13.01.26
22-ц/812/300/26
Провадження №22-ц/812/300/26, №22-ц/812/303/26
Іменем України
13 січня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання: Колосовою О.М.,
за участю: представника боржника - адвоката Михайленка О.В., головного державного виконавця Ширко Т.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №490/1948/25 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , яка підписана його представником - адвокатом Михайленком Олександром Васильовичем, та Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (натепер - Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції) на ухвалу, яку постановив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Чулупа Олександра Степановича у приміщенні цього суду 25 листопада 2025 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шелегей Тетяни Валентинівни, заінтересовані особи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-кредо», Публічне акціонерне товариство «Банк Форум», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
У березні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник - адвокат Михайленко О.В., звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Інгульський ВДВС, Відділ) Шелегей Т.В., заінтересовані особи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-кредо», Публічне акціонерне товариство «Банк Форум», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк».
Скарга мотивована тим, що у провадженні головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шелегей Т.В. перебуває зведене виконавче провадження № 46380432, до складу якого входить:
-виконавче провадження №471121280 з примусового виконання виконавчого листа №490/4833/13-ц від 24 вересня 2013 р. виданого Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ «Аква-Терм-Миколаїв» на користь ПАТ «Дельта Банк» коштів в розмірі 1129690,81 грн за кредитним договором №1119624001 від 10 серпня 2007 р. та судових витрат в розмірі 1147 грн. з кожного;
-виконавче провадження №45039164 з примусового виконання виконавчого листа №2ц-7-24/20/2010 від 23 березня 2011 р, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь АКБ «Форум» штрафних санкцій за порушення умов кредитного договору №138/07/020AL від 20 липня 2007 р. в сумі 353105,99 грн. та судових витрат в розмірі 606,66 грн.
-виконавче провадження №471211162 з примусового виконання виконавчого листа № 2/489/1230 від 27 червня 2013 р. виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму в розмірі 1131082 грн за кредитним договором №11196001001 від 10 серпня 2007 р.;
-виконавче провадження №453500270 з примусового виконання виконавчого листа №2/489/1230 від 27 червня 2013 р. виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судового збору в розмірі 1147 грн;
-виконавче провадження №45039052 з примусового виконання виконавчого листа №2ц-7-24/20/2010 від 23 березня 2011 р. виданого Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь АКБ «Форум» штрафних санкцій за порушення умов кредитного договору №138/07/020AL від 20 липня 2007 р. в сумі 31082,80 грн.
Заявник вказує, що 25 вересня 2024 року ОСОБА_1 дізнався, що з його рахунку № НОМЕР_1 , який відкритий в АТ «Райффайзен Банк» та призначений для зарахування заробітної плати, були списані всі грошові кошти, у зв'язку з чим звернувся до державної виконавчої служби про повернення грошових коштів, списаних з його карткового рахунку зі спеціальним режимом використання - для зарахування заробітної плати. Згідно відповіді головного державного виконавця Шелегей Т.В. від 26 жовтня 2024 року ОСОБА_1 було відмовлено в поверненні грошових коштів, що останній вважає незаконним, оскільки законом заборонено стягнення коштів зі таких рахунків зі спеціальним призначенням, до того ж роботодавець із його заробітної плати проводить щомісяця відрахування за вказівкою державного виконавця. За такого скаржник змушений звернутись до суду.
Посилаючись на викладене, позивач просить суд:
- визнати неправомірними дії (рішення) головного державного виконавця Інгульського ВДВС Шелегей Т.В. щодо відмови повернути грошові кошти в розмірі 1219132,12 грн. на рахунок № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , що відкритий в АТ «Райффайзен Банк»;
- зобов'язати головного державного виконавця Інгульського ВДВС Шелегей Т.В. повернути грошові кошти в розмірі 1219132,12 грн. на рахунок № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , що відкритий в АТ «Райффайзен Банк».
Ухвалою Центрального районного суду мста Миколаєва від 25 листопада 2025 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано дії головного державного виконавця Інгульського ВДВС Шелегей Т.В. щодо відмови повернути грошові кошти в розмірі 1219132,12 грн. на рахунок № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , що відкритий в АТ «Райффайзен Банк», неправомірними.
Скаргу в частині вимоги про зобов'язання головного державного виконавця Інгульського ВДВС Шелегай Т.В. повернути грошові кошти в розмірі 1219132,12 грн. на рахунок № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 відкритий в АТ «Райффайзен Банк» залишено без розгляду.
