Справа №760/17123/22 2/760/8823/26
15 січня 2026 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Верещінської І.В., за участю секретаря судового засідання Негари А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомленням учасників справи цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів,
У листопаді 2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів.
Свої вимоги мотивує тим, що відповідач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримував пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
12.02.2020 року відповідача поновлено на службі в поліції та призначено на посаду головного спеціаліста відділу управління об'єктами державної власності управління інвестицій та нерухомого майна Департаменту управління майном.
Однак відповідачу нараховувалась пенсія до 30.05.2021 року, у зв'язку з чим йому було надміру сплачено кошти у розмірі 176 533,32 грн., оскільки той всупереч вимогам ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не повідомив орган пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють припинення виплати пенсії.
У зв'язку із вищезазначеним позивач просить стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти у розмірі 176 533 грн. 32 коп.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2022 цивільну справу передано для розгляду судді Солом'янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 01.12.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2024 цивільну справу передано для розгляду судді Солом'янського районного суду м. Києва Верещінській І.В.
Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримував пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
12.02.2020 року відповідача поновлено на службі в поліції та призначено на посаду головного спеціаліста відділу управління об'єктами державної власності управління інвестицій та нерухомого майна Департаменту управління майном.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» пенсіонери зобов'язані повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. В разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду. Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера (подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі його сім'ї тощо), можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень органу, який призначає пенсію, чи суду.
Згідно ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Частиною 1 статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що механізм повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення таких сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме, через зловживання, зокрема, у випадку надання недостовірної інформації або ненадання інформації, обов'язковість подання якої передбачена законодавством.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.
Так, зокрема, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України).
Закон встановлює два виключення з цього правила: по - перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по - друге, у разі недобросовісності з боку набувача.
При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються. Отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності рахункової помилки з боку особи, яка проводить таку виплату та недобросовісності з боку набувача.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14, а також у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019року у справі № 607/4570/17-ц.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь - якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Виходячи із аналізу ст. 1215 ЦК України обов'язок довести наявність рахункової помилки або недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказів, які б свідчили про рахункову помилку з боку Управління, чи надання відповідачем завідомо неправдивих даних, які стали підставою для перерахування пенсії, а також зловживань з боку відповідача при отриманні пенсії, позивачем надано не було.
Повертаючись до матеріалів справи суд не встановив, а позивач не довів зловживання відповідачем або подання недостовірних даних при поданні документів на оформлення пенсії.
Влаштування відповідача на роботу не свідчить про недобросовісність його поведінки, яка б сприяла безпідставному отриманню останнім пенсії.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов переконання, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати правило, встановлене частиною першою статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України, які є спеціальними правовими нормами для цих правовідносин, в той час як положення ст. 1212 ЦК України є загальною правовою нормою.
Суд застосовує спеціальні норми, які регулюють спірні правовідносини та містяться у вищевказаному законі та ст. 1215 ЦК України, не застосовуючи ст. 1212 ЦК України на яку посилався позивач у позовній заяві, адже така містить загальні положення про зобов'язання у зв'язку із набуттям майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, враховуючи правові позиції висловлені Верховним Судом, недоведеність позивачем недобросовісності дій відповідача чи зловживання з боку останнього, а також наявності рахункової помилки, суд вважає, що правових підстав для задоволення позову немає.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову, з відповідача не підлягають стягненню на користь позивача понесені останнім судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись статями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів - відмовити.
Повне найменування сторін:
позивач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.В. Верещінська