Справа № 320/26756/25 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.
14 січня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 30.09.2024 року №1627/10-36-24- 12/ НОМЕР_1 про виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1
- зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 в реєстрі платників єдиного податку як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5 відсотків з 30 вересня 2024 року шляхом включення до реєстру платників єдиного податку.
Одночасно з позовною заявою, позивачем подана заява про забезпечення адміністративного позову, в якій просить зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, від 30.09.2024 року №1627/10-36-24-12/ НОМЕР_1 про виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду по цій справі.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач зазначила, що у зв'язку з виключенням фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку остання буде переведена на загальну систему оподаткування. Зазначає, що рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку є підставою для ПДВ наслідків після анулювання статусу платника єдиного податку (необхідність здійснити обов'язкову реєстрацію платником ПДВ згідно положень п.183.4 статті 183 Податкового кодексу України); збільшення податкового навантаження на 20% від всієї суми прибутку; ПДФО наслідки після анулювання статусу платника єдиного податку (покладений на позивача надмірний податковий тягар у необхідності сплати ПДФО у розмірі 18% від суми доходу, з якого сплачено податкові зобов'язання за правилами спрощеної системи оподаткування).
Позивач стверджує, що наслідком скасування статусу платника єдиного податку є фактична необхідність позивачу одночасно застосувати дві системи оподаткування та стан невизначеності до моменту винесення рішення у справі.
Наголошує, що податковий та бухгалтерський облік платника податку на загальній та спрощеній системі оподаткування ведеться за різними формами звітності, відбувається нарахування різних податків та у відмінні податкові періоди. У разі невжиття заходів щодо забезпечення позову, факт анулювання реєстрації позивача як платника податку може призвести до неможливості позивачем виконання взятих на себе господарських зобов'язань, системного розірвання відповідних господарських зв'язків з боку контрагентів, що матиме наслідком неможливість відновлення господарської діяльності.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у задоволенні заяви фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що посилання заявника на обставини, які зумовлюють підстави для забезпечення позову не підтверджуються жодним належним та переконливим доказом, а отже заявником фактично не доведено існування реальної загрози завдання шкоди його правам, свободам та інтересам внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення судом рішення у справі щодо оскарження рішення Головного управління ДПС у Київській області про виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 . У ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки наслідкам прийняття відповідачем спірного рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку позивача.
Крім того, в апеляційній скарзі фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вказано, що платник податку, починаючи з дати анулювання реєстрації платником єдиного податку, та у разі, якщо за рішенням суду скасовано анулювання реєстрації такого платника до дати прийняття такого рішення втрачає право перебувати на спрощеній системі оподаткування, тому прийняття контролюючим органом рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку з невідворотністю спричиняє виникнення низки негативних (несприятливих) для такого платника, юридичних наслідків.
Невжиття заходів із забезпечення позову поставить позивача у стан правової невизначеності, що ускладнить ефективний захист прав позивача; збільшення податкового навантаження на 20% від всієї суми прибутку (п.п.а) п.193.1. ст.193 Податкового кодексу України, оскільки основні витрати полягають у сплаті вартості послуг на адресу контрагентів, які не мають статусу платників ПДВ, що не надає права на отримання податкового кредиту з ПДВ та призведе до прямого навантаження ПДВ у розмірі 20 відсотків від всієї суми доходу, що порівняно із сплатою єдиного податку у розмірі 5 відсотків від суми доходу, викликає у позивача додаткове навантаження у розмірі 15 відсотків від всієї суми доходів.
З цих та інших підстав апелянт обґрунтовує апеляційну скаргу.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025 та від 13.11.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від Головного управління Державної податкової служби у Київській області до суду 03.07.2025 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що оскаржуване рішення є очевидно протиправним. Натомість, вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення оскаржуваного рішення ГУ ДПС у Київській області може свідчити про передчасний висновок суду про незаконність спірного рішення, що є неприпустимим. Зазначає, що вказані заявником наявні ознаки протиправності оскаржуваного рішення є передчасними й не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вони підлягають оцінці під час судового розгляду справи по суті вимог.
Разом із відзивом на апеляційну скаргу, представником Головного управління ДПС у Київській області подано клопотання про розгляд справи за участі представника.
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги введення в Україні воєнного стану, керуючись приписами статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
У задоволенні клопотання представника Головного управління Державної податкової служби у Київській області про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за його участі відмовити.
Від представник апелянта до суду 07.07.2025 надійшли додаткові пояснення, які просить врахувати суд під час розгляду апеляційної скарги.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Так, частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Колегія суддів зазначає, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Для задоволення судом поданої позивачем заяви про забезпечення адміністративного позову останній має обґрунтувати необхідність задоволення такого клопотання та довести, що незадоволення клопотання призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, необхідно враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Вищевказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 12 жовтня 2023 року у справі № 300/5005/22, від 21 жовтня 2023 року у справі № 600/1531/23-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.
Отже, вирішуючи питання щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів враховує те, що діяльність позивача можлива лише за наявності можливості складання та подання відповідної податкової звітності та сплати обов'язкових податків.
Із матеріалів справи слідує, що предметом позову є оскарження рішення Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 30.09.2024 року №1627/10-36-24- 12/3149322269 про виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 та зобов'язання Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 в реєстрі платників єдиного податку як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5 відсотків з 30 вересня 2024 року шляхом включення до реєстру платників єдиного податку.
Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Відповідно до пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
За змістом пункту 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми (підпункт 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України).
Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених Податковим кодексом України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2025 року у справі №280/8758/24.
У заяві про забезпечення позову позивач просить зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, від 30.09.2024 року №1627/10-36-24-12/ НОМЕР_1 про виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду по цій справі, наголошуючи на тому, що виконання оскаржуваного рішення фактично спричинить зміну системи оподаткування діяльності позивача, що привиде до покладання на останню додаткового надмірного навантаження у вигляді податку з доходу (18%) та податку на додану вартість (20%), що вплине на ведення господарської діяльності, спричинить системне розірвання договірних відносин з контрагентами та фактичне припинення господарської діяльності позивача.
Так, у заяві про забезпечення позову, а також в апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 зазначила, що рішення №1627/10-36-24- 12/3149322269 від 30.09.2024 про виключення з реєстру платників єдиного податку має наслідком зміну системи оподаткування, формату розрахункових документів позивача, переліку і кількості звітності, які йому доведеться подавати за період розгляду рішення, тобто існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам та невизначеного кола юридичних осіб (невизнання податкових накладних), а також, фактичного зупинення господарської діяльності.
Крім того, заявник звернув увагу на те, що у випадку задоволення позову, позивач повинен знову анулювати ПДВ за період, що минув, поки розглядалась справа, а також анулювати всі податкові накладні, що будуть виписані на адресу контрагентів. Однак, і у контрагентів, за податковими накладними ФОП ОСОБА_1 вже виникне обов'язок подати уточнюючі декларацій з ПДВ.
Також, апелянт наголосив, що оскаржуване рішення зумовлює необхідність застосовування, при здійсненні господарських операцій, одночасно двох принципово відмінних систем оподаткування (одну за оскаржуваним рішенням і одну на випадок скасування оскаржуваного рішення), а це фактично ставить контрагентів у ситуацію потенційної невизначеності фінансових результатів (має контрагент право на податковий кредит чи ні).
Колегія суддів зазначає, що за наслідками оцінки наведених апелянтом доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суд дійшов висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, а саме: право здійснювати самостійно без обмежень господарську діяльність, оскільки анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% призводить до негативних наслідків для позивача, зокрема, до неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, покладення додаткового обов'язку на позивача щодо подання документів та погіршення ділової репутації, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та, у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право позивача на здійснення господарської діяльності, дасть можливість останньому до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення господарської діяльності.
Наведене свідчить, що невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду, а для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету, а вжиття заходів забезпечення позову спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог, що є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду 14 січня 2025 року по справі № 280/9045/24, від 25 жовтня 2023 року по справі № 160/11784/23.
Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, а забезпечення позову на час судового розгляду справи дасть можливість позивачу до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення господарської діяльності в повному обсязі.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 29 травня 2025 року у справі № 380/22510/24.
Окрім того, колегія суддів враховує те, що правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів була предметом розгляду Верховного Суду, який у постанові від 29 травня 2025 року у справі № 520/33137/24 прийшов до висновку, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. В цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 160/11784/23, від 14 січня 2025 року у справа № 280/9045/24, від 04 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 06 березня 2025 року у справі № 420/25688/24.
Також колегія суддів звертає увагу, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, оскільки, факт правомірності чи протиправності винесення оскарженого рішення відповідача буде встановлено під час повного, всебічного і об'єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи.
Суд зазначає, що, в даному випадку, вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті, і не свідчить про неправомірність висновку контролюючого органу про наявність підстав для виключення з реєстру платників єдиного податку.
Враховуючи вищезазначене, задля збереження існуючого стану, та зважаючи на об'єктивну наявність обставин, що можуть завдати матеріальних та інших збитків позивачу, суд дійшов висновку про задоволення заяви про вжиття заходу забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, від 30.09.2024 року №1627/10-36-24-12/ НОМЕР_1 про виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 , на період до набрання законної сили рішення у справі №320/26756/25.
Розглянувши доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала постановлена при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню, заява позивача про забезпечення позову задоволенню.
Доводи апеляційної скарги колегією суддів приймаються в якості належних.
Щодо вимоги апелянта про розподіл судових витрат, то колегія суддів зауважує, що дане питання врегульовано положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З аналізу вищенаведених норм Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що стягнення судового збору, як складової судових витрат, з суб'єкта владних повноважень на користь позивача передбачено лише при задоволенні/частковому задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, тобто за результатами вирішення справи по суті позовних вимог, при цьому процесуальним законом не передбачено проведення розподілу судових витрат при оскарженні ухвал суду першої інстанції з подальшим їх скасуванням.
З огляду на викладене, вимоги апеляційної скарги про розподіл судових витрат є такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають відхиленню.
Керуючись статтями 150, 151, 242, 243, 251, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі №320/26756/25 - скасувати.
Прийняти постанову, якою заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
Зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, від 30.09.2024 року №1627/10-36-24-12/ НОМЕР_1 про виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду по справі №320/26756/25.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О. Грибан
О.В.Карпушова