ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.01.2026Справа № 910/2700/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,
справу № 910/2700/25
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ";
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс";
про стягнення 10 573,07 грн.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УСГ" (далі також - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" (далі також - відповідач) грошові кошти у розмірі 10 573,07 грн, з яких: 6 561,15 грн - пеня; 721,53 грн - 3% річних; 3 290,39 грн - інфляційні витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням зобов'язань відповідачем з виплати страхового відшкодування в розмірі 72 054,66 грн на користь позивача, який, в свою чергу, виплатив таке страхове відшкодування власнику автомобіля "Ford Ranger", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на підставі умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0102-24-00018 від 17.01.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.
11.03.2025 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 10.03.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/1085/25, а справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову.
До господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
17.01.2024 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28- 0102-24-00018, предметом страхування якого є транспортний засіб "Ford Ranger" державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
03.07.2024 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Ford Ranger" державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та транспортного засобу "Hyundai" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .
Відповідно до витягу довідки поліції, витягу постанови Оболонського районного суду м. Києва від 07.08.2024 у справі № 756/8959/24, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 правил дорожнього руху.
03.07.2024 року страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування та надав усі необхідні документи.
23.07.2024 року позивачем, на підставі калькуляції № 1000002670 від 23.07.2024, було складено страховий акт № STOКА-1000002670 та розрахунок суми страхового відшкодування.
На підставі вищевказаних документів, позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 72 054,66 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 75413 від 23.07.2024.
Відповідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як передбачено ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно ст. 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Положеннями ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 108 Закону України «Про страхування» встановлено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ч. 2 ст. 108 Закону України «Про страхування» якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право вимоги до особи, винної у скоєнні ДТП.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "Hyundai" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на 03.07.2024 була застрахована у відповідача згідно полісу № ЕР-216235349, що підтверджується копією витягу з бази МТСБУ.
Оскільки, відповідач є страховиком за вказаним полісом, то позивач, у межах понесених ним фактичних витрат, набув право вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс".
Відповідно до п. 9.4 ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
Згідно з абз. 18 ст. 2 Закону України «Про страхування», франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Відповідно до п.12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно вищевказаного витягу з централізованої бази даних МТСБУ, поліс № ЕР-216235349 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, передбачає франшизу в розмірі 0,00 грн. та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну - 160 000,00 грн.
З огляду на це, сума страхового відшкодування, належного з відповідача до сплати позивачу складала 72 054,66 грн.
25.07.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату (страхового) відшкодування № 51883, та яка була отримана відповідачем 02.08.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Оскільки, зазначена заява була залишена відповідачем без задоволення, то позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13665/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 провадження у справі №910/13665/24 закрито та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 69; ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 32 літ. А; ідентифікаційний код 30859524) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) грн.
Судом, в ухвалі від 05.03.2025 у справі № 910/13665/25 встановлено, що після відкриття провадження у справі, відповідачем було сплачено на рахунок позивача суму страхового відшкодування в розмірі 72054,66 грн, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія платіжної інструкції №1554 від 03.03.2025 із відповідним призначенням платежу.
Вказане і стало підставою для закриття провадження у вказаній справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Оскільки відповідач виконав своє зобов'язання не в строк, то позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення грошових коштів у розмірі 10 573,07 грн, з яких: 6 561,15 грн - пеня; 721,53 грн - 3% річних; 3 290,39 грн - інфляційні витрати.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У відповідності із ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Разом з цим, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, не заперечується сторонами та вбачається з матеріалів справи, позивач, 25.07.2024 звернувся до відповідача з заявою на виплату (страхового) відшкодування № 51883, та яка була отримана відповідачем 02.08.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
З положень п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка діяла станом на момент виникнення правовідносин) вбачається, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Як вказувалося судом вище, відповідачем було сплачено на рахунок позивача суму страхового відшкодування в розмірі 72 054,66 грн, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія платіжної інструкції №1554 від 03.03.2025 із відповідним призначенням платежу.
Тобто, в строк визначений п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» відповідач своє зобов'язання по виплаті позивачу страхового відшкодування не виконав.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання з 01.11.2024.
Щодо стягнення з відповідача 721,53 грн 3% річних та 3 290,39 грн інфляційних витрат суд вказує наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Відповідно до п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.
Здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 721,53 грн 3% річних та 3 290,39 грн інфляційних витрат, відповідно за визначений позивачем період.
Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 6 561,15 грн.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» (закон в редакції на момент виникнення правовідносин з нарахування пені), передбачено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
З положень п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка діяла станом на момент виникнення правовідносин) вбачається, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Пунктом 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 6 561,15 грн підлягають задоволенню.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами ч. 3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Позивачем, на підтвердження факту надання правничої допомоги до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №10423/10 від 20.12.2021, копію довіреності №0125-5 від 02.01.2025, копію договору про надання правничої допомоги №20-12/24-ЮП від 26.12.2024, копію Акту виконаних робіт до договору від 05.03.2025, копію платіжної інструкції № 6125 від 05.03.2025.
Відповідно до п.5.1. договору, за надання правової (правничої) допомоги Адвокатському бюро, у справах, де клієнт вситупає в якості позивача, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок адвокатського бюро гонорар, розмір якого встановлюється залежно від ціни позову, зокрема, у справах, де ціна позову (первинна) перевищує 10 000 грн, але не більше 50 000 грн гонорар становить 5 000 грн за кожну справу незалежно від переліку наданих послуг та часу, витраченого на них.
З акту виконаних робіт від 05.03.2025 вбачається, що адвокатським бюро було надано ПрАТ "СК "УСГ" послуги, зокрема, на суму 5 000 грн по страховій справі №STOKA-1000002670.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 та ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Натомість положеннями п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Аналогічних висновків дійшла Об'єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
За наведених обставин, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, враховуючи співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Керуючись статтями 129, 237, 238 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 69; ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 32 літ. А; ідентифікаційний код 30859524) 6 561 (шість тисяч п'ятсот шістдесят одна) грн 15 коп. пені, 721 (сімсот двадцять одна) грн 53 коп. 3% річних, 3 290 (три тисячі двісті дев'яносто) грн 39 коп. інфляційних втрат, 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 00 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко