Справа № 133/2665/25
Провадження № 22-ц/801/166/2026
Категорія: 77
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дурач О. А.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
13 січня 2026 рокуСправа № 133/2665/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів: Матківської М. В., Стадника І. М.,
з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пилипчук Володимир Олексійович на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 20 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Дурач О. А. в залі суду м. Козятин Вінницької області, дата складення повного тексту рішення 22 жовтня 2025 року,
у цивільній справі № 133/2665/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі - Філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі - Виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський Філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
Короткий зміст вимог
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі - Філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі - Виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський Філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10 червня 2024 року між позивачем та відповідачем було укладено контракт з працівником № 519, відповідно до якого ОСОБА_1 прийнято на роботу до Вагонної дільниці в цех резерву провідників пасажирських вагонів на посаду начальника поїзда пасажирського. Умовами контракту передбачено його строковий характер, а строк дії визначено з 21 червня 2024 року по 20 червня 2025 року включно. Також контрактом встановлено, що будь-які зміни та доповнення до нього вносяться виключно за згодою сторін у письмовій формі, та відповідно до п. 21 сторони погодили, що за два місяці до закінчення строку його дії він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий строк.
Позивач зазначав, що трудові відносини між ним та АТ «Українська залізниця» є тривалими, оскільки він працює в системі товариства понад 20 років. За його твердженням, контракт з ним як з начальником пасажирського поїзда вперше було укладено у 2019 році строком на п'ять років, а в подальшому - продовжено шляхом укладення нового контракту на один рік, що, на його думку, є усталеною практикою для структурних підрозділів АТ «Українська залізниця».
20 червня 2025 року на підставі наказу Виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський Філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» № 1281/ос позивача звільнено з посади начальника поїзда пасажирського за пунктом 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії контракту від 10.06.2024.
Не погоджуючись із таким звільненням, позивач посилався на те, що відповідач не повідомив його про припинення трудових відносин, чим, на його думку, порушив умови контракту, не отримав згоди профспілкового комітету, членом якого він є, а також з огляду на неодноразове укладення з ним контрактів вважав, що спірний контракт був фактично пролонгований.
З урахуванням наведеного позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ № 1281/ос від 18 червня 2025 року «Про припинення трудового договору (контракту)», поновити його на раніше займаній посаді начальника поїзда пасажирського Київського резерву провідників пасажирських вагонів та ЛНП Виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський Філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» з 21 червня 2025 року, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі відповідно до пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Вказані обставини стали підставою для звернення з даним позовом до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 20 жовтня 2025 року в задоволені позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача здійснено відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, тому підстави для поновлення на роботі відсутні. Оскільки відповідно до умов контракту з працівником № 519 від 10.06.2024 він є строковим трудовим договором із визначеним строком дії з 21.06.2024 по 20.06.2025. Умови контракту та норми КЗпП України не передбачають обов'язку роботодавця повідомляти працівника про припинення трудових відносин у зв'язку із закінченням строку дії контракту, а також не вимагають отримання згоди профспілкового органу на таке звільнення. Неодноразове укладення контрактів у минулому не свідчить про безстроковий характер контракту від 10.06.2024 та не змінює його правової природи.
Водночас, судом відмовлено у стягненні з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки вказана вимога є похідною і її вирішення повністю залежить від задоволення чи відмови судом вимог позивача щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, в задоволенні яких судом відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У листопада 2025 року позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 26 листопада 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Стадник І. М.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали цивільної справи.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 грудня 2025 року справу призначено до апеляційного розгляду на 13 січня 2026 року о 11:20 год. з повідомленням сторін.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 грудня 2025 року відмовлено представнику АТ «Українська залізниця» в задоволенні клопотання про участь в розгляді справи в режимі відео конференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 грудня 2025 року задоволено клопотання представника відповідача АТ «Українська залізниця» - адвоката Куруца В. М. про участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд відмовляючи в задоволені позову не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права викладених в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції не врахував положення статті 43 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Судом залишено поза увагою доводи про довготривалий характер трудових відносин між сторонами, оскільки позивач понад 20 років працює в системі АТ «Українська залізниця», а контракт з ним як з начальником пасажирського поїзда було укладено у 2019 році строком на п'ять років та у подальшому продовжено шляхом укладення нового контракту на один рік, що є сталою практикою для філій та відокремлених підрозділів відповідача.
