14 січня 2026 року
м. Київ
справа № 760/19824/23
провадження № 61-9108св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Єрмак Олег Віталійович, на рішення Октябрського районного суду м. Полтави, в складі судді Тімошенко Н. В., від 30 січня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П., від 10 червня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
2. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що відповідач не приділяє належної уваги вихованню їхнього сина ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , не турбується про стан його здоров'я, не проявляє турботи та любові до дитини, не займається матеріальним утриманням.
3. Оскільки син сторін не бажає налагоджувати зв'язок з батьком і виступив ініціатором подання цього позову, ОСОБА_1 , остаточно сформулювавши позовні вимоги, просила суд позбавити
ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст оскаржених судових рішень
4. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 січня
2025 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
5. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходили з того, що позивачкою не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим, умисним нехтуванням своїми батьківськими обов'язками.
6. Суди зазначили, що у розглядуваній справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися зі своїм сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо усунувся від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Єрмак О. В., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
8. У липні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Єрмак О. В., подала касаційну скаргу на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 січня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2025 року.
9. Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у серпні 2025 року надійшли до Верховного Суду.
10. Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі
№ 185/9339/21, постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 17 липня 2024 року у справі
№ 755/8647/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
12. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що відповідач не бачив дитину протягом чотирнадцяти років, позивачка не змінювала місця проживання дитини, не перешкоджала у спілкуванні батька із сином, а відповідач тривалий час ігнорував виклики до органу опіки та піклування, і не вживав заходів для спілкування з сином.
13. Вказує, що в судових засіданнях обох інстанцій було заслухано думку ОСОБА_3 , який пояснив що відповідача не пам'ятає, той є йому чужою людиною і спорідненості з ним він не відчуває.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14. Сторони є батьками ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 та перебували у шлюбі з 04 жовтня 2003 року, який розірвано рішенням суду від 13 січня 2011 року.
15. Згідно з висновком від 26 серпня 2024 року № 108-10582, орган опіки та піклування вважав доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_3 .
16. Суди встановили, що відповідач сплачує аліменти на утримання сина, до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
17. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
18. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
19. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
20. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
21. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
22. У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
23. Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
24. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
25. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
26. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
27. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
28. Відповідно до частини першої статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
29. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
30. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
31. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України передбачає, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
32. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
33. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
34. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків неодноразово було викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23, від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11, від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22 тощо.
35. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
36. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява
№ 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
37. У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
38. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого
2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі
№ 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
39. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходили з того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б давали підстави для застосування такого крайнього та виняткового заходу, як позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
40. Судами встановлено, що ОСОБА_2 виконує рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року, яким з нього було стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 листопада 2010 року, і до повноліття дитини.
Рішеннями цього ж суду від 13 січня 2011 року розірвано шлюб між сторонами та визначено місце проживання дитини з матір'ю, а рішенням від 19 січня
2012 року - визнано відповідача таким, що втратив право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 , де мешкає позивачка з сином.
41. ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду наполягав, що не ухилявся від участі у вихованні та спілкуванні з сином, але позивачка чинила йому перешкоди в цьому.
42. У заяві, поданій до суду першої інстанції, відповідач також висловлював свої заперечення щодо задоволення позовних вимог.
43. Вирішуючи спір, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_2 не втратив інтерес до сина, зацікавлений у збереженні зв'язків з ним та має бажання брати участь у його вихованні.
44. На подібні обставини звертав увагу і Верховний Суд у постанові
від 01 серпня 2024 року у справі № 761/25311/20-ц.
45. Водночас ОСОБА_2 звертаючись до суду у 2023 році вказувала, що сам ОСОБА_3 , якому на той час було вже 16 років, не бажає налагоджувати зв'язок із батьком.
46. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно вказав на відсутність достатніх підстав для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
47. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина четверта, п'ята, шоста статті 19 СК України).
48. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та підлягає оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (див. постанови Верховного Суду
від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20,від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).
49. Долучений до матеріалів справи висновок від 26 серпня 2024 року
№ 108-10582 органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення відповідача батьківських прав та відповідності цього заходу найкращим інтересам дитини.
50. Крім того, окремі пояснення ОСОБА_5 покладені в основу вказаного висновку, зокрема про те, що батько не надає матеріальної допомоги, суперечать встановленим судами обставинам щодо сплати відповідачем аліментів на сина.
51. В матеріалах справи наявна довідка ТОВ «Трієнс лтд» щодо працевлаштування відповідача на посаді менеджера з продажу, подання ним заяви про відрахування із заробітної плати аліментів на утримання сина ОСОБА_4 та перерахування цих коштів на картку ОСОБА_1 .
52. Доводи касаційної скарги з посиланням на позицію ОСОБА_3 , який в ході розгляду справи не заперечував щодо позбавлення відповідача батьківських прав, не є підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки думка дитини має враховуватись в сукупності з іншими встановленими обставинами справи, однак сама по собі не є підставою для позбавлення батьківських прав.
53. З огляду на сукупність обставин, встановлених у цій справі, та оцінку зібраних доказів, суди попередніх інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку, з яким погоджується Верховний Суд, про відмову в задоволенні позову.
Ці висновки не суперечать висновкам, викладениму постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня
2024 року у справі № 185/9339/21, постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 26 січня 2022 року у справі
№ 203/3505/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 17 липня 2024 року у справі № 755/8647/23, на які заявниця посилалась в касаційній скарзі.
54. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору не спростовують та значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів Верховним Судом, в той час як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня
2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
55. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
56. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Єрмак Олег Віталійович, залишити без задоволення.
2. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 січня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара О. В. Ступак В. В. Шипович