15 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/2380/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О.О. - головуючий, Баранець О.М., Кролевець О.А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025
у складі колегії суддів: Кравчук Н.М. - головуючий, Зварич О.В., Панова І.Ю.
у справі № 914/2380/24
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс на Липинського, 28"
про стягнення 614 672,50 грн заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі №914/2380/24.
При перевірці матеріалів касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в)справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі подано у 2024 році.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Предметом позову у цій справі є стягнення 614 672,50 грн заборгованості, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Звертаючись до суду касаційної інстанції скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також має виняткове значення для позивача як учасника ринку природного газу та для визначення єдиної правозастосовної практики у питаннях постачання природного газу для об'єднань співвласників житлових будинків, як виробників теплової енергії, на підставі спеціального законодавства на ринку природного газу оскільки: питання правомірності здійснення судом перерахунку вартості природного газу для ОСББ за ціною 7,96 грн за 1 куб.м має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики з аналогічних спорів, а також має виняткове значення як для скаржника, так і для інших учасників ринку природного газу, оскільки жодним нормативним актом у спірний період не було визначено/встановлено вартість природного газу для ОСББ на рівні 7,96 грн, що постачається від постачальника «останньої надії», що впливає на регулювання відносин на ринку природного газу та прямо впливає на фінансовий стан підприємств - учасників даного ринку; питання нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача, адже судом апеляційної інстанції повністю відмовлено у стягненні штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань з посиланням на дію постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану".
Скаржник стверджує, що на сьогодні, господарськими судами різних інстанцій приймаються судові рішення, які свідчать про формування судової практики, яка не є однозначною, застосовують по різному норми права, зокрема, норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" щодо ототожнення визначень ОСББ яке є юридичною особою із побутовим споживачем та застосування ціни газу для побутових споживачів, звільнення від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану в Україні продовжено та він діє до тепер; Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану", які звільняють населення від такої відповідальності, що формує неоднакову судову практику, та яка протирічить законодавству на ринку природного газу. На думку скаржника, враховуючи відсутність висновків Верховного Суду з вищезазначених питань та наявність суперечливої практики - касаційна скарга у справі №914/2380/24 та її розгляд судом касаційної інстанції має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з піднятих вище питань.
Водночас, з огляду на зміст касаційної скарги, наведені скаржником доводи в контексті прийнятих у цій справі судових рішень не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Зміст касаційної скарги зводиться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм. Однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
Разом з тим посилання скаржника на те, що справа № 914/2380/24 має для нього виняткове значення та становить суспільний інтерес належним чином не обґрунтоване, оскільки є лише власним припущенням скаржника, не підтверджене жодними доказами та зводиться лише до незгоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи, що не може свідчити про винятковість справи для скаржника.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Наявність вичерпного переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечити сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду", що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Верховний Суд зазначає, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятками із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі №914/2380/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 233, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю газопостачальна компанія "Нафтогаз України" у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі №914/2380/24.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. М. Баранець
О. А. Кролевець