Відповідно до пункту 21 контракту сторони погодили можливість його продовження або укладення на новий строк за два місяці до закінчення строку дії. Водночас жодна зі сторін не повідомляла іншу про припинення дії контракту, що свідчить про невиконання умов контракту та дає підстави вважати його продовженим на новий строк.
Місцевим судом також не враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.12.2023 у справі № 757/22437/22-ц, згідно з яким невиконання роботодавцем обов'язку щодо попереднього повідомлення працівника про припинення або продовження дії контракту тягне застосування наслідків, передбачених умовами такого контракту, зокрема його продовження на новий строк.
Крім того, позивач не подавав заяви про прийняття на роботу на умовах строкового трудового договору, а укладення контракту було зумовлено виключно специфікою займаної посади. Наказом № 1080/ос від 10.06.2024 позивач фактично не приймався на роботу на нових умовах, а з ним було переукладено контракт у зв'язку із закінченням строку дії попереднього контракту, що свідчить про сталість трудових відносин.
За наведених обставин дії відповідача дають підстави для висновку про фактичну безстроковість трудових відносин між сторонами, тоді як формальне укладення строкового трудового договору зумовлене лише вимогами постанови Кабінету Міністрів України, якою посаду позивача віднесено до переліку посад із контрактною формою працевлаштування без визначення строковості таких відносин.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
Представник відповідача АТ «Українська залізниця» - адвокат Куруца В. М. подав додаткові пояснення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Позиція учасників справи у судовому засіданні
Позивач та його адвокат в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили ї задовольнити.
Відповідач та його адвокат підтримали доводи своїх додаткових пояснень на апеляційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що 17.08.2011 на підставі Наказу державної адміністрації залізничного транспорту державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна Залізниця» вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський №1874/ос від 17.08.2011 позивач переведений на посаду начальника поїзда пасажирського на умовах контракту з 17.08.2011 до 17.08.2012 (а.с. 68).
16.08.2012 на підставі Наказу № 1917/ос у зв'язку із закінченням строку дії попереднього контракту між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено новий контракт строком з 16.08.2012 по 16.08.2013, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 63).
16.08.2023 на підставі Наказу №2033/ос у зв'язку із закінченням строку дії попереднього контракту між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено новий контракт строком з 16.08.2013 до 16.08.2014 (а.с. 63 зв.бік).
21.07.2014 згідно Наказу №1376/ос у зв'язку із закінченням строку дії попереднього контракту між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено новий контракт строком з 21.07.2014 до 21.07.2019 (а.с. 64).
21.06.2019 згідно Наказу №1070/ос у зв'язку із закінченням строку дії попереднього контракту між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено новий контракт строком з 21.06.2019 до 21.06.2024 (а.с. 59).
10.06.2024 між ОСОБА_1 та відповідачем укладено Контракт з працівником № 519 від 10.06.2024. Відповідно до преамбули Контракту - Позивач приймається на роботу у Вагонну дільницю в цех резерву провідників пасажирських вагонів, за посадою начальник поїзда пасажирського. Відповідно до п.1. Контракту - цей контракт є строковим трудовим договором. Відповідно до п.15 Контракту - зміни та доповнення до цього контракту вносяться тільки за угодою сторін, складеною у письмовій формі. Відповідно до п.21 Контракту, сторони погодили, що: «За два місяці до закінчення строку чинності контакту, він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий строк». Сторони визначили строк дії Контракту: з 21.06.2024 по 20.06.2025 - п.22 Контракту (а.с.9-11).
Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , заведеної на ім'я ОСОБА_1 , останніми його записами є 21.06.2019 про перезаключення контракту на посаді начальника пасажирського поїзда до 21.06.2024 на підставі Наказу №1070/ос від 21.06.2019; 21.06.2023 про переведення начальника пасажирського поїзда на умовах контракту на підставі Наказу №2249/ос від 21.06.2023 та 20.06.2023 про звільнення у зв'язку із закінченням дії контракту за пунктом 2 статті 36 КЗпП України на підставі Наказу №1281/ос від 18.06.2025 (а.с. 8).
