Справа № 240/2501/24
15 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Гонтарука В. М. Сторчака В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження звіт військової частини НОМЕР_1 про виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 81 553,95 грн за весь час затримки виплати-за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 28.01.2024.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024 скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року.
Прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково:
-визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення, за період з 29.01.2020 по 27.01.2024;
-зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення, за період з 29.01.2020 по 27.01.2024.
В решті позову відмовлено.
В подальшому, позивачем подано до суду апеляційної інстанції заяву про встановлення судового контролю за виконанням постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 заяву ОСОБА_1 про встановлення контролю за виконанням судового рішення, задоволено:
-зобов'язано військову частину НОМЕР_1 подати у місячний строк з дати прийняття даної ухвали звіт про виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024 у адміністративній справі №240/2501/24.
Проте, відповідачем доказів фактичного виконання рішення та матеріалів звіту до суду, в установлений ухвалою від 30.09.2025 строк, не надано, а тому ухвалою від 06.11.2025 встановлено військовій частині НОМЕР_1 новий строк подання звіту про виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №240/2501/24; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 протягом 30 днів з дня отримання даної ухвали подати звіт про виконання рішення суду у справі №240/2501/24; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 надати суду відомості про керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення у справі №240/2501/24, а саме: прізвище ім'я по-батькові; розрахунковий номер облікової картки платника податків.
08.12.2025 надійшов звіт про виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024.
Зважаючи на те, що до звіту, поданого на виконання ухвали суду від 06.11.2025 додано копії виписок з рахунків "Клієнт казначейства-Казначейство", в яких міститься загальна інформація та з якої неможливо встановити, які дії вчинені конкретно на виконання судового рішення у справі № 240/2501/24, колегією суддів вирішено призначити розгляд звіту військової частини НОМЕР_1 у відкритому судовому засіданні на 13 січня 2026 року о 10:00 та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 до 12.01.2026 надати суду інформацію про вчинення дій та заходів, спрямованих конкретно на виконання судового рішення у справі № 240/2501/24.
На виконання зазначеної ухвали відповідач 10.01.2026 подав до суду додаткову інформацію щодо виконання судового рішення у даній справі.
В свою чергу, позивач подав заяву про виклик експерта.
Також ОСОБА_1 подавалися клопотання про накладення штрафу на керівника військової частини НОМЕР_1 .
В зв'язку з неявкою сторін в судове засідання, розгляд звіту колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви та матеріали виконання звіту, колегія суддів вважає, що остання підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
У ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ч.ч. 4,7 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
За правилами ч.ч.2,3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно зі ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
За змістом ч.1 ст.382 КАС України (в редакції станом на момент прийняття постанови від 14.10.2024) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Ч.1 ст.382 КАС України (в редакції чинній на момент подання заяви про встановлення судового контролю) визначено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
За змістом частин першої та другої статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Колегією суддів з'ясовано, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024 у даній справі зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення, за період з 29.01.2020 по 27.01.2024.
Відповідачем у звіті, поданому 08.12.2025 вказано, що військова частина НОМЕР_1 вчинила усі необхідні дії визначені нормативно-правовими актами для виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024 року у справі №240/2501/24 та очікує коштів від розпорядника вищого рівня (фінансування від Кабінету Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на виконання цих завдань). Станом на теперішній час за кодом видатків бюджету 2800 "Інші поточні видатки" у військової частини НОМЕР_1 відсутні кошти для виконання судових рішень. Зазначена проблема бюджетного фінансування видатків бюджету 2800 "Інші поточні видатки" доведена до ІНФОРМАЦІЯ_1 спільно з Генеральним штабом Збройних Сил України вживаються заходи щодо забезпечення відповідного фінансування.
В зв'язку з тим, що інформація надана відповідачем містила загальні відомості з яких неможливо було встановити, які дії вчинені конкретно на виконання судового рішення у справі № 240/2501/24, суд зобов'язав відповідача надати інформацію про вчинення дій та заходів, спрямованих конкретно на виконання судового рішення у справі № 240/2501/24.
10.01.2026 від військової частини НОМЕР_1 надійшла заява, в якій зазначено, що в межах власних повноважень з метою виконання рішення у справі № 240/2501/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 вчинено наступні дії: після проведення необхідних розрахунків щодо суми коштів, необхідних для виконання рішення, військова частина НОМЕР_1 звернулася 22.10.2024 року вих.№813/24930 до розпорядника коштів вищого рівня (військової частини НОМЕР_2 ) з клопотанням про виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 року у справі №240/2501/24. Також розпоряднику вищого рівня було надана відповідна довідка-розрахунок; розпорядником коштів вищого рівня (військовою частиною НОМЕР_2 ) було надано погодження від 25.10.2024 року вих. №117/28692 на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 року у справі №240/2501/24. Військовою частиною НОМЕР_3 після отримання погодження був здійснений та надісланий розрахунок потреб в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 “Інші поточні видатки» за напрямком грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
Надаючи правову оцінку вказаним доводам відповідача, колегія суддів виходить із такого.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, можуть бути виключно: установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.
Частиною 3 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.
За змістом пунктів 1.2, 1.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 (далі - Правила), забезпечувальний фінансовий орган - фінансовий орган головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, до мережі якого належать розпорядники коштів третього рівня.
Розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони є:
Міністр оборони - головний розпорядник;
командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів другого рівня);
командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі - розпорядники коштів третього рівня ). Пунктом 1.5 Правил визначено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
Розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином:
розпорядники коштів другого рівня - через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, командувань окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту.
Відповідно до п.1.4 Правил, забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) (далі - служби забезпечення) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення.
Аналіз вказаних положень вказує на те, що головним розпорядником бюджетних коштів в Міністерстві оборони є Міністр оборони України, командувач Сухопутних військ Збройних Сил України є розпорядником бюджетних коштів нижчого (другого) рівня, командири військових частин є розпорядниками бюджетних коштів третього рівня.
Тобто, за відсутності надходження коштів від розпорядників бюджетних коштів вищого рівня, командир військової частини позбавлений можливості забезпечити фінансування на виконання судових рішень.
В той же час, колегія суддів зазначає, що відповідач як до звіту від 08.12.2025, так і до звіту від 10.01.2026 не долучив доказів на підтвердження того, що в розрахунок потреби в коштах, на виконання рішень судів, включено зокрема і рішення суду у справі № 240/2501/24.
Так, відповідач у звіті від 10.01.2026 посилається на те, що військова частина НОМЕР_1 звернулася 22.10.2024 року вих.№813/24930 до розпорядника коштів вищого рівня (військової частини НОМЕР_2 ) з клопотанням про виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 року у справі №240/2501/24. Також, що розпоряднику вищого рівня було надана відповідна довідка-розрахунок; розпорядником коштів вищого рівня (військовою частиною НОМЕР_2 ) надано погодження від 25.10.2024 року вих. №117/28692 на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 року у справі №240/2501/24.
Однак ні клопотання від 22.10.2024 року вих.№813/24930, ні погодження від 25.10.2024 року вих. №117/28692, не надано.
Таким чином, відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів третього рівня не надано доказів на підтвердження здійснення усіх залежні від нього дії щодо забезпечення фінансування на виконання рішення суду у справі № 240/2501/24, а саме включення суми коштів, необхідних для виплати за вказаним рішенням суду до заявки-розрахунку на фінансування до головного розпорядника бюджетних коштів.
Слід звернути увагу і на те, що відповідач, стверджуючи про те, що кошти на виконання рішення суду нараховані позивачу, навіть не вказує розміру цієї суми.
Відповідно до частини другої статті 382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у прийнятті звіту військової частини НОМЕР_1 необхідно відмовити.
При цьому, колегія суддів вважає, що не підлягає задоволенню заява позивача про виклик експерта, оскільки під час розгляду звіту судом вже встановлено, що відомості надані відповідачем, не є доказами, що підтверджують виконання рішення суду.
Поряд з цим колегія суддів вказує на таке.
Як було зазначено вище, ч.1 ст.382 КАС України в редакції, яка діяла на момент прийняття постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024 передбачалося, що заява про подання звіту про виконання судового рішення розглядається судом який ухвалив судове рішення в адміністративній справі. Однак, в подальшому, ч.1 ст.382 КАС України зазнала змін, відповідно до яких суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2025 року у справі №380/12153/20, де розглядалося питання щодо встановлення судового контролю судом апеляційної інстанції звернув увагу на наступне: "...що процесуальний закон передбачає (встановлює) можливість апеляційного оскарження ухвали про застосування штрафу за невиконання судового рішення, а також ухвали про відмову у прийнятті звіту суб'єкта владних повноважень.
У цьому зв'язку Суд зважив на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 01 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023, з покликанням (пункт 4.3.3), з-поміж іншого, на абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 21 липня 2021 року № 5-р(ІІ)/2021, мовив: «Сутнісний зміст права на судовий захист, що його встановлено частиною першою статті 55 Конституції України, слід визначати як у зв'язку з основними засадами судочинства, визначеними приписами частини другої статті 129 Конституції України, так і з урахуванням змісту права на справедливий суд, визначеного у статті 6 Конвенції [про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)] та витлумаченого Європейським судом із прав людини».
Далі в Рішенні від 01 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023 зазначено, що право на справедливий суд за змістом статті 6 Конвенції охоплює, зокрема, право на справедливий судовий розгляд.
У практиці Європейського суду з прав людини одним зі складників широкої концепції справедливого судового розгляду є «принцип рівності можливостей, відповідно до якого кожній стороні має бути надана розумна можливість представляти свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище vis-а-vis її опонента» [рішення у справі Надточій проти України від 15 травня 2008 року (заява 7460/03), § 26]. Із цього випливає, що рівність процесуальних можливостей сторін у судовому процесі є невідокремним складником права на справедливий суд.
В українському правопорядкові «рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом» є однією з основних засад судочинства (пункт 1 частини другої статті 129 Конституції України).
Конституційний Суд України, за текстом Рішення від 01 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023, наголошує, що засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом має бути забезпечена під час судового розгляду будь-якої справи в суді першої інстанції і під час апеляційного провадження. Неоднаковий обсяг права на судовий захист, зокрема права учасника судового провадження на апеляційне оскарження судових рішень, має бути об'єктивно та обґрунтовано виправданим. У протилежному разі це буде непропорційним обмеженням права особи на апеляційне оскарження судових рішень, порушуватиме засаду рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, буде несумісним із вимогою справедливого судового розгляду як складником права на справедливий суд, а отже, спричинить порушення права на судовий захист.
Об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13 березня 2023 року (справа № 440/2582/20), з-поміж іншого, зауважила, що: «Перегляд судового рішення в апеляційній інстанції спрямований на те, щоб мінімізувати вплив суб'єктивних факторів (неповного з'ясування обставин справи, неадекватного тлумачення норми права чи припису закону, іншої судової помилки), які могли б перешкодити винести обґрунтоване і справедливе судове рішення в суді першої інстанції. Таким чином, право на апеляційне оскарження є однією з гарантій, яка забезпечує повноцінну реалізацію права на судовий захист прав людини і громадянина, викладеного в частині першій статті 55 Конституції України, а отже, обов'язку держави гарантувати і захищати права і свободи як засади конституційного ладу відповідно до статті 3 Конституції України».
У цій самій постанові читаємо також, що « пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України містить істотну відмінність у визначенні обсягу такого закріплення: якщо право на касаційне оскарження може бути реалізоване лише у визначених законом випадках, то стосовно права на апеляційне оскарження (перегляд справи) таке обмеження відсутнє. У зв'язку з цим слід взяти до уваги положення частини першої статті 64 Конституції України, відповідно до якого конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Прикладом конституційної вказівки на можливість такого обмеження якраз і є застереження у пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України стосовно права на касаційне оскарження. Відсутність подібної вказівки стосовно права на апеляційне оскарження у контексті статті 64 Конституції України означає, що це право не може бути обмежене законом. Крім того, частина друга статті 129 Конституції України у пункті 1 містить ще одну, принципово важливу основну засаду судочинства - вимогу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Ця вимога, яка є конкретизацією більш загального конституційного принципу рівності, закріпленого частиною першою статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом» (пункти 32, 33 35 постанови Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 440/2582/20).
Суд звертає увагу, що у цій справі скаржник (апелянт), яким є Окружний адміністративний суд міста Києва (у спірних правовідносинах цей суб'єкт має статус розпорядника публічної інформації), ініціював апеляційний перегляд ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 380/12153/20 (про відмову у прийнятті звіту і накладення штрафу) з покликанням на наведені приписи статей 3811 - 3823 КАС України, які, варто підкреслити, набрали чинності з 19 грудня 2024 року, тобто після того, як Восьмий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 26 січня 2023 року про встановлення судового контролю, але «процесуальні» наслідки якого [судового контролю] - ґрунтовані, своєю чергою, на результатах розгляду звіту відповідача як суб'єкта владних повноважень-з'явилися уже під час дії нового (зміненого) нормативного регулювання зазначеного процесуального механізму.
Суд звертає увагу на цей аспект у зв'язку з тим, що у цій справі (№ 380/12153/20) об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу від 30 квітня 2024 року, якою закрила касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2023 року про накладення штрафу в порядку судового контролю, на тій підставі, що ухвали суду апеляційної інстанції про накладення штрафу та ухвали з інших питань судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, постановлених судом відповідно до статті 382 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню..."
Отже, зважаючи на те, що станом на 14.10.2024 діяла редакція закону, якою передбачалося подання заяви про встановлення судового контролю до суду який прийняв рішення, колегія приходить до висновку, що право позивача на подання такої заяви до суду апеляційної інстанції має бути реалізоване шляхом розгляду звіту відповідача та встановлення нового строку на подання звіту про виконання судового рішення.
Однак, враховуючи зміни, внесені Законом № 4094-IX від 21.11.2024 до ст.382 КАС України, колегія суддів вважає, що необхідно зобов'язати відповідача подати звіт до суду першої інстанції, з метою недопущення обмеження права позивача на оскарження в апеляційному порядку ухвали, прийнятої за наслідками розгляду звіту.
Щодо накладення на керівника штрафу, колегія суддів виходить із наступного
Відповідно до частини 3 ст. 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина-до Державного бюджету України (частина четверта статті 382 КАС України.
Таким чином, з відмовою у прийнятті звіту про виконання судового рішення закон пов'язує накладення штрафу на керівника суб'єкта владних повноважень у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 01 січня 2025 року (тобто, на дату розгляду питання про вжиття заходів судового контролю) становить 3028,00 грн. Тож мінімальна сума штрафу, який передбачений законом у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту, становить 60560,00 грн.
Пам'ятаючи про те, що штраф, поряд з «каральною» функцією, покликаний також спонукати до виконання судового рішення, а сам механізм судового контролю, в рамках якого застосовується цей вид юридичної відповідальності, призначений для того, щоб забезпечувати дієвість права особи на судовий захист, видається закономірним (передбачуваним), що ухвала суду про відмову у прийнятті звіту має розкривати сутність проблеми та обставин, які у своїй сукупності, з погляду цього суду, спричинилися до того, що судове рішення не виконано. Без аналізу причин невиконання судового рішення, у зіставленні зі змістом останнього [судового рішення], як і, власне, без пояснення того, в чому полягає це невиконання, застосування штрафу до керівника суб'єкта владних повноважень не виконуватиме свого призначення у вимірі механізму судового контролю, а, що гірше, може навіть сприйматися як вияв упередженого ставлення, що несумісне зі змістом права на справедливий суд.
Колегія суддів вважає, що накладення штрафу лише з причини відмови у прийнятті звіту щодо виконання судового рішення у справі № 240/2501/24, але безвідносно до з'ясування причин його невиконання та діями керівника суб'єкта владних повноважень у цій процедурі, у сукупності, не відповідає точному змісту процесуального закону, який регулює спірні правовідносини, та суперечить меті і завданню судового контролю як стадії судового провадження.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 26.11.2025 у справі №380/12153/20.
Колегія суддів при вирішенні даного питання також враховує надану відповідачем інформацію про те, що на даний час командир військової частини НОМЕР_1 перебуває у районі виконання бойових завдань на території Донецької області.
Отже, до з'ясування ступеню вини керівника військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання судового рішення у справі 240/2501/24, питання щодо накладення на нього штрафу є передчасним.
Враховуючи те, що, за частиною першою статті 382-3 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, а також зважаючи на позицію Верховного Суду, висловлену в ухвалах від 10 липня 2025 року у справі №240/12474/22, від 17 жовтня 2025 року у справі №640/373/21, від 29 вересня 2025 року у справі №360/1605/21, суд апеляційної інстанції не може перебирати на себе цю функцію, а відтак вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача повторно подати до суду першої інстанції звіт про виконання судового рішення.
Керуючись ст.ст. 243, 311, 355, 359, 370, 381-1, 382, 382-3 КАС України, суд
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно подати до Житомирського окружного адміністративного суду у місячний строк з дати набрання законної сили даної ухвали, звіт про виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024 у адміністративній справі №240/2501/24.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.325 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Гонтарук В. М. Сторчак В. Ю.