14 січня 2026 року
м. Київ
справа № 453/94/23
провадження № 61-9632св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Укртранснафта»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області, у складі судді Ясінського Ю. Є., від 26 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., від 12 червня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укртранснафта» (далі - АТ «Укртранснафта») про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що він з 02 січня 2001 року
по 28 лютого 2020 року перебував у трудових відносинах з АТ «Укртранснафта» та працював, зокрема на посаді слюсаря з ремонту технологічних установок
5-го розряду механо-технологічної дільниці ЛВДС «Сколе» АТ «Укртранснафта».
3. 28 лютого 2020 року його було звільнено із вказаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та скорочення чисельності і штату працівників. З відповідним наказом відповідача від 27 лютого 2020 року № 196-К він ознайомився 28 лютого 2020 року.
4. Вважає, що відповідач у порушення норм трудового законодавства, зокрема частини третьої статті 492 КЗпП України, не надав йому повної та достовірної інформації про всі вакантні посади, хоча у період до звільнення такі вакансії були. Крім того, у порушення вимог статті 42 КЗпП України не було враховане його переважне право залишення на роботі, як працівника з тривалим безперервним стажем роботи на підприємстві.
5. Мотивуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, вказує, що протягом тривалого періоду після звільнення, а саме з 28 лютого 2020 року часто хворів, його стан здоров'я погіршився, він проходив лікування та реабілітацію у медичних закладах, а також в Україні було запроваджено карантин, пов'язаний з поширенням коронавірусної хвороби СОVID-19.
6. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ АТ «Укртранснафта»
від 27 лютого 2020 року № 196-К з кадрових питань про його звільнення;
- поновити його на посаді слюсаря з ремонту технологічних установок
5-го розряду механо-технологічної дільниці ЛВДС «Сколе» АТ «Укртранснафта» з 28 лютого 2020 року;
- стягнути з АТ «Укртранснафта» на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Короткий зміст оскарженого рішення суду
7. Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
8. Рішення суду мотивовано тим, що позивач пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з вимогами про поновлення на роботі і не навів причин, які можна було б визнати поважними, для поновлення цього строку. Інші позовні вимоги є похідними від вимог про поновлення на роботі.
Інформація про рух справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій
9. Постановою Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 жовтня
2023 року змінено, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишено без змін.
10. Постанова суду мотивована тим, що звільнення ОСОБА_1 було проведено з дотриманням норм КЗпП України, оскільки на підприємстві не було вакантних посад, які могли бути запропоновані позивачу, а тому у задоволенні позову слід відмовити через необґрунтованість, а не через пропуск строку звернення до суду.
11. Постановою Верховного Суду від 15 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
12. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не в повній мірі перевірив доводи позивача про наявність вакантних посад та роботи, яку б він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду, та які йому не були запропоновані у період з дати попередження про наступне вивільнення
(24 грудня 2019 року) і до дня звільнення (28 лютого 2020 року).
Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду
13. Постановою Львівського апеляційного суду від 12 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.
14. Постанова суду мотивована тим, що при звільненні позивача було допущено порушення вимог закону, оскільки у період з дати попередження про наступне вивільнення та станом на день звільнення ОСОБА_1 не були запропоновані всі наявні на підприємстві вакантні посади та робота, яку він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду.
15. Водночас апеляційний суд дійшов висновку про відмову в позові через пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, і відсутністю поважних причин для його поновлення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить Верховний Суд скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 жовтня
2023 року і постанову Львівського апеляційного суду від 12 червня 2025 року, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
17. 23 липня 2025 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 червня 2025 року.
18. Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 ,витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у жовтні 2025 року надійшли до Верховного Суду.
19. Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
20. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року
у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22,
від 21 червня 2023 року у справі № 212/5018/20, від 02 серпня 2023 року
у справі № 380/17776/22, від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22,
від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України).
21. Вказує, що наказ про звільнення він отримав 28 лютого 2020 року, а визначений КЗпП України місячний строк для його оскарження сплив
28 березня 2020 року. Проте суди проігнорували життєві обставини, які об'єктивно унеможливили своєчасне звернення до суду, оскільки до матеріалів справи долучені довідки установ охорони здоров'я, які підтверджують факт наявності у позивача хронічних захворювань, а також встановлену інвалідність.
22. Стверджує, що хронічні захворювання призвели до психоемоційної травми, яка стала перешкодою до адекватного реагування та захисту порушених прав.
23. Наголошує, що з березня 2020 року у зв'язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19 на усій території України було запроваджено карантин, який у подальшому неодноразово продовжувався до червня
2023 року. У період дії карантину діяли обмеження пересування, відвідування установ, зокрема судів, а строки, визначенні статтею 233 КЗпП України, продовжувались на строк дії такого карантину.
24. Звертає увагу, що карантин є форс-мажорною обставиною.