20.06.2025 на підставі Наказу № 1281/ос ОСОБА_1 звільнений з посади начальника поїзда пасажирського виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський Філії «Пасажирська компанія» AT «Українська залізниця» на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку дії Контракту (а.с.7).
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628.1475.19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753.8671.21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».
Між сторонами виник спір щодо законності звільнення, поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною 1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з ч.3 ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
За змістом ст. 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, тобто, коли сторони самі визначають строк дії трудового договору, який укладають або переукладають між собою. Строковий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.
Відтак, КЗпП України не містить заборон щодо продовження строку трудового договору, і навіть у разі переукладання строкового трудового договору, якщо він переукладався на підставі ч. 2 ст. 23 КЗпП України, він не стає безстроковим.
Строковий договір може бути укладено між сторонами як при прийнятті на роботу працівника, так і в процесі виконання трудових обов'язків, якщо є підстави для його укладення (переукладення). Застережень або обмежень з цього питання КЗпП України або інші нормативні акти, які регулюють правовідносини у сфері праці, не мають.
Відповідно до Переліку категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. N 764, посада начальника пасажирського поїзда відноситься до переліку посад, оформлення трудових відносин із яким відбувається шляхом укладення трудового договору, в тому числі контракту.
Статтею 15 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов'язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Переукладання строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.
У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17 зазначено, що «відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством. Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт)».
У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 591/5815/18 (провадження № 61-5154св20) зазначено, що підстави припинення трудового договору визначені статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої цієї статті підставою припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений виключно строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до вимог статті 23 КЗпП України. У разі укладення строкового трудового договору всупереч вимогам закону умова про строк є незаконною, а трудовий договір вважається укладеним на невизначений строк і не може бути припинений у зв'язку із закінченням строку.
Верховний Суд також наголосив, що припинення строкового трудового договору після закінчення строку не потребує подання заяви або іншого волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового договору та його припинення після закінчення строку працівник виявляє при його укладенні. Водночас власник або уповноважений ним орган не зобов'язаний попереджати чи іншим чином інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 686/4970/21 (провадження № 61-13079св21), у якій зазначено, що звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України за закінченням строку дії трудового договору не є звільненням з ініціативи роботодавця, а тому не підпадає під правове регулювання статей 40, 41 КЗпП України та не потребує дотримання гарантій, передбачених для таких випадків.
Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що переукладання строкового трудового договору (контракту) або продовження строку його чинності у випадках, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, саме по собі не надає такому договору характеру безстрокового та не трансформує його у трудовий договір, укладений на невизначений строк.
Судом установлено, що відповідно до пункту 1 контракту з працівником № 519 від 10.06.2024, укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем, зазначений контракт є строковим трудовим договором. Пунктом 15 контракту передбачено, що будь-які зміни та доповнення до нього вносяться виключно за згодою сторін, оформленою у письмовій формі.
Зазначене вказує, що за ініціативою однієї сторони при згоді другої сторони контракт може бути продовжний, або укладений на новий термін.
Згідно з пунктом 21 контракту сторони погодили, що за два місяці до закінчення строку його чинності він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий строк. Пунктом 22 контракту визначено строк його дії з 21 червня 2024 року по 20 червня 2025 року.
Таким чином, при укладенні контракту сторони прямо погодили його строковий характер та визначили момент припинення трудових відносин у разі відсутності домовленості про продовження або переукладення контракту. Підписуючи контракт № 519 від 10.06.2024, позивач усвідомлював правові наслідки його строковості та можливість припинення трудових відносин після закінчення визначеного строку.
Матеріалами справи підтверджено, що з позивачем укладався саме строковий трудовий контракт із чітко визначеним строком дії, що оформлювався відповідним наказом роботодавця із зазначенням строку, на який укладався контракт.
Колегія суддів виходить із того, що сам факт підписання строкового трудового договору свідчить про наявність взаємного волевиявлення сторін щодо як початку трудових відносин, так і їх припинення після закінчення строку дії договору. За таких обставин у роботодавця відсутній обов'язок щодо продовження трудових відносин із працівником після закінчення строку контракту, а продовження таких відносин є виключно правом сторін за наявності їх взаємної згоди.
Укладений між сторонами контракт не містить імперативного обов'язку відповідача повідомляти позивача про припинення трудових відносин у зв'язку із закінченням строку його дії. Норми чинного трудового законодавства також не передбачають необхідності отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації при звільненні працівника з підстав, передбачених пунктом 2 статті 36 КЗпП України.
З огляду на те, що контракт № 519 від 10.06.2024 був укладений на визначений строк, а між сторонами відсутня письмова угода про його продовження або укладення нового контракту, відповідач правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем у зв'язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що підписання ОСОБА_1 контракту № 519 від 10.06.2024 свідчить про добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах та в межах строку, визначеного контрактом, а припинення трудового договору після закінчення цього строку відповідає вимогам чинного законодавства. У зв'язку з цим суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню, оскільки зазначені вимоги є похідними та прямо залежать від задоволення основної вимоги позивача щодо визнання незаконним наказу про припинення трудового договору.
Оскільки у задоволенні зазначеної основної вимоги судом відмовлено, тому відсутні правові підстави для задоволення і похідних вимог, так як вони не мають самостійного правового підґрунтя за відсутності встановленого факту незаконності звільнення чи порушення трудових прав позивача.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції положень статті 43 Конституції України, оскільки право на працю, гарантоване Основним Законом, реалізується в межах та у спосіб, визначених трудовим законодавством, не приймаються до уваги. Саме по собі припинення строкового трудового договору у зв'язку із закінченням строку його дії, за наявності вільного волевиявлення сторін при його укладенні, не є порушенням конституційного права на працю.
Безпідставними є також доводи про те, що у зв'язку з тривалим характером трудових відносин та неодноразовим продовженням строку контракту трудові відносини між сторонами набули безстрокового характеру відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України, оскільки укладення контракту на певний строк, з урахуванням частини третьої статті 21 КЗпП України, регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в ухвалі Верховного Суду України від 06 серпня 2008 року у справі № 6-15914св07 та постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 607/18964/18 (провадження № 61-17321св19), згідно з якими неодноразове укладення або продовження контракту не змінює його строкової правової природи.
Посилання апелянта на пункт 21 контракту як на підставу для висновку про його автоматичне продовження є помилковими. Зазначеною умовою передбачено лише можливість продовження або укладення нового контракту за взаємною згодою сторін, а не імперативний обов'язок сторін повідомляти одна одну про припинення дії контракту чи його автоматичне продовження у разі відсутності такого повідомлення. Матеріали справи не містять доказів досягнення сторонами письмової домовленості про продовження контракту, як цього вимагають умови самого контракту та норми трудового законодавства.
Доводи про неврахування місцевим судом правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.12.2023 у справі № 757/22437/22-ц, також не можуть бути прийняті, оскільки правова оцінка у зазначеній справі здійснювалася з урахуванням конкретних умов контракту, які передбачали зобов'язання сторін визначитися щодо подальшої доцільності продовження контракту. Натомість у спірному контракті № 519 від 10.06.2024 такий обов'язок прямо не передбачений, а отже відсутні правові підстави для застосування наслідків у вигляді автоматичного продовження контракту.
Не заслуговують на увагу й доводи про те, що позивач не подавав заяви про прийняття на роботу на умовах строкового трудового договору. Факт підписання позивачем контракту № 519 від 10.06.2024 свідчить про його усвідомлене та добровільне волевиявлення працювати саме на умовах строкового трудового договору, визначеного контрактом. Обставина переукладання контракту у зв'язку із закінченням строку дії попереднього договору не свідчить про безстроковість трудових відносин, а навпаки підтверджує їх контрактний, строковий характер.
Доводи про те, що формальне укладення строкового трудового договору зумовлене виключно вимогами постанови Кабінету Міністрів України, також не спростовують правомірності звільнення, оскільки віднесення посади до переліку посад із контрактною формою працевлаштування саме по собі передбачає можливість укладення строкового контракту без трансформації таких правовідносин у безстрокові.
З урахуванням наведеного, виходячи з аналізу статей 36, 40 та 41 КЗпП України та з урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.05.2021 у справі № 591/5815/18, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору не є звільненням з ініціативи роботодавця. У зв'язку з цим отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації на таке звільнення не вимагалося.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пилипчук Володимир Олексійович залишити без задоволення.
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 20 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 січня 2026 року.
Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко
Судді: М. В. Матківська
І. М. Стадник