Роз'яснено заявнику його право звернутись до суду в позовному провадженні.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Михайленко О.В. вказує, що ухвала суду в частині залишення без розгляду вимог про зобов'язання повернути гроші є незаконною, необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить її в цій частині скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким зобов'язати головного державного виконавця Інгульського ВДВС Шелегей Т.В. повернути грошові кошти в розмірі 1219132,12 грн. на рахунок № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 та відкритий в АТ «Райффайзен Банк».
Апеляційна скарга мотивована тим, що в частині залишення скарги без розгляду суд послався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справах №910//23967/16, №2-591/11 та постанову Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі №309/7139/12. Однак, як вбачається з цих постанов підстави та предмети у даних справах не є аналогічними справі, яка розглядається. 25 вересня 2024 року ОСОБА_1 дізнався, що з його рахунку, який був призначений для зарахування заробітної плати, були списанні всі грошові кошти, у зв'язку з чим того ж дня звернувся із заявою до Інгульського ВДВС про повернення коштів. 26 жовтня 2024 року він отримав засобами поштового зв'язку відповідь головного державного виконавця Інгульського ВДВС Шелегей Т.В. від 21 жовтня 2024 року про відмову у поверненні грошових коштів. Не погоджуючись з такими діями державного виконавця, ОСОБА_1 05 листопада 2024 року звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом про визнання дій противоправними та зобов'язання вчинити дії та з заявою про забезпечення позову. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року, яка залишена без змін ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду, закрито провадження в адміністративній справі №400/10437/24, оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14ц та в постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року у справі №607/6215/23. Тому висновок суду про залишення скарги без розгляду в частині вимоги про зобов'язання повернути грошові кошти боржнику, є помилковим. Також суд не звернув уваги, що 08 травня 2023 р. головний державний виконавець Інгульського ВДВС Ширко С.Л. у виконавчому провадженні №47121280 винесла постанову про звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 , яка була направлена на виконання до ТОВ «СІМКОРП УКРАЇНА», де працює ОСОБА_1 . Згідно відомостей з АТ «Райффайзен Банк» у ОСОБА_1 був відкритий рахунок НОМЕР_2 зі спеціальним режимом використання, з якого 17 березня 2023 року було знято арешт та повернуто на нього кошти у сумі 1115000 грн., які знаходились на депозитному рахункуДВС. Згідно довідки АТ «Райффайзен Банк» від 31 жовтня 2024 року вказаний рахунок 20 травня 2024 року був закритий та відкрито новий рахунок НОМЕР_3 у зв'язку із проведенням реорганізації в межах АТ «Райффайзен Банк» і зміною порядку бухгалтерського обліку рахунків клієнтів на підставі пунктів 113-114 Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачами надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої постановою Правління НБУ від 29 липня 2022 р. №162, Банком було проведено таку зміну рахунку ОСОБА_1 залишок коштів було перенесено на новий рахунок в сумі 844068,82 грн. За такого, на думку заявника, оскільки грошові кошти ОСОБА_1 перебувають на депозитному рахунку Інгульського ВДВС, то скарга в частині зобов'язати повернути грошові кошти є належним способом захисту, оскільки в даному випадку спір про право відсутній.
В апеляційній скарзі Інгульський ВДВС вказує, що ухвала суду є безпідставною, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому просить її скасувати та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні скарги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду, зроблені внаслідок неправильного тлумачення закону та без врахування актуальної правової позиції Верховного Суду. Так, на виконанні у Відділі перебуває зведене виконавче провадження №46380432. 14 березня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника та за допомогою накладання ЕЦП направлено до 18-ти банків учасників для виконання. Того ж дня направлено запит до банків - учасників обміну на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, згідно відповіді якого у боржника відкритий рахунок № НОМЕР_4 в АТ Райффайзен Банк. 14 березня 2023 року було сформовано платіжну інструкцію та направлено в АТ «Райффайзен Банк» для виконання. 16 березня 2023 року АТ «Райффайзен Банк» на депозитний рахунок Відділу надійшли кошти в сумі 1115000 грн., стягнуті з боржника. 16 березня 2023 року до Відділу від ОСОБА_1 надійшла заява про зняття арешту з рахунку № НОМЕР_4 зі спеціальним режимом використання, відкритий в АТ «Райффайзен Банк» для зарахування заробітної плати. До заяви додано довідку та виписку АТ «Райффайзен Банк» про рух коштів, в якому зазначено, що ОСОБА_1 отримує заробітну платну на рахунок № НОМЕР_4 . 17 березня 2023 року до Відділу від ОСОБА_1 надійшла заява про повернення коштів, стягнутих з зарплатного рахунку № НОМЕР_4 , відкритого в АТ «Райффайзен Банк». 17 березня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника, а саме - з рахунку № НОМЕР_4 , відкритого в АТ «Райффайзен Банк» для зарахування заробітної плати. 17 березня 2023 року державний виконавець виніс постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника та направив її до ТОВ «СІМКОРП Україна» для виконання. 20 березня 2023 року державний виконавець зробив розпорядження, яким кошти в сумі 1115000 грн. перераховано на рахунок боржника. 16 вересня 2024 року виконавець направив запит на отримання інформації, яка містить банківську таємницю та направлено до банків-учасників обміну. Згідно відповіді на вищевказаний запит в АТ «Райффайзен Банк» у боржника відкрито рахунки: НОМЕР_4 , НОМЕР_1 . 16 вересня 2024 року сформовано платіжну інструкцію по рахунку № НОМЕР_1 на суму 1244201 грн. 59 коп. та направлено в АТ «Райффайзен Банк» для виконання. 17 вересня 2024 року на виконання платіжної інструкції АТ «Райффайзен Банк» на депозитний рахунок відділу надійшли кошти в сумі 1219132 грн 12 коп., стягнуті з боржника . Інгульський ВДВС зауважує, що звертав увагу суду першої інстанції, що згідно із вимогами статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» саме банк, який виконує відповідну постанову про арешт коштів боржника, повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на який заборонено накладення арешту, повідомити про це виконавця та повернути відповідну постанову без виконання. Однак, банк не повідомляв виконавця, що на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Райффайзен Банк», заборонено накладення арешту. Від ОСОБА_1 не надходило повідомлень про зміну рахунку № НОМЕР_4 , на який йому надходить заробітна плата, на інший рахунок № НОМЕР_1 , а таке звернення надійшло лише після списання державним виконавцем коштів. Окрім того, при дослідженні довідки з АТ «Райффайзен Банк» від 18 вересня 2024 року судом першої інстанції встановлено, що боржнику ОСОБА_1 27 січня 2022 року відкрито картковий рахунок фізичної особи № НОМЕР_1 для зарахування заробітної плати та інших платежів. Вказана довідка підтверджує, що на рахунок № НОМЕР_1 окрім коштів заробітної плати можуть зараховуватися кошти будь-якого призначення. Отже, висновки суду про те, що державним виконавцем було списано кошти в розмірі 1219132 грн. 12 коп. з рахунку № НОМЕР_1 , який відкритий ОСОБА_1 для зарахування заробітної плати, не відповідають фактично встановленим обставинам справи. Також Інгульський ВДВС вказує, що боржник ОСОБА_1 обізнаний про рішення судів, яке набрало законної сили, невиконані зобов'язання перед стягувачами та відкриті виконавчі провадження, однак всупереч чинному законодавства він самостійно таке рішення не виконує, хоча і має можливість з огляду на розмір його заробітноїплати. Також, Відділ не погоджується з ствердженням суду першої інстанції про те, що державним виконавцем у виконавчому провадженні були списані одноразово всі наявні кошти, які заявник отримав як заробітну плату, і такі дії державного виконавця суперечать положенням норм частині 2 статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки стягнення із заробітної плати можливе лише в розмірі 20% із кожної нарахованої заробітної плати. Інгульський ВДВС наголошує, що оскаржувана ухвала прийнята без врахування актуальної правової позиції Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 р. у справі №711/4732/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 р. у справі №905/361/19.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника боржника та головного державного виконавця Відділу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та Інгульського ВДВС підлягають задоволенню із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвала суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шелегей Т.В. перебуває зведене виконавче провадження № 46380432, до складу якого входить:
-виконавче провадження №471121280 з примусового виконання виконавчого листа №490/4833/13-ц від 24 вересня 2013 р. виданого Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ «Аква-Терм-Миколаїв» на користь ПАТ «Дельта Банк» коштів в розмірі 1129690,81 грн за кредитним договором №1119624001 від 10 серпня 2007 р. та судових витрат в розмірі 1147 грн. з кожного;
-виконавче провадження №45039164 з примусового виконання виконавчого листа №2ц-7-24/20/2010 від 23 березня 2011 р, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь АКБ «Форум» штрафних санкцій за порушення умов кредитного договору №138/07/020AL від 20 липня 2007 р. в сумі 353105,99 грн. та судових витрат в розмірі 606,66 грн.
-виконавче провадження №471211162 з примусового виконання виконавчого листа № 2/489/1230 від 27 червня 2013 р. виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму в розмірі 1131082 грн за кредитним договором №11196001001 від 10 серпня 2007 р.;
-виконавче провадження №453500270 з примусового виконання виконавчого листа №2/489/1230 від 27 червня 2013 р. виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судового збору в розмірі 1147 грн;
-виконавче провадження №45039052 з примусового виконання виконавчого листа №2ц-7-24/20/2010 від 23 березня 2011 р. виданого Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення в солідарному порядку ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь АКБ «Форум» штрафних санкцій за порушення умов кредитного договору №138/07/020AL від 20 липня 2007 р. в сумі 31082,80 грн.
Згідно відомостей, викладених у відзиві Інгульського ВДВС на скаргу ОСОБА_1 у цій справі, які не спростовуються боржником, у вказаному зведеному виконавчому провадженні 14 березня 2023 року державний виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника.
Того ж дня направлено запит до банків-учасників обміну на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, у відповіді на який отримано інформація про те, що у боржника відкритий рахунок № НОМЕР_4 в АТ Райффайзен Банк.
Державний виконавець сформувала платіжну інструкцію та направила в АТ «Райффайзен Банк» для виконання.
16 березня 2023 року від АТ «Райффайзен Банк» на депозитний рахунок Відділу надійшли кошти в сумі 1115000 грн., стягнуті з боржника.
16 березня 2023 року до Відділу від ОСОБА_1 надійшла заява про зняття арешту з рахунку № НОМЕР_4 зі спеціальним режимом використання, відкритого в АТ «Райффайзен Банк» для зарахування заробітної плати. До заяви додано довідку та виписку АТ «Райффайзен Банк» про рух коштів, в якому зазначено, що ОСОБА_1 отримує заробітну платну на рахунок № НОМЕР_4 .
17 березня 2023 року до Відділу від ОСОБА_1 надійшла заява про повернення коштів, стягнутих з зарплатного рахунку № НОМЕР_4 , відкритого в АТ «Райффайзен Банк».
17 березня 2023 року державний виконавець виніс постанову про зняття арешту з коштів боржника, а саме - з рахунку № НОМЕР_4 , відкритого в АТ «Райффайзен Банк» для зарахування заробітної плати.
17 березня 2023 року державний виконавець виніс постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника та направив її за місцем роботи боржника - до ТОВ «СІМКОРП Україна» для виконання.
Згідно довідки ТОВ «СІМКОРП Україна» № 04/12/2024-1 від 04 грудня 2024 року (а.с. 26) ОСОБА_1 є працівником цього товариства, заробітна плата виплачується на рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Райффайзен Банк» та на підставі постанови ВП № 47121280 від 08 травня 2023 року щомісяця із заробітної плати здійснюється відрахування у розмірі 20% після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
20 березня 2023 року державний виконавець зробив розпорядження, яким кошти в сумі 1115000 грн. перераховано на рахунок боржника.
16 вересня 2024 року виконавець направив запит на отримання інформації, яка містить банківську таємницю. Згідно відповіді на вищевказаний запит в АТ «Райффайзен Банк» у боржника відкрито рахунки: НОМЕР_4 , НОМЕР_1 . 16 вересня 2024 року сформовано платіжну інструкцію по рахунку № НОМЕР_1 на суму 1244201 грн. 59 коп. та направлено в АТ «Райффайзен Банк» для виконання.
17 вересня 2024 року на виконання платіжної інструкції АТ «Райффайзен Банк» на депозитний рахунок відділу надійшли кошти в сумі 1219132 грн. 12 коп., стягнуті з боржника.
25 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву начальнику Інгульського ВДВС про повернення коштів, списаних з його карткового рахунку зі спеціальним режимом використання для зарахування заробітної плати в розмірі 1219132,12 грн.
Згідно відповіді від 21 жовтня 2024 року головний державний виконавець Інгульського ВДВС Шелегей Т.В. відмовила у поверненні грошових коштів.
Не погоджуючись з такими діями головного державного виконавця, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірною відмову головного державного виконавця Інгульського ВДВС Шелегей Т.В. повернути грошові кошти в розмірі 1219132,12 грн., стягнуті з рахунку № НОМЕР_1 , та зобов'язати головного державного виконавця Інгульського ВДВС Шелегей Т.В. повернути грошові кошти в розмірі 1219132,12 грн., посилаючись на те, що списані зі вказаного банківського рахунку кошти є заробітною платою, що, на його думку, виключає звернення стягнення на ці кошти.
Суд першої інстанції погодився із вимогами скарги щодо неправомірності дій головного державного виконавця щодо неповернення коштів, в решті вимог скаргу залишив без розгляду, вважаючи наявним спір про право цивільне.
Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції та оскаржуваної ухвали щодо незаконності відмови державного виконавця повернути боржнику стягнути із його банківського рахунку кошти, колегія суддів виходить з таких міркувань.
За приписами частини 1 статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Зазначене конституційне положення відображено і у пункті 7 частини 3 статті 2 та статті 18 ЦПК України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело прав.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ЄСПЛ у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40).
У Рішенні ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.
Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Стаття 6 Конституції України визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Отже, метою виконавчого провадження є примусове виконання судових рішень.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У пункті 9 частини першої статті 2 Закону 1404-VIII визначено, що забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією з засад виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законом.
Законом передбачені порядок та підстави оскарження сторонами виконавчого провадження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина 1 статті 74 Закону).
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно із статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У справі, яка переглядається, примусовому виконанню підлягають рішення судів про стягнення з боржника - фізичної особи на користь стягувачів грошових сум.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1404-VIII виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
У частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Відповідно до пункту 7 розділу VIII Інструкції, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов'язаний винести постанову відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на майно боржника, його арешті або вилучені вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частини третя та четверта статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
Крім того, частина восьма розділу VIII Інструкції визначає, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові про накладення арешту зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
При цьому частина перша та друга стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначають порядок звернення стягнення на майно боржника та обмеження щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, у випадках визначених Законами зазначеними у частині другій цієї статті та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Отже, зі змісту вищевказаних норм права слідує, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках - відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу VIII Інструкції.
Відповідно до пункту 8 розділу VIII Інструкції на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
Отже, державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з'ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкриті після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним.
При цьому законом забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (абзац другий частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною другою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункт 7.13 постанови).
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
За змістом абзацу 2 частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Арешт коштів боржника може накладатися на будь-які рахунки, за винятком коштів, щодо яких накладення арешту заборонено законом (наприклад, рахунки із спеціальним режимом використання, соціальні виплати, зарплатні кошти тощо). Банк зобов'язаний перевірити статус коштів на рахунку боржника та у разі виявлення коштів, на які накладення арешту заборонено, повідомити виконавця і повернути постанову без виконання. Виконавець може самостійно зняти арешт з рахунку, якщо отримає документальне підтвердження, що кошти мають спеціальний режим або їх арешт заборонений законом (див. постанову Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 127/16144/24 (провадження № 61-13589св24)).
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону № 1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
Зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плата як особливий об'єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об'єктів для стягнення, видами боргових зобов'язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.
Порядок звернення стягнення на заробітну плату також визначається Законом № 1404-VIII та розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції у відповідності до яких про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону України «Про виконавче провадження»).
При цьому відповідно до пунктів 4, 8 та 9 розділу Х Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою (пункт 4 розділу Х Інструкції), а за кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою встановленою у додатку 9 до Інструкції). Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження. Зазначений додаток № 9 передбачає період звіту, розмір нарахованої заробітної плати, розмір утриманих податків та інших обов'язкових платежів, відсоток стягнення та утриману суму на погашення боргу за виконавчим провадженням.
Таким чином, законодавство покладає зобов'язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію, фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов'язано направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу.
Відповідно частини першої статті 70 Закону № 1404-VIII розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Частинами другою та третьою статті 70 Закону № 1404-VIII передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.
Тлумачення вказаних норм права визначає, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності кількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь - яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань.
Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 444/2503/17 (провадження № 61-14767св24) та від 05 березня 2025 року у справі № 1309/7139/12 (провадження № 61-12794св24)).
Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується.
Залишення в силі арешту на кошти, які складають заробітну плату, та звернення на них стягнення унеможливлює отримання боржником будь-яких коштів заробітної плати як єдиного джерела доходів та порушує його конституційне право на отримання винагороди за працю (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 444/2503/17 (провадження № 61-14767св24)).
Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.
Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (абзац другий частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» ).
Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20).
Таким чином, оскільки саме банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути таку постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII.
Передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII зобов'язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки відповідно до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.
Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв'язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов'язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв'язку з забороною встановленою законом. Наявність у виконавчому провадженні звітів підприємства, установи, організації, фізичної особи-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати про нарахування доходів та розмір утримань з цього доходу на погашення боргу, надає можливість виконавцю здійснювати не тільки контроль за правильністю такого утримання, а й можливість визначення розмір коштів, які складають дохід боржника, з якого здійснення стягнення неможливе (див. постанову Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 1309/7139/12 (провадження № 61-12794св24).
Коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21).
Отже, звернення стягнення та накладення арешту на заробітну плату понад встановлені Законом розміри заборонено, а якщо він накладений, то підлягає зняттю. Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII, зокрема й на підставі повідомлення боржника (див. постанову Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 1309/7139/12 (провадження № 61-12794св24).
У справі, яка переглядається, 14 березня 2023 року державний виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника, на виконання якої з відкритого на ім'я ОСОБА_1 рахунку № НОМЕР_4 АТ Райффайзен Банк, перерахував на депозитний рахунок державної виконавчої служби і 1115000 грн. Натомість після надання боржником доказів призначення цього рахунку (для зарахування заробітної плати) 17 березня 2023 року державний виконавець виніс постанову про зняття арешту з коштів боржника, а саме - з рахунку № НОМЕР_4 , а 20 березня 2023 року кошти в сумі 1115000 грн. перераховано на рахунок боржника. За місцем роботи боржника відбувається відрахування в розмірі 20% заробітної плати на виконання постанови державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні.
Натомість 17 вересня 2024 року за сформованою головним державним виконавцем Відділу платіжною інструкцію по рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім'я ОСОБА_1 , АТ «Райффайзен Банк» на депозитний рахунок Відділу перерахувало 1219132 грн. 12 коп.
25 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву начальнику Інгульського ВДВС про повернення коштів, списаних з його карткового рахунку зі спеціальним режимом використання для зарахування заробітної плати в розмірі 1219132,12 грн., надавши довідку АТ «Райффайзен Банк» від 18 вересня 2024 року, вих. 81-23/2/90110 (а.с. 13), про те, що номер відкритого 27 січня 2022 року ОСОБА_1 карткового рахунку фізичної особи для зарахування заробітної плати та інших платежів № 1971317200/UA 833229040000000262032537181 змінено відповідно до законодавства України 20 травня 2024 року за ініціативою банку на № НОМЕР_1 . Аналогічні відомості щодо зміни номеру рахунку (без зміни його призначення) викладені у довідці АТ «Райффайзен Банк» від 31 жовтня 2024 року , вих. 81-23/2/133285, вих. 81-23/2/132222 (а.с. 14, 15), відповідях АТ «Райффайзен Банк» головному державному виконавцю від 14 лютого 2025 року та від 01 січня 2025 року та начальнику Інгульського ВДВС (а.с. 24, 25).
За такого інформація, викладена АТ «Райффайзен Банк», підтверджує, що рахунок № НОМЕР_1 призначений для надходження заробітної плати, а долучена боржником до скарги виписка про рух коштів по цьому рахунку підтверджує, що отримані ним у період 20 травня 2024 року - 01 листопада 2024 року на вказаний рахунок кошти є виключно заробітною платою (а.с. 16).
Тобто наявними у справі доказами підтверджено проведення державним виконавцем арешту майна (грошових коштів на рахунках) ОСОБА_1 , натомість відсутні докази виконання державним виконавцем вимог статті 59 Закону № 1404-VIII щодо вирішення питання про зняття арешту з грошових коштів (відповідна постанова виконавця до справи не долучена), розміщених на рахунку № НОМЕР_1 , після отримання заяви боржника ОСОБА_1 та доказів, що ці кошти є заробітною платою.
Між тим, боржник ОСОБА_1 не заявляв вимоги щодо бездіяльності головного державного виконавця, а саме - невиконання вимог статті 59 Закону № 1404-VIII щодо зняття арешту з грошових коштів, розміщених на рахунках.
Крім того, згідно змісту відзиву на скаргу ОСОБА_1 1219132 грн. 12 коп., які надійшли 17 вересня 2024 року від АТ «Райффайзен Банк» з рахунку боржника на рахунок з обліку депозитних, були частково розподілені між юридичними особами-стягувачами у зведеному виконавчому провадженні, а залишок списаних за рахунок боржника коштів становить 779011 грн. (а.с. 54).
