Справа № 560/3371/25
іменем України
15 січня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області , Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної судової адміністрації України, у якому просить:
" - визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області щодо нарахування та виплати судді Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 січня 2021 року по 31 січня 2025 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працёздатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні;
- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року до 31 січня 2025 у відповідності до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 становить 2270 грн, на 01.01.2022 - 2 481,00 грн. на 01.01.2023 року - 2684,00 грн., на 01.01.2024 та 01.01.2025 - 3028 грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 до 31.01.2025, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 - 2270 грн, на 01.01.2022 - 2 481.00 грн. на 01.01.2023 року - 2684,00 грн., на 01.01.2024 та 01.01.2025 - 3028 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 з 01.01.2021 до 31.01.2025, на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого відповідно з 01.01.2021 - 31.12.2021 становить 2270 грн. з 01.01.2022 - 31.12.2022 становить 2 48100 грн. - 01.01.2023-31.12.2023 становить - 2684,00 грн., з 01.01.2024 -31.01.2025 становить 3028 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, і з урахуванням розміру раніше виплаченої суддівської винагороди за вказаний період".
Ухвалою від 05.03.2025 відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та виклику сторін.
Ухвалою суду від 03.06.2025 позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про нарахування та виплату суддівської винагороди, включаючи допомогу на оздоровлення, за період з 19.07.2022 по 31.10.2024 року - залишено без руху; надано позивачці строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення їй ухвали про залишення позовної заяви без руху; попереджено позивачку, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви в частині вимог про нарахування та виплату суддівської винагороди, включаючи допомогу на оздоровлення, за період з 19.07.2022 по 31.10.2024 року, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява у вказаній частині вимог буде залишена без розгляду, за приписами ч. 15 статті 171 КАС України.
Ухвалою суду від 17.09.2025 позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 31.10.2024 року - залишено без розгляду.
Ухвалою суду від 17.09.2025 ухвалено продовжити розгляд справи № 560/3371/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до позовної заяви, ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.
Вказує, що 17.07.2020 її призначено на посаду судді Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області.
Зазначає, що з 23 липня 2020 її зараховано до штату Старокостянтинівського районного суду року з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Стверджує, що наказом голови Старокостянтинівського районного суду №43/07-04.2 від 29 липня 2020 року їй встановлено доплату за вислугу років в розмірі 20 % посадового окладу, як такій, що зараховано 5 років стажу роботи в галузі права, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Посилається на те, що за період з 01.01.2021 по теперішній час суддівську винагороду, у тому числі допомогу на оздоровлення, їй нараховано та виплачено, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року, у розмірі 2102,00 грн.
Позивачка вказує, що, відповідно до довідок про нараховану та виплачену суддівську винагороду за 2021-2024 роки, а також за січень 2025 року зазначено оклад 63 060, 00 грн (30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2 102, 00 грн).
Позивачка вважає, що: ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) прямо передбачає визначення базового розміру посадового окладу судді в кількості прожиткових мінімумів для працездатних осіб, «розмір якого встановлено на 1 січня календарного року»; що закони про Державний бюджет України не можуть змінювати чи обмежувати гарантії незалежності суддів, зокрема, розмір суддівської винагороди, і не є тими законами, якими можуть вноситися зміни до Закону № 1402-VIII (ч. 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII); що встановлення статтями 7 законів про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки спеціального «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» у розмірі 2102 грн є фактичним зменшенням суддівської винагороди, суперечить Конституції України та практиці Конституційного Суду України щодо суддівської винагороди та гарантій незалежності суддів, а відтак, не підлягає застосуванню; що Територіальне управління ДСА та ДСА України, застосовуючи при нарахуванні суддівської винагороди показник 2102 грн, діяли протиправно; що ДСА України, формуючи бюджетні запити та розрахунки видатків на оплату праці суддів, мала виходити з «повного» прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270; 2481; 2684; 3028 грн) і забезпечити фінансування суддівської винагороди саме в таких розмірах.
В обґрунтування позову позивачка посилається, зокрема, на відповідну практику Верховного Суду (Касаційного адміністративного суду у його складі) у справах щодо суддівської винагороди до 2024 року, а також на рішення Конституційного Суду України щодо гарантій незалежності суддів (у т.ч. рішення № 4-р/2020, № 5-р/2018 тощо, в частині загальних підходів до матеріального забезпечення суддів).
