Роздільнянський районний суд Одеської області
Справа № 511/3067/25
Номер провадження: 2/511/144/26
12 січня 2026 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді- Гринчак С. І.,
секретаря судового засідання- Полихи Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Роздільна Одеської цивільну справу за позовною заявою позовною заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми боргу,
встановив:
Короткий зміст позовної заяви.
У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Хобта Ю.М., який діяв на підставі ордера серії АІ № 1646493 від 01.07.2024 року, звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просив стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 на його користь 3% річних у розмірі 5 907,47грн., інфляційні втрати у розмірі 18 526,52грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. та витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 16 352,00 грн.
Свої вимоги мотивували тим, що 29.11.2022 року Роздільнянським районним судом Одеської області було задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та призначено до стягнення з Відповідача на користь Позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 58753,46грн. та судових витрат.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до відділу державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості у примусовому порядку. 08.05.2023 року приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №7176345. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 29.11.2022 року досі не виконане.
3 моменту порушення грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, за період з 29.11.2022 року по 30.08.2025 року, виходячи із простроченої суми заборгованості в розмірі 71 516,66грн, позивач вважає, що існує заборгованість за 1006 днів прострочення зобов'язань, та 3% річних у розмірі 5 907,47 грн., та інфляційні втрати у розмірі 18 526,52грн.
У зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 24 443,99грн., з яких: 18 526,52 грн. - інфляційні втрати; 5 907,47 грн. - 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. та витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 16 352,00 грн.
Процесуальні дії.
Ухвалою судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 22.09.2025 року у справі відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.( а.с.29)
Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 03.12.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. ( а.с.39)
Позиції сторін.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Хобта Ю.М.., який діяв на підставі ордера серії АІ № 1646493 від 01.07.2024 року, в судове засідання не з'явилися, надавши заяву про розгляд справи у їх відсутність та зазначивши, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі, не заперечують щодо ухвалення заочного рішення. ( а.с.43)
Відповідач - ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. На підставі ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка надсилалась разом з копіями відповідних документів разом з розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення, на адресу місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку. На адресу суду надійшли поштові повідомлення про невручення судових повістки відповідачу, у зв'язку з відсутністю адресанта за вказаною адресою. (а.с.33,42)
Крім того, відповідач ОСОБА_2 повідомлялася через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
03.12.2025 року на офіційному сайті Роздільнянського районного суду Одеської області (https://rz.od.court.gov.ua/sud1524/) було розміщено оголошення про виклик відповідача в судове засідання, яке відбудеться 12.01.2026 року о 09:15 год. в приміщенні Роздільнянського районного суду.( а.с.40)
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з неявкою відповідача та не повідомленням ним про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 223 ЦПК України, суд зі згоди позивача вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
В порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Судом по справі встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Заочним рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 22.11.2022 року позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу задоволено у повному обсязі, та стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 завдані збитки в порядку регресу в сумі 58 753, 46 грн., судовий збір у розмірі 992,00 грн. та витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 11 771,20 грн. (а.с. 7-9).
Рішення набрало законної сили 24.01.2023 року.
08.05.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шевченко Т.С. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №71763454. (а.с. 10)
13.02.2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шевченко Т.С. було винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних по ВП №71763454. (а.с. 11).
Відповідно до інформації про виконавче провадження №71763454 від 01.09.2025 року, залишок боргу станом на надання відповіді становить 71516,66грн. ( а.с.12-13)
Заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 22.11.2022 року на теперішній час відповідачем не виконано.
Даний факт не спростовано відповідачем та підтверджено позивачем.
Таким чином суд вбачає, що зобов'язання не було виконано, а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснюється з суми 71516,66 грн., як і зазначено в позові.
Згідно розрахунку суми боргу основна сума заборгованості за період з 29.11.2022 року по 30.08.2025 року складає в розмірі 71516,66грн., з яких: 18 526,52 грн. - інфляційні втрати; 5907,47 грн. - 3% річних (а.с.16-17)
Нормативно правове обґрунтування та висновки суду .