Докази такого, зокрема щодо дати перерахувань коштів стягувачам (до звернення ОСОБА_1 із заявою до державного виконавця 25 вересня 2024 року чи після) у справі відсутні.
За такого вимоги скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною відмову головного державного виконавця у поверненні 1219132 грн. 12 коп. на його рахунок є недоведеними, тому суд помилково їх задовольнив, припустившись порушення норм процесуального права, що регулює спірні правовідносини, тому в цій частині ухвала суду, що оскаржується, підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог скарги.
Щодо висновку суду про залишення без розгляду вимог ОСОБА_1 про зобов'язання головного державного виконавця повернути стягнуті з банківського рахунку кошти.
Залишаючи без розгляду скаргу боржника в частині зобов'язання головного державного виконавця повернути стягнуті з банківського рахунки кошти, суд першої інстанції виходив з наявності у справі спору про право.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11(провадження № 14-31цс21) зазначено, що «якщо ж спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства, і виконавець звернувся до суду цивільної юрисдикції (як у цій справі), то підстави для закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК відсутні. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду про те, що поняття «спір про право», наявність якого є підставою для залишення заяви без розгляду, а не закриття провадження у справі, передбачено в окремому провадженні. Натомість розділ VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК не регулює дії суду у випадках, коли виконавець звертається до суду в порядку цього розділу за наявності матеріального спору, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Отже, у ЦПК наявна прогалина, яку належить заповнити шляхом застосування за аналогією закону частини шостої статті 294 ЦПК, відповідно до якої якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Тому якщо під час розгляду подання виконавця або скарги в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК суд дійде висновку про наявність спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає подання або скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
У справі, яка переглядається, головний державний виконавець зазначав, що спірні грошові кошти, які надійшли з банківського рахунку боржника частково розподілено між стягувачами у виконавчому провадженні, частково - залишаються на депозитному рахунку виконавчої служби. Достеменні докази щодо долі спірних грошових сум у справі відсутні.
Натомість головний державний виконавець за викладених у справі обставин як суб'єкт виконавчого провадження не є отримувачем спірних коштів і не є у цьому випадку суб'єктом цивільного права. При цьому відповідно до частини 1 статті 451 ЦПК України суд за наслідками розгляду скарги на дії (рішення) виконавця у разі встановлення обґрунтованості скарги скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Між тим, що стосується перерахованих за рахунок боржника у виконавчому провадженні на користь стягувачів коштів, у разі безпідставного, на думку скаржника, отримання останніми коштів, між ними виникає спір про право, який вирішується в позовному провадженні, а не в межах справи за заявою стягувача про неправомірність дій приватного виконавця, тобто не в порядку розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК.
Як вже було зазначено, у цій справі, суд не встановив дійсну долю стягнутих з ОСОБА_1 грошових коштів, а тому передчасно дійшов висновку про наявність цивільно-правового спору щодо усіх коштів, повернення яких вимагає заявник.
Враховуючи, що при прийнятті ухвали в частині залишення без розгляду вимог скарги ОСОБА_1 про зобов'язання головного державного виконавця повернути грошові кошти суд неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи; порушив норми процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, ухвала в цій частині на підставі положень пунктів 1, 4 статті 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням скарги у відповідній частині до того ж суду для продовження розгляду.
За такого апеляційні скарги підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Законом № 4056-IX від 31 жовтня 2024 року, який набрав чинності 14 листопада 2024 року, внесені зміни до статті 3 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI, відповідно до яких частина друга статті 3 викладена в новій редакції, згідно якої судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки на день ухвалення цієї постанови апеляційним судом учасники провадження не мають сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 379, 381, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником - адвокатом Михайленком Олександром Васильовичем задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити.
Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 листопада 2025 року скасувати.
В частині вирішення вимог скарги про визнання неправомірними дії (рішення) головного державного виконавця Інгульського ВДВС Шелегей Т.В. щодо відмови повернути грошові кошти в розмірі 1219132,12 грн. на рахунок № НОМЕР_1 прийняти нове судове рішення про відмову в їх задоволенні.
Скаргу в частині зобов'язання головного державного виконавця повернути грошові кошти на рахунок направити до того ж суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному поряду до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 15 січня 2026 року