Справа № 640/20246/20 Суддя (судді) першої інстанції: Малих О.В.
15 січня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 з адміністративним позовом до Чернігівського окружного адміністративного суду, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 доньці померлого військовослужбовця Збройних Сил України, сержанта ОСОБА_3 , викладене у пункті 6 Протоколу протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.05.2020 № 68;
- зобов'язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_2 , доньці загиблого військовослужбовця Збройних Сил України, сержанта ОСОБА_3 передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті) військовослужбовця у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення норм чинного законодавства протиправно відмовив сім'ї загиблого військовослужбовця (батька позивача) у наданні страхових внесків у вигляді одноразової грошової допомоги.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві постанови Кабінету міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 та наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 року № 530.
Скасовано п. 6 протоколу від 08.05.2020 року № 68 Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві постанови Кабінету міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 року № 530, у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В решті позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що підставою для відмови в призначенні і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги слугувала та обставина, що ОСОБА_2 , досягла повноліття та на час загибелі батька її вік перевищував 23 роки, тобто, вона не має правового статусу дитини (відповідно до Сімейного кодексу України) або утриманця загиблого (відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).
Вказане, на думку скаржника, свідчить про те, що комісія Міноборони правомірна відмовила у призначенні і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 , досягла повноліття та на час загибелі батька її вік перевищував 23 роки, тобто, вона не мала правового статусу дитини.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 під час проходження військової служби внаслідок захворювання помер ОСОБА_3 .
Згідно лікарського свідоцтва про смерть від 18.03.2019 № 175 хвороби (патологічні стани), що призвели до смерті ОСОБА_3 - гостра сердцево-судинна недостатність, кардіоміопатія, неуточнена.
У відповідності до Акту судово-медичного дослідження (обстеження) від 18.03.2019 року № 175, смерть ОСОБА_3 настала від гострої сердцевої недостатності внаслідок захворювання- кардіоміопатії на тлі жирової інфільтрації печінки.
Службовим розслідуванням за фактом смерті віськовослужбовця військової служби за контрактом ОСОБА_3 (Акт складений відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 17.03.2019 року № 418) не було встановлено з боку військовослужбовця ОСОБА_3 неправомірних дій, порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства.
Як наслідок, 25 лютого 2020 року 16 Регіональна військово-лікврська комісія, своїм протоколом № 78 визнала, що захворювання і причина смерті ОСОБА_3 пов'язані з проходженням військової служби.
Однак, згідно Протоколу № 68 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.05.2020, комісія дійшла висновку про відмову у призначені позивачу одноразової грошової допомоги, враховуючи, що згідно статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем був наданий пакет документів, який дозволяв відповідачу визначити статус ОСОБА_2 , як члена сім'ї загиблого військовослужбовця, та вирішити питання про призначення і виплату їй одноразової грошової допомоги, тому рішення про відмову Міністерства оборони України в призначенні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, постанови Кабінету міністрів України від 25.12.2013 року № 975, наказу МО України від 14.08.2014 року № 530 є неправомірним та таким, що прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Враховуючи, що в межах цієї справи Міністерством оборони України при вирішенні питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги не було враховано усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та як наслідок, відповідного рішення, з урахуванням цих обставин відповідачем не приймалося, тому належним способом захисту прав позивача в цій частині буде зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, постанови Кабінету міністрів України від 25.12.2013 № 975, наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530, у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019, з прийняттям відповідного рішення, з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, у ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
У силу вимог пунктів 1, 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.
Тобто, у статті 16 вказаного Закону визначено перелік підстав за яких призначається допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження, та у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби не залежно від часу звільнення з військової служби.
Вказаний правовий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 761/18099/15-а.
Згідно зі ст. 16-1 Закону № 2011-XII, у випадках, зазначених у пп.пп. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім'я є первинним основним осередком суспільства, її складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно зі статтею 6 СК України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Відповідно до частини першої статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки від 04.09.2019 року за вих. № 282, виданої виконавчим комітетом Ходорівської міської ради ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно перебувала на повному утриманні свого батька - ОСОБА_3 та постійно проживала з ним.
Згідно послужного списку, які подавались ОСОБА_3 при вступі на військову службу, військовослужбовцем вказувалися найближчі родичі, а саме: донька - ОСОБА_2 .
Так, у Кодексі про шлюб і сім'ю України терміни «сім'я», «члени сім'ї» та похідні від них «сімейний», «сімейні відносини», «родинний» використовуються у багатьох статтях. Відповідні положення або конкретний перелік осіб, які вважаються членами сім'ї, тут теж відсутні.
Разом з тим, термін «член сім'ї», який перебуває на утриманні військовослужбовця, то поняття «утримання» вживається у Конституції України у формулюванні обов'язку батьків утримувати дітей до їх повноліття (стаття 51), обов'язку держави утримувати дітей-сиріт (стаття 52) і тісно пов'язується з обов'язком піклування (батьків про дітей, повнолітніх дітей про непрацездатних батьків). Але у цілому національне законодавство чіткого визначення поняття «утриманство» не містить.
Стаття 32 Кодексу про шлюб та сім'ю України закріплює положення, згідно з якими подружжя повинно матеріально підтримувати одне одного, а один із розведеного подружжя, який потребує допомоги, має право на утримання, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу.
Стаття 80 цього Кодексу зобов'язує батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, а стаття 81 покладає на повнолітніх дітей зобов'язання утримувати непрацездатних батьків, які потребують допомоги.
Отже, утриманцями можуть бути як батьки, так і діти за умови, якщо хтось із них потребує матеріальної допомоги.
Важливі положення щодо розуміння поняття «утриманство» та похідних від нього термінів «утримання», «утриманець» тощо містять стаття 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і стаття 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ». Цими статтями передбачено, що члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (п. 5 рішення від 03.06.1999 року № 5-рп/99).
З огляду на вказане, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 року № 5-рп/99 дійшов до висновку про те, що:
1) під членом сім'ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони за змістом пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої та п'ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» треба розуміти особу, що перебуває з суб'єктом права на пільги щодо оплати користування житлом і комунальними послугами у правовідносинах, природа яких визначається: кровними (родинними) зв'язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з військовослужбовцем, працівником міліції, особового складу державної пожежної охорони; веденням з ним спільного господарства. Такі ознаки (вимоги) застосовуються диференційовано при конкретному визначенні членів сім'ї, які мають право на названі пільги.
До кола членів сім'ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб'єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках. Діти є членами сім'ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні.
Членами сім'ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом з суб'єктом права на пільги і ведення з ним спільного господарства, тобто не лише його (її) близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають з військовослужбовцем, працівником міліції, особового складу державної пожежної охорони у безпосередніх родинних зв'язках (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші) (п 1 рішення від 03.06.1999 р. № 5-рп/99);
2) членом сім'ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця (пункт 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), є та з визначених у пункті 1 цього Рішення особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, що не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний доход яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму). До них належать: а) неповнолітні; б) непрацездатні; в) інші особи, яких військовослужбовець зобов'язаний утримувати за законом; г) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військово-навчальних закладів та навчальних закладів органів внутрішніх справ), стажисти до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними віку, встановленого для таких членів сім'ї військовослужбовця, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника; д) працездатні члени сім'ї військовослужбовця, що зайняті доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками військовослужбовця, які не досягли 8-річного віку, за інвалідом першої групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та визначеними законом іншими видами трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який надає члену сім'ї військовослужбовця право на трудову пенсію; е) інші особи, визнані утриманцями у встановленому порядку (п. 3 рішення від 03.06.1999 р. № 5-рп/99).
Як свідчать матеріали справи, згідно Протоколу № 68 (п. 6) засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.05.2020, комісія дійшла висновку про відмову у призначені позивачу одноразової грошової допомоги, враховуючи, що згідно статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Тобто, підставою для відмови в призначенні і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги слугувала та обставина, що ОСОБА_2 досяла повноліття на час загибелі батька, тобто, вона не має правового статусу дитини (відповідно до Сімейного кодексу України) або утриманця загиблого (відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).
Відповідно до пп. «а» пункту 1 ст. 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у пп. 1 п. 2 статті 16 цього Закону.
Частиною дев'ятою статті 16 Закону України №2011-ХІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
25 грудня 2013 року Постановою Кабінету Міністрів України № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Відповідно до пп. 1 п. 4 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Пунктом 5 Порядку №975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, зокрема у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, передбачених пп. 1 п. 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
При цьому, частиною першою статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено підстави, за якими призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Нормами цієї статті визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Аналогічні положення містяться в пункті 19 Порядку № 975.
Перелік підстав для відмови у виплати одноразової грошової допомоги визначений пунктом 19 Порядку № 975 є виключним та не підлягає розширеному тлумаченню.
Так, вирішуючи дану справу, слід враховувати, що статус ОСОБА_2 при вирішенні питання про призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю свого батька, повинен бути оцінений відповідачем також і з точки зору його належності до членів сім'ї загиблого, виходячи з визначення поняття член сім'ї військовослужбовця, що міститься в рішенні Конституційного Суду України від 03.06.1999 року № 5-рп/99, де вказано, що під членом сім'ї військовослужбовця треба розуміти особу, що перебуває з військовослужбовцем у правовідносинах, природа яких визначається, зокрема, кровними (родинними) зв'язками, постійним проживанням з військовослужбовцем, веденням з ним спільного господарства.
Тобто, при втраті позивачем статусу дитини по відношенню до свого батька, ця особа не втрачає статусу члена сім'ї загиблого.
У свою ченргу, при прийнятті спірного рішення відповідачем не враховано, що в силу приписів ст. 4 Сімейного кодексу України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Враховуючи те, що члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, колегія суддів вважає, що в межах цих правовідносин відповідач, в першу чергу, повинен виходити з тлумачення поняття члена сім'ї у більш широкому розумінні, яке наведено у ст. 4 СК України, а не обмежуватися лише правовим статусом дитини, що визначений у ст. 6 цього Кодексу.
Посилання відповідача на те, що при зверненні із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачем не надавалося посвідчення «Член сім'ї загиблого» є безпідставним, оскільки приписами Порядку № 975 надання такого документа не передбачено.
Разом з тим, приписами Порядку № 975 передбачено надання такого документа, як довідка органу реєстрації або відповідного житлово-експлуатаційного підприємства, організації чи органу місцевого самоврядування про склад сім'ї військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста; сторінки паспортів повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації.
Згідно довідки від 04.09.2019 за вих. № 282 виданої виконавчим комітетом Ходорівської міської ради ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно перебувала на повному утриманні свого батька ОСОБА_3 та постійно проживала з ним.
Вказані обставини свідчать про те, що позивачем був наданий пакет документів, який дозволяв відповідачу визначити статус ОСОБА_2 , як члена сім'ї загиблого військовослужбовця.
Відповідно до п.п. 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стре проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, п. 37).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності». Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).
З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування п. 6 протоколу від 08.05.2020 № 68 Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Як наслідок, з метою належного способу захисту порушених прав слід зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві постанови Кабінету міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 року № 530, у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019 року, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко