14 січня 2026 року
м. Київ
справа № 760/5338/24
провадження № 61-8822св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Балацький Ігор Володимирович, на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В., від 26 травня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2024 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, відновлення становища, яке існувало до порушення.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2023 року у справі № 752/16578/19 задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики
у розмірі 225 000 євро.
3. У розписці від 02 січня 2010 року ОСОБА_2 зобов'язалася до погашення боргу не відчужувати (передавати в заставу) належні їй нежитлові приміщення (творчі майстерні), розміщені за адресою: АДРЕСА_1 ,
2 секція, офіс 353 та 354.
4. Проте, ОСОБА_2 порушила ці домовленості і 08 жовтня 2021 року продала вказані нежитлові приміщення ОСОБА_3 .
5. Позивач вважає, що договори купівлі-продажу від 08 жовтня 2021 року укладені ОСОБА_2 з метою уникнення від виконання зобов'язань за договором позики і мають ознаки фраудаторних правочинів.
6. Посилаючись на викладене, ОСОБА_5 просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 08 жовтня
2021 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , про продаж нежитлових приміщень №№ 1, 2, лоджія, лоджія (групи приміщень № 354) - творча майстерня (в літ. А) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1966127980000;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нежитлові приміщення, об'єкт житлової нерухомості: загальною площею
62,1 кв. м, нежитлові приміщення №№ 1, 2, лоджія, лоджія (в літ. А) за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1966127980000, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60854708
від 08 жовтня 2021 року, та поновити державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказаний об'єкт нерухомого майна, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49777821 від 20 листопада 2019 року;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 08 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , про продаж у власність нежилих приміщень №№ 1,2, лоджія, балкон, лоджія (групи приміщень № 353) - творча майстерня (в літ. А) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1966123080000;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нежитлові приміщення, об'єкт житлової нерухомості: загальна площа 87,1 кв. м, нежитлові приміщення №№ 1, 2, лоджія, балкон, лоджія (в літ. А) за адресою:
АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1966123080000, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60855421
від 08 жовтня 2021 року, та поновити державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказаний об'єкт нерухомості, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 4977793
від 20 листопада 2019 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва, у складі судді Данілової Т. М., від 23 січня 2025 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 08 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про продаж нежитлових приміщень №№ 1, 2, лоджія, лоджія (групи приміщень № 354) - творча майстерня
(в літ. А) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1966127980000.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нежитлові приміщення №№ 1, 2, лоджія, лоджія (в літ. А), загальною площею 62,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1966127980000, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60854708 від 08 жовтня 2021 року, та поновлено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказаний об'єкт нерухомого майна, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49777821 від 20 листопада 2019 року.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 08 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про продаж у власність нежилих приміщень №№ 1, 2, лоджія, балкон, лоджія (групи приміщень № 353) - творча майстерня (в літ. А) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1966123080000.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нежитлові приміщення №№ 1, 2, лоджія, балкон, лоджія (в літ. А), загальною площею 87,1 кв. м, адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1966123080000, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60855421 від 08 жовтня 2021 року, та поновлено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказаний об'єкт нерухомості, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 4977793 від 20 листопада 2019 року.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
8. Суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконання боржником ОСОБА_2 судового рішення у справі № 752/15678/19, за яким ОСОБА_5 є стягувачем.
9. Зміна власника спірного нерухомого майна з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 відбулася у період розгляду судом справи № 752/16578/19 про стягнення боргу за договором позики. Водночас ОСОБА_2 також уклала договір дарування належної їй на праві власності квартири.
10. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 вчинила дії, які можна кваліфікувати, як зловживання правом з метою уникнення звернення стягнення на майно при виконанні рішення суду.
11. Оскільки оспорювані договори купівлі-продажу від 08 жовтня 2021 року підлягають визнанню недійсними як фраудаторні, то і позовні вимоги в частині скасування записів про державну реєстрацію права власності за відповідачем ОСОБА_3 і поновлення записів про право власності на приміщення за ОСОБА_2 суд також вважав обґрунтованими.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
12. Постановою Київського апеляційного суду від 26 травня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 січня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Вирішено питання розподілу судових витрат.
13. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 діяла недобросовісно, уникаючи виконання боргових зобов'язань перед позивачем.
14. Водночас, оцінюючи поведінку ОСОБА_3 , як набувача спірного майна, колегія суддів не погодилась з висновками районного суду, оскільки встановила, що ОСОБА_3 діяв відкрито, сплатив повну вартість нерухомого майна відповідно до звітів про оцінку, не був пов'язаний із боржницею та не мав інформації про існування в неї боргових зобов'язань чи будь-яких обмежень щодо майна.
15. Позивач не надав доказів, які б могли свідчити, зокрема про заниження вартості спірного майна порівняно з ринковою та не ініціював призначення відповідної експертизи для встановлення вартості майна на дату укладення договорів купівлі-продажу.
