Номер провадження: 11-сс/813/2357/25
Справа № 522/22204/25 1-кс/522/5565/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
представника власника майна - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 20.10.2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025163520000128 від 26.02.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення
Ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання старшого слідчого СВ ВП №1 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12025163520000128 від 26.02.2025 року та накладено арешт на майно, а саме будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 106795051101), із забороною проведення будь-яких реєстраційних дій щодо вказаного об'єкту нерухомості.
Зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду є незаконна та такою, що підлягає скасуванню, посилаючись на наступне.
- власник майна не є підозрюваною особою у даному кримінальному провадженні;
- арештований будинок не має ознак речового доказу, більш того, в клопотанні слідчий не доводить, не обґрунтовує, що будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 106795051101) є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди, або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
На підставі цього просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні апеляційного суду представника власника майна - адвокат ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити, натомість, прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 132 КПК України - застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 170 КПК України - арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи. Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК країни речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно матеріалів кримінального провадження, СВ ВП №1 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12025163520000128 від 26.02.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
За версією досудового розслідування, колишні члени ОЗГ «МІАР» починаючи з 2017 року не залишають свій єдиний намір щодо заволодінням правом власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: приватним будинком АДРЕСА_1 , з метою подальшого його продажу та привласнення отриманих від цих дій грошових коштів.
Об'єкт нерухомості, який є предметом злочинного посягання - житловий будинок, який належав підприємцю з рф на ім'я ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина російської федерації, серія 25 № 00 419246, виданий 16.03.2001, видавник: відділ міліції №2 УВС м.Ангарська Іркутської обл., країна громадянства: Російська Федерація, за адресою : м. Одеса, вул. Айвазовського (Тимірязєва) 34, загальна площа (кв.м): 430.7, житлова площа (кв.м): 220.4.
Власником даного будинку до 2017 року був громадянин російської федерації ОСОБА_10 , який знаходиться за межами території України. Далі було встановлено групу осіб, які виступали проти незаконних дій колишніх членів ОЗГ «МІАР» та нібито підтримували сторону потерпілого ОСОБА_10 та своїми діями протистояли колишнім членам ОЗГ «МІАР».
Конфлікт, за версією органу досудового розслідування стався, через те, що ОСОБА_11 взяв у борг 2 млн доларів США у особи - ОСОБА_12 , надавши в заставу будинок, що розташований м. Одеса, вул. Тимірязєва 34. В подальшому ОСОБА_11 віддав гроші протягом певного періоду часу, але ОСОБА_13 вирішив, що той розрахувався не в повному об'ємі і будинок у користування ОСОБА_14 не повернув.
Після початку повномасштабного вторгнення рф ОСОБА_13 звернувся за допомогою для повернення контролю над будинком з метою подальшого перепродажу та отримання залишку заборгованих коштів, до ОСОБА_15 - лідера ОЗГ «МІАР». В свою чергу ОСОБА_15 разом з членом своєї групи ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , через районні суди м. Одеси та фінансові установи зробили перереєстрацію об'єкту нерухомого майна. Після чого, ОСОБА_16 фактично став ним управляти та намагається продати його за 800 тис. доларів США та розділити суму навпіл з ОСОБА_17 ОСОБА_16 в подальшому, для організації зазначеного плану залучив ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», представники якої відстоюють інтереси ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
Представник ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» звернувся до Київського районного суду м. Одеси із заявою про забезпечення позову, а 25 жовтня 2023 року, суддею Київського районного суду частково задоволено позов ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп».
Натомість, слідчий у клопотанні вказує на те, що первинною підставою для перереєстрації права власності ОСОБА_18 на будинок за адресою АДРЕСА_1 стала підробна розписка, яка була представлена особою на ім'я ОСОБА_19 до Приморського районного суду м. Одеса (справа 522/2881/17), після чого було винесено заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси на користь ОСОБА_19 та визнання права власності за ним.
Виходячи з вищевикладеного, слідчий вказав, що є підстави вважати, що ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», переслідуючи корисливі мотиви, заволоділи об'єктом нерухомого майна з метою наступного перепродажу вказаного об'єкту.
Власником будинку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Тимірязєва, 34, на теперішній час згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, є ОСОБА_8 .
03.10.2025 слідчим у кримінальному провадженні винесено постанову про визнання та долучення до матеріалів кримінального провадження як речових доказів вказаного житлового будинку.
Апеляційний суд вважає правильним висновок слідчого судді про те, що досліджені матеріали свідчать про існування достатніх підстав вважати, що це майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, тобто може бути речовим доказом у кримінальному провадженні. Так, вказане нерухоме майно було об'єктом можливих кримінально протиправних дій, імовірно набуте кримінально протиправним шляхом.
Крім того, слідчий суддя правильно врахував те, що не накладення арешту на це майно може призвести до його відчуження, про що свідчить факт неодноразово відчуження цього майна протягом 2017-2025 років.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи представника ОСОБА_8 про те, що в матеріалах судового провадження не міститься жодних доказів того, що житловий будинок є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди, або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Так, апеляційний суд, дослідивши матеріали судового провадження, вважає обґрунтованим висновок слідчого судді про наявність об'єктивної необхідності у збереженні та дослідженні вказаного майна, оскільки останнє потенційно може містити ознаки речового доказу у розумінні ст. 98 КПК України.
Зокрема, на момент розгляду апеляційної скарги досудове слідство надало достатні підстави вважати, що вказане нерухоме майно могло бути набуто внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК Україниабо ж використано у механізмі вчинення правопорушення, що, відповідно до ст. 98 КПК України, надає йому ознак речового доказу. Така правова кваліфікація має місце навіть за відсутності остаточного рішення по суті кримінального провадження, оскільки на етапі досудового розслідування дослідження подібного майна є необхідним для встановлення обставин правопорушення, способу його вчинення, кола причетних осіб та підстав набуття права власності на майно.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що наразі існує необхідність в дослідженні вилученого майна, оскільки дане майно може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що спростовує доводи апеляційної скарги про те, що вилучене майно не відповідає ознакам речових доказів, у відповідності до вимог ст.98 КПК України.
Зв'язок даного майна із вчиненням злочину, за якими здійснюється розслідування, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу апелянта, що арешт може бути накладений не лише на майно підозрюваного, але і у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої ст. 170 КПК України, на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Таким чином, зв'язок майна, на яке накладений арешт, із вчиненням злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим.
Так, слідчим суддею на підставі долучених до клопотання матеріалів встановлено, що нерухоме майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки можливо зберегло у собі сліди вчинення кримінальних правопорушень, а також можуть містити в собі відомості щодо обставин їх вчинення.
У зв'язку з викладеним, апеляційний суд приходить до переконання про наявність правових підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, з метою збереження речових доказів, які можуть мати суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Як вбачається з підстав та мети застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, вилучене майно може бути речовими доказами в рамках кримінального провадження та містити у собі відомості щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.
Отже, оскільки нерухоме майно визнано речовими доказами в рамках кримінального провадження, апеляційний суд вважає, що існує ризик його можливої зміни знищення або відчуження, в цілях подальшого ймовірного уникнення передбаченої законом відповідальності за ймовірно вчинені дії у випадку підтвердження їх факту у встановленому законом порядку.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. TheUnitedKingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Апеляційним судом встановлено, що за обставинами даного кримінального провадження втручання у право власності зацікавленої особи пов'язано із здійсненням кримінального провадження, необхідністю забезпечити збереження речових доказів, а отже, обмеження не є свавільним та відповідає вимогам законності. При цьому дотримано справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу (у вигляді досягнення завдань кримінального провадження) та вимогами захисту права власності особи, адже досягнення мети збереження речового доказу неможливо досягти в інший спосіб, ніж арешт майна.
При цьому, апеляційний суд акцентує увагу, що у випадку, якщо в рамках даного кримінального провадження буде спростовано відповідність зазначеного майна категорії речових доказів, зацікавлена особа в порядку ст. 174 КПК України має процесуальне право на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Отже, під час апеляційного розгляду встановлено, що на даній стадії досудового розслідування, є об'єктивні підстави вважати, що майно, на які слідчим суддею накладено арешт, може бути використано як доказ у кримінальному провадженні, тому колегія суддів вважає, що довід апеляційної скарги про те, що нерухоме майно, не відповідає критеріям, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК України, не відповідає дійсності, до того ж, є передчасним.
Приписами ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін.
Отже, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_8 не підлягає задоволенню з мотивів, наведених в мотивувальній частині ухвали, а судове рішення - підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 171-174, 370, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 20.10.2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025163520000128 від 26.02.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4