ТУ ДСА в Хмельницькій області у відзиві просить відмовити в позові, зазначаючи, що:
здійснювало нарахування та виплату суддівської винагороди позивачці строго відповідно до чинного законодавства та роз'яснень ДСА України, застосовуючи прожитковий мінімум 2102 грн, прямо встановлений у статтях 7 законів про Державний бюджет України на відповідні роки для визначення базового окладу судді; є розпорядником коштів нижчого рівня і не має повноважень самостійно змінювати розмір суддівської винагороди чи не виконувати закон про Державний бюджет; не вчиняло жодних дій щодо зменшення суддівської винагороди позивачки порівняно з іншими суддями чи в порівнянні з нормативно встановленим розміром.
ДСА України у своєму відзиві також просить відмовити у позові, посилаючись на те, що: ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів у межах, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, та не може забезпечити фінансування видатків понад обсяги, затверджені Верховною Радою України; обсяг та структура видатків на оплату праці суддів залежать від встановлених законом про Державний бюджет показників, зокрема, спеціального прожиткового мінімуму 2102 грн; ДСА України не приймала індивідуальних рішень, які б самостійно змінювали розмір суддівської винагороди позивачки або звужували гарантії її незалежності; закони про Державний бюджет є обов'язковими до виконання, а ДСА не наділена повноваженнями їх ігнорувати чи застосовувати альтернативні розрахункові величини.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивачка - ОСОБА_1 у спірний період (01.01.2021 - 31.01.2025) обіймала посаду судді Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області.
Позивачці нараховувалась суддівська винагорода, допомога на оздоровлення, інші виплати, пов'язані з проходженням служби судді.
При обчисленні базового посадового окладу судді ТУ ДСА застосовувало прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановлений статтями 7 законів про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки у розмірі 2102 грн.
Вважаючи дії відповідачів протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частинами 1 і 4 ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Згідно із ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
За ч. 1 ст. 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частина 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII передбачає, що зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Зазначені норми у період з 01.01.2021 по 31.01.2025 не змінювалися.
Статтями 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «…на 2022 рік», «…на 2023 рік», «…на 2024 рік» (у редакціях, чинних станом на 1 січня відповідного року) було встановлено: прожитковий мінімум для працездатних осіб (2270; 2481; 2684; 3028 грн тощо - як загальний показник); окремо - «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», у розмірі 2102 грн (починаючи з 2021 року, на 1 січня кожного календарного року).
Отже, суд вказує на те, що, починаючи з 01.01.2021 року, у законодавстві існує спеціальна розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується саме для визначення базового окладу судді, - 2102 грн, що відрізняється від загального прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270; 2481; 2684; 3028 грн).
До 2023-початку 2024 років Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду послідовно формував практику на користь застосування загального прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270; 2481; 2684 грн тощо) як бази для обчислення суддівської винагороди, вважаючи, що запровадження спеціального показника «2102 грн» законами про Державний бюджет порушує гарантії незалежності суддів та суперечить Закону № 1402-VIII (наприклад, постанови Верховного Суду у справах № 400/2031/21, № 360/503/21, № 400/4904/21, № 140/5481/22, № 280/1233/22, № 620/4971/23).
Однак надалі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, розглядаючи спір щодо нарахування суддівської винагороди із застосуванням спеціального прожиткового мінімуму 2102 грн, відступила від висновків Касаційного адміністративного суду у зазначених справах і сформулювала новий підхід.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: починаючи з 2021 року закони про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювали на 1 січня календарного року спеціальний грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн; такий спеціальний прожитковий мінімум є конкретизацією елемента розрахунку суддівської винагороди, передбаченого ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII, а не зміною цього Закону; закони про Державний бюджет не змінюють структури суддівської винагороди, визначеної Законом № 1402-VIII, а лише визначають числове значення тієї розрахункової величини («прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року»), яка прямо згадана в ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII; застосування спеціального показника 2102 грн не свідчить саме по собі про протиправність дій органів, які здійснюють нарахування суддівської винагороди, за умови, що вони діють в межах затверджених законом про Державний бюджет повноважень та асигнувань.
Щодо гарантій незалежності суддів та матеріального забезпечення, Конституційний Суд України у своїх рішеннях (зокрема, № 4-р/2020, № 5-р/2018, ряд рішень 2013-2020 років) дійсно наголошував, що: суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення законодавчим органом розміру посадового окладу судді, яке тягне зменшення суддівської винагороди, може розглядатися як посягання на гарантію незалежності суддів; водночас, у рішеннях Конституційного Суду України (наприклад, № 5-р/2018) підкреслено, що фінансування соціальних і інших зобов'язань держави має здійснюватися з урахуванням її фінансово-економічних можливостей, особливо в умовах воєнного або надзвичайного стану, і допускається перерозподіл видатків для забезпечення балансу між інтересами особи та суспільства.
Отже, на момент ухвалення цього рішення суд має орієнтуватися насамперед на висновки Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, як на правову позицію, що усунула розбіжності в судовій практиці та є обов'язковою для врахування судами нижчих інстанцій.
У цій справі суд оцінює правомірність: дій ТУ ДСА в Хмельницькій області щодо нарахування суддівської винагороди позивачці виходячи з показника 2102 грн; дій або бездіяльності ДСА України щодо забезпечення бюджетними асигнуваннями виплати суддівської винагороди у більшому розмірі.
Водночас, суд не вирішує питання конституційності законів про Державний бюджет України - це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.
При цьому, при застосуванні норм матеріального права суд бере до уваги актуальну на час вирішення справи практику Верховного Суду та Конституційного Суду, яка роз'яснює зміст цих норм, але не підміняє сам закон.
Так, фактично позивачка не заперечує, що ТУ ДСА застосовувало саме той показник, який прямо встановлений статтями 7 законів про Державний бюджет України на відповідний рік як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Суть її доводів фактично полягає в тому, що закони про Державний бюджет не можуть змінювати зміст ст. 135 Закону № 1402-VIII та що ТУ ДСА мало би застосовувати загальний прожитковий мінімум для працездатних осіб (2270; 2481; 2684; 3028 грн).
У той же час, суд виходить із такого.
Частина 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній протягом усього спірного періоду) визначає формулу суддівської винагороди: базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду = 30 Ч (прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року).
При цьому, сам Закон № 1402-VIII не визначає конкретного числового значення цього прожиткового мінімуму - він традиційно встановлюється законом про Державний бюджет на відповідний рік.
Починаючи з 2021 року, законодавець вирішив диференціювати прожитковий мінімум для працездатних осіб залежно від цілей його застосування, ввівши, зокрема, спеціальний вид - «для визначення базового розміру посадового окладу судді» - в розмірі 2102 грн.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи цю конструкцію, дійшла висновку, що: ст. 135 Закону № 1402-VIII не забороняє законодавцю визначити окремий вид прожиткового мінімуму для цілей оплати праці суддів; використання в бюджетних законах формулювання «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» означає, що для цілей застосування ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII саме цей показник (2102 грн), а не загальний прожитковий мінімум, є тим «розміром, встановленим на 1 січня календарного року».
Тобто Велика Палата Верховного Суду визнала, що немає колізії між ст. 135 Закону № 1402-VIII та бюджетними законами: Закон № 1402-VIII встановлює структуру винагороди судді та формулу розрахунку, а закони про Державний бюджет - конкретні значення прожиткового мінімуму для відповідних цілей, у тому числі - для визначення суддівського окладу.
Суд як суд першої інстанції зобов'язаний застосовувати саме такий правовий підхід, сформований Великою Палатою Верховного Суду, як той, що усунув суперечності в практиці та є обов'язковим для всіх судів України.
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що: застосування ТУ ДСА в Хмельницькій області при нарахуванні суддівської винагороди позивачці показника 2102 грн як прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового окладу судді, відповідає вимогам статей 7 законів про Державний бюджет на відповідні роки та не суперечить ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII в її розумінні, наданому Великою Палатою Верховного Суду; ТУ ДСА діяло на підставі закону, в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законом (ч. 2 ст. 19 Конституції України), не виявляючи власної дискреції щодо зменшення чи зміни розрахункової величини; підстав визнати дії ТУ ДСА щодо застосування 2102 грн протиправними суд не вбачає.
Доводи позивачки про те, що «спеціальний» прожитковий мінімум 2102 грн є неконституційним, не підтверджені жодним рішенням Конституційного Суду України, яке б визнавало відповідні положення законів про Державний бюджет неконституційними.
Отже, вимога про визнання протиправними дій ТУ ДСА щодо нарахування та виплати суддівської винагороди позивачці із застосуванням 2102 грн є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
Позивачка також стверджує, що ДСА України, будучи головним розпорядником коштів, мала забезпечити ТУ ДСА достатніми асигнуваннями для виплати суддівської винагороди виходячи не з 2102 грн, а із загального прожиткового мінімуму (2270; 2481; 2684; 3028 грн).
Водночас, суд вказує на таке.
ДСА України формує бюджетний запит, але остаточний обсяг видатків та розмір розрахункових величин встановлюється законом про Державний бюджет, який ухвалюється Верховною Радою України.
ДСА України не має повноважень самостійно встановлювати інший розмір прожиткового мінімуму для цілей оплати праці суддів, ніж той, який передбачено законом про Державний бюджет; позивачка не надала жодних належних доказів того, що ДСА України приймала конкретні індивідуальні рішення (розпорядження, накази тощо), якими: зменшувала затверджені Законом суми видатків на оплату праці суддів; перерозподіляла асигнування всупереч бюджетному законодавству; відмовлялася перерахувати фінансування ТУ ДСА в межах затверджених асигнувань.
Фактично вимога позивачки спрямована на те, щоб суд поклав на ДСА України обов'язок забезпечити фінансування у розмірі, який виходить за межі чинних законів про Державний бюджет.
Такий спосіб захисту, по суті, означав би втручання суду в бюджетний процес та зобов'язання органу виконавчої влади діяти всупереч закону.
З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 240/9028/24, де також аналізувалося питання повноважень органів, що виплачують суддівську винагороду, суд вважає, що: ДСА України, діючи в межах затверджених законом про Державний бюджет обсягів видатків та спеціального прожиткового мінімуму 2102 грн, не порушила ст. 135 Закону № 1402-VIII; сама по собі відсутність у бюджеті асигнувань у більшому розмірі, ніж передбачено законом, не може бути поставлена в вину ДСА України як протиправна бездіяльність.
Отже, вимоги позивачки до ДСА України про визнання протиправними її дій щодо «незабезпечення бюджетними асигнуваннями» та про зобов'язання забезпечити такі асигнування в більшому розмірі є необґрунтованими, обраний спосіб захисту - неналежним, а тому, в задоволенні цих вимог слід відмовити.
Щодо вимог про зобов'язання провести перерахунок суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, то суд зазначає про таке.
З огляду на наведену вище правову оцінку: суд не встановив протиправності дій ТУ ДСА щодо нарахування суддівської винагороди позивачці із застосуванням 2102 грн; суд не встановив протиправної бездіяльності ДСА України щодо бюджетного забезпечення; відповідно не встановлено підстав для перерахунку суддівської винагороди позивачки за періоди 01.01.2021 - 18.07.2022 та 01.11.2024 - 31.01.2025 із застосуванням іншої розрахункової величини (2270; 2481; 2684; 3028 грн).
Тому вимоги про зобов'язання ДСА України та ТУ ДСА здійснити перерахунок та виплату «недоотриманої» суддівської винагороди з використанням загального прожиткового мінімуму також підлягають відмові.
Позивачка, обґрунтовуючи позов, посилалася на практику Верховного Суду, ухвалену до постанови Великої Палати ВС від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, де висновки були протилежними - на користь застосування загального прожиткового мінімуму.
При цьому, суд зазначає, що: зміна судової практики не змінює сам закон, але уточнює його розуміння; Велика Палата Верховного Суду прямо відступила від попередніх висновків Касаційного адміністративного суду і таким чином уніфікувала застосування закону - починаючи з 2021 року, для визначення суддівської винагороди має враховуватися спеціальний прожитковий мінімум 2102 грн; адміністративний суд, вирішуючи спір, зобов'язаний орієнтуватися на актуальну правову позицію Верховного Суду, навіть якщо на момент виникнення правовідносин чи подання позову існувала інша практика.
За таких обставин і правових підстав, оцінивши всі надані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв'язку, перевіривши доводи сторін з точки зору чинного законодавства України, а також практики Верховного Суду та Конституційного Суду України, суд приходить до висновку, що: позивачкою не доведено протиправності дій Територіального управління ДСА України в Хмельницькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення із застосуванням розрахункової величини 2102 грн; позивачкою не доведено протиправності дій чи бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення ТУ ДСА бюджетними асигнуваннями в більшому розмірі, ніж визначено законами про Державний бюджет; правових підстав для перерахунку та доплати суддівської винагороди за спірні періоди з використанням загального прожиткового мінімуму (2270; 2481; 2684; 3028 грн) суд не вбачає.
Вимоги позивачки в межах, які є предметом розгляду в цій справі, є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.
Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (вул. Соборна, 75,м. Хмельницький, Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29001 , код ЄДРПОУ - 26293548) Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5,м. Київ,01021 , код ЄДРПОУ - 26255795)
Головуючий суддя Є.В. Печений