Справа № 158/1476/25 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч Ю. Л.
Провадження № 22-ц/802/159/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.
08 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
з участю секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Дехтярук Ірина Володимирівна, державний нотаріус Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Єрмолай Лариса Василівна, про визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Дехтярук Ірина Володимирівна, державний нотаріус Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Єрмолай Лариса Василівна, про усунення від спадкування за апеляційною скаргою представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 листопада 2025 року
У травні 2025 року ОСОБА_4 звернувся до суду із первісним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Дехтярук І. В., державний нотаріус Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Єрмолай Л.В., про визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації, обґрунтовуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_6 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який вона успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 .
На випадок своєї смерті ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений 18 грудня 2017 року приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Кузьміч Н. В. за реєстровим № 1638, яким заповіла належне їй майно сину ОСОБА_2 - відповідачу по справі.
Позивач зазначав, що на підставі заповіту 31 січня 2022 року державним нотаріусом Ківерцівської державної нотаріальної контори Єрмолай Л. В. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, номер в реєстрі № 1-67, згідно з яким останній успадкував житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згодом 12 липня 2022 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу, посвідчений нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Дехтярук І. В. за реєстровим № 1743, згідно з умовами якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_5 належний йому вищезгаданий житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, визнано недійсним заповіт ОСОБА_6 , посвідчений 18 грудня 2017 року приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Кузьміч Н. В. за реєстровим № 1638.
Позивач вважає, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане відповідачу ОСОБА_2 на підставі заповіту, який рішенням суду визнаний недійсним, підлягає визнанню недійсним, як і укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу нерухомого майна, а також скасуванню підлягає державна реєстрація права власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, здійснена на підставі цих правочинів.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив суд: 1) визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 31 січня 2022 року, видане державним нотаріусом Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Єрмолай Л. В. за реєстровим № 1-67 на ім'я ОСОБА_2 ; 2) скасувати рішення № 63667166 від 10 травня 2022 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений 12 липня 2022 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В. за реєстровим № 1743; 4) скасувати рішення № 64151924 від 12 липня 2022 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідачів на свою користь понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
У червні 2025 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Дехтярук І. В., державний нотаріус Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Єрмолай Л.В., про припинення права власності та стягнення грошової компенсації.
Крім того, у червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Дехтярук І. В., державний нотаріус Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Єрмолай Л. В., про усунення від спадкування, обґрунтовуючи його тим, що його матір ОСОБА_6 на підставі рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2018 року визнана недієздатною, у зв'язку з наявністю у неї хвороби, яка частково позбавляла її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Ініціатором судового процесу щодо визнання матері недієздатною був ОСОБА_4 , проте він не ставив питання про встановлення опіки над недієздатною матір'ю.
Зазначав, що після визнання матері ОСОБА_6 недієздатною, ОСОБА_4 не навідувався до неї, не опікувався нею, її життям не цікавився, систематично виїжджав за кордон.
Також вказував, що догляд за матір'ю постійно здійснював він разом із дружиною, допомагав матеріально та виконував усю домашню роботу.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд усунути ОСОБА_4 від спадкування за законом першої черги після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з ОСОБА_4 на свою користь понесені по справі судові витрати.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 серпня 2025 року прийнято зустрічні позови ОСОБА_5 та ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_4 та об'єднано вимоги за зустрічними позовами в одне провадження з первісним позовом.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 листопада 2025 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 залишено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 листопада 2025 року первісний позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 31 січня 2022 року, видане державним нотаріусом Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Єрмолай Л. В. за реєстровим № 1-67 на ім'я ОСОБА_2 .
Скасовано рішення № 63667166 від 10 травня 2022 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений 12 липня 2022 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В. за реєстровим № 1743.
Скасовано рішення № 64151924 від 12 липня 2022 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити, в первісному позові ОСОБА_4 відмовити, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_4 та відмову в зустрічному позові ОСОБА_2 у цій справі. Відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_2 , суд свої висновки мотивував тим, що на підтвердження заявлених вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 долучив до позовної заяви протоколи опитування осіб адвокатом свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 №№ 1557, 1558 від 24 січня 2024 року, але такого порядку надання показань свідків цивільно-процесуальним законодавством України не передбачено, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц (провадження № 61-11275св19). Проте, суд першої інстанції застосував практику Верховного Суду, яка не підлягає застосуванню до розглядуваного випадку, так як стосується дійсно не передбаченого законом порядку відібрання нотаріусом показань (пояснень свідків). Протоколи опитування адвокатом осіб ОСОБА_8 та ОСОБА_9 №№ 1557, 1558 від 24 січня 2024 року сформовані відповідно до норм чинного Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (п. 7 ч. 1 ст. 20), опитування проведене у передбаченому законом порядку. Суд не спростував показання опитаних осіб та не викликав їх до суду для безпосереднього допиту у судовому засіданні. Суд безпідставно відкинув подані в законному порядку отримані докази, не спростувавши їх у встановленому процесуальному порядку. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 та його представник не ставили перед судом питання про виклик ОСОБА_8 та ОСОБА_9 для їх допиту як свідків, а тому отримані адвокатом пояснення є законним способом збору доказів. При цьому ставлячи під сумнів пояснення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вони мали процесуальну можливість викликами вказаних осіб як свідків, проте не здійснили цього. Таким чином, позивач за первісним позовом не спростував фактів озвучених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Скаржник вважає, що зустрічний позов є повністю обґрунтований належними та допустимими доказами, здобутими в законному порядку. Що стосується первісного позову ОСОБА_4 , то він обрав неналежний спосіб захисту свого права, оскільки мав лише право на визначення грошової компенсації від суми, отриманої згідно з договором купівлі-продажу, який визнаний судом недійсним. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Що стосується усунення від права на спадкування, то після визнання недієздатною ОСОБА_6 , остання проживала за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 до неї не навідувався, не опікувався, її життям не цікавився. Згідно з актом комісії міської ради № 11-727/2/02-07 від 11 грудня 2023 року, зі слів сусідів, ОСОБА_4 з 2000 року за вказаною адресою не проживав. Разом з тим, ОСОБА_4 після визнання матері недієздатною регулярно покидав межі Україні, виїздив на заробітки, і взагалі ніяким чином не піклувався про її здоров'я. Все життя піклування за ОСОБА_6 здійснювали її другий син - ОСОБА_2 із жінкою ОСОБА_8 , що підтверджується протоколом опитування осіб адвокатом, а саме: опитування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Таким чином, фактично все життя ОСОБА_4 не піклувався про власну матір, ініціював процедуру визнання її недієздатною з корисливих мотивів з метою отримання спадщини, не просив призначити його опікуном матері та на сьогодні претендує на спадщину. В свою чергу ОСОБА_2 , який здійснював постійний догляд за нею, допомагав матеріально та виконував домашню роботу у її оселі, повинен доводити своє право на майно та ділити майно з братом, який ніяким чином не допомагав в опіці над матір'ю.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив первісний позов ОСОБА_4 та відмовив у зустрічному позову ОСОБА_2 у цій справі. Відповідач ОСОБА_2 , надавши протоколи опитування свідків (які були допитані для іншої справи), повинен був усвідомлювати вимоги до опитування свідків під час судового розгляду, з необхідністю приведення їх судом до присяги. Зважаючи на це, Ківерцівський районний суд Волинської області з дотриманням вимог законодавства надав правову оцінку протоколам опитування осіб, не прийнявши їх до уваги. Крім того, надані ОСОБА_2 докази у сукупності не дають підстав для усунення позивача від права на спадкування, оскільки саме останній ініціював у 2017 році судовий процес про визнання матері недієздатною, проте на даний час ОСОБА_2 звинувачує свого брата у відсутності догляду за матір'ю, при цьому попередньо публічно заперечуючи її хворобу за наявності медичних діагнозів. Наведене свідчить про маніпулювання і підтасовування фактів саме зі сторони ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_4 жодним чином не заперечує право ОСОБА_2 на спадкове майно, про що останній зазначав у зустрічній позовній заяві.
Інші учасники справи відзивів на апеляційну скаргу не подали.
Позивач ОСОБА_4 , відповідачі ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Дехтярук І. В., будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини неявки апеляційний суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляли.
Відповідач ОСОБА_5 та державний нотаріус Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області Єрмолай Л. В. в судове засідання також не з'явилися, але 06 та 07 січня 2026 року засобами поштового зв'язку подали до апеляційного суду заяви, в яких просили проводити апеляційний розгляд справи за їх відсутності.
Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності вказаних учасників справи згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.
Протокольною ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 січня 2026 року відмовлено у зупиненні провадженні у цій справі до набрання законної сили рішенням суду за наслідками розгляду зустрічного позову ОСОБА_5 про припинення права власності та стягнення грошової компенсації.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 17 серпня 2024 року (а.с.23, т. 1).
Позивач за первісним позовом ОСОБА_4 є сином спадкодавця ОСОБА_6 , що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 17 серпня 2021 року (а.с.24, т. 1).
13 вересня 2021 року ОСОБА_4 звернувся до Ківерцівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.30, т. 1).
Згідно із заповітом, посвідченим 18 грудня 2017 року приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Кузьміч Н. В. за реєстровим № 1638, ОСОБА_6 на випадок своє смерті заповіла все належне їй майно ОСОБА_2 (а.с.25, т. 1).
31 січня 2022 року державним нотаріусом Ківерцівської державної нотаріальної контори Єрмолай Л. В. за реєстровим № 1-67, видано свідоцтво про право на спадщину за вищезазначеним заповітом, згідно з яким ОСОБА_2 успадкував житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті матері ОСОБА_6 (а.с.26, т. 1).
На підставі зазначеного свідоцтва про право на спадщину за заповітом державним нотаріусом Ківерцівської державної нотаріальної контори Єрмолай Л. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №63667166 від 10 травня 2022 року (а.с.7, 8, т. 1).
Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченим приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В. за реєстровим № 1743, ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_5 належний йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим Ківерцівською державною нотаріальною конторою 31 січня 2022 року за реєстровим № 1-67, житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13-16, т. 1).
На підставі вказаного договору купівлі-продажу приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 64151924 від 12 липня 2022 року (а.с.7, т. 1).
Судом також встановлено, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, у цивільній справі № 158/1037/22 визнано недійсним заповіт ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Кузьміч Н. В. 18 грудня 2017 року (а.с.17-21, т. 1).
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 16 ЦК України).
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Статтею 1301 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) міститься правовий висновок, згідно з яким у ст. 1301 ЦК України підставою визнання свідоцтва недійсним передбачено відсутність права спадкування в особи, на ім'я якої видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановивши, що заповіт, посвідчений 18 грудня 2017 року приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Кузьміч Н. В. за реєстровим № 1638, рішенням суду визнано недійсним, тому дійшов цілком правильного висновку про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 31 січня 2022 року державним нотаріусом Ківерцівської державної нотаріальної контори Єрмолай Л. В. за реєстровим № 1-67, на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_4 не був стороною оспорюваного договору купівлі-продажу згаданого житлового будинку від 12 липня 2022 року, укладеного між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , проте він має право на оскарження даного правочину, оскільки є заінтересованою особою, яка має право на спадкування вказаного майна. Оскільки у ОСОБА_2 , як продавця за договором купівлі-продажу спірного майна від 12 липня 2022 року, не виникло право його продажу, з огляду на визнання рішенням суду недійсним заповіту від 18 грудня 2017 року, складеного на ім'я ОСОБА_2 , тому останній укладаючи договір купівлі-продажу від 12 липня 2022 року з ОСОБА_5 , не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, бо фактично не був власником спірного майна, яке ним було відчужено, що як правильно вважав суд першої інстанції, є підставою для визнання договору недійсним. Ураховуючи визнання недійсними судом зазначених правочинів, правильним також є висновок суду про задоволення похідних позовних вимог первісного позову про скасування рішень про державну реєстрацію прав державного нотаріуса Ківерцівської державної нотаріальної контори Єрмолай Л. В. №63667166 від 10 травня 2022 року та приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Дехтярук І. В. № 64151924 від 12 липня 2022 року.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_4 обрав неналежний спосіб захисту свого права, а мав лише право на визначення грошової компенсації від суми, отриманої згідно з договором купівлі-продажу, який визнаний судом недійсним, а тому неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин, є безпідставними. Сторона відповідача вказувала на добросовісність набувача, проте ОСОБА_4 ще не є набувачем спадкового майна, оскільки на даний час ОСОБА_5 є єдиним власником майна, частина якого може бути набута у спадщину ОСОБА_4 . У цій справі позивачем оспорюються документи, які є перешкодою для визнання за ним права власності, оскільки діє презумпція правочину і ОСОБА_4 не вичерпано всі засоби для визнання за ним права власності на спадкове майно, зокрема шляхом подання до нотаріальної контори заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на частину спадкового майна, оскільки як зазначалося раніше, позивач не заперечував право відповідача ОСОБА_2 на спадкове майно.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду про задоволення первісного позову ОСОБА_4 та не містять підстав для скасування рішення суду у зазначеній частині.
Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, з огляду на таке.
Так, судом встановлено, що згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 12 від 03 січня 2018 року ОСОБА_6 на момент проведення експертизи виявляла ознаки хронічної психічної хвороби (недоумства) у вигляді деменції при хворобі Альцгеймера з раннім початком, що позбавляє її можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2018 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано недієздатною.
З акту № Н727/2/02-07 від 11 грудня 2023 року вбачається, що ОСОБА_4 зі слів сусідів з 2000 року за адресою: АДРЕСА_1 , не проживав (а.с.88, т. 1).
Згідно з повідомленням Державної прикордонної служби №19-40809/18/24-Вих від 12 червня 2024 року ОСОБА_4 за період з 08 листопада 2017 року по 01 січня 2022 року неодноразово перетинав кордон України (а.с.93, т. 1).
ОСОБА_2 на підтвердження заявлених вимог за зустрічним позовом долучив до позовної заяви протоколи опитування осіб адвокатом №№ 1557, 1558 від 24 січня 2024 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с.89-92, т. 1).
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 свої вимоги мотивував тим, що після визнання матері ОСОБА_6 недієздатною, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4 не навідувався до неї, не опікувався нею, її життям не цікавився, систематично виїжджав за кордон. При цьому догляд за матір'ю постійно здійснював він, ОСОБА_2 , разом із дружиною, допомагав матеріально та виконував усю домашню роботу. Вважає, що наведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_4 ухилявся від виконання обов'язку щодо утримання своєї матері як спадкодавця, а також ухилився від надання допомоги їй, яка через хворобу перебувала у безпорадному стані, що є підставою для усунення його від права на спадкування за законом.
Згідно з ч. 3 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Частиною 5 ст. 1224 ЦК України визначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за позовом заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.
Ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (див. постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15 та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16).
Суд першої інстанції відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_2 , обґрунтовано виходив з того, що він не надав належних і допустимих доказів потреби спадкодавця у наданні допомоги саме ОСОБА_4 , а також доказів того, що останній свідомо не виконував встановленого законом обов'язку щодо надання допомоги спадкодавцю, що у розумінні ч. 5 ст. 1224 ЦК України не може бути підставою для усунення його від права на спадкування після смерті матері ОСОБА_6 . Разом з тим, як встановлено з пояснень представника позивача в апеляційному суді, спадкодавець ОСОБА_6 хворіла на хронічну психічну хворобу у вигляді деменції при хворобі Альцгеймера і постійно перебувала у психіатричному лікувальному закладі під наглядом лікарів, де її відвідували і надавали допомогу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Суд також урахував і те, що надані ОСОБА_2 протоколи опитування адвокатом осіб ОСОБА_8 та ОСОБА_9 №№ 1557, 1558 від 24 січня 2024 року не є самостійним джерелом доказів у розумінні ЦПК України, а є фактично формою фіксації пояснень зазначених осіб, та не заміняє собою показань свідків. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не спростував покази опитаних осіб та не викликав їх до суду для безпосереднього допиту в судовому засіданні, є безпідставними. ОСОБА_2 та його представник не були позбавлені права заявити у суді першої інстанції клопотання про допит вказаних осіб в якості свідків з метою встановлення наявності чи відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги зустрічного позову. Згідно з вимогами ЦПК України суд не ініціює виклик свідків самостійно, а це робиться за заявою учасника справи (позивача, відповідача, третьої особи). Учасник подає клопотання, в якому вказує ім'я свідка, його місце проживання/роботи та обставини, які він може підтвердити, а суд вже розглядає це клопотання та ухвалює рішення про виклик або відмову. Покликання скаржника на те, що ОСОБА_4 повинен був клопотати про виклик свідків, також не заслуговують на увагу, оскільки не узгоджується із принципом диспозитивності, згідно з яким кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).
Оскільки всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не довів належними, достатніми та достовірними доказами обставин, які мають значення для справи і на які він посилався як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні його зустрічного позову.
Висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду, були предметом розгляду суду першої інстанції, яким суд надав належну правову оцінку, а тому не потребують повторної оцінки апеляційним судом.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення та відсутність підстав для його скасування.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 листопада 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді: