Є.у.н.с.512/973/25
Провадження №1-кп/512/21/26
с-ще Саврань
"14" січня 2026 р.
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
за участю: секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
потерпілого - ОСОБА_6 ,
законного представника потерпілого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Саврань, Подільського району, Одеської області, кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.08.2025 за №12025162360000294, по обвинуваченню:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця х.Єлкін, Богаївського району, Ростовської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, офіційно непрацюючого, неодруженого, депутатом не являється, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 , раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України, -
17.08.2025 близько 21 години 57 хвилини на спецлінію «102» надійшло телефонне повідомлення, про те, що 17.08.2025 близько 21 годині 56 хвилин за адресою: АДРЕСА_3 , неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 збив автомобіль.
Відповідно до вимог частини 1 статті 214 КПК України внесено відомості відносно даного факту до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025162360000294 від 18.08.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України.
17.08.2025 близько 21 години 56 хвилин, (точного часу в ході судового розгляду не встановлено), водій ОСОБА_4 , грубо порушив вимоги пунктів: 10.1.; 12.2. «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, із внесеними змінами, які зобов'язують водія: п. 10.1. «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»; п. 12.2. «У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги».
Так, в зазначений день та час, у нічний час доби, в умовах недостатньої видимості, в суху погоду, без опадів, водій ОСОБА_4 керуючи технічно справним легковим автомобілем «Deowoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить останньому на праві приватної власності, рухався в межах населеного пункту - села Вільшанка Подільського району Одеської області, по асфальтобетонному, сухому, чистому дорожньому покриттю проїзної частини вулиці Центральної, що не має позначень дорожньої розмітки, та де організований двосторонній рух і проїзна частина має по одній смузі для руху в кожному напрямку, зі сторони села Дубинове у напрямку селища Саврань Подільського району Одеської області.
Здійснюючи подальший рух по проїзній частині вулиці Центральна села Вільшанка Подільського району Одеської області, діючи з необережності, проявляючи злочинну самовпевненість, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховуючи на їх відвернення, ОСОБА_4 уважним не був, постійно не стежив за дорожньою обстановкою, маючи об'єктивну і реальну можливість рухатись в межах своєї смуги руху, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, почав змінювати напрямок руху автомобіля в ліву сторону, здійснив виїзд на зустрічну смугу руху з подальшим виїздом на ліве узбіччя, та, не обравши безпечну швидкість руху з урахуванням дорожньої обстановки, щоб мати змогу постійно контролювати свій рух, маючи технічну можливість не допустити події дорожньо-транспортної пригоди, заходів, що виключають виникнення та розвиток аварійної ситуації не вжив, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, допустив зіткнення передньою лівою боковою частиною керованого ним автомобіля з передньою лівою боковою частиною велосипеда «AZIMUT NEVROA» який рухався в лівій зустрічній смузі руху по узбіччю вулиці під керуванням неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_6 заподіяне тілесне ушкодження у вигляді багато-уламкового перелому нігтьової фаланги п'ятого пальця лівої кисті з деформацією нігтьової пластинки та блокадою руху у фаланзі, яке не є небезпечним для життя в момент його спричинення, викликає стійку втрату працездатності менше ніж на одну третину і за цим критерієм згідно п. 2.2.1 «г» «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року, відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Допущені водієм ОСОБА_4 порушення вимог пунктів 10.1, 12.2 «Правил дорожнього руху» з технічної точки зору перебувають у причинному зв?язку із настанням події дорожньо-транспортної пригоди та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілому ОСОБА_6 .
Враховуючи викладене, ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Письмове повідомлення про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення вручено ОСОБА_4 25.11.2025.
Законний представник потерпілого ОСОБА_7 під час судового провадження до початку судового розгляду пред'явила цивільний позов до обвинуваченого про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 100000,00 грн та моральної шкоди - 50000,00 грн, мотивуючи вимоги тим, що внаслідок вчинення кримінального правопорушення, її неповнолітній син ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, а також пошкоджено велосипед «AZIMUT NEVROA», який належить позивачці на праві приватної власності.
