Номер провадження: 11-кп/813/2819/25
Справа № 522/7215/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
11.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,
розглянувши матеріали кримінального провадження, за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 28.11.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України внесеного до ЄРДР за №12021163510000096 від 26.02.2021 року,
установив
На розгляді Приморського районного суду м.Одеси перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12021163510000096 від 26.02.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України.
Оскарженою ухвалою місцевого суду частково задоволено клопотання захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та прокурора ОСОБА_11 та обвинуваченому ОСОБА_12 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 27.01.2026 року, із визначенням розміру застави у розмірі 170 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 514 760 грн.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали апеляційні скарги, просять скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого та застосувати до останнього менш суворий запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Захисники вважають, що підстави для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою відсутні, а його подальше утримання в установі попереднього ув'язнення порушує права обвинуваченого, передбачені Конституцією України та Конвенцією про захист прав та основоположних свобод людини.
Захисники наголошують, що сама по собі тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, не може бути єдиною підставою для застосування виняткового запобіжного заходу без врахування інших обов'язкових обставин.
Крім того, захисники стверджують про недоведеність ризиків того, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Прокурор в судове засідання апеляційного суду не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина 1 ст.404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Колегією суддів встановлено, що на розгляді в Приморському районному суді м. Одеси перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12021163510000096 від 26.02.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України
Оскарженою ухвалою обвинуваченому продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Рішення суду мотивоване продовженням існування ризиків, які були підставою для застосування до обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, з огляду на таке.
Злочин, передбачений ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України, відповідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та за його вчинення, у разі доведеності вини ОСОБА_8 , з урахуванням положень ч.3 ст.68 КК України, йому може бути призначено реальне покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років.
Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, апеляційний суд вважає, що на теперішній час продовжує існувати ризик того, що ОСОБА_13 може здійснити спроби переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Апеляційний суд враховує, що в розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На теперішній час у кримінальному провадженні не були здійсненні всі дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зокрема суд має безпосередньо допитати свідків та потерпілих, а також дослідити всі докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження.
Оскільки наразі судовий розгляд триває, не зменшився і продовжує існувати ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, а саме, що перебуваючи на свободі ОСОБА_13 матиме можливість здійснювати вплив на свідків та потерпілих, які під час досудового розслідування надали викривальні показання відносно нього.
При цьому колегія суддів враховує положення ч.4 ст.95 КПК, яка передбачає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Водночас, твердження захисників про те, що допит свідків у даному кримінальному провадженні не можливий, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі стороною захисту не підтверджені.
За таких обставин ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК на теперішній час не зменшились і продовжують існувати.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 та запобігатиме існуючим ризикам.
Водночас, оцінюючи доводи сторони захисту щодо необґрунтованості тривалого безальтернативного тримання під вартою обвинуваченого, колегія суддів враховує, що дане кримінальне провадження знаходиться на розгляді місцевого суду майже п'ять років, і весь цей час обвинувачений утримувався під вартою без остаточного рішення суду.
Крім того, апеляційний суд враховує, що оскарженою ухвалою суду першої інстанції було частково задоволено клопотання захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та прокурора ОСОБА_11 та обвинуваченому ОСОБА_12 визначено розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу у розмірі 170 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 514 760 гривень.
Колегія суддів враховує, що відповідно до п.3 ч.5 ст.182 КПК України для особи, що обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, застава може бути визначена в сумі від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, апеляційний суд вважає, що такий розмір застави не перевищує встановлений п.3 ч. 5 ст.182 КПК України та на даному етапі, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованого обвинуваченому злочину, є достатнім стримуючим фактором для забезпечення належної процесуальної поведінки, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 407, 409, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд,
постановив
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 28.11.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115 КК України внесеного до ЄРДР за №12021163510000096 від 26.02.2021 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4