16. Між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відсутні родинні або будь-які інші зв'язки, які могли б свідчити про спільну мету ухилення від виконання зобов'язань за договором позики.
17. Оспорювані правочини були посвідчені нотаріально, супроводжувалися реальною сплатою коштів і немає жодних доказів фіктивності або відсутності наміру сторін досягти передбачених цими правочинами юридичних наслідків.
18. З огляду на сукупність встановлених обставин та оцінку доказів, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність заявлених позивачем підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними.
19. Позовні вимоги щодо скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності ОСОБА_3 суд вважав неналежним способом захисту прав позивача, які той вважав порушеними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
20. У касаційній скарзі ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокат
Балацький І. В., просить постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2025 року скасувати, залишивши в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 січня 2025 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
21. 10 липня 2025 року ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокат
Балацький І. В., подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2025 року у справі № 760/5338/24.
22. Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 , витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 760/5338/24, які у серпні 2025 року надійшли до Верховного Суду.
23. Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 рокусправу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
24. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права,
а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року у справі
№ 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17, від 03 липня 2019 року у справі
№ 369/11268/16-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц,
від 29 червня 2021 року у справі № 910/23097/17, від 01 лютого 2022 року
у справі № 750/3192/14, від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11,
від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, від 22 вересня 2022 року
у справі № 462/5368/16-ц, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18,
від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 04 липня 2023 року у справі № 904/9132/21, у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі
№ 904/2979/20, від 17 листопада 2023 року у справі № 910/12832/21,
у постановах Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 704/1410/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 19 травня 2021 року
у справі № 693/624/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19,
від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, від 01 вересня 2021 року
у справі № 570/1533/20, від 10 грудня 2021 року у справі № 370/3154/14,
від 22 грудня 2021 року у справі № 370/2489/20, від 09 лютого 2023 року
у справі № 910/12093/20, від 12 квітня 2023 року у справі № 161/12564/21,
від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20, від 20 червня 2023 року у справі № 645/6584/20, від 18 липня 2023 року у справі № 908/1845/21, від 25 липня 2023 року у справі № 910/7826/21, від 06 вересня 2023 року у справі
№ 755/3563/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 522/21486/18,
від 26 вересня 2023 року у справі № 903/529/22, від 17 жовтня 2023 року
у справі № 908/802/20 (908/2767/22), від 08 листопада 2023 року у справі
№ 201/9022/22, від 22 листопада 2023 року у справі № 128/1878/20,
від 22 листопада 2023 року у справі № 363/3701/20, від 06 листопада 2024 року у справі № 754/622/21, від 08 січня 2025 року у справі № 760/21831/18,
від 03 лютого 2025 року у справі № 185/10500/21, від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц, від 13 березня 2025 року у справі № 159/5846/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
25. Крім того, вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскарженого судового рішення (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
26. Звертає увагу, що у справі № 752/16578/19 ухвалою суду першої інстанції було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні нежитлові приміщення і під час апеляційного перегляду цієї ухвали ОСОБА_2 , всупереч своїх зобов'язань не відчужувати приміщення до погашення боргу перед позивачем, відчужила їх на користь ОСОБА_3 з метою уникнення виконання зобов'язань щодо повернення позики.
27. Стверджує, що апеляційний суд послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 березня 2024 року у справі № 758/14095/20, проте такої постанови не існує, а обставини відчуження ОСОБА_2 спірного майна не за ринковими цінами були досліджені судом у справі № 752/16578/19.
28. Зауважує, що ринкова вартість спірних нежитлових приміщень становить орієнтовно 150 000 євро, тоді як вартість відчуження за спірними правочинами лише близько 75 700 доларів США. Тобто продаж відбувся за вдвічі нижчу ціну.
29. Крім того, в матеріалах справи відсутні банківські виписки, які б підтверджували реальний рух коштів, оскільки можлива ситуація, що відмітка банку на платіжному дорученні є, а перерахунку коштів не було.
30. Наполягає, що правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
31. Вважає, що визнання оспорюваних правочинів недійсними, скасування державної реєстрації, поновлення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 є належним способом захисту порушених прав позивача, оскільки задоволення цих вимог дасть можливість звернути стягнення на майно ОСОБА_2 в межах виконавчого провадження.
32. Посилається на те, що апеляційним судом неправильно вказано зміст висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові
від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23.
33. Вважає, що ОСОБА_3 при належній обачності міг знати про наявність судового спору між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 про стягнення боргу і те, що у цьому спорі вирішується питання накладення арешту на спірне майно.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
34. У серпні 2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на законність і обґрунтованість оскарженої постанови апеляційного суду, просять касаційну скаргу залишити без задоволення.
35. ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оспорювані договори купівлі-продажу дійсно вчинено під час перебування на розгляді в суді справи про стягнення боргу за розпискою, з часу складення якої сплинуло більше 10 років. Однак під час укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу не існувало будь-яких обтяжень щодо спірного майна.
36. Звертає увагу, що право вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 щодо виконання судового рішення у справі № 752/16578/19 виникло вже після укладення оспорюваних договорів.
37. Вказує, що вона не перебуває із ОСОБА_3 у будь-яких родинних відносинах і не є пов'язаними між собою особами. Оспорювані договори купівлі-продажу є реальними та не мають ознак фіктивності, продаж майна здійснено за ринковими цінами.
38. Вважає, що саме позивач мав довести наявність критеріїв фраудаторності, проте зі змісту позовної заяви вбачається, що таким критерієм позивач визначив лише час укладення договорів купівлі-продажу.
39. Зазначає, що її розписка не містила умов про виконання зобов'язання з повернення коштів за рахунок спірних нежитлових приміщень, як і не містила ознак договору застави.
40. Вартість спірних нежитлових приміщень на час продажу становила 65 000 євро, а наразі 45 100 євро. Визнання договорів недійсними та повернення їх сторін в первісний стан не призведе до задоволення вимог позивача в розмірі 225 000 євро, проте створить для відповідачів безліч негативних наслідків, що є неспівмірними з можливістю часткового виконання судового рішення щодо повернення коштів.
41. Вказує, що вона поступово повертає борг позивачу, а кошти від продажу спірного нерухомого майна були витрачені нею на нові бізнес-проєкти.
42. ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що мав обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_2 діє добросовісно. Під час купівлі спірних приміщень він користувався послугами ріелтора, оголошення про продаж майна були розміщені в мережі Інтернет. Нотаріусом перед укладенням договорів було перевірено відсутність арештів та будь-яких інших обтяжень. Факт розрахунку за договорами підтверджено банківськими документами та змістом правочинів. Майно придбано за ринковою вартістю.
43. Наголошує, що задоволення позовних вимог призведе до порушення його права на мирне володіння своїм майном.
44. Вважає безпідставними доводи скарги про те, що апеляційним судом не були дослідженні обставини, встановлені у постанові Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року у справі № 752/16578/19, оскільки ця постанова взагалі відсутня в матеріалах справи і позивач не посилався на неї в судах попередніх інстанцій.
45. Стверджує, що оспорювані договори купівлі-продажу не відповідають критеріям фраудаторності. На момент укладення договорів ОСОБА_2 була власником нерухомого майна, мала право на його відчуження, майно не перебувало ні під арештом, ні під заставою. Сторони правочинів не є родичами чи пов'язаними особами, договори купівлі-продажу є виконаними. Позивачем не доведено, що ОСОБА_2 внаслідок укладення договорів купівлі-продажу перестала бути платоспроможною і її майновий стан унеможливлює виконання зобов'язань по сплаті боргу.
Обставини справи, встановлені судами
46. У серпні 2019 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
47. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року у справі № 752/16578/19 у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2023 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 05 вересня 2023 року, скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня
2021 року та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 у рахунок погашення боргу за договором позики 225 000 Євро. Вирішено питання про судові витрати.
48. У справі № 752/16578/19 судами встановлено, що 02 січня 2010 року ОСОБА_2 склала розписку, зі змісту якої вбачається отримання нею в борг від ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 225 000 євро.
Також у цій розписці ОСОБА_2 зобов'язалася до погашення боргу не відчужувати належну їй нерухомість - нежитлові приміщення (творчі майстерні) за адресою: АДРЕСА_4 .
49. 08 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сніговою К. В., зареєстрований під № 1667, за умовами якого ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_2 нежилі приміщення
№№ 1, 2, лоджія, балкон, лоджія (в літ. А) за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з пунктом 1.3 договору, ринкова вартість об'єкта становить
1 061 047 грн.
Згідно з пунктом 2.1 договору продаж об'єкта вчинено за 1 061 047 грн.
50. 08 жовтня 2021 року ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 061 047 грн, зазначивши в призначенні платежу «перерахування коштів за нежилі приміщення №№ 1,2 (групи приміщень № 353) - творча майстерня, загальною площею 87,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу від 08 жовтня 2021 року».
51. 08 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сніговою К. В., зареєстрований під № 1669, за умовами якого ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_2 нежилі приміщення
№№ 1, 2, лоджія, лоджія (в літ. А) за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з пунктом 1.3 договору, ринкова вартість об'єкта становить 923 991 грн.
Згідно з пунктом 2.1 договору продаж об'єкта вчинено за 923 991 грн.
52. 08 жовтня 2021 року ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 923 991 грн, зазначивши в призначенні платежу «перерахування коштів за нежилі приміщення №№ 1,2 (групи приміщень №354) - творча майстерня, загальною площею 62,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу від 08 жовтня 2021 року».
