Номер провадження: 11-кп/813/1728/25
Справа № 521/5231/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання: ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
представника потерпілого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та прокурора Малиновської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 11.04.2025року відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Арциз, Арцизького району, Одеської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , офіційно не працевлаштований, з неповною вищою освітою, не одружений,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, у кримінальному провадженні за № 12024160000001456 від 05.12.2024 року,
установив
Зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції
Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 11.04.2025 року ОСОБА_6 , визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та йому призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді одного року позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.
Також даним вироком вирішено питання заходів забезпечення, речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно оскаржуваного вироку:
ОСОБА_6 , 05.12.2024 року, приблизно о 18 годині 40 хвилин, керуючи автомобілем «Ford Transit», НОМЕР_1 , по вул. Овідіопольська дорога, 7 у м. Одеса, діючи необережно, проявляючи злочинну самовпевненість, порушивши п.2.3 «б» ПДР України - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі, був неуважний, за дорожньою обстановкою постійно не стежив, не переконався, що на проїзній частині немає пішоходів, які можуть створити для нього небезпеку, відволікся від керування, не своєчасно виявив небезпеку для свого руху, у вигляді пішохода, яка перетинала проїзну частину вказаної дороги, з права на ліво, відносно напряму руху автомобіля по нерегульованому пішохідному переходу, у зв'язку з чим, ОСОБА_6 порушуючи п.18.1 ПДР України відповідно до яких - водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, маючи технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, не вжив належних і своєчасних заходів до зменшення швидкості свого руху аж до зупинки керованого ним автомобіля, не зменшив його швидкість, продовжив рух у зазначеному режимі та допустив наїзд передньою частиною кузову автомобіля на пішохода ОСОБА_10 , яка в результаті дорожньо-транспортної пригоди отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала
Не погоджуючись із оскаржуваним вироком, захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_11 та прокурор Малиновської кружної прокуратури ОСОБА_9 подали апеляційні скарги, в яких:
захисник обвинуваченого, не оспорюючи доведеності провини у вчиненні кримінального правопорушення, вважає вирок місцевого суду таким, що підлягає зміні з підстав невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через надмірну суворість.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що вирок відносно ОСОБА_6 занадто суворий, оскільки він жалкує про скоєне, обвинуваченим відшкодована потерпілій матеріальна та моральна шкода у повному обсязі.
Крім того зазначає, що в судовому засіданні прокурор просив суд призначити покарання, яке не пов'язане із позбавленням волі.
На підставі цього просить вирок відносно ОСОБА_6 змінити та застосувати до покарання дію ст.75 КК України.
прокурор Малиновської кружної прокуратури ОСОБА_9 в апеляційній скарзі, не оспорюючи доведеності провини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, зазначає, що вирок відносно ОСОБА_6 занадто суворий. Так, суд не врахував молодий вік обвинуваченого, відсутність претензій з боку потерпілої та повне каяття обвинуваченого у вчиненому. Також прокурор наголошує, що суд першої інстанції під час призначення покарання безпідставно застосував дію ст.69 КК України, тоді як мав застосувати ст.75 КК України.
На підставі цього, прокурор просить вирок відносно ОСОБА_6 в частині призначеного покарання змінити, призначити ОСОБА_6 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки. На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, з випробуванням, з іспитовим строком на три роки, із покладанням обов'язків, визначених п.п.1, 2 ч.1 та п.1 ч.3 ст.76 КК України.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Позиції учасників апеляційного розгляду
У судовому засіданні апеляційного суду захисник ОСОБА_7 , обвинувачений ОСОБА_6 та прокурор ОСОБА_9 підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити, вирок суду змінити, представник потерпілої ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_8 , не заперечував проти задоволення апеляційних скарг.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз вироку суду 1-ої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення приписам наведеної норми закону відповідає з огляду на наступне.
Відповідно до мотивувальної частини вироку суду 1-ої інстанції (т. 1, а.с. 81), обвинувачений ОСОБА_6 повністю визнав свою провину у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті та враховуючи те, що зазначені висновки суду 1-ої інстанції щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильність кваліфікації його дій ніким із учасників провадження в апеляційному порядку не оскаржується, колегія суддів, не встановивши при цьому жодних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду дійти правильного висновку в цій частині, не вбачає підстав для їх перегляду.
Що стосується доводів апелянтів про надмірну суворість призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, колегія суддів приходить до таких висновків.
Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Виходячи з положень ст. 65 КК України, а також роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003, суди повинні суворо додержуватись вимог даної норми закону стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізується принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх), а також обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання та особу винного.
У постанові Другої судової палати ККС від 02.11.2021 у справі №643/13256/17 зазначено, що поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України якщо суд, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд 1-ої інстанції, на виконання приписів зазначеної норми кримінального закону, врахував: ступінь тяжкості вчиненого злочину; відсутність претензій майнового характеру з боку потерпілої сторони; характеристику особи обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку і лікарів нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не працевлаштований, має неповну вищу освіту, не одружений.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 суд 1-ої інстанції визнав щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом 1-ої інстанції встановлено не було.
Оцінюючи твердження апелянтів щодо надмірної суворості призначеного судом 1-ої інстанції ОСОБА_6 покарання, апеляційний суд звертає увагу на те, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, хоча і належить до таких, що вчинені з необережності, проте внаслідок його вчинення настала смерть потерпілої ОСОБА_10 .
Тяжкі наслідки у виді смерті людини є непоправними і не можуть бути в повній мірі компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі.
Між тим, як зазначено вище, з урахуванням відомостей про особу обвинуваченого, обставин вчиненого ним кримінального правопорушення та думку потерпілої, суд першої інстанції призначив йому покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 69 КК України, посилаючись на те, що саме цей вид покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Посилання сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_6 є раніше не судимий, наявність пом'якшуючих обставин, та відшкодування завданої шкоди потерпілій та відсутність будь яких претензій майнового характеру з боку потерпілої сторони, не можуть бути вирішальними обставинами, які дають підстави для застосування положень ст.75 КК України.
Ті ж самі обставини, які були враховані судом при визначені виду та міри покарання, не можуть одночасно слугувати підставою для висновку про можливість звільнення обвинуваченого від реального відбування призначеного покарання.
Рішення про звільнення особи від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням суд може прийняти лише за умови, що таким чином буде досягнута мета покарання, встановлена у ч. 2 ст. 50 КК України, а саме виправлення обвинуваченого без застосування реального покарання та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим так і іншими особами.
Законодавець надав дискреційні повноваження судам у призначенні покарання, а також при визначенні можливості звільнення від покарання з випробуванням.
Суд в межах своїх дискреційних повноважень при призначенні покарання, як видно, фактично прийняв до уваги всі дані, що характеризують особу обвинуваченого та врахував обставини кримінального провадження в їх сукупності.
Апеляційний суд враховує, що під час апеляційного розгляду представник потерпілої - адвокат ОСОБА_8 вважав можливим задовольнити апеляційні скарги сторони захисту та прокурора, із призначенням обвинуваченому покарання із іспитовим строком.
Однак, згідно практики Верховного Суду, при призначенні покарання обвинуваченим, позиція потерпілих має враховуватись, однак не є ключовою.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням особи за скоєння тяжкого злочину, що спричинило смерть людини, на думку колегії суддів, не буде достатнім для виправлення ОСОБА_6 та не сприятиме запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень іншими особами та породить в них відчуття безкарності, впевненість в тому, що скоєння тяжких злочинів, не матиме наслідком реального покарання.
За таких обставин доводи сторони захисту про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства є безпідставними, оскільки останній грубо порушив Правила дорожнього руху України, що спричинило смерть людини, а тому призначення покарання із випробуванням, із встановленням іспитового строку, з великою вірогідністю не змінить його ставлення до вчиненого.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що кримінальне правопорушення, яке вчинене ОСОБА_6 зазіхає на суспільну складову безпечного життя та здоров'я, оскільки формує думку суспільства про незахищеність та уразливість до вчинення відносно них злочинних дій у сфері безпеки дорожнього руху.
Разом з цим, належна правова охорона будь-яких соціальних цінностей, у тому числі й таких найбільш соціально значимих, як життя та здоров'я людини, забезпечується лише тоді, коли застосовується ефективний кримінально-правовий засіб, яким є кримінальна відповідальність.
Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом покарання із застосуванням ст. 69 КК України з реальним його відбуванням та без застосування положень ст. 75 КК України відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим і сприятиме перевихованню ОСОБА_6 та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.
Отже, колегія суддів вважає, що суд 1-ої інстанції, всебічно, повно та об'єктивно розглянувши кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 та оцінивши ступінь тяжкості вчиненого злочину, його тяжкі наслідки у вигляді смерті особи, обставини, що пом'якшує та відсутність обставин, що обтяжують покарання останнього, позицію потерпілої та її представника, а також характеристику особи обвинуваченого, призначив ОСОБА_6 покарання, яке є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, тому підстав для задоволення апеляційних скарг захисника та прокурора апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 370, 404, 405, 407, 409, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та прокурора Малиновської окружної прокуратури ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 11.04.2025року відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, у кримінальному провадженні за № 12024160000001456 від 05.12.2024 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4