Справа № 754/9096/25 Суддя (судді) першої інстанції: Усатова І.А.
14 січня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів :
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про адміністративне правопорушення та стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову ІНА №4860549 від 31.05.2025 винесену інспектором 2 взводу 2 роти 1 батальйону УПП в Чернігівській області старшим лейтенантом поліції Биховець І.В. щодо ОСОБА_1 , а справу про адміністративне правопорушення закрити;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції моральну шкоду у розмірі 42 000,00 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року матеріали адміністративної справи передано на розгляд до Солом'янського районного суду м. Києва.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 12.06.2025 залишено без змін.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про адміністративне правопорушення та стягнення моральної шкоди - повернуто позивачу.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції про повернення позовної заяви, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про порушення правил об'єднання позовних вимог.
Відповідно до ст.312 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує наступне.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що заявлені позивачем позовні вимоги мають різні підстави їх виникнення, які не пов'язані між собою, та обґрунтовуються різними доказами, що, у свою чергу, не відповідає правилам об'єднання позовних вимог, які викладені у статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Так, статтями 5, 160 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист шляхом пред'явлення позову. Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, який має відповідати вимогам встановленим ст. 160, 161 КАС України.
Частиною 1 ст. 171 КАС України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3)відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.6 ч. 4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
При цьому, ст.172 КАС України встановлює правила об'єднання і роз'єднання позовів.
Згідно ч.1 ст.172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.172 КАС України, суд, з урахуванням положень частини першої цієї статті, може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами одного й того самого позивача до різних відповідачів.
Так, ч. 2 ст. 172 КАС України визначено, що суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами:
1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;
2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;
3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст.172 КАС України об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.
Згідно ч.ч. 4,5 ст.172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Так, підставою для повернення позовної заяви в цій справі став висновок Солом'янського районного суду міста Києва щодо порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, оскільки заявлені вимоги не пов'язані між собою підставою виникнення та не є основними та похідними. Крім того, суд вказував на неможливість розгляду адміністративним судом вимог про відшкодування шкоди.
З огляду на це, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно ч. 1 ст. 172 КАС України, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, ОСОБА_1 звернувся з двома позовними вимогами до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, а саме:
- визнати протиправною та скасувати постанову ІНА №4860549 від 31.05.2025 винесену інспектором 2 взводу 2 роти 1 батальйону УПП в Чернігівській області старшим лейтенантом поліції Биховець І.В. щодо ОСОБА_1 ;
- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 42 000 грн..
Тобто, заявлено вимогу про вирішення публічно-правового спору щодо законності рішення (постанови) органу владних повноважень про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та стягнення моральної шкоди , завданої під час здійснення посадовими особами відповідача провадження про адміністративне правопорушення з боку позивача.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що є підстави для застосування положень статті 172 КАС України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 172 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Отже, у разі встановлення судом, що заявлені вимоги підлягають розгляду у порядку різного судочинства чи щодо них встановлена виключна підсудність різним судам, він мав би роз'єднати позовні вимоги та вирішити питання відкриття провадження щодо вимог, які за предметною та територіальною підсудністю відносяться до повноважень Солом'янського районного суду міста Києва.
Разом з тим, суд першої інстанції указаними процесуальним повноваженням не скористався та повернув позовну заяву позивачеві в повному обсязі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права, що є обов'язковою підставою до її скасування.
Колегією суддів також враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Коневенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини неможливості повернення позовної заяви, оскільки заявлені позивачем позовні вимоги розглядаються у порядку адміністративного судочинства і щодо них не встановлена виключна підсудність, дають підстави для висновку, що передчасно постановлена оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Викладене свідчить про помилковість висновків районного суду про наявність правових підстав для повернення позовної заяви на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України, отже, колегія суддів приходить до висновку, що Солом'янським районним судом м. Києва при вирішенні питання про повернення позовної заяви було порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу в цій частині задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до Солом'янського районного суду м. Києва для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 169, 172, 242-244, 250, 287, 308, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року про повернення позовної заяви скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 14.01.2026р.)