Справа № 504/801/21
Провадження №2/369/371/25
12.01.2026 року м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Козак І. А., вивчивши матеріали заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шабан Н. В. про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання зобов'язання виконаним та визнання прав,-
У провадженні судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Козак І.А. перебуває вищевказаний позов.
30 грудня 2025 року на адресу суду надійшла заява про забезпечення позову в якій представника позивача просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонити власниці квартири співвідповідачу ОСОБА_3 вчиняти дії з відчуження щодо вказаної квартири; накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачеві ОСОБА_2 , і знаходяться у нього чи в інших осіб, у межах сплаченої позивачем ОСОБА_1 вартості квартири у сумі 22 940,08 (двадцять дві тисячі дев'ятсот сорок) доларів США 08 центів, що станом на дату подання даної заяви становить 961 948,68 грн. по курсу НБУ України 41,9331 грн./дол.США; накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачеві ОСОБА_4 , і знаходяться у нього чи в інших осіб, у межах сплаченої позивачем ОСОБА_1 вартості квартири у сумі 22 940,08 (двадцять дві тисячі дев'ятсот сорок) доларів США 08 центів, що станом на дату подання даної заяви становить 961 948,68 грн. по курсу НБУ України 41,9331 грн./дол.США.
Заява мотивована тим, що предметом позову є визнання у судовому порядку виконаними у повному обсязі зобов?язання позивача зі сплати забезпечувальних гарантійних коштів у сумі еквівалентній 22 940,08 доларів США за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 31.10.2017 року; визнання майнових прав позивача на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 ; зобов?язання відповідача укласти з позивачем договір купівлі-продажу житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , на умовах попереднього договору від 31.10.2017 року.
З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що за час розгляду справи в суді квартиру було двічі продано.
Як зазначає представник позивача, на момент подання даної заяви власником квартири є ОСОБА_3 .
Таким чином відповідач, знаючи про спір свідомо порушивши цілу низку власних зобов?язань по відношенню до позивача та неправомірно передав права на цю квартиру іншій особі. Крім того, відповідач жодного разу з моменту прийняття позовної заяви до розгляду 11.05.2021 року у судове засідання не з?явився. Такі дії свідчать про використання відповідачем часу для передачі прав на квартиру третій особі та вчинення неправомірних дій з метою власного незаконного збагачення, а також про прямий умисел у перешкоджанні позивачу в реалізації його законних прав протягом чотирьох років. Вказані дії відповідача є доказом того, що реальне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, буде ускладнено. На думку представника позивача єдиним способом охорони матеріально-правових інтересів позивача від недобросовісних дій із боку відповідача є забезпечення позову.
Крім того, представник позивача зазначив, що вже звертався до суду із заявою про забезпечення позову, однак ухвалами Києво-Святошинського районного суду від 28.02.2025 та 13.03.2025 року суд відмовив позивачу у задоволенні заяв про забезпечення позову, вказавши, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Відтак, суд визнав наведені позивачем докази щодо необхідності вжиття забезпечення позову недостатньо обґрунтованими.
Дослідивши заяву про забезпечення позову, додані до неї матеріали та матеріали справи, суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1, 3-7 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Статтею 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
В постанові № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» Пленум Верховного Суду України звернув увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
В рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що втручання у право особи, захищене статтею 1 Першого протоколу, має бути виправданим. У цьому зв'язку Суд наголошує на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (див. рішення у справі Брумареску, п. 78).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року по справі № 20/3560/18.
Щодо клопотання в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , суд вважає за необхідне зазначити, що представник позивача просить накласти арешту на вищезазначену квартиру, яка на праві власності належить ОСОБА_3 , проте, як вбачається із долученої до заяви про забезпечення позову інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомо майна щодо об'єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_3 , а тому розбіжність між даними зазначеними представником позивача та інформації з Державного реєстру на нерухоме майно, свідчить про необґрунтованість заявленої вимоги, а отже, задоволенню не підлягає.
Щодо накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачеві та знаходяться у нього чи інших осіб слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також забороною вчиняти певні дії.
Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 по справі № 320/3560/18, заявником суду повинні бути надані відомості щодо конкретного індивідуально визначеного майна, яке належить відповідачу та щодо якого мають вживатись заходи забезпечення позову. Зокрема, Верховним Судом зазначено, що суд може накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат, проте відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Водночас законодавчо визначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, суд може накласти арешт лише на грошові кошти, що належать відповідачеві. Тобто, суд має перевірити, які конкретно грошові кошти належать відповідачеві і де вони знаходяться.
Саме з цією метою положеннями частини першої статті 151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
За таких обставин, законодавством передбачений обов'язок зазначення в заяві про забезпечення позову інших відомостей, необхідних для забезпечення позову. Із наведеного слідує, що відомості про те, на яких рахунках та в яких банківських установах перебувають грошові кошти відповідача, є необхідними для забезпечення позову.
Накладення судом арешту на рахунки відповідача чинним законодавством не передбачене, але суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банках або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. При цьому, відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
Тобто, потенційно може виникнути ситуація, коли буде накладено арешт на рахунки, що використовуються відповідачем для виплати заробітної плати, для обліку коштів соціального страхування, тобто є рахунками зі спеціальним режимом використання чим можуть бути порушені права інших осіб у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
В матеріалах справи та доданих до неї документах не міститься жодної інформації та доказів про наявність будь-яких рахунків, належних відповідачу, на яких знаходяться кошти, на які суд своєю ухвалою може накласти арешт. Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що третій пункт прохальної частини заяви є неконкретизованим в частині зазначення особи на рахунок якої представник позивача просить накласти арешт.
Крім того, законом чітко визначено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Сам факт наявності у відповідача можливості розпоряджатися на свій розсуд належними йому грошовими коштами не є достатньо мотивованою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Одночасно суд роз'яснює, що ця відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних у мотивувальній частині ухвали.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 149, 150, 153,258 ЦПК України, суддя-
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шабан Наталії Василівни про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання зобов'язання виконаним та визнання прав - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Можливість отримати інформацію щодо справи, що розглядається, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: http://ks.ko.court.gov.ua.
Суддя Ірина КОЗАК