Щодо розміру матеріальної шкоди, заявленої у розмірі 100000 (ста тисяч) грн 00 коп, ОСОБА_7 пояснила, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди її неповнолітній син зазнав тілесних ушкоджень, у результаті яких виникла необхідність у протезуванні. Вартість відповідного протезу є значною та зумовлює додаткові витрати на лікування і реабілітацію дитини.
Разом з тим, позивачка у своєму цивільному позові зазначила, що вказаним кримінальним правопорушення її сину неповнолітньому ОСОБА_6 та її особисто завдано моральну шкоду, що виразилася у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного побутового та громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, депресивному стані, втрати сенсу життя, безсонниці та інше, тому моральну шкоду оцінює в розмірі 50000,00 грн.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК, визнав повністю, зазначив, що він 17.08.2025 керуючи автомобілем марки «Deowoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 по вул. Центральній, с.Вільшанка, Подільського району, Одеської області, почав змінювати рух в ліву сторону, тим самим здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, з подальшим виїздом на узбіччя, не застосовуючи гальмування та не змінюючи швидкість руху транспортного засобу допустив зіткнення з велосипедом «AZIMUT NEVROA» під керуванням ОСОБА_6 який рухався у зустрічному напрямку, по узбіччю. Пояснив, що обставини викладені у його обвинуваченні та встановлені органами досудового розслідування, ним визнаються та не оспорюються, погоджується з кваліфікацією вчиненого діяння. У вчиненому щиро розкаюється, шкодує про вчинене та просить суворо не карати. Крім того, вказав, що надавав допомогу сім'ї потерпілого на суму приблизно еквівалентну 1000 доларам США. Цивільний позов визнав частково в загальному розмірі 10000,00 грн моральної та матеріальної шкоди .
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 в наступному судовому засіданні вказав, що його підзахисний ОСОБА_4 вину визнав у повному обсязі. Також зазначив, що ОСОБА_4 цивільний позов визнав частково в межах 20000,00 грн моральної та матеріальної шкоди. Крім того, захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 вказав, що обвинувачений надавав допомогу сім'ї потерпілого, зокрема, придбав мобільний телефон. Разом з цим просив суд призначити обвинуваченому покарання, не пов'язане із обмеженням волі, а саме у виді штрафу та не позбавляти останнього права керування транспортним засобом. У задоволенні цивільного позову в частині матеріальної шкоди просив відмовити. Цивільний позов в частині моральної шкоди просив задовольнити частково у розмірі 20000,00 грн.
Законний представник потерпілого ОСОБА_7 в судовому засіданні вказала, що вимоги цивільного позову підтримує, а також вказала, що шкоду завдану внаслідок дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 17.08.2025 їй, як законному представнику потерпілого, не відшкодовано. Вказала, що розмір допомоги обвинуваченого не дорівнює заявленій їм сумі та складає приблизно 11 000 грн. Просила обвинуваченого покарати згідно чинного законодавства.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначила, що у судовому засіданні достеменно було встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинено обвинуваченим, тому просила суд визнати ОСОБА_4 винуватим та призначити покарання за частиною 1 статті 286 КК України у виді штрафу в розмірі 3000 (трьох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Обвинуваченому ОСОБА_4 та іншим учасникам судового провадження правильно зрозумілі суть обвинувачення та обставини кримінального провадження.
Приймаючи до уваги повне визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини в обсязі пред'явленому йому обвинуваченні, а також враховуючи те, що він та інші учасники судового провадження вважають, що обставини даного кримінального провадження доведені наявними у ньому доказами і не потребують дослідження у ході судового розгляду, на підставі частини 3 статті 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів, зібраних в ході досудового розслідування, стосовно фактичних обставин справи, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності та істинності їх позиції немає.
Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстави вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини.
Це узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Роз'яснивши учасникам судового розгляду наслідки щодо позбавлення їх права оскаржити в апеляційному порядку обставини, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, суд обмежив дослідження фактичних обставин справи дослідженням письмових матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого та щодо процесуальних витрат, допитом обвинуваченого та допитом законного представника потерпілого щодо цивільного позову.
Отже, проводячи судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, суд приходить до переконання про доведеність винуватості обвинуваченого поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а тому суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за частиною 1 статті 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Підстав, у відповідності до частини 3 статті 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає.
При призначенні міри покарання для обвинуваченого ОСОБА_4 суд враховує наступне:
- позицію сторін судового провадження щодо необхідної міри покарання (прокурор просив призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу 3 000 (трьох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керування транспортними засобами; обвинувачений та його захисник просили суд призначити покарання, передбачене частиною 1 статті 286 КК України, у виді штрафу, без позбавлення права керування транспортними засобами;
- відношення обвинуваченого до вчиненого (визнання вини, щире каяття);
- ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке в силу частини 4 статті 12 КК України відноситься до критерію нетяжких злочинів;
- характер допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху, який керував транспортним засобом у тверезому стані;
- особливості й обставини вчинення кримінального правопорушення (злочину): необережну форму вини, наслідки, які були спричинені цим діянням (спричинене тілесне ушкодження середньої тяжкості потерпілому);
- поведінку обвинуваченого після вчинення злочинних дій, яка була активною, зокрема, обвинувачений сприяв слідству у встановленні обставин справи та частково надавав допомогу в лікуванні потерпілого;
- особу обвинуваченого, який є особою пенсійного віку, визнав свою вину; щиро розкаявся, має постійне місце проживання (за адресою АДРЕСА_2 ), відповідно до довідки-характеристики, виданої виконкомом Савранської сільської ради Одеської області № 767 від 13.10.2025 компрометуючими матеріалами виконком не володіє; на обліку у лікаря - психіатра та лікаря - нарколога КНП "Савранської лікарні" не перебуває, згідно досудової доповіді Подільського районного сектору № 5 філії ДУ "Центру пробації" в Одеській області ризик повторного вчинення кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюються як низький, виправлення обвинуваченого можливе без обмеження волі на певний строк та не становить високої небезпеки для суспільства.
До обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого згідно зі статтею 66 КК України, суд відносить щире каяття, яке проявилося в критичній оцінці ним свого діяння шляхом визнання вини, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, часткове відшкодування збитків потерпілому та вчинення кримінального правопорушення вперше.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого згідно зі статтею 67 КК України суд не вбачає.
Водночас, суд дійшов висновку, що обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого, не є винятковими і не знижують істотним чином міру тяжкості скоєного кримінального правопорушення, не зменшують його суспільну небезпеку до рівня, який виходить за межі покарання, що виключає застосування до обвинуваченого статті 69 КК України - призначення більш м'якого покарання, ніж передбаченого законом.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними у постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Обираючи вид і міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 286 КК України, належить до критерію нетяжких злочинів.
Відповідно до частини 3 статті 61 КК України обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.
Диспозиція статті 286 КК України сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед Правила дорожнього руху, для з'ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений статтею 286 КК України, є злочином із матеріальним складом, і обов'язковою ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 статті 286 КК України, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв'язку.
Таким чином, об'єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов'язкові елементи:
- діяння (дія або бездіяльність);
- обстановку;
- суспільно - небезпечні наслідки (в межах даного кримінального провадження - середньої тяжкості тілесне ушкодження);
- причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно-небезпечним наслідком.
Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати у:
1) вчиненні дій, заборонених правилами дорожнього руху;
2) невиконанні дій, які особа може і зобов'язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту.
Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.
Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху України зазначено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Пунктом 12.2. Правил дорожнього руху України встановлено, що у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги».
Причинний зв'язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені у статті 286 КК України.
Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення Правил дорожнього руху України можуть бути умовно поділені на дві групи:
а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у статті 286 КК України;
б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній дорожньо-транспортній пригоді, що мала місце.
Тільки порушення Правил дорожнього руху України, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку дорожньо-транспортної пригоди, є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 286 КК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 682/956/17 акцентувала увагу на тому, що склад кримінального правопорушення, передбачений статтею 286 КК України, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог Правил дорожнього руху України, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків.
Суд, вважає, що підстав для застосування статті 69 КК України при призначенні покарання суд не вбачає.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення суду від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Виходячи із загальних засад призначення покарання, враховуючи те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, з врахуванням особи обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, відсутність обставин, які обтяжують покарання та відповідно до висновку органу пробації стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінено як низький, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства.
На підставі викладеного, при визначенні виду та міри покарання по вказаному кримінальному провадженню, враховуючи всі встановлені в судовому засіданні обставини кримінального провадження, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке в силу частини 4 статті 12 КК України відноситься до критерію нетяжких злочинів, беручи до уваги особу ОСОБА_4 , який є особою пенсійного віку, повністю визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, щиро розкаявся, раніше не судимий, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання в межах санкцій частини 1 статті 286 КК України у виді штрафу в розмірі 3000 (трьох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один (1) рік, що буде необхідним й достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пунктах 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 статті 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
Згідно з пунктом Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, рекомендувати судам при постановленні вироку обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією частини 1 статті 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує те, що ОСОБА_4 порушив правила дорожнього руху України, та внаслідок чого спричинив дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої неповнолітній ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, також встановлено судом, що керування транспортними засобами не є основним джерелом доходу та засобом для існування обвинуваченого, а тому суд приходить до висновку про необхідність призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом.
Вирішуючи цивільний позов представника потерпілого - ОСОБА_7 в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 100000,00 грн, суд зазначає наступне.
Статтею 55 Конституції України закріплене право на судовий захист від протиправних посягань.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За змістом частини 1 статті 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до частини 5 статті 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою яка її завдала.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 пояснив, що обвинувачений визнає заподіяння потерпілій стороні моральної та матеріальної шкоди частково, у загальному розмірі 20000,00 грн.
Крім того, сторона захисту у судовому засіданні звернула увагу суду на те, що на підтвердження вартості відшкодування матеріальної шкоди у матеріалах справи відсутні жодні належні докази.
У відповідності до частини 1 статті 1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Згідно статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року (із змінами та доповненнями) встановлено, що розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість.
Згідно частини 3 статті 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статті 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
З висновку експерта №35 лікаря судово-медичного експерта ОСОБА_8 вбачається, що у ОСОБА_6 вбачається тілесне ушкодження (багато-уламковий перелом нігтьової фаланги пальця лівої кисті з деформацією нігтьової пластини та блокадою руху у фаланзі). Описане тілесне ушкодження не являється небезпечним для життя в момент його спричинення та викликає стійку втрату працездатності менше ніж на одну третину і за цим критерієм згідно пункту 2.2.1 «г» «Правил судово-медичного визначення для ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (1995р.) відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості (а.с.39-41).
Відповідно до Консультаційного висновку спеціаліста КНП «ЦМЛ» ГРМ підписаного доктором департаменту лікувально-профілактичної допомоги ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено лікарем отопедом-травматологом ОСОБА_10 діагноз - консолідований перелом нігтьової фаланги V пальця лівої кисті, достіммобілізаційна контрактура IV, V пальців лівої кисті. Хибний суглоб нігтьової фаланги V пальця лівої кисті. Рекомендації лікаря - динамічне спостереження у ортопеда-травматолога та враховуючи клінічний стан, неефективність консервативного лікування: вирішення питання про планове оперативне втручання (а.с.31).
Матеріали справи містять скріншот із офіційного вебсайту Всеукраїнського центру реабілітації та протезування «Здоров'я» з якого вбачається орієнтовну вартість протезу від 100000,00 грн. (а.с.32, 33).
Розглянувши вимогу законного представника потерпілого про відшкодування витрат на протезування, які нею оцінено у 100000,00 грн., то суд погоджується з твердженням захисника обвинуваченого щодо відсутності належних доказів понесення таких витрат взагалі і саме в такій сумі, а докази (скріншоти з офіційного веб сайту) мають лише орієнтовну вартість відповідного протезу. При цьому, судом враховано, що лікарем ортопедом-травматологом ОСОБА_10 було надано ОСОБА_6 рекомендацію щодо необхідності динамічного спостереження у ортопеда-травматолога та враховуючи клінічний стан, неефективність консервативного лікування: вирішення питання про планове оперативне втручання.
Варто зазначити, що позовні вимоги мають бути підтверджені фактами та доказами про реальні та неминучі збитки, а цивільний позивач має довести фактичне настання майнової шкоди на момент розгляду, або обґрунтовані докази того, що витрати вже понесені чи виникли.
Надані суду як докази рекомендації лікаря ортопеда-травматолога не містять документальних медичних призначень щодо протезування та не підтверджують необхідність виготовлення чи встановлення протезу, а стосуються виключно проведення планового оперативного втручання.
В судовому засіданні на запитання суду законний представник потерпілого зазначила, що рекомендацію щодо протезування їй було озвучено усно, жодні письмові медичні документи з цих підстав не складались.
У даному випадку жодного рахунку та жодного чеку про здійснену оплату за виготовлення протезу до суду надано не було, що позбавляє суд можливості достовірно встановити фактичного виконавця робіт по виготовленню протезу як такого та його дійсну вартість.
Так, суд не приймає до уваги докази, надані на підтвердження вартості виробів медичного призначення (протезу) для проведення лікувальних заходів спрямованих на відновлення функцій частин тіла, оскільки в матеріалах справи відсутні медичні рекомендації та інші докази на підтвердження необхідності їх призначення. У свою чергу копії чеків можуть підтверджувати факт придбання лікарських засобів, однак необхідність їх призначення в період лікування визначає лікар, зазначаючи про це у відповідному медичному документі, вказане позбавляє суд можливості встановити причино-наслідковий зв'язок необхідності придбання відповідних виробів медичного призначення (протезу) із завданими тілесними ушкодженнями.
Розглянувши вимоги позивача про стягнення матеріальних збитків за пошкодження велосипеда марки «AZIMUT NEVROA», суд приходить до висновку про їх необґрунтованість з огляду на наступне.
Як вже зазначалось вище згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Проте, обов'язок доведення розміру такої шкоди покладено на позивача відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України.
Позивачем не надано суду звіту про оцінку майна або висновку експерта, які є належними доказами у розумінні статей 77-80 ЦПК України для визначення вартості відновлювального ремонту або розміру матеріального збитку.
Відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», визначення вартості збитків здійснюється виключно суб'єктами оціночної діяльності або судовими експертами.
Наявні у матеріалах справи фотографії пошкоджень велосипеда марки «AZIMUT NEVROA» лише фіксують факт наявності дефектів, але не дозволяють суду встановити точну грошову суму, необхідну для їх усунення, враховуючи знос деталей та ринкові ціни на 2026 рік.
Визначення вартості ремонту технічно складних засобів (яким є багатошвидкісний велосипед) потребує спеціальних знань у галузі товарознавства. За відсутності клопотання від позивача про призначення судової експертизи (ст. 103 ЦПК України), суд позбавлений можливості встановити об'єктивну вартість збитків.
Оскільки позивачем не надано оціночного документа, який би підтверджував заявлену до стягнення суму, суд вважає розмір збитків недоведеним. Сама лише вказівка ціни позову без підтвердження її фахівцем (оцінювачем/експертом) є припущенням, на якому судове рішення ґрунтуватися не може.
Тому суд, приходить до висновку про недоведеність спричинення обвинуваченим майнової шкоди потерпілому та його представнику у сумі 100000,00 грн для виготовлення протезу та пошкодження велосипеда марки «AZIMUT NEVROA».
Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
За приписами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.
Відповідно до частини 1 статті 1168 ЦК України вбачається, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
У відповідності до частини 3 статті 23 ЦК України, роз'яснень, що містяться у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Також, суд приймає до уваги положення статей 13, 81, 83 ЦПК України, якими визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Розмір відшкодування моральної шкоди, на думку суду, не повинен призводити до збагачення особи.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16 відійшла від раніше висловлених правових позицій та дійшла висновку про те, що виходячи із положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення. Так, право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду неодноразово застосовував цю позицію, зокрема, в постанові від 01 березня 2023 року у справі №496/1691/19, виходив із того, що в контексті приписів статті 1168 ЦК України, статті 23 ЦК України є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди.
Об'єднана палата КЦС ВС у постанові від 22 квітня 2024 року у справі №279/1834/22 сформулювала висновок, за яким норми права, передбачені статтею 23 ЦК України, мають поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.
Відповідно до абзаців 1 і 2 пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з абзацом 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_4 дійсно спричинив ОСОБА_6 тілесні ушкодження середньої тяжкості внаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху, тобто було підтверджено факт вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 286 КК України.
Вказаним кримінальним правопорушенням потерпілому було завдано сильних фізичних та душевних страждань, які виявилися у фізичному болю внаслідок отриманих травм, а також у порушенні нормальної життєдіяльності та звичного гармонійного стилю життя, зокрема, у необхідності тривалий час перебувати на лікуванні.
Тобто, судом встановлено, що між протиправними діями ОСОБА_4 та фізичними і душевними стражданнями потерпілого ОСОБА_6 є причинний зв'язок.
Таким чином, суд враховує, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди неповнолітній син позивачки зазнав значних фізичних страждань, тривалого лікування, що спричинило істотні душевні переживання, емоційні страждання та психологічну напругу як для дитини, так і для його матері. З огляду на вік потерпілого, характер і тривалість страждань, тяжкість наслідків ушкодження здоров'я, а також принципи розумності, виваженості та справедливості, суд вважає заявлений розмір моральної шкоди обґрунтованим.
Враховуючи наведене, а також вимоги розумності і справедливості, глибину та характер душевних страждань потерпілого та його законного представника, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, суд вважає справедливим цивільний позов у частині відшкодування моральної шкоди задовольнити і визначити грошове відшкодування моральної шкоди, завданої обвинуваченим, у розмірі 50000,00 грн.
Ураховуючи те, що стосовно обвинуваченого запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили стосовно обвинуваченого.
Долю речових доказів суд вирішує на підставі статті 100 КПК України.
У порядку частини 4 статті 174 КПК України підлягає вирішенню питання про скасування арешту майна, накладеного під час досудового розслідування.
Отже, арешт накладений ухвалою слідчого судді Любашівського районного суду Одеської області від 09.10.2025 на велосипед марки «AZIMUT NEVROA», чорно-червоного кольору, який належить на праві власності ОСОБА_7 , місце зберігання якого визначено на спеціальному арештмайданчику №4 ГУНП в Одеській області, який розташований за адресою: вул.Завокзальна, 2а, с-ще Любашівка, Подільський район, Одеська область - скасувати.
Арешт накладений ухвалою слідчого судді Любашівського районного суду Одеської області від 09.10.2025 на автомобіль марки «DAEWOO LANOS», державний номерний знак НОМЕР_1 , синього кольору, номер шасі НОМЕР_2 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить ОСОБА_4 місце зберігання якого визначено на спеціальному арештмайданчику №4 ГУНП в Одеській області, який розташований за адресою: вул.Завокзальна, 2а, с-ще Любашівка, Подільський район, Одеська область - скасувати.
Арешт накладений ухвалою слідчого судді Любашівського районного суду Одеської області від 23.10.2025 на головний убір, кепку червоного кольору зі вставками білого та синього кольорів; футболку червоного кольору з написом на передній стороні «CONVERSE ALL STAR QUALITY»; шорти чорного кольору з написом «quotes READ YOU NEED TO STAND WHEREVER YOU GO 57» зеленого та білого кольорів; чоловіче взуття, сабо чорного кольору зі вставкою в нижній частині зеленого кольору, які належать потерпілому ОСОБА_6 місце зберігання яких визначено в камері зберігання речових доказів СПД №2 ВП №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області - скасувати.
Процесуальні витрати у провадженні, а саме витрати на проведення судової інженерно-транспортної експертизи від 18.11.2025 №СЕ-19/116-25/26768-ІТ у сумі 5348,40 грн, судової експертизи за експертною спеціальністю 10.4 «Транспортно-трасологічні дослідження» від 19.11.2025 №СЕ-19/116-25/24827-ІТ у сумі 17858,00 грн, судової експертизи за експертною спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів» від 17.11.2025 № СЕ-19/116-25/24821-ІТ у сумі 4011,30 грн, судової експертизи за експертною спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів» від 18.11.2025 № СЕ-19/116-25/24822-ІТ у сумі 4011,30 грн, відповідно до частини 2 статті 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 у загальній сумі 31199,00 грн. на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись статтею 50, статтею 66, частиною 1 статті 286 КК України, частиною 3 статті 349, статтею 368, частиною 1 статті 369, статтями 370, 371, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця х.Єлкін, Богаївського району, Ростовської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, офіційно непрацюючого, неодруженого, депутатом не являється, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 , раніше не судимого, визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 3000 (трьох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п'ятдесят одну тисячу) грн.
Процесуальні витрати у провадженні, а саме витрати на проведення судових експертиз стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , у розмірі 31199 (тридцять одна тисяча сто дев'яносто дев'ять) грн 00 коп на користь держави (Савранська селищна ТГ Код ЄДРПОУ 37607523, одержувач: ГУК в Одеській області/смт.Саврань/24060300, Казначейство України (сл.адм.подат.) на рахунок UA 568999980313000115000015714).
Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили - не обирати.
Речові докази після набрання вироком законної сили, а саме:
- велосипед марки «AZIMUT NEVROA», чорно-червоного кольору, місце зберігання якого визначено на спеціальному арештмайданчику №4 ГУНП в Одеській області, який розташований за адресою: вул.Завокзальна, 2а, с-ще Любашівка, Подільський район, Одеська область - повернути власнику ОСОБА_7 за належністю;
- автомобіль марки «DAEWOO LANOS», державний номерний знак НОМЕР_1 , синього кольору, номер шасі НОМЕР_2 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить ОСОБА_4 місце зберігання якого визначено на спеціальному арештмайданчику №4 ГУНП в Одеській області, який розташований за адресою: вул. Завокзальна, 2а, с-ще Любашівка, Подільський район, Одеська область - повернути власнику ОСОБА_4 за належністю;
- головний убір, кепку червоного кольору зі вставками білого та синього кольорів; футболку червоного кольору з написом на передній стороні «CONVERSE ALL STAR QUALITY»; шорти чорного кольору з написом «quotes READ YOU NEED TO STAND WHEREVER YOU GO 57» зеленого та білого кольорів; чоловіче взуття, сабо чорного кольору зі вставкою в нижній частині зеленого кольору, місце зберігання яких визначено в камері зберігання речових доказів СПД №2 ВП №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області - повернути власнику ОСОБА_6 за належністю.
Цивільний позов законного представника потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 до обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 в розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
У задоволенні іншої частини цивільного позову - відмовити.
Вирок може бути оскаржений обвинуваченим або його захисником в частині, що стосується інтересів обвинуваченого, потерпілим або його представником - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції, цивільним позивачем або його представником, цивільним відповідачем або його представником - у частині, що стосується вирішення цивільного позову а також прокурором в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 24-а) шляхом подачі апеляційної скарги через Савранський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку (п.п.1, 6, 7, 8, 9 ч.1 ст.393, п.1 ч.1, п.1 ч.2 ст.395 КПК України).
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України (ч.2 ст.394 цього Кодексу).
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції (ч.ч.1, 2 ст.532 КПК України).
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1