просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
12 січня 2026 року м.Харків Справа № 913/256/25
Суддя господарського суду Луганської області Злепко Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Макарова А.Д.,
від представників сторін:
від позивача: представник Павлюк І.О. (в режимі відеоконференції);
від відповідачів: не прибув;
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Текс-Кепітел», м. Полтава,
до Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва,
про стягнення 564 657,66 доларів США (23 361 129 грн 64 коп.)
08.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Текс-Кепітел» (далі «Текс-Кепітел») звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до держави Російська Федерація, в якій просить стягнути з відповідача на його користь 564657,66 доларів США, що складається з майнової шкоди - 314 657,66 доларів США та немайнової шкоди у сумі 250 000 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є суб'єктом господарської діяльності та до повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України адресою місцезнаходження та основним місцем діяльності товариства була: вул. Менделєєва, буд. 47/б, м. Рубіжне, Луганська область.
Позивач зазначив, що 24.02.2022 президент Російської Федерації оголосив про початок військової операції в Україні. 24.02.2022 указом президента України №64/2022 від 24.02.2022 в України оголошено воєнний стан. У зв'язку з воєнними діями на території м. Рубіжне Луганської області позивач вимушено припинив роботу. В період з 25.02.2022 по 13.05.2022 внаслідок обстрілу військовими Російської Федерації, було зруйновано офісні та складські приміщення ТОВ «ТЕКС-КЕПІТЕЛ», знищені, втрачені основні засоби та документи ведення господарської діяльності, внаслідок чого спричинено матеріальну шкоду.
Вказав на те, що у зв'язку з окупацією російськими військами території, де позивач здійснював господарську діяльність, в подальшому здійснювати її стало неможливим, у зв'язку з чим змінив місце розташування на підконтрольну Україні територію.
На підставі зазначеного позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх порушених прав, з позовом про стягнення з відповідача майнової шкоди - 314 657,66 доларів США та немайнової шкоди у сумі 250 000 доларів США.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2025 справа передана на розгляд судді Злепко Н.І.
Ухвалою від 13.10.2025 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 10.11.2025. Ухвалою від 10.11.2025 відкладено підготовче засідання на 11.12.2025.
Представник позивача в судовому засіданні 11.12.2025 також усно заявив нове клопотання про уточнення позовних вимог та зазначив, що його письмова форма надіслана до підсистеми «Електронний суд» під час даного засідання. У даному клопотанні позивач просить вважати пункт 3 прохальної частини позовної заяви в наступній редакції: «Стягнути із Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, будинок 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕКС- КЕПІТЕЛ » (код згідно ЄДРПОУ 40478258) грошові кошти в загальній сумі 564 657 (п'ятсот шістдесят чотири тисячі шістсот п'ятдесят сім дол. США 66 центів), що на момент звернення до суду згідно офіційного курсу НБУ (41,3722 грн. за долар США) становить 23 361 129,64 грн. Іншу частину позовних вимог залишити без змін.»
Частиною 3 статті 182 ГПК України встановлено, що у підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви.
На підставі зазначеного, враховуючи дотримання позивачем вимог процесуального законодавства, з урахуванням заявленого ним усного клопотання під час підготовчого судового засідання, яке надійшло у письмовій формі також 11.12.2025, суд його прийняв, долучив до матеріалів справи та задовольнив. Подальший розгляд справи здійснювався з його урахуванням.
08.01.2026 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів щодо надсилання процесуальних документів відповідачу з відповідними доказами. Зазначене клопотання судом задовольняється, докази приймаються судом.
09.01.2026 та 12.01.2026 також від позивача надійшло клопотання про долучення платіжних інструкцій, як доказів оплати адвокатських послуг.
Зазначені клопотання судом задовольняється, докази приймаються та долучаються до матеріалів справи.
Участь у судовому засіданні 12.01.2026 в режимі відеоконференції взяв представник позивача, надав пояснення з приводу позовних вимог, позов просив задовольнити у повному обсязі. Відповідач в судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання шляхом розміщення оголошення на сайті Судової влади. Додатково позивачем здійснено дії щодо інформування відповідача шляхом надсилання на адресу посольства Російської Федерації в Республіці Польща та на адреси електронної пошти міністерства юстиції Російської Федерації.
Крім того усі процесуальні документи суду у справі №913/256/25 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень вебпорталу «Судова влада України» в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень».
Суд зазначає, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації. Україна вийшла з даної угоди відповідно до Закону України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 12.01.2023 № 2855-IX.
Згідно з листом Міністерства юстиції України від 21.03.2022 №25814/12.1.1/32-22 щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану АТ Укрпошта з 24.02.2022 припинило обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Відповідно до заяви МЗС України щодо розриву дипломатичних відносин з Російською Федерацією від 24.02.2022 Україна заявила про розрив дипломатичних відносин з Росією без розриву консульських відносин, відповідно до статті 2 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року. Також згідно з листом МЗС від 13.10.2022 №72/11-612/1-81401 повідомлено, що після письмового повідомлення Російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, здійсненим у м. Мінську 14 лютого 1992 року, зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24 лютого 2022 року.
Однак суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У справі “Жоффр де ля Прадель проти Франції» Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Отже враховуючи наведене, за висновком суду відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду під час розгляду справи також у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Ураховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.
Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Встановивши фактичні обставини справи, суд зазначає наступне.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТЕКС-КЕПІТЕЛ" є юридичною особою, резидент України, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 40478258; дата запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи: 12.05.2016; номер запису: 13901020000001114.
Місцезнаходженням вказаної юридичної особи станом на теперішній час є: Україна, 36007, Полтавська обл., місто Полтава, вул.Решетилівська, будинок 26/1.
Види діяльності:
- 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний);
- 43.11 Знесення 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.
- 77.33 Надання в оренду офісних машин і устатковання, у тому числі комп'ютерів; - 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у.
- 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна;
- 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів;
- 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів;
- 41.10 Організація будівництва будівель;
- 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель;
- 42.11 Будівництво доріг і автострад;
- 47.51 Роздрібна торгівля текстильними товарами в спеціалізованих магазинах; - 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах;
- 13.10 Підготування та прядіння текстильних волокон;
- 46.41 Оптова торгівля текстильними товарами.
Позивач у позовній заяві зазначив, що до повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України адресою його місцезнаходження та основним місцем здійснення діяльності була: вул. Менделєєва, буд. 47-Б, м. Рубіжне, Луганської області. За цією адресою розташовувались складські приміщення з основними засобами та товарно-матеріальними цінностями позивача, його офісні приміщення за документами бухгалтерського, податкового, кадрового обліку.
Також позивач зазначив, що у зв'язку з воєнними діями Російської Федерації проти України на території міста Рубіжне, з 25.02.2022 ТОВ «ТЕКС-КЕПІТЕЛ» на підставі наказу №1 від 25.02.2022 вимушено було припинити роботу за зазначено адресою. У період з 25.02.2022 по 13.05.2022 внаслідок обстрілу військовими Російської Федерації, членами незаконних воєнізованих формувань невизнаної «ЛНР», було зруйновано офісні та складські приміщення ТОВ «ТЕКС-КЕПІТЕЛ», знищені, втрачені, основні засоби та документи ведення господарської діяльності (бухгалтерські документи, документи податкового обліку, організаційно-розпорядчі документи, кадрові документи працівників, інші документи).
16.03.2022 Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти Росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що РФ має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24.02.2022.
14.04.2022 Верховна Рада України визнала дії, вчинені Збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX від 14.04.2022).
27.04.2022 Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" № 2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Спричинені збитки позивачем підтверджуються журналами - ордера по бухгалтерському обліку підприємства малого підприємництва за 2022 рік: журнал - ордер і Відомості по рахунку №10, журнал - ордер і Відомості по рахунку №104, журнал - ордер і Відомості по рахунку №105, журнал - ордер і Відомості по рахунку №131, журнал і ордер і Відомості по рахунку №976 та іншими доказами.
Позивач зазначив, що внаслідок скоєних дій військовими Російської Федерації та незаконних воєнізованих формувань, наземних воєнних дій в місті Рубіжне Луганської області протягом лютого-травня 2022 року, повністю зруйнована інфраструктура міста та знищено, втрачено, зруйновано основні фонди позивача та у зв'язку з чим спричинено матеріальну шкоду. Станом на 13.05.2022 за даними бухгалтерської довідки від 29.11.2024 на обліку у позивача перебували основні засоби на загальну суму 6266908 грн 37 коп.
Позивач вказав, що станом на 30 червня 2022 року всі оцінювані об'єкти списані відповідно до актів списання №1/Л від 30.06.2022.
20.09.2022 позивачем подано заяву Головному управлінню Національної поліції в Луганській області про відкриття кримінального провадження за фактом руйнування майна внаслідок воєнної агресії Російської Федерації.
Відкриття кримінального провадження №12022130000000432 підтверджується Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 13.09.2022. Досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється слідчим відділом 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України.
За змістом Журналу-ордеру і Відомостями по рахунку 10 (а.с. 118) підтверджується перебування на балансі позивача наступних основних засобів у місті Рубіжному Луганської області, які було втрачено:
- GD20-5R5G-4 Перетворювач частоти 5,5 кВт 380В залишковою вартістю 4846 грн 70 коп.;
- HKV 101C Перемотувальна машина зі 96 шпинделями, залишкова вартість 101079 грн 32 коп.;
- HKV 141D Машина для покриття спандексу зі 192 шп, залишковою вартістю 380 630 грн 33 коп.;
- HKV 141D Машина для покриття спандексу зі 192 шп, залишковою вартістю 258 476 грн 86 коп.;
- HKV 141D Машина для покриття спандексу зі 192 шп, залишковою вартістю 368 286 грн 46 коп.;
- HKV 141E Машина для покриття гуми зі 160 шпинд, залишковою вартістю 338479 грн 01 коп.;
- YJ800 DHE Машина для текстурування зі 240 шпинделями, залишковою вартістю 3051798 грн 73 коп.:
- Автонавантажувач FY 35.30 газ-бензин, двигун Nissan, залишковою вартістю 298 149 грн 95 коп.;
- Блок керуючої електроніки HYUNDAI ATS 10-380-v, залишковою вартістю 7250 грн 00 коп.;
- Вироби з алюмінію нелегованого. Бобіни 84х36х140, залишковою вартістю 20943 грн 69 коп.
- Вироби з алюмінію нелегованого. Бобіни 84х36х140, залишковою вартістю 21029 грн 91 коп.
- Вироби з алюмінію-бобіни 84х36х140 для намотування нитки, залишковою вартістю 26050 грн 26 коп.
- Вироби з алюмінію-бобіни 84х36х140 для намотування нитки, залишковою вартістю 25233 грн 74 коп.
- Висушувач повітря DryAir DK-110, залишковою вартістю 19536 грн 91 коп.;
- Генератор дизельний HYUNDAІ DHA 8000SE-3, залишковою вартістю 44627 грн 79 коп.;
- Компресор гвинтовий низького тиску ERC-100SA, залишкова вартість 425690 грн 83 коп.;
- Компресор гвинтовий DVK 75, залишкова вартість 99086 грн 82 коп.;
- Компресорна установка РМ-312901, залишковою вартістю 11986 грн 45 коп.;
- Рефрижераторний осушувач COMPRAG RDX-180, залишковою вартістю 67776 грн 14 коп.;
- Рогальганг (39036), залишковою вартістю 5593 грн 84 коп.;
- Три секції (без шкафа керування) DP3-C, залишковою вартістю 683438 грн 95 коп.;
- Циклонний сепаратор магістральний COMPRAG AS-240, залишковою вартістю 6915 грн 68 коп.
Загальна залишкова вартість 6266908 грн 37 коп.
Журналом-ордером по рахунку 976 від 30.06.2022 та актами на списання основних засобів №ЛНА-0001 від 30.06.2022 (а.с. 123-144) підтверджується списання зазначених об'єктів.
Також втрата зазначеного майна підтверджується позивачем довідкою про втрачене майно від 30.01.2025, що підписана директором ТОВ «ТЕКС-КЕПІТЕЛ» Цибулею Н.А. та скріплена печаткою юридичної особи.
Позивач для підтвердження розміру завданих збитків надано Звіт про оцінку розміру реальних збитків, що завдані ТОВ «ТЕКС-КЕПІТЕЛ», у зв'язку з пошкодженням, стратою/знищенням майна ТОВ «ТЕКС-КЕПІТЕЛ» внаслідок військової (збройної) агресії Російської Федерації від 13.05.2022, що затверджений 23.03.2025.
Мета оцінки - визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову Державою Україна до міжнародних судових інстанцій позовів (у тому числі колективних) до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій.
Об'єктом оцінки є майно, яке є власністю ТОВ «ТЕКС-КЕПІТЕЛ»: основні засоби у кількості 22 (двадцять дві) одиниці, представлені наступними позиціями: обладнання у кількості 21 одиниця та колісно-транспортний засіб у кількості 1 одиниця, що розташовані за адресою: 93010, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Менделєєва, 47 Б.
Оцінювач ТОВ «ДЕЛЬТА-КОНСАЛТІНГ», сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №583/2022 від 06.12.2022.
База оцінки, вид вартості, що визначається: залишкова вартість відтворення, ринкова вартість об'єктів оцінки без включення до неї суми податку на додану вартість, відповідно до вимог МСО, НС, що визначені «Методикою визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності» затвердженої спільним наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 за № 3904/1223 та нормативної бази України, що регулює визначення обсягу шкоди та обсягу збитків.
Дата оцінки: 13 травня 2022 року. Дата завершення складення звіту: 20 березня 2025 року. Період складення звіту: 10.01.2025-20.03.2025.
Валюта оцінки: за умовну грошову одиницю прийнято долар США.
Звітом встановлено, що вартість матеріальних збитків, що понесена ТОВ «ТЕКС-КЕПІТЕЛ» складає: 314657,66 доларів США, без урахування ПДВ.
За групами активів:
- Рухоме майно (обладнання) - 297356,11 доларів США.
- Колісно-транспортний засіб - 17301, 55 доларів США.
Звіт підписано директором ТОВ «Дельта-Консалтинг» романом Рябовим та оцінювачем Юлією Смоленською.
На підтвердження кваліфікації оцінювача позивачем додано до матеріалів позовної заяви сертифікат №REV/UA/UABVS/2029/2; кваліфікаційний сертифікат оцінювача ФДМ України №1645 від 08.04.2000; кваліфікаційне свідоцтво оцінювача ФДМ України МФ №2336 від 13.11.2004; свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 5584 від 14.06.07; посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача МФ №3937-ПК від 01.03.2023.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач визначив відповідачем державу Російську Федерацію.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Відповідно до ч.1 ст.79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 ст.79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. Отже Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Однак, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 в справі №428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.
Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та Російською Федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії Російської Федерації на території України.
За таких обставин, застосування судового імунітету Російської Федерації (зокрема, частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право») не буде узгоджуватися із обов'язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд. З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету Російської Федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію Російської Федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету Російської Федерації буде непропорційним до своєї мети.
Також в даній постанові Верховний Суд зробив наступні концептуальні висновки: судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 22.06.2022 у справі №311/498/20, від 12.10.2022 у справі №463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22.
Отже судовий імунітет Російської Федерації у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.
Відповідно до ст.17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно зі ст.1 Протоколу №1 від 20.03.1952 №ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 ст.317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч.3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За таких умов, знищення, захоплення чи пошкодження належного позивачу на праві власності майна, позбавлення позивача можливості реалізувати право користування, володіння та розпорядження належним йому майном порушує відповідне право власності позивача, який у зв'язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
При цьому, матеріалами справи підтверджується використання (до моменту протиправних дій відповідача) позивачем майна для отримання доходу.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Відповідно до ст.84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об'єднання, що діють з метою одержання прибутку.
Позивач створений та здійснює свою діяльність у формі приватного акціонерного товариства, є підприємницьким товариством та здійснює підприємницьку діяльність в розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів.
За таких умов, фактичне захоплення майна відповідачем та відсутність у позивача можливості здійснювати ним ефективне володіння, користування та розпоряджання, що належить йому на праві власності, унеможливлює реалізацію господарської діяльності позивача на основі такого майна, а отже є порушенням права власності позивача та прав позивача на здійснення підприємницької та господарської діяльності (зокрема отримання доходу від передачі майна в оренду).
З огляду на викладене, даний спір щодо майна Приватного акціонерного товариства «Сільськогосподарська виробнича фірма «Агротон» є спором, пов'язаним із здійсненням господарської діяльності позивача, а отже на нього поширюється предметна юрисдикція господарських судів.
Відповідно до ч.1 ст.49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Одночасно, відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі ст.10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Аналогічна за змістом норма викладена у ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України".
Відповідно до ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст.ст.1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 3 ГПК України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Отже, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Відповідно до ч.2, 3 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як встановлено у ст.5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно зі ст.ст.73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Положеннями ст.16 ЦК України визначено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди.
Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже на відміну від загальної норми ст.1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст.1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
З огляду на вказане обов'язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14.12.1974, як акт збройної агресії.
Згідно з заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 №337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
У квітні 2014 року контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення незаконних терористичних угрупувань «Донецької народної республіки» (07.04.2014) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014).
27.08.2014 розпочалися масовані вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил Російської Федерації.
24.02.2022 розпочалася та триває фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил Російської Федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 год. 30 хв. 24.02.2022, який неодноразово продовжувався і діє по день ухвалення цього рішення включно.
У п.4 ст.2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до ст.3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п.2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Суд зазначає, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо зазначеної вище міжнародної угоди, в рамках якого він, зокрема, зобов'язався поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України і утримуватися від загрози силою та від її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Російської Федерації проти України в порушення статуту ООН та звернено до Російської Федерації вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Російської Федерації з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182 зобов'язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними. Крім того, відповідач не має права тим чи іншим чином скористатися на свою користь наслідками такої агресії.
Враховуючи вищенаведені докази та оцінюючи встановлені обставини у даній справі, суд доходить висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт втрати майна внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Відповідно до ст.25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Матеріалами справи доведено, що дії відповідача внаслідок яких унеможливлено володіння, користування та розпоряджання позивачем майном, були вчинені всупереч норм міжнародного права та норм національного законодавства, а отже, відповідач несе повну відповідальність за здійснення збройної агресії, у тому числі і за шкоду, заподіяну позивачу.
Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов'язання тягне за собою обов'язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".
У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.
Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст.76, 77, 78, 79, 91 ГПК України факт заподіяння шкоди Товариства з обмеженою відповідальністю «Текс-Кепітел» діями відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою позивачу шкодою.
Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.
Щодо розміру заявленої шкоди Суд зазначає наступне.
Приписами ст.22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Звітом про незалежну оцінку майна що проводився з 13.05.2022 (складений ТОВ «Дельта-Консалтинг», а саме її директором Рябовим Романом Євгеновчем та оцінювачем Смоленською Юлією Олександрівною), об'єкт оцінки: майно, яке є власністю ТОВ «ТЕКС-КЕПІТЕЛ»: основні засоби у кількості 22 (двадцять дві) одиниці, представлені наступними позиціями: обладнання у кількості 21 одиниця та колісно-транспортний засіб у кількості 1 одиниця, що розташовані за адресою: 93010, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Менделєєва, 47 Б.
Звітом встановлено, що вартість матеріальних збитків, що понесена ТОВ «ТЕКС-КЕПІТЕЛ» складає: 314657,66 доларів США, без урахування ПДВ.
За групами активів:
-Рухоме майно (обладнання) - 297356,11 доларів США.
- Колісно-транспортний засіб - 17301, 55 доларів США.
Згідно з ч.ч.1, 4 ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна.
Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.
У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звіту про оцінку майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
Звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. (ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
Оцінивши вказаний експертний Звіт, складений суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ДЕЛЬТА-КОНСАЛТІНГ» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №583/2022 від 06.12.2022), суд вважає його належним та достовірним доказом на підтвердження дійсного розміру збитків на суму 314657,66 доларів США (що на момент звернення до суду згідно з офіційним курсом НБУ, з урахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог, за курсом 41,3722 грн. за долар США становить 13018079 грн 64 коп.), завданих позивачу внаслідок протиправних дій відповідача.
Враховуючи встановлення судом факту завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії відповідача, заявлені вимоги про стягнення шкоди у розмірі 314657,66 доларів США (що згідно з офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду становить 13018079 грн 64 коп.) є обґрунтованими та підтвердженими документально.
Крім того, у позовній заяві позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 250 000 доларів США немайнової шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
В обґрунтування зазначеної позовної вимоги позивач, з посиланням на статті 15,16, 1166 Цивільного Кодексу України, статтю 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» зазначив, що з вищевикладеного вбачається, що у даному випадку в результаті збройної агресії Російської основні засоби та інші його товарно-матеріальні цінності стали недоступні. Відповідач був змушений змінити місце здійснення господарської діяльності, в наслідок чого йому завдано шкоди немайнового характеру, яку він самостійно оцінює у розмірі 250 000 доларів США та вважає, що вона є мінімально можливою для покриття вказаної шкоди.
Також позивач зазначив, що за змістом пункту Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральна шкода визначається як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Проаналізувавши зміст зазначеної вимоги позивача та її нормативно-правове обґрунтування, немайновою шкодою, за стягненням якої звертається позивач, є моральна шкода, що є втратами немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачене п.9 ч.2 ст.16 Цивільного Кодексу України, як спосіб захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами 1, 2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода, в контексті юридичної особи, корелюється з приниженням її ділової репутації.
Згідно зі ч.3 ст.23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Законодавство не встановлює граничних розмірів відшкодування моральної шкоди. Моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження у приниженні ділової репутації або інших негативних явищ завданих юридичній особі. Однак розмір відшкодування моральної шкоди не повинен призводити до безпідставного збагачення потерпілого, а має компенсувати тяжкість вимушених змін у житті, зумовлених негативними обставинами. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні, однак необхідно, що б за їх допомогою можна було оцінити втрати немайнового характеру.
Загалом, оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12.07.2007 у справі STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01).
У постанові Великої Палати від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц Верховний Суд зазначив, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
За загальним правилом позивач у позовній заяві, щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди, має вказати, в чому саме полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, яким чином ним визначено розмір шкоди, а також якими доказами це доводиться.
Враховуючи фундаментальні положення підстав цивільно-правової відповідальності, з'ясуванню під час вирішення питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:
- наявність такої шкоди;
- протиправність дії того, хто її завдав;
- наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням;
- провина того, хто завдав шкоди.
Суд має з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
В обґрунтування цієї позовної вимоги позивач зазначає про відсутність доступу до товарно-матеріальних цінностей, вимушену зміну місця здійснення господарської діяльності.
Однак відсутність доступу до товарно-матеріальних цінностей та зміна підприємством місця здійснення господарської діяльності не є свідченням приниження ділової репутації позивача та завдання йому відповідачем моральної шкоди.
Позивачем у позовній заяві не дотримано вимог законодавства щодо належного обґрунтування та надання належних доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, а саме щодо завдання шкоди його діловій репутації.
Частинами 1 та 3 статті 74 ГПК України врегульовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст.ст.76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, на підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів для підтвердження нематеріальної шкоди.
Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «“Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п.22 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір». Відповідно до ч.2 ст.129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 195 271 грн 20 коп., що визначений судом пропорційно розміру задоволених вимог.
Щодо розподілу інших судових витрат у даній справі суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.129 ГПК України).
Частиною 1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У відповідності до ч.3 ст.124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Позивачем у прохальній частині до стягнення з відповідача заявлено судові витрати в загальній сумі 60 000 грн 00 коп., з яких 30000 грн 00 коп. витрати на правничу допомогу та 30000 грн 00 коп. витрати на залучення спеціалістів.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 15.04.2025 №693-ПІО, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Текс-кепітел», в особі директора Цибулі Надії Анатоліївни та Адвокатським бюро «Ігоря Павлюка», на якого покладено обов'язки керуючого партнера бюро, предметом якого є надання правової допомоги у формі претензійно-позовної роботи по питанню сплати/стягнення збитків завданих Російською Федерацією в результаті знищення, пошкодження, втрати майна належного ТОВ «ТЕКС-КЕПІТЕЛ» в загальній сумі 314657,66 доларів США та представництво інтересів в судах всіх інстанцій по відповідній справі, а також надання інших видів правової допомоги передбаченої в тому числі, але не виключно законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Пунктом 1.3 договору про надання правової допомоги сторонами врегульовано, що правова допомога за цим договором вважається наданою та виконаною з моменту підписання уповноваженими представниками сторін Акту здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги або з моменту фактичного виконання адвокатським бюро доручення.
За змістом пункту 4.1 договору про надання правової допомоги розмір гонорару, порядок його оплати та інші умови погоджуються сторонами шляхом підписання додаткової угоди до даного договору.
Згідно зі п.4.7. цього договору за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським бюро правової допомоги і її вартість. Акт надсилається клієнту адвокатським бюро факсимільним зв'язком, поштою або електронною поштою. На письмову вимогу клієнта, адвокатське бюро, може надавати акти про надання правової допомоги, в яких буде вказано перелік наданої правової допомоги із ідентифікацією.
Акт про надання правової допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання клієнтом, останній не надав адвокатському бюро письмові аргументовані заперечення на акт (п.4.8.).
Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками юридичних осіб.
Також сторонами 15.04.2025 було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги від 15.04.2025 №693-ПІО, за змістом якої сторони погодили розмір гонорару у сумі 30000 грн 00 коп. (п. 1. додаткової угоди).
Форма оплати за угодою 15000 грн 00 коп. попередня оплата, протягом трьох банківських днів з моменту отримання клієнтом відповідного рахунку на оплату та 15000 грн 00 коп. у формі післяплати, після набрання кінцевим рішенням суду законної сили, протягом трьох банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку (п.п. 2.1, 2.2 додаткової угоди).
Додаткова угода підписана обома сторонами та скріплена печатками юридичних осіб.
У матеріалах справи міститься ордер адвоката Павлюка Ігоря Олександровича серія ВІ №1308998 від 17.09.2025 на представництво інтересів позивача.
Представник позивача Павлюк Ігор Олександрович брав участь у трьох судових засіданнях, також за його підписом до суду надійшло дві заяви про уточнення позовних вимог та чотири клопотання про долучення доказів.
Як доказ понесення витрат на правову допомогу позивачем надано рахунок-фактура №25042025 від 25.04.2025, платіжну інструкцію від 08.09.2025 №192 на суму 5000 грн 00 коп., платіжні інструкції від 09.10.2025 №206 та від 13.11.2025 №220 на суми по 5000 грн 00 коп., призначення платежу - часткова сплата за гонорар згідно додаткової угоди №1 від 15.04.2025 до договору про надання правової допомоги від №693-ПІО від 15.04.2025.
Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 06.03.2019 № 922/1163/18 виснував, що суди, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». За відсутності у тексті договору умов (пунктів) щодо порядку обчислення зазначених витрат, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 Господарського процесуального кодексу України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі №916/101/23 зазначила, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Також частини четверта-шоста, сьома, дев'ята статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 30000 грн 00 коп.
Щодо витрат позивача на залучення спеціалістів у сумі 30 000 грн 00 коп., суд зазначає наступне.
Згідно з п.2 та 4 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи, та пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.127 ГПК України, експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов'язану із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків.
Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
На підтвердження понесених витрат, позивачем надано суду:
- договір про виконання послуг по незалежній оцінці від 01.03.2024 №09/03;
- акт прийому-передачі послуг по незалежній оцінці від 20.03.2025.
- рахунки-фактури від 10.01.2025 №09/03 на суму 7500 грн 00 коп. та 17500 грн 00 коп.;
- платіжні інструкції від 10.01.2025 №87 на суму 7500 грн 00 коп. та від 21.03.2025 №117 на суму 17500 грн 00 коп.
Договором про виконання послуг по незалежній оцінці від 01.03.2024 №09/03 сторони узгодили, що замовник (Товариство з обмеженою відповідальністю «Текс-Кепітел») доручає, а виконавець (Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта-Консалтинг») приймає на себе зобов'язання щодо виконання послуг по оцінці прямих збитків, завданих внаслідок агресії Російської Федерації, а саме: майно, щодо якого визначається вартісний вираз реальних збитків: основні засоби у кількості двадцять дві одиниці, представлені наступними позиціями: обладнання у кількості 1 (одна) одиниця, що розташовані за адресою: 93010, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Менделєєва, 47-Б (п.1.1. договору).
Пунктом 1.5 договору про виконання послуг по незалежній оцінці від 01.03.2024 №09/03 сторонами врегульовано, що строк виконання послуг: до 50 робочих днів з дати укладання цього договору, отримання всіх необхідних документів та передоплати.
Дата оцінки: 13 травня 2022 року (п.1.6 договору).
Відповідно до п.3.1 договору вартість послуг, зазначених у п.1.1 встановлюється у розмірі 25000 грн 00 коп. (ПДВ не передбачено).
Пунктом 4 акту прийому-передачі послуг по незалежній оцінці від 20.03.2025 передбачено, що послуги за договором від 01.03.2024 №09/03 оплачені повністю у розмірі: 25000 грн 00 коп. (ПДВ не передбачено), виконавець претензій до замовника з приводу оплати послуг не має.
Платіжні інструкції від 10.01.2025 №87 на суму 7500 грн 00 коп. та від 21.03.2025 №117 на суму 17500 грн 00 коп. підтверджується оплата позивачем послуг по незалежній оцінці.
Також позивачем у позовній заяві зазначено, що ним також понесено витрати на послуги перекладача у сумі 5000 грн 00 коп.
На підтвердження зазначеного позивачем надано договір надання послуг від 01.09.2025 №01/09/25, за умовами якого замовник (Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕКС-КЕПІТЕЛ) доручає, а виконавець (Фізична особа-підприємець Ільченко Анна Петрівна) надає послуги перекладу з іноземних мов (переклад з української мови на російську мову) в повному обсязі, згідно з актом надання послуг. Обсяг послуги та вартість вказуються в рахунках до даного договору (п. 1.1, 1.2 цього договору).
Пунктом 4.1. договору надання послуг від 01.09.2025 №01/09/25 сторонами врегульовано, що вартість послуг за договором складає 5000 грн 00 коп. без ПДВ, визначається за актом надання послуг виконавця та зазначається у рахунках до цього договору.
Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками.
Також, як доказ понесення витрат, позивач надав акт приймання-передачі послуг від 18.09.2025 №53-25 на суму 5000 грн 00 коп., рахунок фактуру від 18.09.2025 №53-25 на суму 5000 грн 00 коп. та платіжну квитанцію від 18.09.2025 №197 на таку ж суму.
Оцінивши надані докази та фактичні правовідносини між позивачем та суб'єктом оціночної діяльності ТОВ “Дельта - Консалтинг», а також надані докази та фактичне надання послуг з перекладу Фізичною особою-підприємцем Ільченко Анною Петрівною суд дійшов висновку про доведеність факту понесення позивачем витрат на залучення спеціалістів у заявленому розмірі.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача підлягають стягненню інші судові витрати у розмірі 60000 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236 238 ГПК України, господарський суд
1. Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТЕКС-КЕПІТЕЛ", м. Полтава, Україна, до Російської Федерації, м. Москва, Російська Федерація, про стягнення про стягнення 564 657,66 доларів США (23 361 129 грн 64 коп.), задовольнити частково.
2. Стягнути з держави Російська Федерація (адреса представницького органу Міністерства юстиції Російської Федерації: вул. Житная, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119049, код ISO RU/RUS 643) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТЕКС-КЕПІТЕЛ" (Україна, 36007, Полтавська обл., місто Полтава, вул.Решетилівська, будинок 26/1, Ідентифікаційний код юридичної особи 40478258) майнову шкоду у сумі 314657,66 доларів США (що згідно з офіційним курсом НБУ на день звернення з позовною заявою до суду становить 13018079 грн 64 коп.)
3. Стягнути з держави Російська Федерація (адреса представницького органу Міністерства юстиції Російської Федерації: вул. Житная, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119049, код ISO RU/RUS 643) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТЕКС-КЕПІТЕЛ" (Україна, 36007, Полтавська обл., місто Полтава, вул.Решетилівська, будинок 26/1, Ідентифікаційний код юридичної особи 40478258) грошові кошти у сумі 60000 грн 00 коп., які були сплачені у якості витрат на правову допомогу та на залучення спеціалістів.
4. Стягнути з держави Російська Федерація (адреса представницького органу Міністерства юстиції Російської Федерації: вул. Житная, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119049, код ISO RU/RUS 643) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 195 271 грн 20 коп.
5. В іншій частині позовних вимог відмовити.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 ГПК України та порядку, визначеному ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 16.01.2026.
Суддя Н.І. Злепко