторне лікування, але не вважає свою хворобу серйозною та останні кілька років вважає себе психічно здоровим.
Оскільки позивач тривалий час не вчиняв активних дій, спрямованих на прийняття спадщини, виходячи з обставин, які не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 жовтня 2025 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_1 - адвокат Авілова О. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 березня
2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 вересня
2025 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 639/8672/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
09 грудня 2025 року справа № 639/8672/24 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Авілової О. М. мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач був обізнаний про наявність складеного на його користь ОСОБА_2 заповіту від 28 липня 2010 року з дня його посвідчення, а також про те, що позивач достовірно знав, що спірна квартира йому не подарована, а був складений саме заповіт на його ім'я, однак він вважав, що сама по собі наявність такого заповіту автоматично призводить до набуття ним права власності на спадкове майно, у зв'язку з чим у встановлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини не подавав та не знав про необхідність звернення до нотаріуса у вказаний строк, - не відповідають дійсності та суперечать змісту позову та обставинам справи.
Вказує, що ОСОБА_1 проживає у спадковій квартирі, яка є єдиним його житлом, родини не має, живе за рахунок небайдужих сусідів. Будучи людиною із захворюванням центральної нервової системи та перебуваючи на обліку у КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3» Харківської міської ради, ОСОБА_1 не звернувся до нотаріуса у встановлені законом строки із заявою про прийняття спадщини, а зробив це тільки у 2023 році під час воєнного стану після встановлення всіх обставин. При цьому позивач не відмовлявся від спадщини, адже вважав, що квартира йому подарована попереднім власником та до червня 2023 року не був обізнаний про складений на його ім'я заповіт.
Заявник посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, відповідно до яких необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).
Таким чином вважає, що необізнаність ОСОБА_1 про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, з урахуванням того, що інші спадкоємці після смерті ОСОБА_2 відсутні, тому суди попередніх інстанції помилково прийшли до висновку про відсутність правових підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
08 грудня 2025 року засобами поштового зв'язку Харківська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила про необґрунтованість її доводів, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Зазначає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що зазначені позивачем обставини не є поважними причинами пропуску строку на прийняття спадщини, оскільки не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для вчинення спадкоємцем відповідних дій. Водночас надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини впливатиме на права та інтереси Харківської міської ради щодо визнання спадщини відумерлою, враховуючи встановлені судами обставини відсутності спадкоємців за законом щодо майна померлого ОСОБА_2 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14 лютого 2001 року, реєстраційний № 6-01-221368, виданого Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 (а. с. 10, 71).
28 липня 2010 року ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом П'ятої Харківської державної нотаріальної контори Рибкою О. М., зареєстрований в реєстрі за № 4-64, згідно з яким усе його майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом він матиме право, заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 8, 60).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 7, 59).
Станом на дату смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований лише спадкодавець, що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 04 липня 2023 року (а. с. 70).
Із матеріалів спадкової справи № 392П/2023, заведеної після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , встановлено, що 04 липня 2023 року ОСОБА_1 подав до державного нотаріуса Другої Харківської міської державної нотаріальної контори заяву, в якій просив видати на його ім'я свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 (а. с. 56).
Постановою державного нотаріуса Другої Харківської міської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 04 липня 2023 року № 1046/02-31/П відмовлено ОСОБА_1 у видачі на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставою для відмови нотаріус зазначив те, що спадкоємець ОСОБА_1 спадщину не прийняв, оскільки заяву про прийняття спадщини після смерті спадкодавця до нотаріальної контори протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (протягом 6 місяців з дня смерті спадкодавця), не подав, зі спадкодавцем на час відкриття спадщини разом не проживав і не зареєстрований (а. с. 11, 72).
Згідно з довідкою комунального некомерційного підприємства «Міський психоневрологічний диспансер № 3» Харківської міської ради від 28 липня 2023 року, наданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації місця проживання, останній з 1991 року страждає на захворювання центральної нервової системи, по теперішній час спостерігається у цьому закладі (а. с. 14).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Авілова О. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з частиною першою статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, на яку посилався заявник у касаційній скарзі, а також у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі № 527/1229/24, від 31 липня 2024 року у справі № 127/2149/21.
З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо (див. постанови Верховного Суду від 18 грудня 2024 року, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18).
Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зазначено, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, на яку посилався заявник у касаційній скарзі, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.
Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов'язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.
Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.
Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.
Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.
Велика Палата Верховного Суду постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, вказала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
З урахуванням наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові дійшла висновків про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 вересня 2017 року справі № 6-496цс17, про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, шляхом конкретизації, зазначивши таке:
- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;
- втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;
- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;
- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).
У справі, що переглядається, предметом позову є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 з посиланням на те, що позивач не знав про існування заповіту ОСОБА_2 від 28 липня 2010 року, він не є спадкоємцем будь-якої черги спадкоємців за законом, про існування вказаного заповіту дізнався лише у червні 2023 року.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів існування об'єктивних перешкод для подачі заяви про прийняття спадщини у передбачений законом строк та не довів, що пропуск строку відбувся з поважних причин.
Суди зауважили, що важливим у даному випадку є той безспірний факт, що про наявність заповіту позивач був достовірно обізнаний з дня його складення та наявність у минулому хвороби не впливала на обставини пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини.
Так, під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач надав пояснення, що про наявність складеного на його користь ОСОБА_2 заповіту від 28 липня 2010 року він був достовірно обізнаний з дня його посвідчення, вказаний заповіт завжди був при ньому, він його не втрачав. Також позивач зазначив, що достовірно знав, що квартира АДРЕСА_2 йому не подарована, а був складений саме заповіт на його ім'я. Проте він вважав, що сама по собі наявність такого заповіту автоматично призводить до набуття ним права власності на спадкове майно, у зв'язку з чим у встановлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини не подавав та не знав про необхідність звернення до нотаріуса з такою заявою у шестимісячний строк. Щодо наявності психічного захворювання позивач надав пояснення, що у далекому минулому проходив амбулаторне лікування, але не вважає свою хворобу серйозною та останні кілька років вважає себе психічно здоровим, у судовому порядку недієздатним не визнавався.
Вказані обставини підтверджуються звукозаписом судового засідання від 04 березня 2025 року та спростовують відповідні доводи касаційної скарги.
Встановивши, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивач, як спадкоємець за заповітом звернувся до нотаріуса з метою отримання спадщини після його смерті лише 04 липня 2023 року, тобто із значним пропуском встановленого статтею 1270 ЦК України строку, з урахуванням обізнаності позивача про складений ОСОБА_2 на його користь заповіт від 28 липня 2010 року та усвідомлення позивачем права на спадкування за заповітом, а також відсутність активних дій з його боку для прийняття спадщини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що наведені ОСОБА_1 обставини не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням доводів касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Авілової О. М., що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Авілова Олена Михайлівна, залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 березня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович