Справа № 620/5795/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
14 січня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправними та скасування постанови, розпорядження,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати Розпорядження НКРЕКП від 27.03.2024 №97-р «Про усунення порушення ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» та постанови НКРЕКП від 27.03.2024 №603 «Про накладення штрафу на ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» за невиконання рішення НКРЕКП.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі № 620/4039/24 забезпечено позов шляхом зупинення дії розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 01.11.2023 №296-р «Про усунення порушень ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» до набрання законної сили судовим рішенням у справі №620/4039/24, проте зазначене судове рішення проігноровано відповідачем, внаслідок чого винесено спірну постанову та розпорядження.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження НКРЕКП від 27.03.2024 №97-р "Про усунення порушень ТОВ "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" та постанови від 27.03.2024 №603 "Про накладення штрафу на ТОВ "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" до прийняття рішення у справі.
Заява обґрунтована тим, що не зважаючи на зупинення дії розпорядження від 01.11.2023 №296-р, НКРЕКП своєю постановою № 603 повторно застосовує до ТОВ "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" штраф у розмірі 91120 грн та розпорядженням №97-р зобов'язує Товариство у строк до 30 квітня 2024 року сплатити компенсацію 803 споживачам сума якої складає 2409000 грн.
Таким чином, у випадку невжиття такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії розпорядження НКРЕКП від 27.03.2024 №97-р та постанови №603 від 27.03.2024, призведе до того, що за результатами перевірки щодо виплати компенсації за недотримання мінімальних стандартів 803 споживачам та сплати штрафу як наслідок, можливість застосування до Товариства відповідальності у вигляді накладення фінансової санкції в котрий раз.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року заяву про забезпечення позову - задоволено.
Зупинено дію розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 27.03.2024 №97-р "Про усунення порушень ТОВ "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" та постанови №603 від 27.03.2024 "Про накладення штрафу на ТОВ "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" до набрання законної сили судовим рішенням у справі №620/5795/24.
В апеляційній скарзі Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, просить скасувати вказану ухвалу та прийняти нове рішення, яким скасувати заходи забезпечення позову.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
19 вересня 2024 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.
За змістом статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до пункту 4 роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Згідно Рекомендацій № R (89) 8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах», затверджених Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року (Recommendation R(89)8 of the Committee of Ministers to member States on provisional court protection in administrative matters (Adopted by the Committee of Ministers on 13 September 1989 at the 428th meeting of the Ministers' Deputies)), приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які стосуються цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Крім того, відповідно до Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 15 грудня 2004 року (Recommendation REC(2004)10 of the Committee of Ministers to member States concerning the protection of the human rights and dignity of persons with mental disorder and its Explanatory Memorandum (Adopted by the Committee of Ministers on 22 September 2004 at the 896th meeting of the Ministers' Deputies)), суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження. Цей принцип спрямований на забезпечення того, що виконання оскаржуваного заходу може бути призупинено у випадках, коли його виконання поставило б відповідну особу в незворотну ситуацію (рішення у справі Джабарі проти Туреччини (Jabari v. Turkey), заява №40035/98 та рішення у справі Чонка проти Бельгії (Conka v. Belgium), заява №51564/99). Суд повинен мати повноваження надавати тимчасові заходи захисту до завершення судового розгляду. Такі заходи можуть включати повне або часткове призупинення виконання оскаржуваного адміністративного акта, таким чином дозволяючи суду відновити фактичну та де-юре ситуацію, яка б панувала за відсутності адміністративного акта, або покладати відповідні зобов'язання на адміністративні органи. Цей принцип узгоджується з Рекомендацією № R(89)8 Комітету міністрів держав-членів Ради Європи «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах», яка передбачає, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходів про тимчасовий захист від адміністративного акта.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (див., наприклад, Dzinic v. Croatia (Джиніч проти Хорватії) , № 38359/13, п.п. 61-62 та Karahasanoglu v. Turkey (Карагасаноглу проти Туреччини) (заяви № 21392/08 та 2 інші заяви, п.п. 144-153)).
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб - позивачів та юридичних в адміністративному процесі та механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах, від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21, від 5 липня 2022 року у справі №380/13491/21, від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20 та від 16 серпня 2022 року у справі №640/35685/21.
Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деякими, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21, від 5 липня 2022 року у справі №380/13491/21, від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20 та від 16 серпня 2022 року у справі №640/35685/21.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням обґрунтувань, наведених у заяві, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
В оскаржуваній ухвалі Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 року зазначено, що «На думку позивача у випадку невжиття заходів забезпечення позову, як зупинення дії розпорядження НКРЕКП від 27.03.2024 № 97-р та постанови від 27.03.2024 № 603, приведе до того, що за результатами перевірки щодо виплати компенсації за недотримання мінімальних стандартів 803 споживачем Регулятором буде нараховано штраф у більшому розмірі».
Також суд першої інстанції безпідставно зазначив про те, що «оскаржуваним розпорядженням № 97-р та постановою № 603 порушується законний фінансовий інтерес позивача».
Відповідно до статті 22 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» передбачено, що за порушення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг до суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у відповідній сфері, та суб'єктів, що належать до особливої групи споживачів, Регулятор може застосовувати санкції у вигляді: застереження та/або попередження про необхідність усунення порушень; накладення штрафу; зупинення дії ліцензії; анулювання ліцензії.
Таким чином, оскаржувана ухвала жодним чином не містить обгрунтовання того, що за наслідками перевірки щодо виплати компенсації за недотримання мінімальних стандартів 803 споживачам Регулятором буде нараховано саме штраф у більшому розмірі, а не інший вид стягнення, що свідчить про її безпідставність.
Також, вказані доводи жодним чином не обґрунтовують необхідність вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб та не охоплюються підставами, що містяться у статті 150 КАС України.
Поряд із цим, мотиви, наведені позивачем у заяві про забезпечення позову, не свідчать про реальний характер загрози правам заявника до ухвалення рішення по суті спору, а також не зумовлюють настання, внаслідок невжиття таких заходів, обставин, які б переважали пов'язані із цим наслідки, й могли істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Більше того, позиція заявника, покладена в основу мотивації заяви про забезпечення позову, ґрунтувалась на припущеннях й не підтверджена жодними доказами.
Разом з цим, судом першої інстанції не було наведено відомостей про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав позивача в такий мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.
Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Водночас, забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження НКРЕКП від 27.03.2024 №97-р "Про усунення порушень ТОВ "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" та постанови від 27.03.2024 №603 "Про накладення штрафу на ТОВ "ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ" до прийняття рішення у справі за наслідком розгляду справи про визнання протиправним та скасування такого розпорядження суб'єкту владних повноважень, вирішує спір без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Слід зауважити, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.11.2021 у справі № 640/21870/20.
Так, у постанові Верхового Суду від 30.03.2021 у справі № 420/4037/20 зазначено, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» у заяві про забезпечення позову не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення адміністративного позову.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись статтями 150, 312, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року - скасувати.
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» про забезпечення адміністративного позову - відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.