Унікальний номер справи 760/26383/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/13714/2025
Головуючий у суді першої інстанції О.М. Майстренко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
08 грудня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач Міністерство оборони України
відповідач Військова частина НОМЕР_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Майстренко О. М., в примішенні Солом'янського районного суду м. Києва,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, уточненому у подальшому, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок отримання ним каліцтва, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Військова частина НОМЕР_1 , у якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь у якості компенсації за завдану немайнову шкоду (моральну шкоду) 1 250 000,00 грн та у якості компенсації за завдану майнову шкоду 545 040, 00 грн.
В обґрунтування зявлених позовних вимог вказав, що проходив військову службу у складі особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Перебував на бойових позиціях 10.07.2023, де отримав травмування під час висадки з бойової машини внаслідок обстрілу з боку ворога. Вказане травмування позивач вважає бойовим. Проте незважаючи на травмування він залишився на позиціях відчуваючи сильний біль та постійно приймаючи знеболювальні, на лікування до госпіталю потрапив лише у лютому 2024 року, де йому зробили операцію на хребті.
Позивач вважає, що отримав належну медичну допомогу із запізненням, що заподіяло йому моральну шкоду. Саме внаслідок вказаної операції позивач був визнаний таким, що непридатний до військової служби. При цьому позивач під час лікування не отримав винагороду, так як у військовій частині йому вчасно не видали довідку про обставини травми, яка є підставою для нарахування винагороди. ОСОБА_1 звертався до Військової частини НОМЕР_1 , але йому не видали відповідну довідку і повідомили, що 10.07.2023 не зафіксовано обстрілу бойових позицій, тому травмування позивача не вважається бойовим. Внаслідок вказаного позивач вважає, що йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінив в 1 250 000,00 грн.
Крім того, позивач вважає, що йому заподіяна майнова шкода, оскільки за висновком МСЕК повинна бути встановлена третя група інвалідності. В разі якщо відповідна третя група інвалідності встановлюється у зв'язку із захистом Батьківщини, то позивач має право на разову допомогу у розмірі 757 000,00 грн. станом на 2024 рік. При встановленні позивачу третьої групи інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби, разова виплата становить 211 960,00 грн. Таким чином, на думку позивача, йому заподіяно майнову шкоду у розмірі 545 040,00 грн., що є різницею між вказаними виплатами.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 23.12.2024 залучено до участі у справі співвідповідача - Військову частину НОМЕР_1 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 08.05.2025 закрито провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1, Військової частини НОМЕР_1 про стягнення майнової шкоди у зв'язку з тим, що в цій частині справане підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1, Військової частини НОМЕР_1 , про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове про відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що початковою причиною, що призвела до винекнення підстав для заявлення вимоги про стягнення моральної шкоди стала поведінка посадових осіб ВЧ НОМЕР_1 , які неналежним чином відреагували на травмування позивача в бойових умовах, що відбулося 10.07.2023, а тому необгрунтованим є висновок суду першої інстанцї у тому, що позивачу своєчасно надавалась медична допомога відповідно до звернень. Судом не враховано бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невидачі довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яка все ж таки була видана 21.04.2025, що також є у причинно - наслідковому зв'язку із завданням позивачу моральної шкоди.
Суд першої інстанції зазначив лише дві складові загального обсягу завданої позивачу моральної шкоди (наявність фізичного болю та несвоєчасність надання медичної допомоги), в той час як у позовній заяві він зазначив три складові завдання моральної шкоди - навність фізичного болю, несвоєчасність надання медичної допомоги, відсутність/ненадання довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) та пов'язаність травмування позивача в бойових умовах із захистом Батьківщини.
Представни ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3., який брав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Позивач ОСОБА_1 та представник відповідача ВЧ НОМЕР_1 у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом доставлення судової повістки на поштову адресу позивача, що підтверджується зворотнім повідомлення про вручення поштового віправлення та доставлення судової повістки до електронного кабінету ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується звітом про доставку вихідної креспонденції Київського апеляційного суду.
Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від позивача та відповідача ВЧ НОМЕР_1 не надходило.
Так, суд апеляційної інстанції зауважує, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, з метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності позивача та відповідача ВЧ НОМЕР_1 , оскільки дійшла висновку, що у даній справі неявка вказаних учасників справи не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши пояснення представника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3., який брав участь у розгляді справи в режимі ВКЗ, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Згідно ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно дост. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був мобілізований до лав Збройних Сил України у квітні 2022 року, що підтверджується копією військового квитка позивача.
З первинної медичної картки за формою 100 від 25.07.2023, складеної на позивача встановлено, що позивач отримав травмування у вигляді забою правої стопи, пошкодження зв'язок правого гомілкостопу, що встановлено із копії вказаного документу, який долучений до матеріалів справи. Також у вказаній медичній картці відмічено, що травма має механічний характер і поставлена відмітка «НБ» (не бойова).
З долученої до матеріалів справи копії первинної медичної картки за формою 100 від 05.08.2023 складеної на позивача судом встановлено, що позивачу встановлено діагноз остеохондроз поперекового відділу хребта з помірно вираженим больовим синдромом.
Відповідно до виписки із медичної картки стаціонарного хворого №3576
КНП «Київської міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» встановлено, що позивач звернувся за лікуванням 22.02.2024, хворіє тривалий час, медикаментозне лікування не ефективне; з 22.02.2024 по 06.03.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у зв'язку із ускладненим остеохондрозом поперекового відділу хребта.
Під час лікування позивачу було проведено оперативне втручання із встановленням системи фіксації.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 06.03.2024 встановлено, що захворювання позивача пов'язано із проходженням військової служби і рекомендовано відпустку у зв'язку із хворобою на 30 календарних днів.
Із рапорту від 09.03.2024 командира 5 мінометної батареї 3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , копія якого долучена до матеріалів справи, встановлено, що позивачу була надана відпустка строком на 30 днів.
Із виписки з медичної картки стаціонарного хворого №700 Військово-медичного клінічного центру Північного регіону встановлено, що позивач проходив стаціонарне лікування з 02.07. по 05.07.2024 у зв'язку із остеохондрозом поперекового відділу хребта і був направлений на додаткове стаціонарне обстеження до госпітальної військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 .
Із долученого до матеріалів справи Свідоцтва про хворобу №1105 від 18.07.2024 встановлено, що позивач перебував на лікуванні з 16.07.2024.
У короткому анамнезі (п. 8) вказано, що біль в поперековому відділі хребта турбує тривало, лікувався переважно амбулаторно. На фоні підвищеного фізичного навантаження біль в поперековому відділі хребта посилився. Діагноз (п. 12) міжхребцевий остеохондрозом поперекового відділу хребта з килами дисків зі значним порушенням функцій. Захворювання пов'язане із проходженням військової служби. Непридатний до військової служби із виключенням з військового обліку.
Вказані відомості також відображені у довідці військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 від 18.07.2024 №1105.
Відповідно до змісту витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №256 від 03.09.2024 позивача звільнено у відставку із військової служби на підставі наказу від 01.09.2024 №178-РС та з 03.09.2024 виключено з списків особового складу військової частини та знято з відповідних видів забезпечення.
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №931048 позивачу встановлено третю групу інвалідності вперше з 17.10.2024 строком до 01.12.2025; захворювання пов'язано із проходженням військової служби.
Зазначені вище обставини встановлені судом на підставі письмових доказів, які суд вважає належними, допустимими та достовірними. Крім цього вказані вище обставини визнані у заявах сторін.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач стверджував про спричинення йому відповідачами моральної шкоди та вказував на наявність таких складових моральної шкоди як фізичний біль, несвоєчасність надання медичної допомоги, ненадання довідки щодо обставин травми.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність та необгрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення моральної шкоди. Суд вважав, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що дії або бездіяльність відповідачів призвели до травмування позивача та виникнення в нього захворювання хребта, яке викликало тривалий фізичний біль. Також позивачем не доведено, що йому своєчасно не була надана медична допомога та лікування відповідно до його скарг, а навпаки наявні документи у справі доводять зворотне.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають нормам процесуального та матеріального права, з огляду на таке.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.
Таким чином, наявність шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, оскільки доведенню підлягає наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, крім того необхідним є правильне визначення суб'єкта такої відповідальності.
Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
За змістом ст.ст. 13, 241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов'язаний (повинен) додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, піклуватися про збереження свого здоров'я, не приховувати хвороб, Згідно зі ст. 254 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові (тобто, найближчому до підлеглого прямому начальникові (детальніше у ст.ст. 12, 14, 31 зазначеного закону)), який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що звернувшись до суду із цим позовом, позивач вказував на завдання йому моральної шкоди у зв'язку із тривалим фізичним болем, який він відчував під час проходження військової служби, у зв'язку із травмою та захворюванням, що відчуває й досі, та несвоєчасне надання йому медичної допомоги, яка йому була надана під час проходження військової служби. Крім того, ненадання у подальшому довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) та пов'язаність травмування позивача в бойових умовах із захистом Батьківщини.
Проте матеріали справи спростовують вказані позивачем у позові обставини щодо спричинення йому моральної шкоди з боку відповідачів.
Так, судом встановлено та знайшло своє підтвердження під час перегляду справи апеляційним судом, що позивачу своєчасно та належним чином надавалась медична допомога відповідно до його звернень, що вбачається із первинної медичної картки за формою 100 від 25.07.2023 відносно ОСОБА_1 , де містяться відомості про призначення медичного лікування у зв'язку із травмою правої стопи, пошкодження зв'язок правого гомілкостопу; призначення лікування у зв'язку із діагнозом остеохондроз поперекового відділу хребта із помірно вираженим больовим синдромом. У подальшому, ОСОБА_1 було направлено на стаціонарне лікування.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 18.07.2024 № 1105 вбачається, що позивача було визнано непридатним до військової служби через інше захворювання, а саме міжхребцевий остеохондроз поперекового відділу хребта.
Згідно наявної у матеріалах справи медичної документації, позивач перебував на медичному обстеженні 25.07.2023, але скаржився лише на біль у правому гомілкостопу і не повідомляв про біль у поперековому відділі хребта.
Позивачем не надано доказів на підтвердженя того, що у період з 10.07.2023 по 05.08.2023 він звертався за медичною допомогою із скаргами на біль у поперековому відділі хребта, повідомляв про це свого безпосереднього начальника. Зокрема не надано доказів, які б підтвердили причинний зв'язок між отриманою ним травмою гомілкостопу і наявним у нього захворюванням остеохондроз поперекового відділу хребта.
При цьому із наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово протягом 2024 року знаходився на стаціонарному лікуванні та обстеженні, внаслідок чого було складено медичну документацію щодо його огляду та лікування.
У наявних у матеріалах справи медичних документах (виписці із медичної картки стаціонарного хворого №3576, свідоцтві про хворобу №1105 від 18.07.2024), в розділі анамнез, який складався, в тому числі із слів позивача, останній жодного разу не вказав причиною захворювання травмування саме 10.07.2023, а навпаки вказував, що хворіє тривалий час, лікувався амбулаторно, що не призвело до позитивного ефекту.
Отже, з урахуванням встановленого, обгрунтованим є висновок суду у тому, що ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження того, що дії або бездіяльність відповідачів призвели до травмування позивача та виникнення в нього захворювання хребта, яке викликало тривалий фізичний біль, та не доведено, що йому не була своєчасно надана належна медична допомога та лікування відповідно до скарг.
Та обставина, що ВЧ НОМЕР_1 не видала ОСОБА_1 довідку про обставини травмування, а така довідка була видана позивачу лише 21.04.2025 не свідчить про завдання йому моральної шкоди, оскільки саме лише задоволення адміністративного позову у справі № 560/18047/24 не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями юридичної особи та заподіяною шкодою. Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків, між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Суд апеляційної інстанції вважає, що позивач не надав суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів щодо спричинення йому моральної шкоди, на підставі яких позивач оцінив свої моральні страждання, а також не довів причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідачів і заподіяною шкодою.
При цьому позовна заява та апеляційна скарга містять лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивача, для відшкодування моральної шкоди.
З огляду на встановлені обставини, з урахуванням того, що позивачем не доведено належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами наявність моральної шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідачів і заподіяною шкодою, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що немайнові права позивача не було порушено відповідачами, оскільки ОСОБА_1 не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами завдання йому відповідачами моральної шкоди, причинно - наслідковий зв'язок із рішеннями, діями або бездіяльністю ані ІНФОРМАЦІЯ_1, ані Військової частини НОМЕР_1 .
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Доводи апеляційної скарги про незаконність рішення, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, є неконкретизованими та узагальненими, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.
При цьому колегія суддів зауважує, що наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його обґрунтуванням позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися. А отже доводи позивача щодо незаконності оскаржуваного рішення не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставинам справи, висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.
Так, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/1; постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України та ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Оскільки суд залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з урахуванням п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», на підставі якої ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги суд відносить на рахунок держави.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 15 січня 2026 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна