24 грудня 2025 року м. Київ
Справа №755/6559/25
Провадження: № 22-ц/824/14872/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року, постановлену під головуванням судді Марфіної Н. В.,
за скаргою ОСОБА_1 на рішення та бездіяльність головного державного виконавця Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гойди Олексія Юрійовича і зобов'язання Південного міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії, боржник ОСОБА_2 ,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 подав скаргу на дії головного державного виконавця Пересипського ВДВС у м. Одесі Гойди О. Ю., яка мотивована тим, що 24.10.2023 року було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1. Незважаючи на це, боржниця, ОСОБА_2 , продовжує чинити перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, зокрема, блокує його телефон, не повідомляє місцезнаходження дитини, не надає контактів і графіку занять. Через військову службу стягувач може спілкуватися з донькою лише дистанційно, однак це також унеможливлено. Попри неодноразові звернення, виконавець не забезпечив реальне виконання рішення. Було складено акти від 25.02.2025 та 11.03.2025 року, якими підтверджено невиконання рішення, і двічі накладено штрафи. Водночас, орган опіки не з'явився на виконавчі дії, а державний виконавець не вжив подальших примусових заходів, не обмежив боржницю у виїзді за кордон чи керуванні транспортом, не залучив дитячого психолога, не здійснив перевірок за місцем проживання дитини. 11.04.2025 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, попри те, що рішення суду фактично не виконане. Стягувач вважає це незаконним, оскільки провадження може бути завершене лише після виконання рішення, а не у разі його ігнорування.
На підставі вищевикладеного вважає, що дії виконавця суперечать вимогам ст. 63, 64-1 Закону «Про виконавче провадження» та Інструкції №512/5 від 02.04.2012 року. Виконавець формально залучав орган опіки, не забезпечив співпраці для усунення відчуження між дитиною та батьком, не ініціював заходів, спрямованих на відновлення прав стягувача.
Скаржник вважає бездіяльність виконавця протиправною, а постанову про закінчення виконавчого провадження незаконною, та просить зобов'язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції розробити комплексну стратегію примусового виконання рішення суду.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києвавід 03 липня 2025 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо нездійснення належних заходів примусового виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12.07.2023 року у справі №755/11386/21.
Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гойди Олексія Юрійовича від 11.04.2025 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1.
Зобов'язано Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вжити заходів щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12.07.2023 року у справі №755/11386/21 про контакт дитини з батьком.
Не погодившись із таким судовим рішенням, представник Пересипського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Савченко С. В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалу суду просила скасувати та постановити нову про відмову в задоволенні скарги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи, зокрема, вказує, що виконавче провадження НОМЕР_1 було відкрито на підставі виконавчого листа, яким ОСОБА_2 зобов'язано не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з дитиною. Отже, рішення суду підлягало виконанню відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки воно передбачало обов'язок утриматися від певних дій, а не позитивне зобов'язання щодо організації побачень.
На думку скаржника, державний виконавець в повному обсязі виконав покладені на нього обов'язки: довів боржнику зміст резолютивної частини рішення, попередив про відповідальність, наклав штрафи та повідомив правоохоронні органи. Відтак, підстав для подальшого примусового виконання не було, а суд безпідставно визнав бездіяльність виконавця неправомірною.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Самчук М. В. в інтересах ОСОБА_1 заперечила проти її задоволення, зазначивши, що виконавець мав в матеріалах провадження повний текст рішення суду від 12.07.2023 року, яким не лише заборонено чинити перешкоди, а й визначено конкретний спосіб участі батька у спілкуванні та вихованні дитини.
Тому, виконавець повинен був керуватись не лише змістом виконавчого листа, а всім рішенням суду та застосовувати положення статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає особливий порядок виконання рішень про побачення з дитиною.
Наголосила, що виконавець не забезпечив фактичного виконання рішення, не організував зустрічей з дитиною, не залучив органи опіки та психолога, а тому його бездіяльність обґрунтовано визнано протиправною, а постанова про закінчення виконавчого провадження - передчасною.
В судовому засіданні адвокат Самчук М. В. в інтересах ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги та вважала їх необгрунтованими.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення представника ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.07.2023 року у справі №755/11386/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.05.2024 року, зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначений спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом: спілкування з дитиною щосереди з 15.00 до 18.00 та щосуботи з 11.00 до 18.00 без присутності матері дитини ОСОБА_2 ; спілкування з дитиною для її привітання у день народження дитини, Новій рік та Різдво щорічно; необмеженого спілкування з дитиною засобами телефонного, електронного та поштового зв'язку з урахуванням розпорядку дня дитини для нічного відпочинку та зайнятості дитини у зв'язку з відвідуванням гуртків, секцій, навчанням тощо.
В іншій частині позову відмовлено (т. 1, а. с. 32 - 37).
21.09.2023 року Дніпровським районним судом м. Києва виданий виконавчий лист №755/11386/21 на виконання рішення суду від 12.07.2023 року наступного змісту: «Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » (т. 1, а. с. 110).
Постановою державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гойда О. Ю. від 24.10.2023 року відкрите виконавче провадження НОМЕР_1 на виконання виконавчого листа №755/11386/21, виданого 21.09.2023 року Дніпровським районним судом м. Києва, про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 117 зворот).
Зі змісту витребуваних судом матеріалів виконавчого провадження убачається, що разом із заявою про примусове виконання рішення суду представником заявника, крім виданого судом виконавчого листа, було подано копію рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12.07.2023 року у справі №755/11386/21, яким визначені конкретні способи участі батька у спілкуванні та вихованні малолітньої доньки (т. 1, а. с. 111 - 117).
Постановою державного виконавця від 09.01.2024 року зупинене виконавче провадження у зв'язку з надходженням ухвали Київського апеляційного суду про поновлення судом строку на подання апеляційної скарги на вищевказане рішення суду (т. 1, а. с. 126).
Постановою державного виконавця від 30.07.2024 року поновлено вчинення виконавчих дій у зв'язку з надходженням до відділу постанови Київського апеляційного суду від 28.05.2024 року про залишення скарги ОСОБА_2 без задоволення (т. 1, а. с. 135, а. с. 137 зв. - 133).
За змістом виклику державного виконавця, зобов'язано боржницю з'явитись до виконавця 16.10.2024 року о 10 год. 00 хв. щодо сплати боргу за виконавчим документом або надання підтверджуючих документів про сплату, а також зобов'язано її надати пояснення за фактом невиконання вимог виконавчого документа, повідомити про заходи, що вживаються з метою його виконання (т. 1, а. с. 11).
Згідно акту державного виконавця від 24.10.2024 року, на прийом до державного виконавця з'явилась ОСОБА_4 , якій було зачитано рішення суду та зобов'язано не чинити перешкод у спілкуванні з дитиною. Копію постанови про відкриття виконавчого провадження отримала, про що написала заяву до відділу (т. 1, а. с. 135 зв.).
Згідно акту державного виконавця від 07.02.2025 року, під час перевірки виконання рішення суду встановлено, що дитина категорично відмовляється спілкуватись з ОСОБА_1 (при надання телефону плаче) (т. 1, а. с. 140 зв).
Постановою державного виконавця від 21.02.2025 року залучено до проведення виконавчих дій представників органів опіки та піклування Пересипської (Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради (т. 1, а. с. 141).
За змістом виклику державного виконавця убачається, що виконавцем зобов'язано боржницю з'явитись до виконавця 25.02.2025 року о 14 год. 30 хв. для перевірки виконання виконавчого документа та надання пояснення за фактом невиконання вимог виконавчого документа, а також повідомити про заходи, що вживаються з метою його виконання (т. 1, а. с. 141 зв).
Згідно акту державного виконавця від 25.02.2025 року, в ході проведення виконавчих дій встановлено, що рішення суду не виконане, дитина відмовляється від спілкування з ОСОБА_1 , із 17.02.2025 року телефон стягувача був заблокований. Представник органу опіки та піклування не з'явився (т. 1, а. с. 141).
Постановою державного виконавця від 26.02.2025 року на боржницю накладений штраф в розмірі 1700 грн у зв'язку із встановленням державним виконавцем обставин про те, що судове рішення не виконане (т. 1, а. с. 143) .
За змістом виклику державного виконавця убачається, що виконавцем зобов'язано боржницю з'явитись до виконавця 11.03.2025 року о 14 год. 00 хв. для перевірки виконання виконавчого документа та надання пояснення за фактом невиконання вимог виконавчого документа, а також повідомити про заходи, що вживаються з метою його виконання (т. 1, а. с. 144).
Згідно акту державного виконавця від 11.03.2025 року, в ході проведення виконавчих дій державним виконавцем 06.03.2025 року направлено виклик боржникові на 11.03.2025 року на 14 год. 00 хв. для перевірки виконання рішення суду, боржник не з'явився. В ході телефонної розмови стягувач підтвердив, що рішення суду не виконується. (т. 1, а. с. 145).
Постановою державного виконавця від 12.03.2025 року на боржницю накладений штраф в розмірі 3400 грн у зв'язку із невиконанням боржником вимог виконавчого документа (т. 1, а. с. 145 зв).
Постановою головного державного виконавця Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гойди О. Ю. від 11.04.2025 року закінчене виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» (т. 1, а. с. 148).
У постанові зазначено про те, що в ході проведення виконавчих дій, вимоги виконавчого документа боржником не виконано, що підтверджується актами державного виконавця та направленням до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Разом з цим, згідно повідомлення відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 від 03.05.2025 року, станом на 03.05.2025 року повідомлення від Пересипського ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) про вчинення боржником ОСОБА_2 злочину, передбаченого ст. 382 КК України, в межах ВП НОМЕР_1, до відділу поліції не надходило (т. 1, а. с. 71).
В матеріалах справи міститься повідомлення ВДВС про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 за ст. 382 КК України, яке, як вбачається з матеріалів справи, було направлено до поліції 03.06.2025 року (т. 1, а. с. 146 -147).
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не було вжито всіх передбачених законом заходів, спрямованих на реальне виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2023 року у справі №755/11386/21 про визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини.
Суд встановив, що, маючи в матеріалах виконавчого провадження повний текст судового рішення, державний виконавець обмежився формальним ознайомленням боржника із його резолютивною частиною та накладенням штрафів, не забезпечивши фактичного виконання рішення у частині організації контактів батька з дитиною.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що постанова державного виконавця від 11 квітня 2025 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 є передчасною та суперечить вимогам статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення суду фактично не було виконано, а дії виконавця не відповідали меті примусового виконання судового рішення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.
Положеннями ст. 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
За змістом ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.
Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» регламентує, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону).
Відповідно до статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», що визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, передбачено, що діяльність приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; обов'язковості виконання рішень; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Частиною 2 вказаної норми передбачено, що приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Варто ураховувати, що виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
За правилами частин першої та другої цієї статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Відповідно до пункту 8 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5) та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.
Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням. Протилежне свідчитиме про несвоєчасне і неповне вчинення виконавчих дій виконавцем під час виконання рішення суду.
Надаючи оцінку правилам пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, суд враховує, що у разі виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, про усунення перешкод у побаченні з дитиною законодавець у частині другій статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачив спеціальне правило про те, що виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням суду, а у разі якщо вони судовим рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Застосування правил частини другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, не суперечитиме правилами пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом. У таких висновках суд враховує, що у пункті 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» також передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені цим Законом, у тому числі виконавець має дотримуватись вимог частин першої та другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» про забезпечення побачень стягувача з дитиною у час та місці, визначеному рішенням суду.
