про закриття апеляційного провадження
15 січня 2026 року
м. Рівне
Справа № 570/3350/17
Провадження № 22-ц/4815/63/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 адвоката Дяденчука А.І. на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 02 жовтня 2017 року, ухвалене в складі судді Красовського О.О., у справі № 570/3350/17
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дітей.
Позов мотивовано тим, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, у них є двоє неповнолітніх дітей. Відповідач добровільно коштів на утримання дітей не надає, у зв'язку з чим просить суд ухвалити рішення, яким стягувати з відповідача на її користь на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/2 частки від усіх його заробітків (доходів) щомісячно.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 02 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дітей - задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/2 частини від усіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11.08.2017 р., до повноліття дітей.
19 серпня 2025 року особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, покликаючись на те що вона є стягувачем у виконавчому проваджені №54758727 від 22 вересня 2017 року про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором. Станом на момент подачі апеляційної скарги, рішення суду ОСОБА_2 не виконане і у нього відсутнє нерухоме майно на яке може бути звернено стягнення. Вважає, що оскаржуваним рішенням суду порушено її права та інтереси, як стягувача без її залучення до участі у справі, що є підставою для скасування такого судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у позові.
Вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 використали своє право на стягнення аліментів на зло правам та інтересам ОСОБА_3 з метою унеможливити виконання рішень судів.
Просила суд скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказують, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просять залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду таким вимогам відповідає.
Встановлено, що 22 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження №54758727 на виконання рішення суду у справі №569/14220/16-ц щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором на користь ОСОБА_3 .
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 02 жовтня 2017 року у справі № 570/3350/14 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/2 частини від усіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11.08.2017 р., до повноліття дітей.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 досягнув повноліття.
Рішенням Рівненського міського суду від 27 липня 2021 року у справі №569/14058/21 стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини його заробітку щомісячно, починаючи з 13.07.2021 і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення двадцяти трьох років.
Зазначені рішення набрали законної сили та перебувають примусовому на виконанні.
В подальшому у грудні 2024 року за заявою ОСОБА_3 відкрито виконавчі провадження №7694594 з примусового виконання рішення Рівненського міського суду від 08 травня 2023 у справі №569/17557/22 та ВП № 76794076 з примусового виконання додаткового рішення Рівненського міського суду від 13 червня 2023 у справі №569/17557/22 .
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями реалізації права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 18 ЦПК України обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або наступні обставини: судове рішення безпосередньо стосується її прав, інтересів та обов'язків, тобто судом вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або у рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їхні процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.
Тобто, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов'язки, або породжують для особи правові наслідки.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Верховний Суд неодноразово у своїх судових рішеннях вказував, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Саме такий висновок зробив Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18), від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23) та Верховний Суд у постановах від 10 вересня 2021 року у справі № 1522/29828/12 (провадження № 61-6594св21), від 14 липня 2022 року у справі № 209/1817/19-ц (провадження № 61-5774св22).
Убачається, що правовідносини щодо сплати аліментів мають місце виключно між платником аліментів, у цьому випадку відповідачем ОСОБА_2 , та утримувачем аліментів - позивачкою ОСОБА_1 .
За наведених фактичних обставин, встановлених при перевірці доводів поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки скаржника, враховуючи предмет спору стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, при вирішенні спору не вирішувалися.
Оскаржуване рішення не містять будь-яких висновків щодо прав та обов'язків скаржника та не порушує його прав. Рішенням суду вирішено питання лише сторін даної справи відносно конкретного предмету спору.
Разом з тим, покликання в апеляційній скарзі про існування виконавчого провадження про стягнення боргу не впливає на вирішення спору, оскільки, відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника.
Отже, примусове виконання рішення можливо не тільки за рахунок заробітної плати відповідача у справі, а й за рахунок усього належного у нього рухомого та нерухомого майна.
Встановивши в межах відкритого апеляційного провадження, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки оскаржуване судове рішення не встановлює, не змінює (припиняє) права та/або обов'язки апелянта та не породжує для неї жодних правових наслідків.
Доводи апеляційної скарги щодо використання сторонами права на зло правам та інтересам ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження, оскільки одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у СК України, а стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що із досягненням повноліття ОСОБА_5 , розмір аліментів, стягнутих із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки не перевищує межу, визначену у чинному законодавстві частиною третьою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», тому постановлення рішення про стягнення аліментів не впливає на можливість виконання боржником ОСОБА_2 судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором.
За наведених обставин апеляційний суду відхиляє аргументи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін немає права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03.04.2008).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. 362 ЦПК України, апеляційний суд ,
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 адвоката Дяденчука А.І. на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 02 жовтня 2017 року закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 15.01.2026 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Шимків С.С.