Справа №760/570/26 1-кс/760/732/26
14 січня 2026 року м. Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_5 , погоджене прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні № 22025101110000026, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.01.2025 за підозрою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина російської федерації, уродженця м. Смоленськ, російської федерації, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , проходить військову службу в складі 394-го мотострілкового полку в/ч НОМЕР_2 , молодший лейтенант 36 окремої мотострілецької бригади (в/ч НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) 29 армії східного військового округу ЗС РФ,
Слідчий в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області майор юстиції ОСОБА_5 , за погодженням з прокурором Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді з зазначеним клопотанням відносно підозрюваного ОСОБА_6 , враховуючи наявність у провадженні обставин передбачених ст.ст. 177, 178, п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Клопотання мотивоване тим, що слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000026, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.01.2025 за підозрою ОСОБА_6 у кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що громадянин російської федерації молодший лейтенант ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем зс рф, перебуваючи на посаді командира взводу, 36-ої окремої мотострілецької бригади (в/ч НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) 29 армії східного військового округу зс рф у складі в складі 394-го мотострілкового полку в/ч НОМЕР_2 будучи озброєним, в форменому одязі, включеному до складу одягнених у форму озброєних підрозділів регулярних військ російської федерації, тобто комбатантом, у розумінні статті 44 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), з невстановлених мотивів, усвідомлюючи, що агресія проти України та її жителів організована і здійснюється представниками влади рф та зс рф, які діють в порушення вищевказаних нормативних правових актів, виконуючи злочинні накази, приймав безпосередню участь у актах збройної агресії на території України, зокрема с. Вовчків Вишгородського району Київської області.
Приблизно з 24.02.2022 по 01.04.2022 внаслідок збройної агресії російської федерації територія с. Вовчків Вишгородського району Київської області фактично перейшла під владу армії рф, тобто була окупована.
Так, 27.03.2022 приблизно о 12 годині дня, ОСОБА_6 , разом з іншим 4 (чотирма) невстановленими в ході досудового розслідування військовослужбовцями зс рф, одягненими у різну військову форму зс рф без знаків розпізнавання, переслідуючи мету вчинення жорстокого поводження з цивільним населенням, прибув на територію подвір'я громадянина ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_3 .
Одразу після цього, невстановлений досудовим розслідуванням військовослужбовець зс рф наказав ОСОБА_7 пред'явити документи та мобільний телефон для перевірки, а в цей же час інші невстановлені досудовим розслідуванням військовослужбовці зс рф без дозволу ОСОБА_7 зайшли до його будинку та гаражу для проведення незаконного обшуку.
В подальшому, один із невстановлених досудовим розслідуванням військовослужбовців зс рф, який перебував на відстані приблизно 5 метрів, здійснив одиночний постріл зі зброї в бік ОСОБА_7 і влучив біля лівої ноги на відстані 5-10 сантиметрів.
Після цього, військовослужбовець зс рф ОСОБА_6 , почав погрожувати життю і здоров'ю ОСОБА_7 у випадку, якщо останній не надасть свій транспортний засіб.
Вказані дії ОСОБА_7 сприйняв як реальну погрозу вбивства та перебував у стані сильного душевного хвилювання і моральних страждань.
Через деякий час, інший військовослужбовець зс рф отримав наказ від ОСОБА_6 щодо знищення транспортного засобу, який належить потерпілому, за допомогою стрілецької зброї, а далі віддав наказ щодо підриву вказаного транспортного засобу за допомогою «гранати».
В цей же час, ОСОБА_6 , підійшовши до ОСОБА_7 та розуміючи те, що останній є цивільною особою і не приймав участі у збройному конфлікті, не маючи при собі будь-якої зброї, знарядь чи засобів, що могли б виправдати жорстоке поводження з ним, в порушення вимог ст.ст. 3, 27, 31-33, 147 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, ст. 51, п.п. а.2), е) ч. 2 ст. 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 08.06.1977 року), реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на жорстоке поводження з цивільним населенням, а саме на спричинення катування (тортур) у вигляді побиття, застосував до ОСОБА_7 фізичне насильство шляхом нанесення удару ногою в лівий бік по ребрам, після чого потерпілий впав на землю, продовжуючи свій протиправний умисел продовжив наносити удари ногами по лівій стороні тулубу в область ребер, спини, голови, та здійснив удар прикладом автомата в область спини, чим заподіяв останньому сильного фізичного болю. Через деякий час, ОСОБА_6 , продовжуючи свій протиправний умисел, погрожуючи підірвати будинок, наказав ОСОБА_7 не виходити за його межі.