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином-ст.599 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За приписами ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.
У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Суд, дослідивши надані по справі докази, давши оцінку обґрунтованості заявлених позовних вимог, прийшов до висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступного.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи з наведених вище положень закону та правових висновків Верховного суду, оскільки відповідач не виплатив визначену у позові суму в розмірі 71 516,66грн., яка встановлена заочним рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 29.11.2022 року, що сторонами не оспорюється, та це порушує право позивача, суд приходить до висновку, що позивач має право на стягнення із відповідача 3% річних нарахованих на суму боргу та інфляційних втрат.
Разом з тим, суд не погоджується з аргументами позивача в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дня винесення рішення суду, з огляду на наступне.
Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17 (провадження № 61-30148св18) зроблено аналогічний висновок щодо подібних правовідносин.
Стаття 625 ЦК України передбачає, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть визначатися у рішенні суду.
Зазначені правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та у справі № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2019 року у справі № 163/2991/16-ц, зазначив, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Поряд з цим, обов'язок виконати судове рішення виникає у сторони з моменту набрання ним законної сили.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 9 листопада 2023 року у справі № 300/6212/21.
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково - з моменту набранням рішенням законної сили, оскільки останній просить стягнути з відповідача кошти за невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення суду, за період з дня винесення рішення по справі, а не з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Вказаний висновок суду узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20.
У відповідності до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
З огляду на те, що обставини на які посилався позивач знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, виходячи з встановлених судом обставин справи та вимог чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відповідачем порушені вимоги ст. 625 ЦК України та тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати за період з 24.01.2023 року по 30.08.2025р.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжної інструкції № Е6М7-ВХКЕ-А9Р9-В6МХ від 01.09.2025 року, позивачем було сплачено 1211,20 гривень судового збору.
Судом задоволено позовні вимоги на суму 22591,52грн., що становить 92,5 % від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1120,36грн, що складає 92,50% від 1211,20грн.
Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16352,00 грн., слід зазначити наступне.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано: Договір про надання правової (правничої) допомоги № 25-05 від 25.05.2024 року, додаткову угоду №1 Акт приймання -передачі правової (правничої) допомоги до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 25-05 від 25.05.2024 року від 30.05.2025 року, квитанцією до прибуткового касового ордера № 1 від 30.08.2025 року. ( а.с.18-20)
Клопотань про зменшення витрат на адресу суду не надходило.
Верховний Суд в постанові від 22 листопада 2019 року у справі №902/347/18 роз'яснив, що суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, за власною ініціативою.
На підставі викладеного, суд прийшов до висновку про задоволення вимоги позивача в частині стягнення витрат на правничу допомогу.
Відтак, враховуючи, що позивач підтвердив, понесені витрати на професійну правничу допомогу, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені та підтверджені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 352,00грн., що відповідатиме принципу пропорційності розподілу витрат у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України.
Висновки суду.
Таким чином, оцінивши надані докази у їх сукупності надавши їм належну правову оцінку суд дійшов висновку що з відповідача має бути стягнуто заборгованість за період з 24.01.2023 року по 30.08.2025 року в розмірі 22 591,52грн., з яких 3 % річних - 5 578,00грн; суми інфляційних втрат - 17 013,52грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1120,36грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16352,00 грн.
На підставі ст.ст. 261,267,524,526,530,533,549-551,599,610-612,624,625,626-628,1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.4,18,19,48,76-81,95,211,223,247,258-259,263,265,280-284,288,289 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми боргу, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 заборгованість за період з 24.01.2023 року по 30.08.2025 року в розмірі 22 591,52грн., з яких 3 % річних - 5 578,00грн; суми інфляційних втрат - 17 013,52грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 120,36грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 352,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст виготовлено та підписано суддею 15 січня 2026 року.
Суддя: С. І. Гринчак