Номер провадження 22-ц/821/309/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/5217/23 Категорія: 351000000 Гудзенко В.Л.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
13 січня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіНовіков О.М., Сіренко Ю.В.
секретар Любченко Т.М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача - адвоката Прудивуса М.А. на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.11.2025 (повний текст складено 13.11.2025, суддя в суді першої інстанції Гудзенко В.Л.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства,
у вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, з посиланням на те, що він проживав з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач народила сина ОСОБА_3 . Відомості про батька дитини були вказані на підставі ч. 1 ст. 135 СК України за вказівкою матері та записано батьком ОСОБА_4 . Він знає, що є біологічним батьком дитини, оскільки дитина народилася шляхом застосування репродуктивних технологій. Для цього він їздив особисто з відповідачкою до медичного центру ТОВ «ISIDA-IVF» для проведення відповідних процедур. Після народження дитини він з відповідачкою продовжували проживати разом, похрестили дитину. Однак потім вони перестали проживати разом, він деякий час безперешкодно спілкувався із сином, але в подальшому відповідачка почала чинити перешкоди у їх спілкуванні. У серпні 2023 року він звертався до органу опіки та піклування щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, але отримав відмову, оскільки він не записаний батьком дитини, тому просив визнати його батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; внести зміни до актового запису про народження та змінити прізвище дитини з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.11.2025 позов задоволено частково та визнано ОСОБА_1 батьком дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; внесено зміни до актового запису про народження № 119 від 05.03.2019 про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного Уманським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, в графі «Батьки» батьком дитини замість « ОСОБА_8 » записати « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України».
В частині задоволених позовних вимог рішення суду обґрунтовано тим, що судово-генетичну експертизу за ухвалою суду не було проведено саме з підстав ненадання відповідачкою з дитиною біологічного матеріалу на дослідження, надавши оцінку усім наявним доказам в праві, зокрема показам свідків, в їх сукупності, з урахуванням визнання позивачем себе біологічним батьком дитини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання позивача батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому з боку відповідача суду не надано жодного належного та допустимого доказу, яким б спростовувалися доводи позивача.
В частині позовних вимог щодо зміни прізвища дитини відмовлено з посиланням на те, що дитина з моменту народження має прізвище матері, на даний час проживає разом із матір'ю, виховується нею, батько фактично участі у вихованні не бере (або бере незначну участь), зміна прізвища дитини може негативно вплинути на її психологічний стан, соціальні зв'язки та відчуття ідентичності. З огляду на положення ст.148 СК України, суд дійшов висновку, що в інтересах дитини доцільно залишити прізвище дитини без змін.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача 09.12.2025 через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить його скасувати, ухвалити своє рішення, у разі залишення рішення суду першої інстанції в силі застосувати строки позовної давності.
Вказує, що суд першої інстанції не дослідив доводи, аргументи сторони відповідача, не проаналізував належним чином пояснення свідків позивача, стосовно спільного сумісного проживання сторін у справі, наявність спільного бюджету та спільних покупок, зазначені покази свідків є протиречивими та не підтверджені доказами.
В апеляційній скарзі також зазначено про те, що відомості у свідоцтві про народження дитини про батька внесені зі слів матері, при цьому судом першої інстанції не враховано, що позов у справі подано у вересні 2023 року, а отже, на той час ОСОБА_3 вже мав 4,5 роки, виховувався в сім'ї однією мамою - відповідачкою в справі, спілкування та наявність в нього батька не знав, участі в його утриманні чи вихованні не приймав.
Крім того, скаржник наголошує, що договір на штучне запліднення від 07.12.2017, укладений між клінікою ТОВ «ІСІДА-IVF» та пацієнтом ОСОБА_2 (жінка) ОСОБА_1 (чоловік) та підписаний від свого імені і ОСОБА_1 лише ОСОБА_2 . Матеріалами справи не підтверджується надання згоди ОСОБА_1 на застосування допоміжних репродуктивних технологій, при цьому відсутній зареєстрований шлюб в органах РАЦСу між сторонами. Згоду на перенос ембріонів в порожнину матки від 15.12.2017 позивач також не підписував, тому роль ОСОБА_1 в процесі допоміжних репродуктивних технологій для лікування безпліддя ОСОБА_2 є лише як донора, тому обов'язки та права батька в донора не виникають відносно дитини і не можуть в даному випадку бути підставою для визнання батьківства позивача відносно малолітнього ОСОБА_9 .
В апеляційній скарзі зазначено про те, що ОСОБА_1 вже був одного разу позбавлений батьківських прав у відношенні до свого сина від першого шлюбу рішенням суду та його було засуджено за невиконання батьківських обов'язків.
Також відповідач пояснювала суду, що при укладенні договору з клінікою для штучного запліднення ОСОБА_1 їй за кошти надав свій біологічний матеріал, жодної участі в лікуванні не надавав, звернувся із даним позовом з метою вимагання в ОСОБА_2 коштів, розповсюджував відносно відповідача у вищому навчальному закладі, де вона працює, різні неправдиві інсинуації та вимагав від адміністрації ВУЗу її звільнення. Також відповідач оголошувала в судовому засіданні переписку позивача із нею на телефоні, які залишилися без реагування від суду та аналізу дійсних підстав до звернення з даним позовом в суд.
Стосовно неявки малолітнього ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на проведення судової молекулярної генетичної експертизи у м. Вінниця в апеляційній скарзі зауважено, що сторона відповідача неодноразово повідомляла суд, що дитина відповідача у відповідності до встановленого йому діагнозу має схильність до захитування та не може довгий час їхати в транспорті. При цьому на неодноразово направлений адвокатський запит до Вінницького НДЕКЦ щодо можливості направлення букального епітелію (зразки) малолітнього для продовження проведення судової молекулярно-генетичної експертизи відповідно ухвали суду жодної відповіді не надійшло. Також вказано на те, що було 4 спроби провести судову молекулярну експертизу і всі рази суд намагався провести в м. Вінниця у Вінницькому НДЕКЦ, достовірно знаючи, що відповідач відмовляється та не може їхати в м. Вінницю з малолітнім сином через його хворобу яка спричиняє захитування в транспорті. При цьому сам позивач з'являвся для здачі біологічних зразків лише один раз, достеменно знаючи, що відповідач не приїде. За таких обставин неправомірним є посилання суду першої інстанції як на єдину підставу задоволення позову - неявку малолітнього ОСОБА_9 у Вінницький НДЕКЦ.
Також в апеляційній скарзі йдеться про те, що відповідачем заявлялося про застосування строку позовної давності, яку суд першої інстанції не розглянув взагалі, не виніс з даного приводу жодного процесуального документу та не згадав про це в самому оскаржуваному рішенні у зв'язку з чим сторона скаржника просить задовольнити цю заяву, якщо суд прийде до висновку про обґрунтованість позову по суті.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача вказала на законність і обґрунтованість ухваленого рішення, у зв'язку з чим просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.11.2025 залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00044030857, Уманським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 05.03.2019 зареєстровано актовий запис № 119 про народження ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . У витязі вказано, що відомості про батька внесені за вказівкою заявника матері, відповідно до ст. 135 СК України: батько - ОСОБА_8 , мати - ОСОБА_10 (т.1 а.с.157-158).
07.12.2017 між ТОВ «ISIDA-IVF» та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено Договір № 11351 на перенесення кріоконсервованих ембріонів у порожнину матки (ПЕ). До договору також долучено в якості додатку № 1 вартість медичної допомоги, який підписано ОСОБА_2 і ОСОБА_1 ; згоду на лікування ОСОБА_2 від 07.12.2017; заяву ОСОБА_2 і ОСОБА_1 щодо застосування ДРТ від 07.12.2017; заяву ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на розморожування і перенесення ембріонів від 07.12.2017; заяву ОСОБА_2 на перенос ембріонів в порожнину матки від 15.12.2017 (т.1 а.с.67-70, 71, 72, 73, 74, 75 відповідно).
Листом ТОВ «ISIDA-IVF» №6846/м від 12.01.2024 ОСОБА_2 повідомлено, що на виконання Договору від 15.12.2017 закладом було проведено ембріотрансфер (перенесення двох ембріонів у порожнину матки), за результатами якого імплантація ембріонів не відбулася і вагітність не настала (ХГЧ від 29.12.2017-0,1) (т.1 а.с.66).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно з повідомленням про неможливість проведення експертизи Вінницьким НДЕКЦ МВС України від 16.04.2025 через те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та дитина ОСОБА_5 не з'явились (розгляд апеляційної скарги) (т.1 а.с.164-165).
За даними повідомлення про неможливість проведення експертизи Вінницьким НДЕКЦ МВС України від 25.06.2025 проведення такої неможливе, оскільки до вказаної установи з'явився тільки громадянин ОСОБА_1 , громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не з'явились (т.1 а.с.192-193).
За даними повідомлення про неможливість проведення експертизи Вінницьким НДЕКЦ МВС України від 11.02.2025 проведення експертизи неможливе, оскільки для відбору експертиментальних зразків до вказаної установи з'явився лише громадянин ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 та дитина ОСОБА_5 не з'явились (т.2 а.с.2).
Експертом Вінницького НДЕКЦ МВС України неодноразово визначалися день та час для явки за викликом до експертної установи для надання експерту необхідних матеріалів, однак відповідач з дитиною для відібрання необхідних зразків не з'являлися.
Представник відповідача - адвокат Прудивус М.А. заявив клопотання, датоване 07.06.2024, з метою забезпечення проведення експертизи відібрати зразки букального епітелію неповнолітнього ОСОБА_9 , 2019 р.н., в умовах Уманської дитячої міської лікарні лікарем педіатром з направленням відібраного зразку на адресу суду чи експертам Вінницького НДЕКЦ. Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04.12.2024 відмовлено у задоволенні цього клопотання з посиланням на те, що представник відповідача не довів, що в Уманській міській лікарні є лабораторія для виконання молекулярно-генетичних експертиз, необхідні кабінет та обладнання для відібрання зразків біоматеріалу, а також вказано на те, що вдібрання зразків букального епітелію для проведення судової експертизи у справах про спірне батьківство здійснюється виключно працівником центру - судовим експертом, якому доручено проведення експертизи.
Крім того, судом допитані свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які пояснили, що сторони у справі разом проживали, відповідачку знають як дружину позивача, у них народилася дитина, потім вони розійшлися і позивач не має доступу до дитини.
У позові ОСОБА_1 вказує те, що він є біологічним батьком дитини, після народження сина продовжував проживати разом з відповідачем, вони разом хрестили сина, про що надав копію свідоцтва про хрещення, яке відбулось 11.04.2019, та долучив спільні фотографії позивача з дитиною, в подальшому вони перестали проживати разом, деякий час він безперешкодно спілкувався із сином, але в подальшому відповідач почала чинити в цьому перешкоди, що зумовило його звернення до суду із даним позовом.
У відзиві на позов відповідач факт проживання з позивачем однією сім'єю заперечила, вказала, що дійсно деякий час у неї з позивачем були відносини, вони декілька разів зустрілися та припинили їх ще у 2017 році. Оскільки вона не могла завагітніти, то звернулася до позивача здати власний біоматеріал для штучного запліднення. Після цього вона звернулася в клініку ТОВ «ISIDA-IVF» від свого імені та від імені ОСОБА_1 , уклала договір № 11351 від 07.12.2017. 15.12.2017 її ембріони та біоматеріал позивача були їй перенесенні та за лікування вона сплачувала власні кошти. Оскільки позивач не надавав згоду на перенесення ембріонів, навіть в разі настання вагітності ОСОБА_1 не міг би претендувати на звання батька дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, у зв'язку з цим посилання позивача на ст. 135 СК України є необґрунтованим. Зазначає, що з моменту перенесення ембріона, що був запліднений біоматеріалом ОСОБА_1 , до народження дитини пройшло більше року, тому позивач не є батьком дитини. Також вказувала безпідставною вимогу позивача про зміну прізвища дитини та просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Такими є встановлені обставини, правовідносини, наявні між сторонами у справі на підставі наведених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.
Згідно зі статтею 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, відповідно до частини першої статті 122 СК України, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Визнання батьківства за рішенням суду передбачено статтею 128 СК України.
За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 26.01.2022 у справі №202/5601/18 вказав, що при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів, спір про визнання батьківства за рішенням суду, розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зокрема, обов'язку з утримання дитини.
Відповідно до частини другої, пункту 2 частини третьої статі 128 СК України підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України. Висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи може бути підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку. Разом з тим, підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України, які мають оцінюватися в їх сукупності (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18).
У постанові Верховного Суду від 26.11.2025 у справі №694/2322/22 вказано про те, що обов'язок з доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Національні органи влади, дозволяючи або відхиляючи позов про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, що не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Krisztian Barnabas Toth v. Hungary», № 48494/06, 12 лютого 2013 року, § 33).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
У справі «Йевремович проти Сербії» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив на необхідності вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
У рішенні у справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ вказав, що наразі ДНК-тест - це науковий метод для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.
Отже для встановлення генетичної спорідненості між чоловіком та дитиною об'єктивно необхідне проведення експертного дослідження з даного питання із застосуванням спеціальних знань.
За приписами ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
У постанові Верховного Суду від 10 травня 2022 року в справі № 473/1343/18 (провадження № 61-827св22) зазначено, що ст.109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо. Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі.
З аналізу матеріалів справи вбачається, що відповідач, отримуючи повідомлення про необхідність надання біологічних зразків дитини до експертної установи для забезпечення можливості проведення генетичної експертизи, будучи належним чином повідомлена про час та місце відбору зразків, неодноразово не з'являлася через захитування дитини в дорозі, тобто з причин які не можна визнати як поважні, оскільки вони не є непереборними та такими яких не можна не уникнути взагалі.
Відповідно до карти автомобільних доріг, відстань до м. Вінниця з м. Умань становить 159 км і час в дорозі - до 2,5 години, це - найближчий населений пункт від міста проживання дитини в якому проводять таке дослідження, його реально подолати в декілька етапів із зупинками, враховуючи самопочуття дитини.
Більш того, відповідачка в свою чергу не надала суду жодного експертного дослідження проведеного на її замовлення, яке б могло спростувати або підтвердити позицію ОСОБА_1 .
З урахуванням викладеного вище, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на підставі приписів ст. 109 ЦПК України факт, для встановлення якого у справі призначалася судова генетична експертиза, має бути встановлений, адже експертне дослідження не було проведене внаслідок ухилення від надання біологічних зразків саме відповідача у справі.
Крім того, клопотання представника відповідача від 07.06.2024 про відібрання необхідних зразків в Уманській дитячій міській лікарні або було вирішено ухвалою суду від 04.12.2024 та у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено.
Так, судова генетична експертиза для встановлення батьківства проводиться у спеціалізованих державних (НДЕКЦ МВС) лабораторіях, у яких має відбуватися збір біоматеріалу у дитини та ймовірного батька, висновок встановлених результатів повинен мати юридичну силу. При призначенні експертизи експерт попереджається про кримінальну відповідальність, передбачену ст.ст. 384, 385 КК України, отже не кожна установа уповноважена на проведення експертизи та відібрання необхідних зразків.
При цьому, згідно з ч. 2 ст. 107 ЦПК України експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати.
Призначений судом експерт не має права спілкуватися з учасниками судового процесу поза межами судового засідання, крім випадків вчинення інших дій, безпосередньо пов'язаних із проведенням експертизи.
Посилання в апеляційній скарзі на намагання суду проведення судової молекулярної експертизи у м. Вінниця суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки згідно з ч. 3 ст. 103 ЦПК України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. Призначення експертизи у цій справі відповідає зазначеним вимогам.
Стосовно доводів представника відповідача, викладених в апеляційній скарзі щодо строку позовної давності у цій справі, апеляційний суд виходить з наступного.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 Цивільного кодексу України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Згідно із частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта та п'ята статті 267 ЦК України).
Матеріали справи свідчать, що у цій справі представник відповідача заявляв про застосування наслідків спливу позовної давності як під час розгляду справи судом першої інстанції так і в апеляційній скарзі.
Крім того колегія суддів звертає свою увагу на те, що відповідно до ст. 20 СК України, до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Отже, тлумачення вказаних норм СК України свідчить, що законодавець передбачив дві різні підстави для пред'явлення позовної вимоги про визнання батьківства відповідно до статті 128 СК України та статті 129 СК України.
Так, у ст. 128 СК України регулюється випадок, за яким запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Саме в такому разі особа, яка вважає себе батьком дитини, може подати до суду позовну заяву про визнання свого батьківства. При цьому, з врахуванням змісту ч.1 ст. 20 СК України та ст. 128 СК України, позовна вимога про визнання батьківства згідно зі статтею 128 СК України виключена законодавцем із сфери дії позовної давності.
В свою чергу, ч.1 ст.129 СК України стосується ситуації, за якої оспорити батьківство може чоловік, який вважає себе батьком дитини, а батьком дитини записаний інший чоловік. Тобто позивачем є чоловік, який вважає себе батьком дитини, а відповідачем - чоловік, який записаний батьком дитини. Предметом доказування в цьому разі є відсутність кровної спорідненості між дитиною і чоловіком, записаним як батько в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості між дитиною й особою, яка вважає себе її батьком. До позовної вимоги про визнання батьківства згідно з частиною першою статті 129 СК України застосовується позовна давність в один рік.
У справі, що переглядається, наявний спір між позивачем та матір'ю дитини, відомості про батька якої записані із слів матері, тому судом підлягають застосуванню саме положення ст.128 СК України і, відповідно, до спірних відносин позовна давність не застосовується взагалі.
Такий правовий висновок викладений у постанові ВС від 29.11.2023, справа № 607/23063/21.
Також не знайшли підтвердження посилання представника відповідача, що позивач лише один раз з'являвся до експертної установи, адже вони спростовуються повідомленнями про неможливість проведення експертизи Вінницьким НДЕКЦ МВС України від 25.06.2025 та від 11.02.2025 (т.1 а.с.192-193, т.2 а.с.2), натомість саме відповідач з дитиною не з'являлися до вищевказаної установи для проведення експертизи.
Доводи апеляційної скарги, що позивач надав відповідачу свій біологічний матеріал за кошти та являється лише донором не підтверджені належними та допустимими доказами. При цьому варто вказати, що донор підписує згоду, відмовляючись від батьківських прав і обов'язків. Це робить донорів лише біологічними, але не соціальними батьками. Проте сторонами у справі угод чи договорів з цього приводу укладено не було, отже такі твердження сторони відповідача не можуть братися до уваги. Натомість договір №311351 від 07.12.2017 про перенесення кріоконсервованих ембріонів у порожнину матки (ПЕ) укладено з ТОВ «ІСІДА-ІVF» обома сторонами у справі.
Доводи апеляційної скарги, що позивач вже був позбавлений батьківських прав відносно свого сина від першого шлюбу та його було засуджено за невиконання батьківських обов'язків взагалі не стосуються обставин даної справи.
Інші доводи представника відповідача стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судом першої інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.11.2025 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача - без задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України у зв'язку з відхиленням вимог апеляційної скарги витрати позивача по оплаті судового збору за апеляційний перегляд справи до відшкодування не підлягають.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13.11.2025 у даній справі- залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за скаржником.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повний текст постанови складено 15.01.2026.
Суддя-доповідач
Судді