Справа № 826/15107/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції Бабенка Д.А., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
14 січня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «ДІАЛЕКС» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Приватне підприємство «ДІАЛЕКС» (далі по тексту - позивач, ПП «ДІАЛЕКС») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у місті Києві) в якому просило:
- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві), щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів №10082016 від 10.08.2016 року;
- вважати прийнятими та зареєстрованими звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2016 року та звітні розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за серпень 2016 року, що було доставлено до Д1ІС України 01.09.2016р. днем та часом їх фактичного отримання.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року значений позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між ПП «ДІАЛЕКС» та ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві укладено Договір про визнання електронних документів №10082016 від 10.08.2016, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП) до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу (а.с.40-42).
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 розділу 3 даного Договору, орган зобов'язаний: забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді платника податків у терміни, визначені законодавством для податкових документів в паперовому вигляді, та їх комп'ютерну обробку; забезпечити відправлення квитанцій на електронну адресу платника податків.
Розділом 6 Договору визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами. З моменту укладення договору всі попередні домовленості та укладені правочини між платником податків та органом ДФС з питань електронного обміну інформацією втрачають чинність. Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник податків подає до органу ДФС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів. Орган ДФС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або у разі зміни платником місця реєстрації. У разі припинення дії договору надісланий платником податків документ в електронному вигляді не приймається.
Згідно з наданою позивачем квитанцією №2 відправника Центрального порталу прийому звітності ДФС України, зазначений договір прийнято та зареєстровано в органі державної фіскальної служби за №9141494603 (а.с.43).
Обставини укладення між позивачем і податковим органом договору №10082016 від 10.08.2016 про визнання електронних документів визнаються сторонами, а тому відповідно ч.1 ст.78 КАС України такі обставини не підлягають доведенню в межах цього спору.
У подальшому, ПП «ДІАЛЕКС», засобами електронного зв'язку, подано до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві податкову звітність з податку на додану вартість, за серпень 2016 року, та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за серпень 2016 року (а.с.34-38).
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії квитанції №1, дану податкову звітність було доставлено до центрального рівня Державної податкової служби України 01.09.2016 року (а.с.39).
Водночас, згідно даної квитанції №1, контролюючим органом документ не прийнято з підстав того, що «порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 р №233, а саме ЄДРПОУ: 40519791. Можливо, розірвано Договір про визнання електронної звітності».
В своїх письмових запереченнях проти позову представник ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві пояснив, що податкова інспекція призупинила дію договору від 10.08.2016 року №10082016 та наразі відмовляє позивачу у прийнятті документів, поданих останнім засобами телекомунікаційного зв'язку. Підставами для цього стало виникнення між сторонами договору спірних питань, пов'язаних з автентичністю податкових накладних в електронному вигляді.
Не погоджуючись із правомірністю таких дій та рішення відповідача щодо розірвання договору про визнання електронних документів за наведених підстав, як таких, що вчиненні (прийняте) поза межами наданої компетенції, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що з ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві протиправно в односторонньому порядку розірвано/призупинено дію договору про визнання електронних документів №10082016 від 10.08.2016, як наслідок, протиправними є дії контролюючого органу щодо відмови у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість, за серпень 2016 року, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за серпень 2016 року.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
На контролюючі органи покладено функції з надання послуг електронного цифрового підпису (пп. 19-1.1.44 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України ), а також контролюючим органам надано право на отримання від платників податків, платників єдиного внеску та надавати у межах, передбачених законом, документи в електронному вигляді (пп. 20.1.7 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу.
Принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису, визначені в Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, яка затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 №233, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за №320/15011 (далі - Інструкція №233).
Пунктом 1 розділу 2 названої Інструкції закріплено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.
Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, договір може бути розірвано або за згодою сторін, або за рішенням суду, або у випадках, встановлених у самому договорі.
Так, відповідно до пункту 4 розділу 6 Договору №10082016 від 10.08.2016 про визнання електронних документів, який укладено мі позивачем та відповідачем, орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку не надання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.
Отже, законодавчо обґрунтованими підставами для розірвання договору про визнання електронних документів органом ДПС в односторонньому порядку є:
1) ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих; або 2) зміна платником податків місця реєстрації.
Однак, в даному випадку, ГУ ДПС в м. Києві, яке є правонаступником ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, не надано жодних належних допустимих доказів того, що позивач не надав нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих та (або) змінив місце реєстрації.
Як вбачається з письмових заперечень ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, позиція останнього ґрунтується на наказі Державної фіскальної служби України «Про забезпечення комплексного контролю податкових ризиків з ПДВ» від 28.07.2015 №543, який прийнято з метою забезпечення стабільного розвитку економіки, рівних та конкурентних умов ведення бізнесу, унеможливлення фіскального тиску та нівелювання податкових ризиків у діяльності сумлінних платників податків, вжиття профілактичних заходів щодо запобігання вчиненню правопорушень, належної координації роботи органів державної фіскальної служби з упередження необґрунтованого формування податкового кредиту у значних розмірах та яким затверджено «Рекомендований порядок взаємодії підрозділів ДФС при комплексному відпрацюванні податкових ризиків з податку на додану вартість».
Відповідно до підпунктів 2.1.4 Рекомендованого порядку взаємодії підрозділів ДФС при комплексному відпрацюванні податкових ризиків з податку на додану вартість на кожному етапі відпрацювання за наявності підстав у територіальних органах ДФС підрозділами відповідно до їх функціональних повноважень вживаються заходи щодо відповідності виконання умов договору про подання звітності в електронному вигляді, наявності повідомлення держреєстратора про відсутність платника за місцезнаходженням, анулювання реєстрації платника ПДВ, передачі інформації до Інформаційно-довідкового департаменту ДФС про фактичну зміну реквізитів його клієнта (платника), зазначених у посиленому сертифікаті відкритого ключа ЕЦП для наступного скасування зазначеного сертифіката відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору про надання послуг ЕЦП.
До настання граничного терміну подання звітності з ПДВ, а при одночасному поданні звітності та реєстрації податкових накладних в ЄРПН - упродовж 10 робочих днів територіальними органами ДФС мають бути відпрацьовані виявлені податкові ризики, проведена робота із встановлення місцезнаходження платників податку, опитування їх засновників та посадових осіб щодо причетності до створення та діяльності суб'єктів господарювання, проведення конкретної ризикової операції.
Водночас, належних доказів вжиття таких заходів податковим органом не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.
Відповідачем в письмових запереченнях зазначено, що на виконання вищевказаного Рекомендованого порядку, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві було вжито заходи щодо заборони прийому електронних документів, а саме: призупинено дію договору про визнання електронних документів з підстав встановлення ризиковості підприємства на етапі ранньої податкової діагностики.
Однак, дані доводи відповідача не заслуговують на увагу суду, оскільки чинним законодавством України та Договором про визнання електронних документів не передбачено такої підстави розірвання договору в односторонньому порядку, як «встановлення ризиковості підприємства на етапі ранньої податкової діагностики», а також призупинення дії зазначеного Договору.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві протиправно розірвано, чи як зазначає контролюючий орган, призупинено в односторонньому порядку дію договору про визнання електронних документів №10082016 від 10.08.2016.
Отже, відповідачем не доведено правомірності розірвання з ПП «ДІАЛЕКС» Договору про визнання електронних документів №10082016 від 10.08.2016, а тому позовні вимоги про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів № 10082016 від 10.08.2016 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про прийняття та реєстрації податкової декларації з податку на додану вартість, за серпень 2016 року, та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за серпень 2016 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Пунктом 49.1 статті 49 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Згідно із вимогами пункту 49.2 статті 49 ПК України, платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
Пунктом 48.3 статті 48 ПК України встановлений перелік обов'язкових реквізитів, які повинна містити податкова декларація та за відсутності яких документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ані ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, ані ГУ ДПС в м. Києві доказів того, що податкова звітність ПП «ДІАЛЕКС» з податку на додану вартість, за серпень 2016 року, не відповідає вимогам пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, суду не надано.
Відповідно до пункту 49.3 статті 49 ПК України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:
а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Згідно з пунктом 49.4 статті 49 ПК України, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.
Відповідно до пункту 49.8 статті 49 ПК України, прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Пунктом 49.9 статті 49 ПК України встановлено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом. За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою.
Згідно з пунктом 49.10 статті 49 ПК України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Пунктом 49.15 статті 49 ПК України передбачено, що податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм п.п. 48.3 і 48.4 ст. 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що податкова декларація вважається прийнятою виключно за умови її відповідності статтями 48 і 49 ПК України, крім того прийняття такої звітності є обов'язком відповідача, а не правом, в той час, як подання декларації або особисто, або поштою, або засобами електронного зв'язку є правом вибору платника податків.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачем під час заповнення та подання зазначеної податкової звітності допущено порушення п. 48.3 та п. 48.4 та контролюючим органом було надіслано письмову відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість, за серпень 2016 року, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за серпень 2016 року ПП «ДІАЛЕКС».
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, податкова звітність з податку на додану вартість, за серпень 2016 року, подана ПП «ДІАЛЕКС» засобами телекомунікаційного зв'язку, протиправно не була прийнята відповідачем, у зв'язку з тим, що договір про визнання електронної звітності було розірвано чи, як зазначає ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, призупинено його дію.
Разом з тим, судом встановлено, що такі твердження контролюючого органу спростовуються матеріалами даної справи, які свідчать про протиправність дій ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо одностороннього розірвання/призупинення дії договору про визнання електронних документів №10082016 від 10.08.2016, як наслідок, протиправними є дії контролюючого органу щодо відмови у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2016 року, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5) за серпень 2016 року.
Пунктом 49.13 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.
Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 ПК України, а тому, в такому разі обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновленими.
На підставі вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є задоволення позову шляхом визнання протиправними дії Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів №10082016 від 10.08.2016 року та задоволення похідної позовної вимоги про прийняття та реєстрацію звітної податкової декларації з податку на додану вартість, за серпень 2016 року, та звітні розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5), за серпень 2016 року, що було доставлено до ДПС України 01.09.2016 днем та часом їх фактичного отримання.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 14.01.2026 року