25. Посилається на те, що втратив не лише роботу, а й засоби до існування, опинився в стані важкої психологічної, фізичної та матеріальної кризи, що спричинила втрату спроможності вчасно звернутися за захистом порушених прав.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
26. У вересні 2025 року АТ «Укртранснафта» подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність на обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
27. Наполягає, що лікування ОСОБА_1 упродовж трьох років після звільнення мало тимчасовий і короткостроковий характер, зокрема протягом березня-травня 2020 року позивач не хворів (стаціонарного лікування не проходив), а отже у встановлений законом строк міг оскаржити своє звільнення з роботи. Крім того, позивач не зазначив причин, які йому заважали під час дії карантину звернутися до суду.
28. Звертає увагу, що лише із 02 квітня 2020 року строки, визначенні
статтею 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину, а сам факт запровадження такого карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного строку без наведення заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями і були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій. Наголошує, що інші працівники товариства, яких було вивільнено разом з позивачем, своєчасно оскаржили своє звільнення.
29. Також відповідач не погоджується з висновками апеляційного суду про наявність на підприємстві вакантних посад при звільненні ОСОБА_1 та вважає, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм КЗпП України.
Обставини справи, встановлені судами
30. ОСОБА_1 з 02 січня 2001 року працював у відповідача на посаді слюсаря-ремонтника 3-го розряду у механічно-технологічній дільниці.
01 жовтня 2011 року прийнятий слюсарем ремонтником 4-го розряду в МТД ЛВДС «Сколе» у порядку переведення з ЛВДС «Сколе». 16 листопада 2018 року переведений слюсарем з ремонту технологічних установок 5-го розряду механо-технологічної дільниці ЛВДС «Сколе» АТ «Укртранснафта».
31. 14 січня 2019 року відповідач звернувся до Об'єднаної профспілкової організації АТ «Укртранснафта» з листом № 26-00/6/157, яким інформував про можливе скорочення чисельності і штату працівників за окремими функціональними напрямками та зміни істотних умов праці працівників
АТ «Укртранснафта» у головному офісі (м. Київ), територіальних офісах
(м. Львів, м. Кременчук та м. Одеса) та виробничих підрозділах (ЛВДС, НПС, БВО, в тому числі Лінійної виробничо-диспетчерської станції «Сколе»).
32. За результатами розгляду листа від 14 січня 2019 року № 26-00/6/157 на засіданні Об'єднаної профспілкової організації АТ «Укртранснафта», 30 січня 2019 року прийнято рішення взяти до відома інформацію про можливе скорочення чисельності і штату працівників за окремими функціональними напрямками та зміни істотних умов праці працівників АТ «Укртранснафта», вказано адміністрації АТ «Укртранснафта» на необхідність вирішити питання максимального забезпечення робочими місцями в товаристві працівників, які підлягають скороченню, шляхом їх переведення на вакантні посади, а також неухильно дотримуватись вимог чинного законодавства України, Галузевої угоди та Колективного договору товариства при проведенні звільнень працівників.
33. Згідно з протоколом засідання комісії від 17 грудня 2019 року вирішено: 1) переважне право залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України надати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як працівникам з більш високою кваліфікацією, продуктивністю праці, професійною підготовкою за відповідним напрямком; 2) попередити про скорочення посади та наступне звільнення через 2 місяці з моменту ознайомлення з попередженням слюсарів з ремонту технологічних установок 5-го розряду механо-технологічної дільниці ЛВДС «Сколе» ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , як працівників з меншою продуктивністю праці та меншими знаннями (нижчою кваліфікацією) щодо здійснення ними обслуговування, налагодження та ремонту основного нафтового та допоміжного обладнання механо-технологічної дільниці ЛВДС «Сколе».
34. Наказом АТ «Укртранснафта» від 17 грудня 2019 року № 593-К «Про скорочення окремих посад функціонального напрямку АТ «Укртранснафта» «Управління транспортним забезпеченням» скорочено окремі посади функціонального напрямку АТ «Укртранснафта» «Управління транспортним забезпеченням» з додатками №№ 1, 2, 3.
35. 26 грудня 2019 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням
від 24 грудня 2019 року № 26-03-93/9/5767-19 про скорочення його посади, наступне звільнення через 2 місяці з моменту ознайомлення з цим попередженням і відсутність вакантних посад.
36. Одночасно, АТ «Укртранснафта» повідомило позивача про те, що з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору йому будуть запропоновані всі вакантні посади (інша підходяща робота), які з'являться в товаристві протягом цього періоду.
37. Відповідач звернувся з поданням від 07 лютого 2020 року № 26-03/9/513-20 до голови первинної профспілкової організації АТ «Укртранснафта» м. Львів щодо надання згоди на звільнення позивача у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та скороченням чисельності і штату працівників, згідно з пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Профспілка надала згоду на звільнення позивача листом від 25 лютого
2020 року № ПК-25/02-11.
38. Наказом АТ «Укртранснафта» від 27 лютого 2020 року № 196-К
«З кадрових питань» ОСОБА_1 звільнено з посади слюсаря з ремонту технологічних установок 5-го розряду механо-технологічної дільниці ЛВДС «Сколе» АТ «Укртранснафта», у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та скорочення чисельності й штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
ОСОБА_1 ознайомився та отримав копію цього наказу 28 лютого 2020 року.
39. Апеляційний суд встановив, що на дату попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення та станом на день його звільнення у відповідача були вакантними понад 50 посад, які не були запропоновані ОСОБА_1 , натомість відбулося суміщення професій (посад).
Зокрема на час звільнення позивача з роботи у структурному підрозділі
АТ «Укртранснафта» - «Броди» вакантними були посади оператора котельної, а також охоронника ЛВДС «Сколе» - за місцем роботи ОСОБА_1 , які були запропоновані іншим працівникам в порядку суміщення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
40. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
41. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
42. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
43. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
44. Статтею 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
45. Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
46. Відповідно до статті 492 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
47. Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
48. Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
49. Відповідно до статті 234 КЗпП України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
50. Верховний Суд у постановах від 02 грудня 2020 року у справі
№ 203/2276/19, від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18 звертав увагу, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
51. У розглядуваній справі апеляційний суд дійшов висновку, що позивача звільнено з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки у період з дати попередження про наступне вивільнення та станом на день його звільнення, ОСОБА_1 не були запропоновані всі наявні на підприємстві посади, які він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду.
52. В частині цих висновків постанова апеляційного суду учасниками справи в касаційному порядку не оскаржена, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині Верховним Судом не переглядається.
53. Доводи відзиву АТ «Укртранснафта» щодо законності звільнення позивача, не можуть розглядатись як подання відповідачем касаційної скарги на ухвалені у справі судові рішення.
54. Встановивши, що ОСОБА_1 звільнений з порушенням вимог закону, однак позов про поновлення на роботі подано з пропуском встановленого статтею 233 КЗпП України строку і поважні причини для поновлення цього строку відсутні, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.
55. Водночас апеляційний суд правильно врахував, що копію наказу про звільнення позивач отримав 28 лютого 2020 року, після чого розпочався перебіг місячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин). Натомість з цим позовом позивач звернувся до суду лише у січні 2023 року.
56. Апеляційний суд встановив, що перебування ОСОБА_1 на лікуванні упродовж трьох років, які передували зверненню до суду з цим позовом носило короткостроковий характер, протягом березня-травня 2020 року позивач стаціонарного лікування не проходив, а отже мав можливість у встановлений статтею 233 КЗпП України строк оскаржити своє звільнення з роботи.
57. Апеляційним судом також правильно враховано, що 02 квітня 2020 року ОСОБА_1 звертався до Сколівського відділу соціального захисту населення, де йому було призначено виплату допомоги по безробіттю, а також протягом трьох років систематично звертався до відповідача та вів переписку.
58. У матеріалах справи відсутні відомості про припинення у лютому-березні 2020 року роботи Сколівським районним судом Львівської області, якому підсудний цей спір.
59. ОСОБА_1 не довів, що обмеження, запроваджені у зв'язку із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, об'єктивно перешкоджали йому звернутись до суду у строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України.
60. Щодо доводів заявника про продовження встановлених законом строків звернення до суду на час карантину, колегія суддів дійшла таких висновків.
61. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин, який у подальшому неодноразово продовжувався до червня 2023 року.
62. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня
2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Цим законом (далі - Закон № 540-ІХ) КЗпП України доповнено главою XIX Прикінцеві положення, відповідно до якої під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
63. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
64. Закон № 540-ІХ не містить положень, які скасовують або пом'якшують відповідальність особи.
65. Оскільки ОСОБА_1 із 28 лютого 2020 року (з дня отримання копії наказу про звільнення з роботи) був обізнаним про своє звільнення, встановлений статтею 233 КЗпП України місячний строк для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі сплив до набрання чинності Законом
№ 540-ІХ.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 березня 2024 року у справі № 167/1058/20, та не суперечить висновкам Верховного Суду, на які заявник посилається у касаційній скарзі.
Верховний Суд у справі № 167/1058/20 про поновлення на роботі звільненого працівника вказав, що початок зупинення строку звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-ІХ, що відповідає правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.
66. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
67. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
68. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
69. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
70. Оскаржене постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
71. Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
72. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
73. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
74. Оскільки апеляційним судом обґрунтовано скасовано рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2023 року, повторне скасування цього рішення ще й касаційним судом не вимагається.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного суду від 12 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара О. В. Ступак В. В. Шипович