53. Апеляційний суд встановив відсутність родинних або інших зв'язків між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
54. 25 червня 2020 року ОСОБА_2 уклала договір дарування належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_5 на користь громадян ОСОБА_7 і ОСОБА_8 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
55. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
56. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
57. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
58. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
59. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
60. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
61. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
62. Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
63. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
64. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
65. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
66. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
67. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора.
68. У постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц Верховний Суд звертав увагу на те, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
69. У постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких висновків: «…у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин».
70. У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій встановили, що
ОСОБА_2 , яка відчужила нерухоме майно на підставі оспорюваних договорів купівлі-продажу на користь ОСОБА_3 і не сплатила отримані від продажу майна кошти на повернення боргу позивачу, діяла недобросовісно та зловживала правами стосовно свого кредитора ( ОСОБА_4 ), уникаючи виконання власних боргових зобов'язань.
71. Водночас апеляційний суд, встановивши, щоОСОБА_3 діяв добросовісно, оплатив ринкову вартість придбаного майна відповідно до звітів про оцінку, не був пов'язаний із боржницею, не мав інформації про існування в неї боргових зобов'язань чи будь-яких обмежень щодо майна, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
72. Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки у розглядуваній справі, крім дати укладення договорів (в період існування невиконаних ОСОБА_2 зобов'язань за договором позики), судами не встановлено інших обставин, які б свідчили про недобросовісність покупця спірного майна - ОСОБА_3 .
73. Верховний Суд у постановах від 05 лютого 2025 року у справі
№ 453/208/22, від 19 листопада 2025 року у справі № 953/7213/21 звертав увагу, що на відміну від безоплатних правочинів, укладення яких вже може вказувати на недобросовісність сторін такого правочину, у випадку відчуження майна за оплатним правочином момент його укладення сам по собі не є достатньою підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
74. У розглядуваній справі ОСОБА_2 , отримавши кошти від продажу належного їй нерухомого майна, тобто фактично отримавши грошовий еквівалент цього майна, мала можливість спрямувати їх на погашення боргу перед позивачем, проте вчинення нею таких дій перебувало поза впливом чи волею відповідача ОСОБА_3 .
75. У той же час, ОСОБА_5 , передаючи в позику грошові кошти у розмірі 225 000 євро, не був позбавлений можливості ініціювати передбачені законодавством України заходи забезпечення виконання цього зобов'язання (застава, порука тощо) як під час укладення договору позики у 2010 році, так і упродовж наступних 10 років.
76. У цьому випадку, з урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд правильно оцінив баланс законних прав та інтересів кредитора за договором позики та добросовісного набувача спірного майна за оплатним правочином.
77. Доводи касаційної скарги про те, що обставини відчуження спірного майна не за ринковими цінами, встановлені у постанові Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року у справі № 752/16578/19, є помилковими, оскільки у цій постанові апеляційний суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, не встановлював ринкову вартість спірного майна в сумі 150 000 євро, а виклав позицію позивача, який стверджував, що ринкова вартість майна становить орієнтовно 150 000 євро. Відомості про проведену оцінку спірного майна у постанові апеляційного суду відсутні.
78. ОСОБА_3 участі у справі № 752/16578/19 не брав. Відомості про те, що він на момент укладення оспорюваних правочинів був обізнаний про наявність цієї справи, відсутні.
79. У справі, що переглядається, судами встановлено, що відповідно до умов оспорюваних правочинів ринкова вартість нерухомого майна була визначена відповідно до звітів про оцінку майна (№ 13-20211004-0002741781 та № 13-20211004-0002741923), натомість позивач не надав доказів на підтвердження того, що ціна, за якою було здійснено продаж нерухомого майна за оспорюваними договорами купівлі-продажу, не відповідає ринковій вартості.
80. Доводи заявника про відсутність доказів розрахунку між відповідачами при укладенні оспорюваних правочинів, суперечать наявним у справі банківським платіжним дорученням № 6802-1 та № 6802-2 від 08 жовтня
2021 року, дійсність яких не спростована.
81. Зміст позовної заяви ОСОБА_4 свідчить, що підставою позову він визначив саме момент укладення оспорюваних правочинів, водночас доводи щодо відчуження майна не за ринковими цінами та відсутність проведення оплати за цими правочинами почав наводити після того, як отримав негативне для себе судове рішення.
82. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
83. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
84. За встановлених у розглядуваній справі обставин та з огляду на надані сторонами докази, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник посилається у касаційній скарзі.
85. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.
86. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
87. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
88. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
89. Оскаржена постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
90. У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржену постанову із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
91. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Балацький Ігор Володимирович, залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара О. В. Ступак В. В. Шипович