Отже, військовослужбовець зс рф ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи наслідки від цих дій та бажаючи їх настання, вчинив групою осіб, без попередньої змови між собою, жорстоке поводження з цивільним населенням у вигляді катування, що виразилось у численному нанесенні тілесних ушкоджень потерпілому
ОСОБА_7 та погрозу вбивством останнього, чим порушив вимоги ст. ст. 3, 27, 31, 32, 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та ст.ст. 11, 44, 48, 50, 51, 75, 85 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 08.06.1977.
Внаслідок застосування ОСОБА_6 фізичного насильства, а саме побиття ОСОБА_7 , останній отримав: множинні підшкірні гематоми в області ребер, забій м'яких тканин спини, грудної клітки, які могли утворитися 27.03.2022 від дії тупих предметів - ударів ногами, прикладом автомата і відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Таким чином, ОСОБА_6 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні жорстокого поводження з цивільним населенням, вчиненим групою осіб без попередньої змови між собою, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України.
Так, підозра ОСОБА_6 обґрунтовано підтверджується наступними матеріалами кримінального провадження:
- протоколом допиту потерпілого ОСОБА_7 , який повідомив про те, що, 27.03.2022 приблизно о 12 годині дня, ОСОБА_6 , разом з іншими 4 (чотирма) військовослужбовцями зс рф, перебували на подвір'ї потерпілого за адресою: АДРЕСА_3 погрожували життю та здоров'ю останньому та нанесли тілесні ушкодження;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_8 , який повідомив, що 27.03.2022 перебував на подвір'ї потерпілого ОСОБА_7 , та приблизно о 12 годині дня до них зайшла група військових зс рф, у складі 1 чеченця, 1 бурята та 3 осіб слов'янської зовнішності. Під час перевірки документів останні почали погрожувати життю та здоров'ю. Крім цього, один із військовослужбовців зс рф здійснив постріл з вогнепальної зброї, СВД, в сторону ОСОБА_7 та влучив в землю на відстані 5-10 см від лівої ноги ОСОБА_7 . Крім цього, військовий зс рф кавказької зовнішності наніс тілесні ушкодження ОСОБА_7 . Крім цього, свідок ОСОБА_8 отримав удар автоматом від іншого військового зс рф;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_9 , який повідомив, що 27.03.2022 приблизно о 19.00 зайшов до ОСОБА_7 та побачив, що останній мав синці на обличчі та перебував у стресовому стані. Крім цього, на наступний день, 28.03.2022 знову зайшов до ОСОБА_7 та надав медикаменти для лікування;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_10 , який повідомив, що після деокупації с. Вовчків, біля будинку № 88 по вул. Миру знайшов документи, які належали військовому зс рф на ім'я ОСОБА_11 . Крім цього повідомив, що в тих будинках проживали військові зс рф під час окупації;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_12 , який повідомив про психологічний стан свого брата ОСОБА_7 після вказаних подій з військовослужбовцями зс рф під час окупації;
- протоколом слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_7 , який показав та повідомив про обставини нанесення тілесних ушкоджень військовослужбовцем ЗС РФ, та погроз життю та здоров'ю;
- протоколом огляду соціальних мереж підозрюваного, на якому ОСОБА_6 перебуває у військовій формі ЗС РФ, що підтверджує участь у бойових діях;
- протоколом пред'явленням осіб для впізнання за фотознімками з потерпілим, на якому ОСОБА_7 впізнав військовослужбовця ЗС РФ ОСОБА_6 ;
- інформацією оперативного підрозділу, згідно якого підозрюваний перебуває на посаді командира взводу, 36-ої окремої мотострілецької бригади (в/ч НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) 29 армії східного військового округу зс рф у складі в складі 394-го мотострілкового полку в/ч НОМЕР_2 ;
- протоколом огляду документів підозрюваного, відповідно до яких підтверджується перебування на території України та участі в бойових діях ;
- іншими матеріалами кримінального провадження.
30.09.2025 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України.
Того ж дня, у відповідності до п. 8 ст. 135 КПК України, повідомлення про підозру та повістки про виклик ОСОБА_6 на 13.10.2025, 14.10.2025, 15.10.2025 опубліковані в загальнодержавному засобі масової інформації - «Урядовий кур'єр», однак підозрюваний до слідчого управління не з'явився.
Одночасно із цим, 30.09.2025 у відповідності до п. 8 ст. 135 КПК України повідомлення про підозру та повістки про виклик ОСОБА_6 на 13.10.2025, 14.10.2025, 15.10.2025 опубліковані на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора, однак підозрюваний за вказаними викликами не з'явився.
Разом з тим, під час проведення подальшого досудового розслідування встановити фактичне місцезнаходження підозрюваного ОСОБА_6 не виявилося за можливе і останнього оголошено в державний розшук.
Згідно інформації наданої оперативним підрозділом, громадянин Російської Федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на території Російської Федерації.
Метою обрання відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу згідно ст. 177 КПК України є забезпечення виконання ним як підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
- переховуватись від органів досудового розслідування та суду;
- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
- незаконно впливати на свідків;
- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, які дають підстави застосування до підозрюваного запобіжного заходу.
Ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що підозрюваний діє на боці ворога, тобто держави Російської Федерації, яка: 1) відповідно до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» за № 2268-VIII від 18.01.2018 визнана країною-агресором; 2) відповідно до статті 12 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими - відповідала за поводження з військовополоненими, незалежно від відповідальності, яку може нести підозрюваний; 3) систематично не виконує норм міжнародного прав (що підтверджується, зокрема, резолюціями Генеральної Асамблеї ООН, наприклад, A/RES/75/192 «Ситуації з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна» від 16.12.2020); 4) систематично не визнає вчинених на території України військових злочинів представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств РФ.
Враховуючи вищевказані обставини, підозрюваний з метою уникнення відповідальності на території України, за інкриміноване йому кримінальне правопорушення (злочин), за який вразі доведеності вини передбачено реальне покарання від 10 до 15 років позбавлення волі, або довічне позбавлення волі, може і надалі переховуватись від органів досудового розслідування та суду на території країни-агресора.
Ризик передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що підозрюваний має реальну можливість знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, зокрема службові документи щодо проходження ним військової служби в складі ЗС РФ та виконання бойових завдань на території України;
Наведене свідчить про усвідомлення підозрюваним та іншими військовослужбовцями ЗС РФ обставин протиправної діяльності, яка провадилася ними в період окупації окремих населених пунктів Бучанського району Київської області.
Ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що підозрюваний діючи на боці ворога - держави російської федерації, може незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, як самостійно, так і через інших військовослужбовців збройних сил Російської Федерації, наприклад через соціальні мережі, оскільки анкетні відомості потерпілих та свідків наявні при матеріалах цього клопотання.
В такому разі підозрюваний, ознайомившись з матеріалами поданого клопотання, зокрема зі змістом показань допитаних у кримінальному провадженні потерпілих та свідка, зможе шляхом залякування незаконно схилити потерпілих та свідка до зміни своїх показань в суді, які, з огляду на викладене, можуть бути використані в якості доказу лише під час безпосереднього їх отримання в ході допиту в судовому засіданні.
Окрім цього, ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що підозрюваний діючи на боці ворога - держави російської федерації, може незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, як самостійно, так і через інших військовослужбовців збройних сил Російської Федерації, оскільки анкетні відомості свідків та потерпілих наявні при матеріалах цього клопотання.
Ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що згідно відомостей у відкритих джерелах інформації зокрема в ЗМІ, на початку квітня 2022 року підрозділи збройних сил російської федерації, у т. ч. підрозділ, в якому проходив службу підозрюваний, вийшли з окремих території Київської області, з метою перегрупування своїх сил для зосередження основних зусиль на інших напрямках фронту.
Наведені вище обставини свідчать про те, що підозрюваний може перебувати або на території Російської Федерації або на території східних областей України, що дає підстави стверджувати про наявність вагомих ризиків вчинення ним інших кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, необхідно оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1. зібрані у ході досудового розслідування докази є вагомими та підтверджують причетність підозрюваного до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення;
2. тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення є достатньою для обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
3. вік та стан підозрюваного дозволяє йому перебувати в слідчому ізоляторі під час досудового розслідування, що є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Таким чином, враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 вказаних кримінальних правопорушень, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме, того що підозрюваний переховується від органів досудового розслідування, має достатні можливості для негативного впливу на хід досудового розслідування та судового розгляду, шляхом незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, а також може приховати, знищити чи спотворити речові докази, може вчиняти інші кримінальні правопорушення, то до нього необхідно обрати лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Враховуючи вищенаведене, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, а тому необхідним є обрання до підозрюваного саме виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Отже, в органу досудового розслідування є всі достатні та обґрунтовані підстави вважати, що будь-який інший запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, а тому відносно останнього необхідно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, що зумовлено виконанням, передбаченого ст. 2 КПК України, завданням кримінального судочинства, для виконання якого орган досудового розслідування звертається із клопотанням до слідчого судді.
В судовому засіданні прокурор заявлене клопотання підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити з підстав, зазначених у ньому, зокрема враховуючи наявність у цьому кримінальному провадженні обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявності достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені статтею 177 КПК України, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для їх запобігання, враховуючи особу підозрюваного.
Захисник підозрюваного, адвокат ОСОБА_4 заперечив проти задоволення клопотання.
На підставі ч.6 ст. 193 КПК України клопотання розглядалося за відсутності підозрюваного ОСОБА_6 , якого постановою від 06.01.2026 оголошено в міжнародний розшук.
Слідчий суддя, заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши надані ними матеріали, дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Заходами забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи (ч. 2 ст. 131 КПК України).
При цьому, відповідно до ст. 132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
До клопотання слідчого, дізнавача, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладення на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні чи перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 177 КПК України).
Статтею 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно з поддоженнями ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається з матеріалів клопотання, у цьому випадку, необхідність його застосування слідчий, прокурор обґрунтовують тим, що підозрюваний об'єктивно підозрюється, у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, відповідальність за який передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, у зв'язку з чим останній будучи обізнаним з мірою покарання за вчинені діяння може здійснити дії, передбачені ст. 177 КПК України.
Встановлено, що слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000026, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.01.2025, за підозрою ОСОБА_6 у кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України.
ОСОБА_6 30.09.2025 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України.
Слід зазначити, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.09.1990).
На обґрунтування пред'явленої ОСОБА_6 підозри, слідчим надані зібрані під час досудового розслідування докази, а саме протоколи допиту свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , потерпілого ОСОБА_7 , протоколом слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_7 від 06.03.2025, протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.03.2025, висновок експерта від 07.07.2025 № 83, повідомлення про підозру від 30.09.2025, постанова про зупинення досудового розслідування від 17.10.2025 р. та інші докази, які на думку слідчого судді, обґрунтовано свідчать про причетність підозрюваного до вчинення кримінальних правопорушень, які розслідуються.
Водночас, на цій стадії провадження слідчий суддя не вправі перевіряти докази з точки зору їх належності та допустимості, а лише встановлює наскільки їх сукупність є достатньою вважати про ймовірну причетність особи до вчинення кримінального правопорушення.
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») 31315/96 від 25.04.2000, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою з огляду в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.
Так, в ході судового розгляду клопотання знайшов своє підтвердження ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування від органів досудового розслідування, оскільки ОСОБА_6 підозрюється у злочині за який, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній переховується від органу досудового розслідування та суду, з метою уникнення понесення покарання, також в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_6 наразі перебуває на території російської федерації.
Крім цього, після того, як ОСОБА_6 був належним чином повідомлений про підозру та отримав повістки про виклик на допит у якості підозрюваного на 13.10.2025, 14.10.2025, 15.10.2025, останній не з'явився та продовжує переховуватися від органів досудового розслідування.
При цьому, його вік, стан здоров'я, соціальні зв'язки, майновий стан дозволяють переховуватись від органу досудового розслідування та суду, що унеможливлює досягнення мети визначеної статтею 2 КПК України, оскільки останнього оголошено в міжнародний розшук.
Під час судового розгляду клопотання знайшов своє підтвердження ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та обґрунтовується тим, що у вказаному кримінальному провадженні не встановлені всі обставини, які підлягають доказуванню, зокрема не встановлено всіх учасників вчинення правопорушення, інших можливих епізодів вчинення аналогічних злочинів, місця перебування інших речей, предметів та документів, які можуть бути визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, а тому для уникнення покарання за скоєння злочину підозрюваний ОСОБА_6 перебуваючи на волі, може самостійно, за допомогою інших причетних до протиправного механізму осіб, які на даний час перебувають на волі, знищити, сховати або спотворити речі і документи, які можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні та які на даний час не відшукані органом досудового розслідування.
За таких обставин, слідчий суддя вважає доведеним існування ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ст. 177 КПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
У справі «Амбрушкевич проти Польщі» (Ambruszkiewicz v. Poland N 7/03 від 04.05.2006) Європейський суд з прав людини наголошує, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема, з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання. Крім того, Європейський суд з прав людини вважає за необхідне, щоб підстави, наведені владою на обґрунтування застосування запобіжного заходу у вигляді позбавлення свободи, були доповнені конкретними фактами стосовно підозрюваного, а мотиви за обставинами справи могли вбачатися переконливими та відповідними.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини та враховуючи особу підозрюваного ОСОБА_6 , обставини вчиненого ним кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваного у разі визнання ОСОБА_6 , винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, тому з урахуванням наявних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, положень ч. 6 ст. 176 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність обрання підозрюваному ОСОБА_6 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таке обмеження права ОСОБА_6 на свободу не суперечить положенням
ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України після затримання підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і не пізніше як через 48 годин з часу його доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя за участю підозрюваного повинен розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 4 ст. 197 КПК України у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
За таких обставин, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 193, 194, 196,197, 199, 303, 395 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_5 , погоджене прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який знаходиться на території Російської Федерації запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України після затримання підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і не пізніше як через 48 годин з часу його доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя за участю підозрюваного повинен розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Контроль за виконанням ухвали покласти на Київську обласну прокуратуру.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Слідчий суддя ОСОБА_1