Отже, колегія суддів відмічає, щоу справах цієї категорії під час виконання виконавчого листа підлягає врахуванню не лише формулювання резолютивної частини судового рішення, відтворене у виконавчому документі, а й повний зміст судового рішення, яким визначено спосіб і порядок участі одного з батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною. Такий підхід є обумовленим спеціальним правовим регулюванням, закріпленим у статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», та становить виняток із загального правила пункту 1 частини другої статті 18 цього Закону.
Та обставина, що у виконавчому листі не відображено конкретний графік побачень стягувача з дитиною, визначений судовим рішенням, не може бути перешкодою для реалізації стягувачем своїх батьківських прав, за захистом яких він звертався до суду. Виконавчий лист є похідним процесуальним документом, який видається саме на виконання судового рішення, а отже має єдину мету, забезпечити його реальне, а не формальне виконання.
Формальне виконання виконавчого документа без урахування дійсного змісту рішення суду, на виконання якого цей документ виданий, у справах про встановлення побачень з дитиною або усунення перешкод у такому спілкуванні, суперечить меті виконавчого провадження та призводить до фактичного нівелювання судового захисту. За таких умов, виконавче провадження перетворюється на процесуальну імітацію, яка не забезпечує відновлення порушених прав.
Колегія суддівзвертає увагуна те, що виконання виконавчого документа не є самоціллю. Єдиною та визначальною метою виконавчого провадження є виконання відповідного судового рішення, яке є обов'язковим для сторін та для державного виконавця як суб'єкта владних повноважень. Саме на державного виконавця покладено обов'язок організувати та забезпечити таке виконання у спосіб, який відповідає змісту рішення суду та вимогам закону.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/11909/21, у якій наголошено, що у разі визначення судом конкретного способу участі одного з батьків у вихованні дитини, державний виконавець зобов'язаний керуватися повним текстом судового рішення, навіть якщо виконавчий лист не містить усіх елементів резолютивної частини.
Із системного аналізу положень статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» убачається, що виконання рішень про встановлення побачення з дитиною передбачає активну модель поведінки виконавця, яка включає: перевірку виконання рішення у визначені рішенням дні та години, залучення органів опіки та піклування, а за необхідності - спеціалістів (психологів), вжиття заходів примусового характеру у разі невиконання рішення, а також застосування передбачених законом обмежень до боржника.
У справі, що переглядається судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що рішенням суду чітко визначено спосіб участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, зокрема, конкретні дні, години та форми такого спілкування. При цьому, державний виконавець мав у своєму розпорядженні повний текст судового рішення, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Водночас, здійснюючи виконавчі дії, він обмежився формальним підходом, фактично звівши виконання рішення до фіксації його невиконання та накладення штрафів, не вживши передбачених законом активних заходів для відновлення контакту дитини з батьком.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що бездіяльність Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка полягала у нездійсненні належних і достатніх заходів примусового виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2023 року у справі № 755/11386/21, є неправомірною.
Також, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що постанова головного державного виконавця від 11 квітня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № 73103743 є протиправною та передчасною, оскільки винесена за відсутності фактичного виконання судового рішення та без вичерпання всього комплексу примусових заходів, передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів відмічає, що закінчення виконавчого провадження за таких умов суперечить завданню виконавчого провадження, принципу обов'язковості судового рішення та позбавляє стягувача реального та ефективного судового захисту.
Перевіряючи висновки суду в частині вимог скарги щодо зобов'язання Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вжити заходів щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду від 12.07.2023 року про контакт дитини з батьком, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.07.2023 року визначено конкретний спосіб участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, який тривалий час фактично не виконується. Незважаючи на відкриття виконавчого провадження, застосування окремих заходів примусового характеру та формальне залучення органу опіки та піклування, реального відновлення порушеного права стягувача на контакт з дитиною не досягнуто.
Колегією суддів вище зазначено про те, що положення ст.. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють спеціальний порядок виконання рішень про встановлення побачення з дитиною та покладають на державного виконавця обов'язок не лише фіксувати факти невиконання, а й активно забезпечувати реалізацію визначеного судом порядку спілкування, у тому числі шляхом координації дій із органами опіки та піклування, залучення фахівців і застосування всього комплексу передбачених законом примусових заходів.
Разом із тим, у справі, що переглядається, встановлено, що державний виконавець обмежився складанням актів про невиконання рішення та накладенням штрафів, не ініціював системної взаємодії з органами опіки та піклування, не забезпечив залучення психолога, а також не вжив заходів, спрямованих на подолання стійкого небажання дитини спілкуватися з батьком. За таких умов, колегія суддів відмічає про те, що відсутність комплексного підходу лише поглиблювала відчуження одного з батьків та унеможливлювала досягнення мети судового рішення.
Колегія суддів ураховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини право дитини висловлювати власну думку не є безумовним правом вето щодо контактів з одним із батьків, а інтереси дитини, як правило, передбачають збереження та підтримання сімейних зв'язків, якщо інше не шкодить її здоров'ю чи розвитку (рішення у справах «Вишняков проти України», «Вихованок проти України», «A.V. проти Словенії»).
Аналогічного підходу дотримався і Верховний Суд у постанові від 08 березня 2023 року у справі № 1309/9120/12, в якій наголошено, що у ситуації тривалого невиконання судового рішення про контакт дитини з батьком обов'язок держави не вичерпується діями конкретного державного виконавця, а вимагає залучення органу вищого рівня, міжрегіонального управління Міністерства юстиції, для розробки та впровадження комплексної стратегії виконання рішення, у тому числі із забезпеченням цільової підтримки дитини та заохочення співпраці між батьками.
Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку про те, що формальне декларування наявності певної «стратегії» без її належної розробки, без залучення компетентних осіб, органів опіки та піклування, психологів і без фактичного відображення таких заходів у матеріалах виконавчого провадження, не відповідає вимогам закону та не може вважатися належним виконанням судового рішення.
У справі, що переглядається, Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), попри очевидну складність виконання рішення та тривале порушення прав стягувача, не ініціювало жодних програм, планів чи інших узгоджених заходів, спрямованих на реальне відновлення контакту дитини з батьком. Доказів розробки комплексної стратегії виконання судового рішення або активної участі міжрегіонального управління у вирішенні цієї проблеми суду надано не було.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога скаржника щодо зобов'язання Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вжити заходів із розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12.07.2023 року у справі № 755/11386/21 є обґрунтованою та відповідає як національному законодавству, так і практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.
Адже, такий підхід є необхідним з огляду на тривалість невиконання судового рішення, характер спору, інтереси дитини та обов'язок держави забезпечити не формальне, а ефективне виконання судових рішень.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду підлягало виконанню виключно за правилами статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» як таке, що передбачає лише обов'язок боржника утриматися від певних дій, є помилковими та такими, що ґрунтуються на формальному, вибірковому тлумаченні змісту судового рішення. Як убачається з матеріалів справи, рішенням суду не лише заборонено чинити перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, а й визначено конкретний спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, що свідчить про наявність позитивного зобов'язання, виконання якого регламентується спеціальною нормою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Саме ця норма встановлює активний характер дій державного виконавця, спрямованих на реальне забезпечення побачень, а не обмеження виконання рішення фіксацією його невиконання. Посилання скаржника на те, що державний виконавець повністю виконав свої обов'язки, зводячи їх до ознайомлення боржника з резолютивною частиною рішення, накладення штрафів та формального повідомлення правоохоронних органів, не може бути прийняте колегією суддів до уваги, оскільки такі дії не призвели до досягнення мети судового рішення, а саме відновлення контакту дитини з батьком. Фактичне ж невиконання рішення суду, підтверджене матеріалами виконавчого провадження, виключає можливість визнання постанови про його закінчення законною, адже завершення виконавчого провадження за відсутності реального виконання є несумісним із принципом обов'язковості судового рішення та свідчить про протиправну бездіяльність державного виконавця, обґрунтовано встановлену судом першої інстанції.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 03 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 12 січня 2026 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура