Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/3452/25
Провадження № 3/376/21/2026
15 січня 2026 року м. Сквира
Суддя Сквирського районного суду Київської області Ловінська О.М., розглянувши матеріали які надійшли від ППП в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП у Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, посвідчення НОМЕР_1 від 15.07.2016,
за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серіїЕПР1 №506700 від 08.11.2025, 08.11.2025 о 02:10год в м. Сквира, по вул. Тараса Шевченка 44, водій ОСОБА_1 керував т.з. Міцубісі, н.з. НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою приладу Драгер або у лікаря нарколога у найближчому медзакладі у встановленому законом порядку водій категорично відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР - відмова особи, яка керує т.з. від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, за шо відповідальність передбачена за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Дії ОСОБА_1 було кваліфіковано за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, подав клопотання про закриття провадження, в якому вказав, що обставини, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідають дійсності, крім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.130КУпАП. Крім того, зазначив, що до матеріалів справи долучено СD-R диски, в яких наявні відеофайли від 08.11.2025, два відеозаписи з БК № 476684 та 476149. Ще один відеозапис з відеореєстратора. В жодному із наданих відеозаписів не зафіксовано, що автомобілем Міцубісі, д.н.з. НОМЕР_2 , керував він, а зафіксовано лише, як на обочині дороги стоїть припаркований ТЗ Міцубісі і поліцейський підійшов до ОСОБА_1 , який стояв на вулиці, та почав розпитувати, чи є в нього документи, чи є водійські права, попросили відкрити багажник для перевірки. Оскільки ніяких зауважень до нього по документах не було, стали вимагати пройти огляд на стан сп'яніння. Вказує, що належного та допустимого доказу щодо керування ним ТЗ, працівниками поліції не надано. Просив закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
В ході судового розгляду суддя, дослідивши матеріали справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.
Статтями 251, 280 КУпАП, визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
Статтею ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина).
Згідно з п. 2.9а Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення вимог пункту 2.9а ПДР України передбачена статтею 130 КУпАП .
Відповідно до ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
З урахуванням того, що такі докази мають випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто бути такими, що не залишать місце сумнівам, оскільки, наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом (рішення від 18 січня 1978 року у справі Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Так, як стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Ознаками алкогольного сп'яніння, згідно з пунктом 3 розділу І Інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Огляд на стан сп'яніння проводиться поліцейськими на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом або лікарем закладу охорони здоров'я (пункт 6 розділу І Інструкції).
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серіїЕПР1 №506700 від 08.11.2025, 08.11.2025 о 02:10год в м. Сквира, по вул. Тараса Шевченка 44, водій ОСОБА_1 керував т.з. Міцубісі, н.з. НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою приладу Драгер або у лікаря нарколога у найближчому медзакладі у встановленому законом порядку водій категорично відмовився, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Суддя зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Положеннями ч.1; ч.2 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено вичерпний перелік підстав, за яких поліцейський має право або зобов'язаний зупиняти транспортні засоби.
Відповідно до ч. 3ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Згідно зп.1ч.1ст.35Закону України «Про Національну поліцію», зокрема, визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Разом із цим, на долучених до адмінпротоколу серії ЕПР1 №506700 від 08.11.2025 щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст.130КУпАП відеозаписах з місця події видно, що працівники поліції не зупиняли транспортний засіб Міцубісі, н.з. НОМЕР_2 , а під'їхали до т.з. Міцубісі, н.з. НОМЕР_2 , який був припаркований на обочині дороги. Біля автомобіля стояли ОСОБА_1 та ще один чоловік, після чого запропонували ОСОБА_1 надати документи для огляду та запропонували пройти огляд на стан сп'яніння.
Таким чином, встановлено, що працівниками поліції не було належно та відповідно до законодавства задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту керування т.з. ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 1 ч. 1ст.247КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, з наявних доказів не вбачається факту, що в діях ОСОБА_1 є об'єктивна сторона інкримінованого порушення, оскільки працівниками поліції не було надано суду належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість останнього.
Під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання функції водія під час руху транспорту, незалежно від того, чи управляє він самохідною машиною, що рухається своїм ходом, або на причепі в іншої машини. При цьому не має значення, де, у якому місці особа управляла транспортом.
Відповідно до п.1.10 Правил дорожнього руху, водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Для настання відповідальності не має значення, як довго управляв винний транспортним засобом. Проступок вважається закінченим з того моменту, коли особа, яка перебувала у стані сп'яніння, надала руху транспортному засобу.
Об'єктивна сторона вказаного правопорушення це - керування транспортним засобом у стані сп'яніння.
Керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зрушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Згідно абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду роз'яснено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли водій почав рухатись.
Враховуючи наведене, суддя приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, в матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження керування останнім транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, а отже, протокол про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП складено безпідставно.
Ч. 2 ст. 251 КУпАП встановлено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява №16347/02), справа «Малофєєва проти Росії» ( заява №36673/04) справа «Карелін проти Росії» (заява №926/08. рішення від 20.09.2016 р.).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,- суди застосовують при розгляді справ «Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод» і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п. 50-55 Рішення від 06.09.2005) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.
Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обгрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), n. 161, SeriesА заява № 25).
Крім того, у справі «Paul andAudreyEdwardsv. theUnitedKingdom» (№ 46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необгрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 8 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07.11.2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. В той же час, державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинності, закріпленому в ст. 62 Конституції України, оскільки, доказування є правом особи, а не її юридичним обов'язком. Також, відповідно усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, висновок суду не може грунтуватися на припущеннях.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї грунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
У даній ситуації зібрані матеріали, як докази, уповноваженою на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, особою, за своєю суттю залишають місце сумнівам, як наслідок, не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом.
Тим самим, з огляду на обставини, встановлені під час судового розгляду, винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, не доведена.
Однак, нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено закриття провадження у зв'язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому вважаю, що провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, який вказує на те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких умов, на думку суду, на цьому етапі, суть вчиненого правопорушення з кваліфікацією дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП є сумнівними, що є не прийнятним, та не кореспондується із стандартом доказування поза розумним сумнівом, а тому, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності вважаю, що провадження у цій справі слід закрити на підставі п. 1) ч. 1 ст. 247 КУпАП, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з встановленням обставин визначених п. 1) ч. 1 ст. 247 наведеного Кодексу.
Керуючись ч. 1 ст. 130, п. 1 ч. 1 ст. 247, 251, 252, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя-
Провадження в адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня її винесення через Сквирський районний суд.
Суддя С. С. Ловінська