16 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 912/2412/24
Касаційний господарський суд у складі судді Верховного Суду Мамалуя О.О.,
розглянувши матеріали касаційної скарги військової частини НОМЕР_1
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2025
у складі колегії суддів: Мороз В.Ф. - головуючий, Верхогляд Т.А., Чередко А.Є.
та на рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.01.2025
суддя: Глушков М.С.
у справі № 912/2412/24
за позовом військової частини НОМЕР_1
до приватного підприємства "Будкомплект"
про стягнення 1 865 928,61 грн,
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2025 та на рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.01.2025 у справі № 912/2412/24.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до приписів пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України визначено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
З огляду на зміст наведених вище вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:
пункт 1 - посилання на норму права, яка, на думку скаржника, була неправильно застосована/порушена судом, та обґрунтування, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права, з обґрунтуванням подібності правовідносин, в яких Верховний Суд сформував такий висновок, з правовідносинами у конкретній справі;
пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;
пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній. Скаржник має чітко вказати, яку саме норму права суди першої та (або) апеляційної інстанцій порушили/застосували неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах першій, третій статті 310 цього Кодексу. Якщо скаржник вважає, що суди порушили норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Заявник касаційної скарги повинен враховувати і те, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.
Натомість у касаційній скарзі скаржник не зазначив конкретних підстав касаційного оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2025 та рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.01.2025 у справі № 912/2412/24, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки не містить обґрунтування підстав, на яких подається касаційна скарга.
Водночас до частини третьої статті 290 ГПК України касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.
Відповідно до частин першої та третьої статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Згідно з частиною першою статті 58 ГПК України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так і іншими особами, як представниками юридичної особи.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
З матеріалів касаційної скарги, яка подана до Верховного Суду через систему "Електронний суд", вбачається, що вона сформована та підписана від імені військової частини НОМЕР_1 представником - ОСОБА_1.
До касаційної скарги додано довіреність від 09.05.2025 (сформовану в системі "Електронний суд") в порядку передоручення, згідно якої керівник військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 уповноважує ОСОБА_1. представляти інтереси військової частини НОМЕР_1 в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, а також пред'являти виконавчі документи, видані у формі електронного документа, на примусове виконання до органів державної виконавчої служби (приватних виконавців). Довіреність видана з правом передоручення іншим особам.
Водночас довіреність від 09.05.2025, долучена до матеріалів касаційної скарги на підтвердження наявності у ОСОБА_1. права представляти інтереси військової частини НОМЕР_1 , не містить інформації про те, що вказана особа має статус адвоката, а матеріали, долучені до касаційної скарги, не містять доказів права цієї особи діяти від юридичної особи скаржника в порядку самопредставництва у розумінні частини третьої статті 56 ГПК України.
Разом з тим матеріали цієї справи у суду касаційної інстанції відсутні, а тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити наявність у матеріалах справи документів на підтвердження повноважень зазначеної особи на представництво інтересів скаржника.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що скаргу подано без додержання вимог, передбачених частиною третьою статті 290 ГПК України, що є підставою для залишення касаційної скарги без руху.
Крім того, згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон) за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною третьою статті 4 Закону встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позов у цій справі подано у 2024 році.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
У касаційній скарзі військова частина НОМЕР_1 просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.01.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2025 у справі №912/2412/24 та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Оскільки предметом позову у цій справі є вимога про стягнення 1 865 928,61 грн, то при поданні касаційної скарги мав бути сплачений судовий збір у сумі 44782,29 грн (1 865 928,61 х 1,5%) х 200 % х 0,8.
Однак військова частина НОМЕР_1 до касаційної скарги доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі не додала.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому законом порядку і розмірі.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом другим частини першої цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 6 цього Кодексу.
Таким чином, суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме:
- виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та зазначити підставу касаційного оскарження визначену відповідним пунктом/пунктами частини другої статті 287 ГПК України, чітко вказати пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як підставу (підстави) для касаційного оскарження судового рішення та навести висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений у постанові, який не був врахований судами попередніх інстанцій при вирішенні спору; або обґрунтувати необхідність відступлення від такого висновку; або зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України; чітко обґрунтувати, у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій;
- виконати вимоги частини третьої статті 290 ГПК України та надати суду докази, які підтверджують повноваження на здійснення самопредставництва (закон, статут, положення, трудовий договір (контракт)) ОСОБА_1. військової частини НОМЕР_1 станом на час звернення з цією касаційної скаргою або документи на підтвердження повноважень у ОСОБА_1. на підписання та подання касаційної скарги як адвокатом (ордер, договір про надання правової допомоги);
- надати документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 44782,29 грн.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2025 та на рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.01.2025 у справі № 912/2412/24 залишити без руху.
2. Надати військовій частині НОМЕР_1 строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
3. Роз'яснити військовій частині НОМЕР_1 , що в разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто скаржнику без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду О. О. Мамалуй