13 січня 2026 року м.Суми
Справа №591/10302/23
Номер провадження 22-ц/816/12/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Сізова Д. В.
за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
у присутності:
позивача ОСОБА_1 та його представника- адвоката Конященкової Тетяни Владленівни ,
представника Сумської обласної прокуратури - Циганенко Тетяни Анатоліївни,
представника Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» Дубовик Олени Михайлівни ,
представника Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області Тверезовської Інни Сергіївни ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Конященковою Тетяною Владленівною ,
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 серпня 2024 року у складі судді Клименко А.Я., ухваленого в м. Суми,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури, Державної установи «Сумський слідчий ізолятор», Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного тримання під вартою,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного тримання під вартою у розмірі 03 грн. 00 коп.
Свої вимоги мотивував тим, що 12 березня 2011 року він був затриманий у ході розслідування кримінальної справи №112802364, порушеної за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.115 КК України, на підставі ст. 115 КПК України (1960 року).
Ухвалою Зарічного районного суду м.Суми від 15 березня 2011 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. В подальшому, в межах досудового розслідування, зазначений запобіжний захід було продовжено до 4 місяців - до 12 липня 2011 року.
Отже, граничною датою його тримання під вартою було 12 липня 2011 року. Всупереч вимогам ч.10 ст.156 КПК (1960 року) він не був звільнений з-під варти, тому без наявного, прийнятого в законному порядку рішення про продовження строку тримання під вартою, після 12 липня 2011 року продовжував утримуватися в ДУ «Сумський слідчий ізолятор».
17 грудня 2013 року ухвалою Зарічного районного суду м.Суми по справі № 1-46/12 під час прийняття судом рішення про повернення кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 ст.ст.115 ч.2 п.10,152 ч.4,153 ч.3,185 ч.2,186 ч.2 КК України для організації додаткового розслідування, було прийнято рішення залишити утримання позивача під вартою.
Уподальшому, органом досудового розслідування в процесі дорозслідування кримінальної справи №11280364 було створене нове кримінальне провадження №12014200000000055, внесене до ЄРДР 06 березня 2014 року, в межах якого 14 березня 2014 року йому повідомлено про підозру у вчиненні тих самих правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч. 4 ст.152,ч.3 ст.153, п.10 ч.2 ст.115,ч.2 ст.185 КК України. В рамках цього провадження ухвалою Зарічного районного суду м.Суми від 18 квітня 2014 року продовжено строк тримання під вартою, який надалі продовжувався неодноразово.
Таким чином, починаючи з 13 липня 2011 року внаслідок дій правоохоронних органів Сумської обласної прокуратури та ДУ «Сумський слідчий ізолятор» він безпідставно тримався під вартою, чим було обмежено його конституційне право на свободу пересування, передбачене ст.29 Конституції України.
Вказував, що незаконне тримання під вартою, починаючи з 13 липня 2011 року, спричинило негативні наслідки, а саме: порушило його нормальні життєві зв'язки, позбавило його можливості жити звичайним для нього життям, працювати та отримувати належний дохід, у зв'язку з хворобою отримувати належну медичну допомогу, що заподіяло йому моральну шкоду.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 серпня 2024 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката - Конященкову Т.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що під час ухвалення судового рішення судом першої інстанції проігноровано, що постановою Зарічного районного суду м. Суми від 11 травня 2011 року чітко визначено строк тримання під вартою ОСОБА_1 до 12 липня 2011 року.
Вказує, що КПК України у редакції 1960 року не містять прямої дії, відповідно до якої визначалося б, що під час судового розгляду кримінальної справи тримання під вартою, визначене на певний строк, продовжується автоматично чи що підсудний тримається під вартою без відповідного судового рішення.
Таким чином, тримання під вартою обвинуваченого після закінчення встановленого судовим рішенням строку, було абсолютно незаконним.
Вказує, що запобіжний захід відносно позивача закінчився 12 липня 2011 року, суд, приймаючи рішення про призначення справи до судового розгляду, повинен був обрати запобіжний захід, відповідно до ст. 253 КПК України (1960 року), чого зроблено не було.
Від Сумської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що позивачем не доведено факт заподіяння шкоди та наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями правоохоронних органів та шкодою.
Від Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що ОСОБА_1 25 серпня 2015 року засуджений Ковпаківським районним судом м. Суми за ст.ст. 186 ч.2, 152 ч. 4, 153 ч.3, 115 ч.2 п.10, 70 ч. 1 КК України до довічного позбавлення волі. Наявність вироку та засудження ОСОБА_1 до довічного позбавлення волі є підтвердженням вини апелянта у вчиненні злочину, а отже відсутні підстави вважати його перебування під вартою незаконним. Разом з тим, позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували негативні наслідки незаконного його тримання під вартою.
Від Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження незаконності дій органів досудового розслідування та органів прокуратури, а також належним чином не обґрунтовано факт заподіяння йому моральної шкоди та не наведено розрахунку розміру такої шкоди. Вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представників відповідачів, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали даної цивільної справи та матеріали кримінального провадження колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що постановою Зарічного районного суду м.Суми від 15 березня 2011 року у справі № 4-368/11 ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обвинуваченому у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України (т.1 а.с.45-46).
Постановою Зарічного районного суду м.Суми від 11 травня 2011 року у справі № 4-579/11 продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 до 12 червня 2011 року (т.1 а.с.47).
Постановою Зарічного районного суду м.Суми від 09 червня 2011 року у справі № 4-741/11 продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 до 12 липня 2011 року (т.1 а.с.48-49).
Згідно з листом прокуратури Сумської області від 04 липня 2011 року у порядку ст.232 КПК України кримінальну справу № 11280364 за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених п.10 ч.2 ст.115, ч.4 ст.152, ч.3 ст.153, ч.2 ст.185,ч.2 ст.186 КК України, направлено до Зарічного районного суду м. Суми (т.1 а.с.50).
Ухвалою Зарічного районного суду м.Суми від 17 грудня 2013 року у справі №1-46/12 повернуто кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 за ст.ст. 115,ч.2 п.10,152 ч.4,153 ч.3,185 ч.2,186 ч.2 КК України прокурору Сумської області для організації додаткового розслідування, під час якого виконати дії, зазначені в мотивувальній частині ухвали. Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 залишено утримання під вартою (т.1 а.с.7-11) .
Ухвалою Зарічного районного суду м.Суми від 18 квітня 2014 року у справі № 591/2558/14 продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12014200000000055 від 06 березня 2014 року до 24 години 00 хв. 06 травня 2014 року (т.1 а.с.12).
Згідно наданої виписки з амбулаторної картки ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ОКЗ «Сумський обласний клінічний онкологічний диспансер» з 22 червня 2011 року (т.1 а.с.13-18).
Згідно довідки до акта огляду МСЕК ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням з ураженням ОРА до 01 червня 2018 року (т.1 а.с.19).
З реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що затримання ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні злочину відбулося 12 березня 2011 року, строк його застосування до 15 березня 2011 року, запобіжний захід тримання під вартою обрано 15 березня 2011 року до 12 травня 2011 року, продовжено до трьох місяців 11 травня 2011 року до 12 червня 2011 року, продовжено до 4-х місяців 09 червня 2011 року до 12 липня 2011 року (т.1 а.с.131-137).
Згідно з листом прокуратури Сумської області від 11 квітня 2014 року№04/2/5, 11 квітня 2014 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014200000000055 від 06 березня 2014 року за підозрою ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186,ч.4 ст.152,ч.3 ст.153,п.10 ч.2 ст.115,ч.2 ст.185 КК України направлено до Зарічного районного суду м.Суми (т.1 а.с.138).
Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 серпня 2015 року у справі № 1-46/12 ОСОБА_1 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ст. ст.186 ч.2,ст.152 ч.4,ст.153 ч.3,ст.115 ч.2 п.10 КК України та призначено йому покарання у виді довічного позбавлення волі. Запобіжний захід тримання під вартою залишено без змін. Строк відбуття покарання ОСОБА_1 за даним вироком рахувати з 12 березня 2011 року з моменту затримання та поміщення до ІТТ (т.1 а.с.20-21,167-173).
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 03 лютого 2016 року у справі № 1-46/12 вирок Ковпаківського районного суду м.Суми від 25 серпня 2015 року відносно ОСОБА_1 змінено. Виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду першої інстанції на доказ: протокол відтворення обстановки і обставин події із застосуванням відеозапису від 12 березня 2011 року. У іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін (а.с.174-182).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що строк перебування позивача під вартою у період з 15 березня 2011 року по 17 грудня 2013 року обумовлено відповідними постановами Зарічного районного суду м.Суми , після 4 липня 2011 року справу передано до суду для розгляду справи по суті, а тому позивач на законних підставах продовжував знаходитись під вартою до залишення без змін обраного запобіжного заходу ухвалою суду від 17 грудня 2013 року.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з частини першої, пунктом 1 частини другої, частинами п'ятою, десятою та одинадцятою статті 156 КПК України (1960 року) тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців. У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою цієї статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу. Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду. У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, якщо цей строк не продовжено у встановленому цим Кодексом порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти. Начальник місця попереднього ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами першою, другою і шостою цієї статті, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.
Відповідно до ст. 237 КПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що у справі, що надійшла від прокурора, суддя з'ясовує щодо кожного з обвинувачених ряд необхідних питань, зокрема і чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу.
Відповідно до ст. 253 КПК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що прийнявши рішення про призначення справи до судового розгляду, суддя вирішує зокрема і питання про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що у межах досудового розслідування відповідно до постанов Зарічного районного суду м.Суми від 15 березня 2011 року, 11 травня 2011 року, 09 червня 2011 року ОСОБА_1 обирався і продовжувався строк тримання під вартою, а саме до 12 липня 2011 року .
Вподальшому, 4 липня 2011 року заступником прокурора Сумської області старшим радником юстиції К.В.Підлубним кримінальну справу № 11280364 за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених п.10 ч.2 ст.115, ч.4 ст.152, ч.3 ст.153, ч.2 ст.185,ч.2 ст.186 КК України було направлено до Зарічного районного суду м. Суми із зазначенням про перерахування утримання під вартою ОСОБА_1 за Зарічним районним судом м.Суми і справа повинна була призначена до попереднього розгляду в порядку передбаченому ст.240 КПК України (1960).
На виконання ухвали апеляційного суду про витребування документів з особової справи засудженого ОСОБА_1 ДУ «Сумський слідчий ізолятор» було надано копію листа Зарічного районного суду м.Суми від 7 липня 2011 року на адресу начальника СІЗО м.Суми з проханням повідомити засудженому про призначення справи про його обвинувачення до попереднього розгляду ( т.2 а.с.69) .
В той же час, копія постанови попереднього розгляду про призначення справи до судового розгляду в матеріалах цивільної справи відсутня і на вимогу суду ні відповідачем Сумською обласною прокуратурою ні ДУ «Сумський слідчий ізолятор» не надано.
Судом апеляційної інстанції досліджувались матеріали кримінального провадження № 12014200000000055 стосовно ОСОБА_1 та матеріали даної цивільної справи з яких вбачається, що запобіжний захід у виді тримання під вартою був продовжений згідно з постановою Зарічного районного суду м.Суми від 9 червня 2011 року до 12 липня 2011 року та ухвалою Зарічного районного суду м.Суми від 17 грудня 2013 року у справі №1-46/12 про повернення кримінальної справи прокурору Сумської області для організації додаткового розслідування міру запобіжного заходу залишено утримання під вартою, в той же час будь-які судові рішення щодо підстав утримання ОСОБА_1 під вартою у період з 13 липня 2011 року по 16 грудня 2013 року в матеріалах відсутні і відповідачами на вимогу суду надано не було.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень позивача про те, що він мав бути звільнений з-під варти 13 липня 2011 року , а відтак після вказаної дати незаконно перебував під вартою та у зв'язку з цим має право на відшкодування завданої моральної шкоди на підставі положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду".
Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, позивач вказував на те, що незаконне тримання його під вартою спричинило йому негативні наслідки, порушило його нормальні життєві зв'язки, позбавило його можливості жити звичайним для нього життям, працювати та отримувати належний дохід, у зв'язку з хворобою отримувати належну медичну допомогу, що заподіяло йому моральну шкоду.
За встановлених судом обставин, суд вважає доведеним, що внаслідок незаконного перебування під вартою ОСОБА_1 безпідставно був обмежений у реалізації конституційного права на свободу пересування, відтак йому завдано моральну шкоду, у зв'язку з чим вважає обґрунтованими позовні вимоги.
Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, врахувавши доведеність факту незаконного тримання під вартою ОСОБА_1 у період з 13 липня 2011 року по 16 грудня 2013 року , з огляду на характер, ступінь та тривалість моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок незаконного перебування під вартою, вирішуючи спір в межах позовних вимог, суд приходить до висновку про те, що рішення місцевого суду підлягає скасуванню , а позов підлягає задоволенню у повному обсязі і на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України підлягає стягненню3 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції, на підставі п. 2 та п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України належить скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі .
Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Конященковою Тетяною Владленівною, задовольнити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 03 гривні 00 копійок за незаконне тримання під вартою.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 15 січня 2026 року .
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
Д. В. Сізов